14_1_fil

ISSN 2227-2844

ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

№ 14 (273) ЛИПЕНЬ

2013

ВІСНИК

ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

За матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції

„Ключові проблеми сучасної германської та романської філологій”

№ 14 (273) липень 2013

Частина І

Засновано у лютому 1997 року (27) Свідоцтво про реєстрацію: серія КВ № 14441-3412ПР

видане Міністерством юстиції України 14.08.2008 р.

Збірник наукових праць внесено до переліку наукових фахових виданьУкраїни (філологічні науки)

Постанова президії ВАК України від 18.11.09 № 1-05/5

Журнал включено до переліку видань реферативної бази даних «Україніка наукова» (угода про інформаційну співпрацю

№ 30-05 від 30.03.2005 р.)

Рекомендовано до друку на засіданні Вченої ради Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 10 від 30 травня 2013 року)

Виходить двічі на місяць

Засновник і видавець –

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Головний редактор – доктор педагогічних наук, професор Курило В. С.

Заступники головного редактора –

доктор педагогічних наук, професор Савченко С. В.

Випускаючі редактори –

доктор історичних наук, професор Бур’ян М. С., доктор медичних наук, професор Виноградов О. А., доктор філологічних наук, професор Галич О. А., доктор філологічних наук, професор Глуховцева К. Д., доктор педагогічних наук, професор Горошкіна О. М., доктор сільськогосподарських наук, професор Конопля M. I., доктор філологічних наук, професор Синельникова Л. М., доктор педагогічних наук, професор Харченко С. Я.

Редакційна колегія серії «Філологічні науки»:

доктор філологічних наук, професор Блохіна Н. Г., доктор філологічних наук, професор Галич В. М., доктор філологічних наук, професор Глуховцева К. Д., доктор філологічних наук, професор Гриценко П. Ю., доктор філологічних наук, професор Зеленько А. С., доктор філологічних наук, професор Фоменко В. Г., доктор філологічних наук, професор Дмитренко В. І., доктор філологічних наук, професор Синельникова Л. М., доктор філологічних наук, професор Трошева Т. Б., доктор філологічних наук, професор Червинський П. П.

РЕДАКЦІЙНІ ВИМОГИ до технічного оформлення статей

Редколегія „Вісника” приймає статті обсягом 4 – 5 сторінок через 1 інтервал, повністю підготовлених до друку. Статті подаються надрукованими на папері в одному примірнику з додатком диска. Набір тексту здійснюється у форматі Microsoft Word (*doc, *rtf) шрифтом № 12 (Times New Roman) на папері формату А-4; усі поля (верхнє, нижнє, праве й ліве) — 3,8 см; верхній колонтитул — 1,25 см, нижній — 3,2 см.

У верхньому колонтитулі зазначається: Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 12 (271), 2013. Інформація про УДК розташовується у верхньому лівому кутку без відступів (шрифт нежирний). Ініціали і

прізвище автора вказуються в лівому верхньому кутку (через рядок від УДК) з відступом 1,5 см (відступ першого рядка), шрифт жирний. Назва статті друкується через рядок великими літерами (шрифт жирний).

Зміст статті викладається за планом: постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання цієї проблеми та на які спирається автор; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується ця стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з певним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з цього дослідження й перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Усі перелічені елементи повинні бути стилістично представлені в тексті, але графічно виділяти їх не треба.

Посилання на цитовані джерела подаються в квадратних дужках після цитати. Перша цифра — номер джерела в списку літератури, який додається до статті, друга — номер сторінки, наприклад: [1, с. 21] або [1, с. 21; 2, с. 13–14]. Бібліографія і при необхідності примітки подаються в кінці статті після слова „Література” або після слів „Література і примітки” (без двокрапки) у порядку цитування й оформляються відповідно до загальноприйнятих бібліографічних вимог. Бібліографічні джерела подаються підряд, без відокремлення абзацем; ім’я автора праці (або перше слово її назви) виділяється жирним шрифтом.

Статтю заключають 3 анотації обсягом 15 рядків (українською, російською) та 22 рядки (англійською) мовами із зазначенням прізвища, ім’я та по-батькові автора, назви статті та ключовими словами (3 – 5 термінів).

