l_668_35127676

останнього є сучасний Сінгапур, чи навіть Японія, які попри всю притаманну їм східну екзотику є все ж більшою мірою європейськими ніж пострадянська Україна.

Можна зауважити, що сучасний світ є полікультурним в сенсі наявності множини національних культур. Більше того, в умовах інтенсивної міграції населення, ще більш інтенсивно зростаючого обміну інформацією, культурними здобутками, цінностями тощо, сучасна людина виростає і формується в певному (національному) розумінні як полікультурна.

Мова йде про те, що таке ємке слово, як "культура" і те, що ним позначається – а це все людське, бо культура – це спосіб життєдіяльності людини – нарешті стало предметом політичної свідомості і політологічного аналізу. І це виявляється більш вагомим, ніж введення в

політологію, наприклад, концепту способу виробництва чи інших економічних категорій. Так формується культурополітика, що є більш глибокою порівняно з геополітикою і йде їй на зміну.

Що торкається вітчизняного культурного простору, очевидно, що на початку 90-х рр. XX ст. в Україні відбуваються соціокультурні зміни. З проголошенням політичної незалежності починається розбудова самостійної держави і проводиться формування політики, спрямованої на забезпечення вільного розвитку національної культури та збереження культурної спадщини. Суспільство звільнилось від ідеологічних штампів, розпочалися позитивні зрушення у галузі відродження історичної пам’яті.

Національна культура покликана відкрити нову перспективу духовної консолідації української нації, відродити в масовій свідомості державницькі духовно-моральні принципи. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейського просвітницького рівня неминуче тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає в світову скарбницю цивілізації.

191

Питання для самодіагностики

1.У чому виявляється глобалізм новітньої культури?

2.Що таке "масова культура"? Що вкладається в термін "повстання

мас"?

3.У чому є специфіка сучасної української культури?

4.Охарактеризуйте головні риси постмодерністського мистецтва.

Питання для дискусій

1.Який вплив мали процеси державотворення на розвиток української культури на початку ХХ сторіччя? У сучасну епоху?

2.Чим обумовлена своєрідність української культури?

3.Спробуйте проаналізувати вплив масової культури на сучасне українське суспільство.

4.У чому полягає нова ідентичність українця, сформована національним відродженням?

5.Спробуйте порівняти модерністську і постмодерністську моделі

світу.

6.Розкрийте ліричну складову української культури в контексті уявлень про український "національний характер" та "українську ментальність" (емоційна піднесеність, традиція кордоцентризму). Висловіть вашу думку відносно актуальності чи застарілості певних складових цієї традиції на прикладі сучасної української літератури.

Література: основна [4, с. 117–130, 161–175]; додаткова [7, с. 146– 171, 276–319; 11, с. 337–355; 21, с. 248–297].

192

Текстові завдання [3, с. 4–101; 162–169]

1. Ознайомтесь із визначеннями наукового поняття "культура" протягом кінця ХІХ – ХХ ст. та проаналізуйте розвиток уявлень про культуру.

Культура – це комплекс, що включає знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї та всі інші здібності та навички, яких набуває людина як член суспільства (Е. Тайлор, 1871).

Культура – це загальна сума знання, ставлень та моделей звичної поведінки, що поширюються та передаються членами окремого суспільства (Р. Лінтон, 1940).

Культура – це історично утворені схеми життя, виражені явно чи неявно, раціональні чи ірраціональні або нераціональні, які існують в будь-який час як потенційні керуючі сили людської поведінки (К. Клакхон,

1945).

Культура – це масив вивчених та переданих моторних рекцій, звичаїв, технік, ідей і цінностей та поведінка, яку вони спричиняють

(А. Кребер, 1948).

Культура – це зроблена людиною частина оточуючого середовища (Ф. Гершковіч, 1955).

Культура – це моделі, виражені або уявні, поведінки та для поведінки, що набуваються та передаються символами і є утворюючим та визначаючим досягненням груп людей, включаючи їх втілення в артефактах (А. Кребер, К. Клакхон, 1952).

Культура – це всі ті засоби (поведінки), форми яких не є визначеними генетично та які слугують для упорядкування індивідів і груп у їх екологічних об’єднаннях (Л. Бінфорд, 1968).

