Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Франції

Французька буржуазна революція стала найвизначнішою битвою європейської буржуазії проти феодально-абсолютистських порядків. Революція в своєму розвитку пройшла три етапи, залежно від того, яка група буржуазії очолювала боротьбу. Владу великої буржуазії – фейянів (1789-1792 рр.) перехопили представники середньої буржуазії – жирондисти (1792-1793 рр.), а далі виразники дрібної буржуазії – якобінці (1793-1794 рр.). Розпочавши з відміни феодальної залежності селян і встановлення рівноправ’я громадян, буржуазія продовжувала громити старі інститути монархії. Було відділено церкву від держави, скасовано феодальний адміністративний поділ, проведено рішучу заміну усіх ланок державного апарату новими людьми, носіями нових, буржуазних ідей. Страта короля прискорила цей процес. Перехід влади в руки якобінців означав новий виток революції. Здійснена радикальна земельна реформа, чиїми плодами могло скористатись середнє і навіть неімуще селянство. Розпочалось створення системи соціальної допомоги і соціального законодавства, яке охоплювало представників нижчих верств суспільства. У короткі терміни було споряджено мільйонну революційну армію, яка будувалася за якісно новими, революційними принципами. Навіть поразка якобінського крила революціонерів у боротьбі з їх політичними противниками не означала реставрації феодально-абсолютистських порядків. Режими Директорії, Консульства та Імперії створювали нову буржуазну державу, започатковану на принципово інших засадах. Карний, Цивільний і Торговельний кодекси Наполеона (про що піде мова нижче) вибудовували новий державно-правовий механізм. Успіхи французької зброї 1800-1812 рр. у значній мірі пояснювалися тією обставиною, що боротьба Франції з її могутніми європейськими супротивниками означала не стільки протистояння держав і націй, скільки боротьбу нового буржуазного світу проти старого, феодального. Навіть поразка Наполеона і відновлення після 25-річної перерви панування Бурбонів у Франції не означали механічного повернення до попередніх, дореволюційних порядків. Відбулися серйозні зрушення у сфері законодавства, цивільно-правових відносин тощо. Лозунги французької революції «Свобода, рівність, братерство» знайшли свій відгук у всьому світі.

Тема 17. Виникнення та розвиток буржуазної держави і права у Німеччині

30 травня 1814 р. у Парижі був підписаний договір між державами-переможцями та переможеною Францією. Цей договір позбавив останню усіх територій, завойованих нею у війнах кінця XVIII – початку XIX ст. У вересні 1814 р. у Відні зібрався найбільш представницький з дипломатичних конгресів, які скликалися коли б то не було раніше. На нього з’їхалися 216 представників усіх європейських держав, за винятком Османської імперії. 9 червня 1815 р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. Керівний орган Німецького союзу – т.зв. Союзний сейм.

В Союзі не існувало ні спільного судового органу, ні об’єднаного дипломатичного представництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов’язковими лише за умови їх визнання усіма суверенними монархами – членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфедерацією, позбавленою реальної сили і значення.

В березні 1848 р. влада в Бадені, Гессені, Дармштадті, Вюртемберзі перейшла до рук ліберальної буржуазії. Коаліційні буржуазно-дворянські уряди були створені в Саксонії та Баварії. В столиці Пруссії Берліні революційні події почалися 6 березня. 18 березня був опублікований указ Фрідріха-Вільгельма IV про скликання об’єднаного для усіх восьми прусських провінцій ландтагу. Цей же документ проголошував необхідність прийняття нової конституції Німецького союзу, яка б передбачала створення загальнонімецьких збройних сил, ліквідацію внутрішніх митниць тощо. Іншим указом було знято цензуру. 29 березня у Пруссії був сформований новий уряд, прем’єром якого став лідер рейнських лібералів Кампгаузен. Більшість міністерських портфелів опинилася у руках обуржуазнених аристократів.