Стаття повинна супроводжуватися рецензією провідного фахівця (доктора, професора).

На окремому аркуші подається довідка про автора (прізвище, ім’я, по батькові; місце роботи, посада, звання, учений ступінь; адреса навчального закладу, кафедри; домашня адреса; номери телефонів (службовий, домашній, мобільний).

© ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013

ЗМІСТ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОГНІТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

1.Божеску М. Г. Сучасні дослідження політичного дискурсу….. 6

2.Бондаренко Я. О. Інтелектуальна гра як форма вербалізації когнітивної діяльності мовної особистості в дискурсі (на матеріалі британського телесеріалу «Шерлок»)……………….. 11

3.Вигівський В. Л. Стилістичне розшарування військових

5.Давидюк Ю. Б. Ефект ошуканого очікування крізь призму теоріїї ментальних просторів............................………...……….. 28

6.Ільїнкова Н. М. Лінгвістичні інструменти маніпулятивного дискурсу…………………………………………………..……….. 32

7. Kiselyova O. M. English subjunctives. The problems of translation 36

8.Купчишина Ю. А. Очуднення у контексті концептуального аналізу……………………………………………..……………..... 41

9.Mykhaylenko V. V. The preposition on: cognitive grammar…….. 46

10. Недайнова І. В. Когнітивний дисонанс як причина виникнення нових концептів сучасної картини світу………….. 52

11.Нікіточкіна І. В. Категорія матеріальної цінності в епічній поемі «Беовульф»……………………………………………….... 58

12.Поневчинська Н. В. Когнітивний аспект дослідження гумору (на матеріалі англомовних епіграм)…………………………….. 64

13.Rudakova T. A. Types of English borrowings in the modern German press language……………………………………………. 69

14.Степикіна Т. В. Лексико-семантичний аспект категорії часу в сучасній англійській мові…………………................................... 75

15.Ткачик О. В. Концептуальна метафора як спосіб пізнання дійсності…………………………………………………………... 81

16.Чайка Л. В. Мовна парадигматика у вербальному конфлікті... 87

ЕТНОЛІНГВІСТИКА ТА МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ. ІНТЕРЛІНГВІСТИКА

17. Зосімова О. В. Особливості перекладу англійської кінотермінології українською мовою…………............................ 93

18.Калужська Л. О. Трансформація вираження мовної оцінки у перекладі метафоричних та алюзивних одиниць………………. 99

19.Клименко О. Л. Семантика інтернаціональних афіксів у складі англомовних інновацій...............…………………………. 105

20.Котов М. В. Конструювання смислу при реалізації настанови «навчання» у міжкультурному дискурсі.....………….………..... 111

3

21.Редька І. А. Функції словесної синестезії у різних типах англомовного дискурсу.…………………………………………. 119

22.Сопилюк Н. М. Системні розбіжності між мовами як чинник застосування лінгвокультурної адаптації у міжкультурній комунікації………………………………………………………... 126

23.Сулейманова Н. В. К вопросу о проблеме употребления речевых актов…………………………………………………….... 131

24.Taranenko O. G. Gender factor and its influence on military

women’s speech in urban society……………………………..…… 136

25.Тофтул А. С., Літвінова М. М. Лінгвокультурна специфіка німецьких народних казок……………………………………..… 140

26.Шестаков А. О. Етнокультурні особливості флорономена мак та його еквівалентів в українській, англійській та французькій

мовах………………………………………………………………. 146

КОНЦЕПТ В МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ ТА ЙОГО РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ В СУЧАСНОМУ ДИСКУРСІ

27.Глухова Л. О. Варіанти вербалізації фрейму «академічний підрозділ ВНЗ» як складової концепту «освітній менеджмент»

всучасній англійській мові………................................................ 154

28.Дорменєв В. С. Концепт «пунктуальність» у фразеологічній системі німецької й української мов (спроба семантичного аналізу)………………………………..…………………………... 159

29.Кіреєнко К. В. Концептуальна метафора кохання ↔ хвороба

вукраїнській та англійській фольклорно-магічних картинах світу……………………………………………………………….. 166

30.Крацило С. О. Реалізація скрипту «шлюб» (на матеріалі

33.Свиридюк Т. В. Метафорична семантика ідіоматичних одиниць (на матеріалі промов британських прем’єр-