Культура – це сукупність поширених ідей, цінностей, стандартів поведінки, це спільний знаменник, який робить дії індивідів зрозумілими для групи. Поділяючи спільну культуру, люди можуть передбачати дії один одного в певних обставинах та відповідно реагувати. Це сукупність правил та стандартів, що поділяються членами суспільства, і коли вони зазнають впливу від інших членів суспільства, культура виробляє поведінку, яка вважається іншими належною та прийнятною (У. Хаві-

ленд, 1975).

Культура – це вивчена поведінка, скопійована з інших (Р. Стедман,

1982).

193

Ми обмежимо термін "культура" до системи мислення. Культура в цьому сенсі включає у себе системи ідей, що поділяються, системи уявлень та правил і значень, що лежать в основі та виражаються усім життям людини. Культура, визначена таким чином, відноситься до того, чому людина вчиться, та не до того, що людина робить та творить. …це знання надає "стандарти для вирішення, що є… для вирішення, що може бути… для вирішення, що хто-небудь відчуває з приводу цього… для вирішення, що з цим робити… та для вирішення, як це робити" (К. Киссинг, 1998).

Існує розуміння того, що культура переймається з інших, коли вони групуються в окреме суспільство або групу; вона поширюється серед членів цього суспільства або групи та настільки глибоко впливає на думки, дії та почуття людей в цій групі, що антропологи зазвичай кажуть, що "індивіди є продуктом їх культури" (Е. Стратерн, 1999).

2. Прочитайте фрагмент тексту Ж. Дерріда1 і дайте відповідь на запитання:

Наскільки універсальним є термін "деконструкція"? Що саме "деконструюється" та чому?

Як пов’язана процедура перекладу із деконструкцією?

Жак Дерріда "Лист до японського друга"

Дорогий професор Ідзуцу!

(...) Після нашої зустрічі я пообіцяв вам декілька своїх міркувань – схематичних і попередніх – щодо слова "реконструкція". У цілому, йшлося про якихось пролегоменів для можливого перекладу цього слова на японський. І тому – про спробу дати хоча б негативне визначення тих значень і конотацій, яких слід було б уникнути, якщо це можливо. Питання, власне, полягає в тому, чим деконструкція не є або не повинна б бути. Я виділяю ці слова ("можливо" і "повинна б"). Адже якщо ми можемо передбачити труднощі перекладу (а питання деконструкції від початку до кінця є також питанням перекладу і мови понять, понятійного корпусу так званої "західної" метафізики), не слід було б розпочинати з пропозиції про те, що у французькій мові слово

1 Жак Дерріда (1930 – 2004) – французський філософ і теоретик літератури, засновник деконструктивізму – течії у філософії постмодерну.

194

"деконструкція" адекватне якомусь ясному і недвозначному значенню, – це було б наївно. Вже в "моїй" мові наявна "темна" проблема перекладу від того, що в тому чи іншому випадку, може матися на увазі під цим словом, до самого слововживання, ресурсів цього слова. І вже тепер зрозуміло, що і в самій французькій мові змінюються від одного контексту до іншого. Більш того, в німецькому, англійському і перш за все американському середовищі те ж саме слово вже прив’язане до доволі розрізнених афектних або патетичних конотацій, інфлексій, значень.

Коли я обрав це слово – або коли воно привернуло до себе мою увагу (мені здається, це сталося в книзі "Про гpaмaтoлогію"), – я не думав, що за ним незаперечно визнають центральну роль в дискурсі, що тоді цікавила мене. Серед іншого, я намагався перекласти, пристосувати для своєї мети хайдегерівські слова Destruktion і Abbau. Обидва означали в даному контексті деяку операцію, що застосовується до традиційної структури або архітектури основних понять західної онтології або метафізики. Але у французький термін "destruction" занадто очевидно припускав якусь анігіляцію, негативну редукцію, вартісну, можливо, ближче до Ніцшевського "руйнування", ніж до його хайдегеровського тлумачення або запропонованого мною типу прочитання. Отже, я відсунув його убік. Пам’ятаю, що я став шукати підтвердження тому, що це слово, "деконструкція" (прийшло до мене абсолютно спонтанно), – дійсно є у французькій мові. Я його знайшов у словнику Літтре. Граматитичне, лінгвістичне або риторичне значення виявилися там пов’язаними з якимось "машинним" значенням. Цей зв’язок здався мені вельми вдалим, вельми вдало пристосованим для того, що я хотів висловити хоча б натяком. Дозвольте ж мені процитувати кілька статей з Літтре. (...) Деконструювати: 1. Розбирати ціле на частини. Деконструювати машину, щоб транспортувати її в інше місце. 2. Термін граматики (...) деконструювати вірші: уподібнювати їх шляхом скасування розміру прози. В абсолютному значенні: "У методі апріорних пропозицій починають з перекладу, і одна з його переваг полягає в тому, що ніколи немає потреби реконструювати", Лемар, там же. 3. Деконструюватися (...) Втрачати свою конструкцію. "Сучасні знання свідчать про те, що в країні нерухомого Сходу мова, що досягла своєї досконалості, сама по собі деконструює або видозмінюється за рахунок одного лише закону зміни, по природі властивого людському духу", Віймен, "Передмова до Словника Академії".

