l_668_35127676

Значний вплив на формування давньослов’янської літератури надали "апокрифи" – твори про події та персонажів священної історії, які не визнавалися християнською церквою. Серед відомих апокрифів були "Діяння Павла і текла", "Ходіння Богородиці по муках", "Смерть Пілата" та ін.

Унікальним явищем літератури середньовіччя стало "Слово о полку Ігоревім" (приблизно 1187 році), яке вирізняється глибоким народним світосприйняттям.

З київського періоду бере початок власний оригінальний науковий досвід. Непересічне значення має "Руська правда" – збірка законів князя Ярослава і його наступників. Цей правовий документ пізніше став основою Литовського статуту й законодавства гетьманської доби.

Також були поширені підручники, перекладені з грецької мови. Це – "Фізіолог" (популярна зоологія), "Шестиднев" (про створення світу), "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, у якій містяться численні матеріали космографічного, археологічного, географічного та історичного характеру.

Перший медичний трактат "Алімма" ("Мазі") написала в середині ХІІ ст. Єпраксія-Зоя, онука Володимира Мономаха, дружина візантійського імператора Йоана Комнєва. Трактат зберігається нині в бібліотеці Медічі у Флоренції.

Центрами освіти в давньоруський період були Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський [1; 9].

Для продовження і поглиблення освіти при храмах і монастирях, а також у князівських дворах засновувалися бібліотеки. Ярослав Мудрий створив бібліотеку при Софії Київської, його син Святослав наповнив книгами комори свого палацу, князь Микола Святоша витратив на книги всю свою скарбницю й подарував їх Печерському монастиреві. Літописи називають волинського князя Володимира Васильовича книжником. Велику книгарню мав один із учнів Феодосія Печерського – Григорій.

При церковних і монастирських бібліотеках існували спеціальні майстерні (скріпторії), де переписували або перекладали з іноземних мов книги – здебільшого церковні, але й філософські та юридичні трактати, твори, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії.

Як свідчать археологічні матеріали, зокрема графіті на стінах храмів, ливарних формочках, посуді, а також берестяні грамоти, писемна

61

культура не була привілеєм тільки духовенства та вищих феодальних кіл Київської Русі. Вона поширювалася і серед простого люду.

3.4. Мистецтво та архітектура Київської Русі

Давньоруське мистецтво періоду Середньовіччя формувалося в зіткненні двох укладів – патріархального і феодального і двох релігій – язичництва і християнства. І як сліди патріархального способу життя ще довго простежувалися у феодальній Русі, так і язичництво нагадувало про себе майже у всіх видах мистецтва. Для мистецтва домонгольської пори характерна одна відмінна риса – монументалізм форм. Особливе місце в ньому по праву займає архітектура. З християнством на Русь прийшла хрестово-купольна форма храму – типова для греко-східних православних країн [1; 4].

Першим відомим кам’яним храмом Київської Русі була Десятинна церква (989 – 996), побудована візантійськими майстрами за час князювання Володимира. Була зруйнована в 1240 році під час навалу Батия.

У роки правління Ярослава Мудрого (978 – 1054 р.) була заснована ченцем Антонієм Києво-Печерська лавра (1051 р.). Зведений Софіївський собор (1037 р.), що уособлював велич і силу держави. В архітектурі храму втілилася ідея ієрархії. Головний купол символізував Христа, а дванадцять інших куполів – його учнів-апостолів. При будівництві застосовувалися напівкруглі арки – закомари, характерні тільки для російського зодчества. Центральний простір храму в плані утворював хрест. Усередині храм був прикрашений мозаїкою і фресками, із зображеннями князя з родиною в оточенні свити, Христа-Вседер- жителя, Богоматері Оранти.

Крім Софійського собору в Києві в цю добу були побудовані Ірининський і Георгіївський храми, а також Золоті ворота.

Необхідним елементом прикраси культової архітектури був станковий живопис – іконопис. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й натхненності. До шедеврів іконописного мистецтва домонгольського періоду відносять ікони: "Спас Нерукотворний", "Велика Панагія", "Дмитро Солунський", "Ангел Золоті Влас", "Архангел Михаїл", "Володимирська Богоматір". Усі ці ікони, які були написані в різний час, об’єднує проходження візантійської традиції. Історія зберегла мало імен іконописців цього періоду. Серед найбільш

62

відомих значиться Аліпій, який брав участь у розписі і створенні мозаїк Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Серед образотворчих мистецтв Київської Русі чільне місце належить монументального живопису – мозаїці та фресці. Систему розпису культової будівлі, як і сам тип будівлі, російські майстри сприйняли від візантійців. У теж час язичницька народна творчість вплинула на формування прийомів давньоруського мистецтва і сприяла створенню власних традицій.

