9. Психологічні ідеї епохи Відродження.

Відродження, зокрема європейське, постає в той час, коли феодалізм в економічно розвинених країнах уже гальмував поступальний історичний рух суспільства. Виникають ранні капіталістичні відносини, формується буржуазія з її нестримною заповзятливістю, приватною ініціативою. Особистість з її творчими виробничими здобутками посідає таке місце, якого вона досі ще не мала, її розвитку сприяли історико-економічні умови. У запалі діяльності, в конфліктах та змаганнях виростає крайній індивідуалізм. Щоправда, розподіл праці ще не остаточно пригнобив людину, вона ще силкується досягти універсального вияву своїх здібностей.

Нове, буржуазне суспільство звільняє людину від феодальних привілеїв, видимості спільних пут, натомість породжує відверту боротьбу людини проти людини. Громадянська спільність тлумачиться як війна відокремлених один від одного вже тільки своєю індивідуальністю особистостей. У цьому слід вбачати історичні корені руху ренесансного титанізму. Нове суспільство здавалось його членам завершеною формою незалежності індивіда. Він визнав нестримний, більше не пов'язаний спільними узами вираз своїх відчужених життєвих елементів (власності, промисловості, релігії тощо) за свою власну свободу. Насправді це було його завершеним рабством, повною протилежністю людяності.

Розуміння людини як творця, що страждає в глибоких суперечностях своєї натури, розв'язує своєю творчістю ці суперечності, колізії суспільного життя, приводить до виникнення гуманістичної психології доби Відродження. Ця психологія будує образ ідеальної людини в її зовнішній і внутрішній красі, засуджує порочність. У протиставленнях ідеального і реального розширюється пізнавальний інтерес до здобутків у своєму минулому житті, майбутніх досягнень. Психологія звертається до життєвого шляху особистості, її становлення, його умов і повного розкриття.

Непримиренність титана до навколишнього середовища, зверхність над усім, що його оточує, метаться тим, що він, титанічно осягаючи світ, який йому протистоїть, знехтувавши ним спочатку, зрештою, розкриває об'єктивну силу цього світу, впадає в нову суперечність: підтверджує високу оцінку своєму інтелекту, але недооцінює суб'єктивну основу вчинку, переносячи спричиненність останнього саме на зовнішній світ. У цих колізіях становлення психологія вступає в XVII ст.[7, c. 261-262]

10. Психоаналіз як психологічно-філософська концепція

Ще одна сфера, що відкрилася психології, додала свідомості замість первинного вторинне значення. Визначальною для психічного життя була визнана сфера несвідомих потягів (мотивів), що рухають поведінкою і визначають своєрідність складної динаміки і структури особистості. З'явилася школа, що отримала всесвітню славу, лідером якої був визнаний З.Фрейд, а напрямок у цілому (з безліччю відгалужень) названо психоаналізом.

Французькі дослідники зосередилися на аналізі психічних відносин між людьми. У роботах ряду німецьких психологів центральною виступила тема включеності особистості в систему цінностей культури. Особливу новаторську роль в історії світової психологічної думки зіграло вчення про поведінку в його особливому варіанті російської культури.

Так з'явилися різні школи, кожна з яких у центр усієї системи категорій поставила одну з них - будь-то образ чи дія, мотив чи особистість. Це і додало кожній школі своєрідного профілю.

Орієнтація на одну з категорій як домінанту історії системи і додання іншим категоріям функції підлеглих стала однією з причин розпаду психології на різні, часом конфронтуючі між собою, школи[12, c. 78-79].