195

Звичайно, все це знадобиться перекласти на японську, – і це лише відсуне вирішення проблеми. Зрозуміло, що, якщо всі ці перераховані в Літтре значення цікавили мене, своєю близькістю до того, що я "хотівби мовити", вони все ж зачіпали – метафорично, якщо завгодно, – лише деякі моделі або області глузду, а не тотальність всього того, що може мати на увазі деконструкція у своєму найбільш радикальному спрямуванні. Вона не обмежується ні лінгвістично-граматичною моделлю, ні навіть моделлю семантичною, ще менше – моделлю машинною. Самі ці моделі повинні були бути піддані деконструкторському розгляду. Правда полягає в тому, що згодом ці "моделі" постали біля витоків багаточисленних непорозумінь щодо поняття і слова "деконструкція", які спробували звести до цих моделей.

Слід також сказати, що слово це вживається рідко, а часто і взагалі невідоме у Франції. Воно повинно було бути визначеним чином реконструйовано, і його вживання, його споживча вартість була визначена тим дискурсом, який відправлявся від книги "Про граматологію" і обрамляв її. Саме цю споживчу вартість я і спробую тепер уточнити – а зовсім не якийсь первісний зміст, якусь етимологію, приховану від усякої контекстуальної стратегії і розташовану по той бік від неї. Ще два слова на предмет "контексту". У ту пору панував "структуралізм". "Деконструкція" наче рухалася в тому ж напрямі, оскільки слово це означало відому увагу до структур (які самі не є ні просто ідеями, ні формами, ні синтезами, ні системами).

Деконструювати – це був також і структуралістський жест, у всякому разі – такий собі жест, який припускав відому необхідність cтpуктуpaліcтcької проблематики. Але то був також і жест антиструктуралістській – і частка його частково ґрунтується на цій двозначності. Мова йшла про те, щоб розібрати, розкласти на частини, розшарувати структури (всякого роду структури: лінгвістичні, логоцентричні, фoнoцентричні – в той час в cтpуктуpалізмі домінували лінгвістичні моделі, так звана структурна лінгвістика, яка також називалася сосюрівською, – соціоінституціональні, політичні, культурні та, понад все – в першу чергу, – філософські). Ось чому, – в першу чергу в Сполучених Штатах – тему деконструкції пов’язали з "пост структуралізмом" (слово, невідоме у Франції, крім тих випадків, коли воно "повертається" зі Сполучених Штатів). Але розібрати, розкласти, розшарувати структури (в одвічному сенсі, більш історичний

196

рух, ніж рух "структуралістичний", який тим самим ставився під питання) – це не була якась негативна операція. Швидше, ніж зруйнувати, потрібно також і зрозуміти, як якийсь ансамбль був сконструйований, peкoнcтpуювати його для цього. Однак згладити негативну видимість було і все ще залишається тим більш складною справою, що вона дає віднімати себе в самій граматиці цього слова (де-), хоча тут могла б матися на увазі скоріше якась генеалогічна деривація, ніж руйнування. Ось чому це слово, в усякому разі саме по собі, ніколи не здавалося мені задовільним (але що це за слово?); та воно завжди повинно обводитися якимось дискурсом. Складно було згладити цю видимість ще й тому, що в деконструкторській роботі я повинен був, як я роблю це і тут, множити різного роду застереження, врешті-решт – відсувати в сторону всі традиційні філософські поняття, щоб в той же час знову стверджувати необхідність вдаватися до них, принаймні, після того, як вони були перекреслені. Тому була висловлена надмірно поспішна думка, що це був рід негативної геології (це було ні істиною, ні неправдою, але тут я не стану вдаватися до обговорення цього).