Не менш значущою в синтезі мистецтв Київської Русі була духовна музика. Як для іконописних зображень, так і для музичних творів був обов’язковий канон. Єдиним досконалим музичним інструментом визнавався тільки людський голос, тому церковний спів не мав інструментального супроводу. Нарівні з церковно-співочим мистецтвом, високої майстерності досягло мистецтво дзвону. Широке поширення в Київській Русі отримала світська музика. Особливою популярністю користувалися героїчні пісні, які виконувалися при зустрічах князя після повернення з походу і при сходженні його на престол. Серед звичаїв княжого двору була присутність скоморохів, чиє мистецтво було синкретичним. Воно з’єднувало у собі музику, спів, акробатику, танці, фокуси. Скоморохи також були оповідачами казок, учасниками народних ігор та гулянок, пов’язаних з язичницькими традиціями, що збереглися на Русі після поширення християнства. В історичних документах і фольклорі збереглися згадки про участь скоморохів у весільних, похоронних обрядах та інших сімейних церемоніях. Високо цінувалося творчість поета XI – XII ст. Баяна, який складав усні оповіді, пісні і супроводжував їх грою на гуслях.

У народному побуті широко використовувалися духові та щипкові інструменти: труби, флейти, сопілки, пищали, роги, сопілки, дерев’яні труби, смички. Застосовувалася також волинка, відома в Стародавній Русі як козіца. Дуже різноманітні були й ударні інструменти, куди входили барабани, бубни, ложки, брязкальця, тріскачки.

Значне місце в мистецтві Київської Русі займало прикладне, декоративне мистецтво, в якому особливо виявилися живучі образи язичницької міфології. Давньоруські майстри були майстерні в різного виду техніках: у скани (так називалося мистецтво філіграні, виробів з тонкого дроту); зерни (маленькі металеві зернята, напаяні на виріб); черні (рельєф виробів зберігався срібним, а фон заливали черню);

63

фініфті (в техніці виїмчаста і перегородчаста емаль). Увібравши і творчо переробивши різноманітні художні впливи і, насамперед, Візантії, Київська Русь створила свою самобутню культуру, зумовила шляху розвитку мистецтва окремих земель і князівств [1].

Резюме

Культура європейського Середньовіччя охоплює період з V ст. по XIII ст. До розквіту міст головними вогнищами культури в Європі були замки й монастирі. Сформувалися стани, що складають структуру середньовічного суспільства: духовенство, дворянство, люди праці (селяни і ремісники). У процесі розвитку міст, зростання ремісничих і в купецьких корпорацій, боротьби жителів міст з феодалами склався особливий стан – городяни.

Головними рисами середньовічної культури були нормативність, ієрархічність, корпоративність, схоластичність, теоцентризм.

З розповсюдженням християнства в середньовічній Європі, змінилась свідомість людей, затвердились нові гуманістичні установки та високі моральні цінності. Воно сприяло об’єднанню європейських народів, перетворюючи їх в одновірців і тим самим формуючи їх духовну спільність.

У XII ст. в європейській культурі починають формуватися вищі школи – університети. Однією з провідних, університетських наук була релігійна філософія – схоластика. Література виділилася в самостійний вид мистецтва. З’явилися її напрями: латинська, лицарська, міська й народна. У мистецтві оформилися два провідних стиля – романський та готичний.

Прийняття християнства як в середньовічній європейській культурі, так і в Київській Русі, сприяло формуванню нового світогляду. Центром громадського життя стала церква. Вона проповідувала нову ідеологію і згуртовувала народ на основі спільних духовних цінностей.

Розвиток Русі після прийняття християнства піднявся на новий щабель. Нова релігія широко відкрила двері культурним впливам в усіх галузях життя, стала ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяла входженню Київської Русі в європейський культурний світ.

Київська Русь до монголо-татарського нашестя мала великий міжнародний авторитет, високий рівень культури. На Русі збереглися традиції прямої демократії. Віче (народні збори) скликалися в давньоруських

64

містах для вирішення важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики князівства. Закономірний розвиток Київської Русі перервала монголо-татарська навала. Багато квітучих міст перетворились на купи попелу. У вогні пожеж загинули культурні цінності: літописи, літературні твори, архітектурні споруди. Київська Русь прийняла на себе страшної сили удар монголо-татарських військ. Своєрідним щитом давньоруські землі захистили Європу, християнську цивілізацію від смертельної небезпеки.