міністрів)………………………………………………………..… 191

34Святюк Ю. В. Концепт «иностранец» в семантическом пространстве английского языка……………………………..…. 196

ЛЕКСИКОГРАФІЯ ТА ТЕРМІНОЗНАВСТВО

35. Каліберда О. О. Англійська лексикографія раннього середньовіччя……………………………………………………... 203

4

39.Слабоуз В. В. Проблема и задачи лингвокультурологической онимографии…………………………………………………….... 226

40.Шевченко О. О. Словник як значуща одиниця оволодіння іноземною мовою……………………………………………..….. 233

МІЖКУЛЬТУРНА КОММУНІКАЦІЯ

ВГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ

41.Басюк Т. С. Образотворчі особливості мови як основні чинники ідентифікації індивіда у суспільстві.…………………. 239

42.Воронцова Т. Ю. Формування міжкультурної комунікації

студентів на прикладі викладання іноземної мови..…………… 244

43.Gulivets N. O. Cross-cultural communication in global business... 249

44.Кириченко А. Г. Теоретические предпосылки изучения

46.Моісеєнко (Іваніна) Т. В. Особливості відтворення онімів з урахуванням історичної стилізації……………………………… 266

47.Моркотун С. Б. Вербальні та невербальні засоби комунікації презентатора……………………………………………………… 272

48.Пашніна Т. М. Мовні аспекти політичної комунікації під час військових конфліктів (на основі аналізу промов Президента США Джорджа Буша)……………………………………………. 277

49.Полякова О. В. Дискурс анімаційного фільму як поле діяльності кіно перекладача……………………………………... 282

50. Шліхар Т. О. Прагматика перекладу експресивних висловлювань з вигуком «well» у драматичному діалозі……... 287

Відомості про авторів………..…………………..……………… 293

5

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОГНІТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

УДК 811.111’373.23

М. Г. Божеску

СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Стаття аналізує найвагоміші дослідження присвячені політичному дискурсу. Незважаючи на значну увагу, яка приділяється дослідженню дискурсу взагалі, та політичному дискурсу зокрема, в цій галузі лінгвістичних досліджень існує ще чимало лакун.

Актуальність вивчення політичного дискурсу можна пояснити внутрішніми потребами лінгвістичної теорії, яка звертається до реальних сфер функціонування мовної системи, з одного боку, та необхідністю розробки методів аналізу політичних текстів, з іншого.

Метою нашого дослідження є виявлення основних підходів до вивчення політичного дискурсу в сучасній лінгвістиці та перспективних напрямів його вивчення. Досягнення поставленої мети передбачає визначення поняття політичного дискурсу, аналіз найвпливовіших теорій та методів вивчення політичного дискурсу.

Політичний дискурс знаходиться у фокусі уваги сучасного мовознавства. Свідченням цього є наукові пошуки таких видатних дослідників, як Т. Ван Дейк, О. І. Шейгал, О. Л. Михалева, В. И. Карасик, М. Л. Макаров, О. Н. Паршина, В. А. Мишланов, Е. Р. Левенкова (в галузі теорії дискурсу), K. Л. Хакер, Р. Г. Мідоу, А. П. Чудинов, Л. В. Минаева, Р. Водак (в галузі політичної лінгвістики), Дж. Серль, Дж. Остин, П. Стросон, О. Г. Почепцов, Г. Г. Почепцов (в галузі прагмалінгвістики).

Політична лінгвістика – галузь лінгвістики, яка виникла на перетині двох наук – лінгвістики та політології, та тісно пов’язана з іншими лінгвістичними дисциплінами, особливо, з прагмалінгвістикою, комунікативною та когнітивною лінгвістикою.

Центральним поняттям політичної лінгвістики є політичний дискурс, який є окремим різновидом дискурсу та має на меті здобуття та утримання політичної влади. Головне завдання лінгвістичного аналізу політичного дискурсу – розкриття механізму складних стосунків між мовою, владою та суспільством. Вивчення політичної лінгвістики допомагає краще розібратися у сучасних політичних процесах, а також побачити справжнє значення виступів політичних лідерів та методи маніпуляції суспільною свідомістю, якими вони користуються [1].