У будь-якому випадку, незважаючи на видимість, деконструкція не є ні аналізом, ні критикою, і переклад має це враховувати. Це не є аналізом особливо тому, що демонтаж якоїсь структури не є регресією до простого елемента, деякого витоку, що не розкладається. Ці цінності, так як і аналіз, самі є суттю деякої філософеми, яка підлягає деконструкції. Це також і не критика, в загальноприйнятому або ж кантовському сенсі. (...)

Те ж саме я сказав би і про метод. Деконструкція не є якимось методом і не може бути тpaнcфopмoвaнa в мeтoд. Оcoбливо тoді, коли в цьому слові підкреслюється процедурне або технічне значення. Пpaвдa, в деяких колах (унівepситетcькиx або ж культурних – я в особливості маю на увазі Сполучені Штати) технічна та методологічна "метафора", яка ніби з необхідністю прив’язана до самого слова "реконструкція", змогла спокусити або збити з пантелику декого. Звідси – та сама дискусія, яка розвинулася в цих самих колах: чи може деконструкція стати деякою методологією читання та інтерпретації? Чи може вона, таким чином, дати себе знов узурпувати і одомашнити академічним інститутам? Але недостатньо сказати, що деконструкція не зуміла б звестися до якоїсь методологічної інструментальності, набору транспо-

197

нованих правил і процедур. Недостатньо сказати, що кожна "подія" деконструкції залишається одиничною або, у всякому разі, як можна більш близькою до чогось на зразок ідіоми або сигнатури. Належно б також уточнити, що деконструкція не є навіть якийсь акт або операція. І не тільки тому, що в ній наявне щось від "пасивності" або "терпіння" (пасивніше, ніж пасивність, сказав би Бланшо, ніж пасивність, протиставляється активності). Не тільки тому, що вона не належить до якогось суб’єкта, індивідуального або колективного, який володів би ініціативою і застосовував би її до того чи іншого об’єкта, теми, тексту і т. д. Деконструкція має місце, це якась подія, яка не чекає роздумів, свідомості чи організації суб’єкта – ні навіть сучасності. Це деконструює. І це тут – зовсім не щось безособове, яке можна було б протиставити якійсь екологічній суб’єктивності. Це в деконструкції (Літтре говорив: "деконструювати ... втрачати свою конструкцію"). І вся загадка полягає в цьому "-ся" в "деконструюватися", яке не є зворотністю якогось Я або свідомості. Я помічаю, дорогий друже, що, намагаючись прояснити одне слово з метою допомогти його перекладу, я тим самим лише множу труднощі: неможливе "завдання перекладача" (Беньямін) – ось що також означає "реконструкція".

Якщо деконструкція має місце всюди, де має місце це, де в наявності щось (і це, таким чином, не обмежується змістом або текстом – в розрізненому і книжковому сенсі цього останнього слова), залишається поміркувати, що ж відбувається сьогодні, в нашому світі і кашою "сучасності", в той момент, коли деконструкція стає якимось мотивом, зі своїм словом, своїми улюбленими темами, своєю мобільною стратегією і т. д. Я не можу сформулювати якусь просту відповідь на це питання. Всі мої зусилля – це зусилля, спрямовані на те, щоб розібратися з цим неосяжним питанням. Вони є суттю його скромних симптомів, так само як і спроби інтерпретації. Я не смію навіть сказати, слідуючи одній хайдегерівській схемі, що ми знаходимося в "епосі" буття-в-деконструкції, якогось буття-в-деконструкції, яке нібито одночасно проявляється і ховається в інших епохах. Ця ідея "епохи" і в особливості ідея збору долі буття, єдності його призначення або відправлення (Schicken, Geschik) ніколи не може дати місце для якоїсь впевненості.