Питання для самодіагностики

1.Поясніть, яка була соціальна структура в середньовічному суспільстві?

2.Який вплив мало християнство при формуванні світогляду людей європейського Середньовіччя?

3.Дайте оцінку діяльності католицької церкві в середньовічну добу.

4.Яке місце посідала людина в системі середньовічної ієрархії?

5.У яких напрямах розвивалася духовна культура європейського Середньовіччя?

6.Які напрями мала європейська середньовічна література?

7.Яку роль в середньовічній культурі відігравали замки та мона-

стирі?

8.Проаналізуйте, в чому були особливості розвитку давньоруської культури?

65

9.Які фактори вплинули на вибір князем Володимиром православного напряму християнства?

10.Чому назріла необхідність відмовитися від язичницької віри? Які переваги забезпечувала християнська віра?

11.Охарактеризуйте основні напрями мистецтва Київської Русі.

Питання для дискусій

1.Спробуйте співставити риси античного і середньовічного ідеалів людини.

2.Зіставте культурні наслідки християнізації Русі та європейського Середньовіччя.

3.Порівняйте романський і готичний стилі в архітектурі та образотворчому мистецтві. Які романські та готичні традиції в українській культурі вам відомі?

4.Яке значення для розвитку сучасної України має культурна спадщина Київської Русі?

Література: основна [1, с. 46–56, 99–106; 4, с. 75–83, 134–137]; додаткова [7, с. 69–88, 173–184; 11, с. 97–124; 21, с. 57–95; 22, с. 59–98, 272–291].

4.Культурні процеси в литовсько-польський

іпольсько-козацький періоди

Основна ідея

Лекція знайомить студентів з основними характеристиками й особливостями культури Відродження та української культури в литовсько-польський і польсько-козацький період (XIV – XVI ст.), окреслює основні етапи її розвитку й розкриває механізми її функціонування, виявляє конкретну культурно-історичну специфіку.

План лекції

4.1.Загальна характеристика європейського Відродження і Рефор-

мації.

4.2.Естетичні засади Ренесансу в європейській культурі.

4.3.Історичні умови та соціально-політичні причини формування ренесансної культури України.

66

2)з’являлися перші мануфактури, формувалися соціальні верстви буржуазії та найманих робітників;

3)були здійснені великі географічні відкриття Колумбом, Магелланом, Марко Поло, Амеріго Веспуччі та іншими мандрівниками. Відкриття сприяли активній колонізації корінного населення;

4)розширилася торгова діяльність, складалася розвинена банківська система;

5)розпочатий процес секуляризації (ослаблення ролі церковного впливу) в науці, мистецтві, освіті, державному управлінні привів до посилення монархічної влади і формування централізованих держав;

6)активізувався інтерес до досвідченого знання, точних і природничих наук, розвивалася література на національних мовах; Дослідження М. Коперника, Г. Галілея, Дж. Бруно в області астрономії дозволили затвердити геліоцентричну систему, що довела хибність геоцентричного навчання;

7)винахід друкарства (Й. Гуттенбергом в 1445 році) Сприяло поширенню літературних і наукових творів;

8)з’явився попит на людей творчої діяльності – музикантів, архітекторів, скульпторів, художників, ювелірів, поетів. Також були потрібні освічені фахівці – бухгалтери, інженери, юристи, лікарі. Ці люди склали особливий шар суспільства – інтелігенцію. У їх середовищі і зародилося художньо-літературний рух – гуманізм. Його головною ідеєю була боротьба за права і свободу особи.

Творці нової культури – гуманісти прославляли любов до людини, захоплювалися її духовною та тілесною красою, заперечували культ аскетизму. Зневажали неосвічених людей. Стверджували, що гідність, благородство може визначатися не походженням, багатством або владою, а енциклопедичною вченістю. Гуманісти виступали проти феодальних привілеїв і панування католицької церкви, сприяли поширенню ідей лібералізму. Створена гуманістами культура зруйнувала пануючу в суспільстві строгу аскетичну мораль Середньовіччя. Інтелектуали Відродження прагнули довести, що коріння європейської цивілізації йдуть в античність. Завдяки їх діяльності, розшукувалися твори мистецтва древніх майстрів, наукові рукописи грецьких і римських філософів, вивчалися мови.