В липні 1848 р. впав ліберальний кабінет Кампгаузена і був сформований контрреволюційний уряд генерала Пфуля. Населенню Пруссії була «дарована» досить ліберальна конституція. Вона гарантувала свободу слова, зібрань та союзів, представництво в палатах. Стаття 8 проголошувала недоторканність приватної власності. Разом з тим королівська влада проголошувалася «Божою милістю». Король отримував уповноваження права абсолютного вето, безконтрольного управління армією, оголошення війни. Зберігалося попереднє карне законодавство та податкова система, вводилися певні обмеження щодо виборчого права.

Прусська монархія, поставлена перед вибором між буржуазно-демократичною федеративною імперією, очолюваною прусським королем, і подальшим збереженням німецької роздробленості, обрала другий шлях.

В травні 1849 року з ініціативи прусського уряду був створений союз трьох королів (прусського, саксонського і ганноверського), до якого згодом приєдналися ще 27 дрібніших держав. Тим самим утворилася Німецька унія на чолі з Пруссією.

Навесні 1849 р. об’єднані німецькі війська, порушивши перемир’я, укладене в Мальме з Данією, вторглися до датської Ютландії. Під тиском Австрії та Росії Німецька унія була розпущена.

31 січня 1850 р. Пруссія одержала нову конституцію.

У травні 1851 р. відбулося остаточне відновлення Німецького союзу у тому вигляді, в якому він існував до революції 1848 р.

У 1853 р. Пруссії вдалося відновити митну унію, яка економічно об’єднала під її проводом більшість держав Німецького союзу. Успіхом держави стало і демонстративне невтручання німецьких держав в італо-франко-австрійську війну 1859 р. Член Німецького союзу Австрія вела цю безуспішну війну з чужоземними державами без підтримки німецьких союзників.

26 липня 1866 р. між воюючими сторонами була підписана Нікольсбурзька угода на умовах, запропонованих посередником – Наполеоном III. Старий Німецький союз підлягав ліквідації, натомість створювався новий Північнонімецький союз з держав, розташованих на північ від р. Майн. Участь Австрії у створенні та діяльності Союзу виключалася. Пруссія в цьому Північнонімецькому союзі отримувала військове командування, а разом з ним і провідну роль в усіх справах союзу.

З цього часу надії німецької буржуазії на майбутнє возз’єднання будуть пов’язані виключно з Пруссією. А саме об’єднання Німеччини відбуватиметься на основі прусської політичної системи. 18 німецьких держав та три вільних міста (Гамбург, Бремен і Любек) підписали союзний договір та прийняли на початку 1867 р. союзну конституцію. Поза Північнонімецьким союзом залишалися Баварія, Баден та частина Гессен-Дармштадту, які однак перебували у військовому союзі з Пруссією.

19 липня 1870 р. уряд Франції оголосив війну Пруссії. Імператор Наполеон ІІІ був проголошений верховним головнокомандуючим і виїхав до діючої армії. Уже 2 вересня в битві під Седаном 100-тисячна французька армія ганебно капітулювала. Потрапив до німецького полону й сам французький імператор. 18 січня 1871 р. в окупованому німецькими військами Версалі прусський король Вільгельм І Гогенцоллерн був проголошений німецьким імператором. До складу новоствореної Німецької імперії увійшли й південнонімецькі держави – Баварія, Саксонія та ін. Імператором став прусський король. За конституцією Німецької імперії 1871 р., він отримував найширші повноваження.

Отримані у 1871-1873 рр. 5 млрд. франків контрибуції з переможеної Франції зумовили бурхливий економічний розвиток Німеччини. На поч. XX ст. вона виробляла промислової продукції більше, ніж Англія, Франція чи будь-яка інша європейська країна (попереду знаходилися лише США).

В умовах збереження в ХІХ столітті економічної, політичної правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро.

Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, пов'язані з майновими відносинами.

У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права – у Баварії, Саксонії, Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона.

Значним пам'ятником цивільного права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право.

Після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «залізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложення – Цивільного кодексу Німеччини. Німецьке цивільне уложення – одна з найважливіших кодифікацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особливостей.

У 1871 році було прийнято загальноімперське Кримінальне уложення. 

У 1877 році було видано кримінально-процесуальний кодекс.