Якщо бути вкрай схематичним, я б сказав, що важкість визначити і, стало бути, також і перекласти слово "реконструкція" ґрунтується на

198

тому, що всі предикати, всі визначальні поняття, всі лексичні значення і навіть синтаксичні артикуляції, які в якийсь момент здаються готовими до цього визначення і цим визначенням і цього переведення, також деконструйовані – в прямому або переносному сенсі і т. д. І це використовується для слова, самої єдності слова "реконструкція", як і всякого слова взагалі. У "Про граматологію" під питання було поставлено єдність "слово", а також усі привілеї, які зазвичай за ним визнаються, перш за все в його номінальної формі. Отже, лише дискурс або, точніше, лист може заповнити цю нездатність слова задовольнити "думки". Всяку пропозицію типу "деконструкція є X" або "деконструкція не є X" апріорі не володіє правильністю, скажімо – воно щонайменше помилково. Ви знаєте, що однією з головних цілей того, що зветься в текстах "реконструкцією", якраз і є делімітація онтологіки, і в першу чергу – цієї третьої особи теперішнього часу дійсного способу: S est P. Слово "деконструкція", як і всяке інше, черпає свою значимість лише у своєму записі в ланцюжок його можливих субститутів – того, що так спокійно називають "контекстом". Для мене, для того, що я намагався і все ще намагаюся писати, воно становило інтерес лише у відомому контексті, в якому воно заміщає і дозволяє себе визначати стільком іншим словами,

наприклад "лист", "слід", "differance", "supplement", "гумен", "фармакон", "грань", "почин", "парергон" і т. д. За визначенням, цей лист не може бути закритим, і я навів лише слова – що недостатньо і лише економічно. На ділі, слід було б навести якісь пропозиції і ланцюжки пропозицій, які в свою чергу визначають у відомих моїх текстах ці слова.

Чим деконструкція не є? – та всім! Що таке деконструкція? – та ніщо!

Я не думаю, з усіх цих причин, що це – якесь вдале слово (bon mot). Воно, в першу чергу, некрасиве. Воно, звичайно, зробило деякі послуги в якійсь чітко визначеній ситуації. Щоб дізнатися, що змусило включити дане слово в ланцюжок можливих субститутів, незважаючи на його суттєву недосконалість, варто було б проаналізувати і деконструювати таку "строго певну ситуацію". Це важко, і не тут я це зроблю.

Ще лише кілька зауважень, оскільки лист виявився занадто довгим. Я не думаю, що переклад є якась вторинна і похідна подія по відношенню до вихідної мови або тексту. І, як я тільки що сказав, "деконструкція" – це слово, по суті своїй може заміщуватися в ланцюжку

199

субститутів, що також може бути зроблено і від однієї мови до іншої. Шанс для "деконструкції" – це щоб в японській виявилося або відкрилося якесь інше слово (те ж саме та інше), щоб висловити ту ж саму річ (ту саму та іншу), щоб говорити про деконструкцію і захопити її в інше місце, написати й переписати її. У слові, яке виявилося б і більш красивим.

Коли я говорю про це написання іншого, яке виявиться більш красивим, я, очевидно, розумію переклад як ризик і шанс поеми. Як перекласти "поему", якусь "поему"?

(...) Прийміть запевнення, дорогий професоре Ідзуцу, в моїй вдячності, і найсердечніших почуттях.

3. Прочитайте наведений уривок з роботи Юнга К. Г.2 "Архетип і символ".

Визначте, як розуміється в цій роботі архетип та яка його роль у формуванні особистості.

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу

у вільному стилі) на тему "Роль особистісної та колективної свідомості у розвитку людини".

Карл Густав Юнг "Про архетипи колективного несвідомого"

Спершу поняття "несвідомого" використовувалося для позначення тільки таких станів, які характеризуються наявністю витіснених або забутих змістів. Хоча у Фрейда несвідоме виступає – принаймні, метафорично – в якості діючого суб’єкта, по суті воно залишається не чим іншим, як місцем скупчення саме витіснених змістів; та тільки тому за ним визнається практичне значення. Ясно, що з цієї точки зору несвідоме має виключно особистісну природу (у пізніх роботах Фрейд дещо змінив згадану тут позицію: інстинктивну психіку він назвав "Воно", а його термін "понад-Я" став позначати частково усвідомлюване, частково несвідоме (витіснена колективна свідомість), хоча, з іншого

2 Карл Густав Юнг (1875 – 1961) – швейцарський психіатр, учень З. Фрейда, представник філософії психоаналізу. Засновник одного з напрямів глибиної психології, аналітичної психології, вчення про архетипи свідомості. Праці Юнга справили значний вплив на культурологію.

200