Феномен політичного дискурсу є міждисциплінарним, і, як такий, є предметом дослідження соціології, соціальної психології, культурології, теоріїї массової комунікації та теорії впливу.

6

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

На сьогоднішній день, немає єдиного визначення політичного дискурсу. В. А. Маслова, наприклад, розглядає політичний дискурс як вербальну комунікацію у певному соціально-психологічному контексті, в якому відправник та адресат набувають певні соціальні ролі згідно їхньої участі у політичному житті, яке і є предметом комунікації. Політичний дискурс як різновид інституціонального спілкування володіє системою конститутивних ознак та набуває низьку функцій [2].

В лінгвістичній літературі існує широке та вузьке розуміння політичного дискурсу. До мовознавців, які дотримуються широкого розуміння політичного дискурсу належить, зокрема, О. І. Шейгал, яка під політичним дискурсом розуміє «будь-які мовні утворення, зміст яких належить до сфери політики» [3, с. 23]; а також А. Н. Баранов, який визначає політичний дискурс як «сукупність дискурсивних практик, що ідентифікують учасників політичного дискурсу як таких або формують конкретну тематику політичної комунікації» [4, с. 246]. Широке розуміння «політичної мови» як мови, що використовується в публічній сфері, враховує зростаючу владу ЗМІ, розвиток новітніх комунікативних технологій, розширення процесів глобалізації та процес комерціалізації політичної комунікації.

Аналізуючи структуру політичного дискурсу, О. І. Шейгал визначає його перетини з іншими видами дискурсів: юридичним, науковим, дискурсом ЗМІ тощо. Дослідниця визначає наступні структуроутворюючі ознаки політичного дискурсу – інституціональність, інформативність, смислову невизначеність, авторитарність [3].

Вузького визначення політичного дискурсу дотримується, зокрема, голандський дослідник Т. Ван Дейк. Він вважає, що політичний дискурс – це клас жанрів, обмежений соціальною сферою, а саме політикою. Політичні обговорення, парламентські дебати, партійні програми, промови політиків – це ті жанри, що належать до сфери політики. Політичний дискурс – дискурс політиків. Обмежуючи політичний дискурс професійними рамками, діяльністю політиків, дослідник зауважує, що політичний дискурс, водночас, є формою інституціонального дискурсу. Це означає, що дискурсами політиків вважаються ті дискурси, які створюються в такому інституціональному оточенні як засідання уряду, парламентські сесії, з’їзди політичних партій. Таким чином, дискурс є політичним, коли він супроводжує політичний акт в політичному оточенні [5].

У нашому дослідженні ми дотримуємося широкого розуміння дискурсу, включаючи в нього також процес та результат політичного дискурсу та всі екстралінгвістичні чинникі, що супроводжують та впливають на його породження та сприйняття.

Одним з найбільш відомих досліджень політичного дискурсу останніх років є робота О. І. Шейгал «Семіотика політичного дискурсу», з точки зору якої політичний дискурс, як і інші види дискурсу, має два виміри: реальний та віртуальний. Під реальним виміром дослідниця

7

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

розуміє поточну мовленнєву діяльність у певному соціальному просторі, а також мовленнєві твори (тексти), що виникають в результаті цієї діяльності, які розглядаються у взаємодії лінгвістичних, паралінгвістичних та екстралінгвістичних чинників. Віртуальний вимір дискурсу, на думку О. І. Шейгал, – це семіотичний простір, що включає вербальні та невербальні знаки, сукупним денотатом яких є світ політики, тезаурус висловлювань, набір моделей мовленнєвих дій та жанрів, специфічних для спілкування у певній галузі [3].

Фахівці розрізняють наступні види політичного дискурсу:

–інституціональний політичний дискурс, в межах якого використовуються тільки тексти безпосередньо створені політиками та використані в політичній комунікації (парламентські стенограми, політичні документи, публічні виступи та інтерв’ю політичних лідерів тощо);

–мас-медійний (медійний) політичний дискурс, в межах якого використовуються тексти, створені журналістами і розповсюджуються за допомогою преси, телебачення, радіо, інтернету;

–офіційно-діловий політичний дискурс, пов’язаний з апаратною комунікацією, в межах якої створюються тексти, призначені для співробітників державного апарату;

–тексти, створені «пересічними громадянами», які не будучи професійними політиками або журналістами, епізодично беруть участь в політичній комунікації. Це можуть бути різні листи та звернення, адресовані політикам або державним установам, листи до ЗМІ тощо;

–«політичні детективи», «політична поезія» та тексти досить розповсюджених останнім часом політичних мемуарів;

–тексти наукової комунікації присвячені політиці.

