41. Психологічні ідеї у роботах Платона

У філософії Платона існує момент, щодо якого всі філософські проблеми знаходять нову підставу, що ініціює інший духовний клімат, службовець тлом для постановки й рішення нових проблем. Це - відкриття реальності надчутливого, надфізичного простору, ознаки якого не проглядаються в попередній філософії фізісу, раніше все пояснювалося фізичним і механічним порядком. Платон удався до образа, їм же й створеним -"друга навігація". Це привело до розуміння двох планів буття: феноменального, видимиго, і невидимого, метафеноменального, що вловлюється винятково інтелектом. Це завоювання згодом позначило підставу й найважливіший етап в історії західної думки. Тільки після цієї "другої навігації" можна говорити про "матеріальний" і "нематеріальному", "почуттєвому" і "надпочуттєвому ", "емпіричному" і "метаемпіричному", "фізичному" і "надфізичному". У світлі цих категорій пркдшествующие філософи фізиса виступають матеріалістами, тому що природа й космос є тотальність речей не як таких, а речей що є.

Платон був першовідкривачем у сфері філософського осмислення широкого комплексу політико-правових проблем, і розробка багатьох з них і в майбутньому відбувалася під впливом платонівських ідей. Його ідеї були в центрі уваги або мали визначальний вплив на формування політичних та правових поглядів ранньохристиянських та середньовічних авторів, Т.Мора і Т.Кампанелли, Спінози і Гобса, Монтеск`є, Вольтера, Дідро, Канта, Фіхте, Геґеля. І в ХХ столітті Платон залишається актуальним у тому високому розумінні, в якому актуальним є духовний досвід минулого.

42. С.Л. Рубінштейн - єдність свідомості та діяльності

С.Л. Рубінштейн (1889-1960 pp.). Психолог і філософ. Один із творців діяльністного підходу в психології. Філософську й психологічну освіту одержав у Марбурзі. З 1942 р. протягом декількох років був директором інституту психології. У 1943 році створив у МГУ імені М.В. Ломоносова кафедру, а потім відділення психології, а в інституті Філософії АН СРСР - сектор психології (1945 р.). У статті "Принцип творчої самодіяльності", написаній ще в 1922 році. Вчений сформулював принцип єдності свідомості і діяльності, що надалі -у 30-ті роки - був покладений в основу його діяльнісного підходу.

Рубінштейн розробляв системно-діяльністний підхід і в психології, і у філософії, і в педагогіці. Суб'єкт і його психіка, психофеномени формуються-еволюціонізуються-інкарнуються початково в праксіологічній діяльності-активності і тому в кардинально-психологічному аспекті повинні досліджуватися-інтерпретуватися, на думку Рубінштейна, як опосередковані ланки його праці, процесів пізнання, процесів виховання, процесів навчання.

43. Зародження експериментальної психології

Хоча в сучасній літературі існують різні думки щодо ролі експерименту в здобутті психологічних знань, безперечно, саме експериментальний метод може бути певною “точкою відліку”, у зіставленні з якою можна оцінити інші методичні підходи до пізнання психічної реальності. Тому вивчення особливостей застосування експериментального методу в психології є важливим компонентом професійної підготовки психолога, що допомагає йому дослідити не тільки ті чи інші психічні явища, а й причини їх виникнення, науково обґрунтовано прогнозувати прояви певних психічних закономірностей.

Впровадження експерименту в психологію було зумовлено насамперед розвитком філософії, яка збагатила психологію методологічними принципами дослідження психіки, зокрема принципами детермінізму, розвитку, системності тощо. П. Фресс зауважує з цього приводу, що саме в межах філософії була висунута ідея виміру в психології. Так, Х. Вольф ще у ХVIII ст. ввів у вжиток не тільки сам термін “психологія”, а й поняття про психометрію. Він запропонував вимірювати психічні явища за їхньою тривалістю та інтенсивністю і, наприклад, вважав, що можна виміряти величину задоволення усвідомлюваною нами досконалістю, а величину уваги — тривалістю аргументації, за якою людина здатна прослідкувати.

Важливе значення для розвитку експериментальної психології мали й досягнення в біології, зокрема еволюційне вчення Ч. Дарвіна, який у своїй праці “Походження видів” (1859) порушив питання, що безпосередньо стосувалися впровадження експерименту в психологію.

Але безпосередньо експериментальне вивчення психіки розпочалося завдяки успіхам фізіології і, зокрема, нейрофізіології, у рамках якої було визначено матеріальні передумови функціонування психіки. Згідно з цим слід насамперед відзначити цілий ряд відкриттів, зроблених протягом ХІХ ст.: розрізнення чутливих і рухливих нервів (1822), відкриття того факту, що центром рухів — рефлексів є мозок, а також закону специфічної енергії нервів, відповідно до якого ми пізнаємо не безпосередньо речі, а лише збудження самих нервів (Й. Мюллер, 1838), виявлення існування спеціальних нервів не тільки для п’яти основних відчуттів, а й для їхніх якостей — кольору, висоти звуку тощо (Г. Гельмгольц, 1860). У ці ж роки було відкрито, що нервовий імпульс є електричною хвилею, яка заряджена негативно (М. Бернштейн, 1849–1866), при цьому швидкість передачі імпульсу становить 50 м/с (Г. Гельмгольц, 1850). Тоді ж було висунуто ідею мозкової локалізації (Ф. Галль), відкрито центр мови (П. Брокб, 1861), а також те, що спинномозкові рефлекси гальмуються центральними механізмами (І. Сєченов, 1863)[4, c. 252-254].