Усе це створило основу для формування нового світогляду – антропоцентризму. Культивувалося почуття власної гідності людини,

68

його індивідуалізм, прагнення до знань. Еталоном часу стала людина – творець, геній, універсал.

Одночасно з гуманізмом в цей час набуло поширення філософське вчення пантеїзм, відповідно до якого Бог ототожнювався з природою, отже, людина, створена "за його образом і подобою", ставала йому рівним.

Гуманізм не був народним рухом, оскільки його ідеї були доступні тільки вузькому колу освічених людей (вченим, художникам, політикам). Тому він характеризується як елітарний. Основна маса зберігала прихильність християнській вірі і католицькій церкві.

На початку XVI ст. у Німеччині розгорнувся релігійний рух, спрямований проти католицької церкви і увійшов в історію під назвою Реформація. Її зачинателем вважається Мартін Лютер, який виступив з 95-ма тезами проти індульгенції. Перетворення християнської релігії, зміна свідомості і світовідчуття людини стали основою розвитку нових, капіталістичних відносин. Реформація протиставила оптимістичним гуманізму релігійний аскетизм. Її діячі представляли собою повну протилежність гуманістам – прекрасно освіченим аристократам, знавцям філософії, поезії, образотворчих мистецтв. Це були в основному вихідці з народу, розвиваючі свої здібності завзятою працею, фанатики віри. На їхню думку, католицька церква спотворила взаємини людини з Богом і зайнялася спекулятивним продажем його милості. Створивши нове віровчення – протестантизм, реформатори відмовилися від складної церковної ієрархії, системи культів і обрядів. Вони висунули нову моральну настанову для людини, яка тепер повинна була жити з постійною готовністю приймати і переносити всі труднощі та випробування; прагнути до внутрішнього очищення і духовної стійкості в вірі.

Таким чином, Реформація заклала духовні основи нового типу людини і культури праці. Підсумком її стало:

1)ослаблення монополії католицької церкви;

2)виділення третього напряму християнської віри – протеста-

нтизму;

3)труд став вважаться головним показником віри, що сприяло розвитку капіталістичних відношень і формуванню буржуазії.

69

У відповідь церква вжила контрнаступ: посилила дії інквізиції; ввела жорстку цензуру на заборонені книги; провела внутрішні реформи і заснувала орден єзуїтів.

Зміни відбуваються у всіх сферах життя, звільнення від середньовічних традицій і початок становлення капіталістичних відносин, не могли не позначитися на особливостях художньої культури і естетичної думки даного часу.

4.2. Естетичні засади Ренесансу в європейській культурі

Мистецтво в період Відродження було головним видом духовної діяльності. Воно зблизилося з наукою, політикою, з соціальнофілософською думкою, стало провідним чинником розвитку культури. У центрі мистецтва знаходилися чоловік і природа. Художники і письменники, архітектори та скульптори шукали найбільш ефективні способи і засоби для відтворення дійсності. Для цього вони зверталися до знань в області оптики, математики, анатомії. Вивчали правила перспективи, вчення про пропорції. Завдяки такому серйозному підходу мистецтво включалося в сферу пізнавальної діяльності людини [1; 4].

Важливою подією цього часу стала творчість письменниківгуманістів, яка носила антифеодальну спрямованість і прославляла свободу особистості. Предтечею прийнято вважати творчість останнього поета середньовіччя і першого поета Відродження Данте Аліг’єрі. Його "Комедія", якою захоплювались сучасники, називали "Божественою", стала поверненням до античних традицій опису надприродного як реальності. ЇЇ вважають енциклопедією знань Середньовіччя, синтезом поезії, філософії і теології. Данте, вперше переступивши межі церковної моралі, проголосив волю почуттів і прагнення до пізнання світу.

Першими письменниками-гуманістами вважаються Ф. Петрарка і Дж. Бокаччо. Франческо Петрарка – поет, філософ, вчений. Основна його праця – збірник сонетів і канцон "Книга пісень" – присвячена його коханій Лаурі. Він перший започаткував традицію ліричної поезії – петраркизм. Джовані Бокаччо – італійський письменник, автор "Декамерона" – збірника 100 новел і першого психологічного роману "Ф’яметта".

Обидва письменники виступали за світську літературу, за звільнення її від містицизму і схоластики. Вони разом з Данте зробили великий внесок у створення італійської літературної мови.

70