Межі між шістьма вищеназваними видами політичного дискурсу не є чітко окресленими, часто доводиться спостерігати їх перетинання.

Більшість закордонних політлінгвістичних досліджень проводиться на основі аналізу медійного дискурсу. Існує також значна кількість закордонних публікацій, в якій політична комунікація вивчається виключно на матеріалі інституціонального дискурсу.

У сучасній закордонній лінгвістиці склались декілька основних напрямів у дослідженні політичної комунікації. Перший з них розвиває традиційні погляди на вивчення політичної мови, що беруть свій початок в античній риториці. В цьому випадку, мовні одиниці сприймаються як форма передачі думки, як спосіб прикрасити думку, зробити її більш доступною та прагматично значущою. При такому підході основна увага приділяється способам створення та інсценування політичного тексту.

В основі другого напряму покладено когнітивний підхід, у відповідності з яким мовленнєва діяльність сприймається як відображення картини світу у свідомості людини, як матеріал для вивчення національної, соціальної та індивідуальної ментальності. Провідна роль в становленні цього напряму належить Джорджу

8

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

Лакоффу, хоча він створював свою теорію не на порожньому місці, оскільки когнітивний підхід до вивчення політичної мови виник значно раніше.

В основу третього напряму покладено дискурсивний підхід, у відповідності з яким політичний текст вивчається у дискурсі, тобто важливе значення приділяється умовам створення та функціонування відповідного тексту, його взаємодії з іншими текстами, з національною культурою та традиціями, з політичною ситуацією в регіоні, країні, світі.

Таким чином, на сьогоднішній день не існує загальноприйнятого визначення політичного дискурсу, термін «дискурс» використовується у сучасній лінгвістиці для позначення різних видів мовлення та мовленнєвих творів, усвідомлення яких повинно будуватися з урахуванням всієї сукупності мовних та позамовних чинників, а визначення та інтерпретація дискурсу варіює в залежності від розуміння політичного дискурсу (вузьке та широке), напряму досліджень в політичній комунікації (риторичний, когнітивний та дискурсивний) тощо.

Короткий огляд літератури дозволяє зробити висновки про те, що когнітивний підхід до аналізу комунікації займає провідне положення у сучасній політичній лінгвістиці. Когнітивний підхід до вивчення мови відкриває широкий спектр можливостей та дозволяє дослідникам подивитись на ті чи інші мовні явища з точки зору пізнавальних (когнітивних) механізмів, покладених в основу розумової діяльності людини. Водночас, деякі аспекти когнітивної теорії залишаються дискусійними. З іншого боку, дискурсивний підхід в сфері політичної комунікації видається особливо плідним та перспективним, оскільки він задає той ракурс досліджень, який досволяє усвідомити суттєвий аспект цієї галузі функціонування мови – специфіку концептуалізації світу, що породжує широкий спектр форм мовного впливу.

Список використаної літератури

1. Чудинов А. П. Политическая лингвистика / А. П. Чудинов. – М. : Флинта, 2006. – 255 с. 2. Маслова В. А. Политический дискурс: языковые игры или игры в слова? / В. А. Маслова // Политическая лингвистика. – Вып. 1(24). – Екатеринбург, 2008. – С. 43 – 48. 3. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса / Е. И. Шейгал. – М. : Гнозис, 2004. – 326 с. 4. Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику / А. Н. Баранов. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – 360 с.

5. Van Dijк T. A. What is political discourse analysis? / T. A. Van Dijk // Political linguistics. – Amsterdam, 1998. – P. 11 – 52.

Божеску М. Г. Сучасні дослідження політичного дискурсу

У статті розглядається політичний дискурс як центральне поняття політичної лінгвістики, його визначення, види, та огляд основних досліджень в цій галузі. Водночас, пропонується авторське бачення

9