5. Просте і складне словосполучення.

Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У словосполученні виділяють головне і залежне слова. Від головного слова до залежного ставиться питання, за допомогою якого встановлюється змістовий зв’язок (годувати (чим?)борщем). Граматичний зв’язок здійснюється за допомогою закінчення залежного слова або закінчення і прийменника.

Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні.Прості словосполучення складаються з одного головного і одного залежного слова, не поширені (сміливий вчинок). У складних словосполученнях головне слово поширене іншим словом (героїчний подвиг народу).

6. Синтаксичні відношення між компонентами словосполучення: атрибутивні, об'єктні, обставинні.

Кожне словосполучення характеризується певними семантич­ними відношеннями, що встановлюються між головним і залеж­ним словами. За характером цих відношень виокремлюють такі три типи словосполучень:

Атрибутивні словосполучення, в яких називається предмет і його постійна чи змінна ознака: місячна ніч, свіжі пе­люстки, рідна мова, обдарована дитина, перші заняття, вода з криниці, наша перемога, мої думки, виконане завдання, мрії подорожувати.

Головним словом в атрибутивних словосполученнях виступає іменник чи інше субстантивоване слово, а залежним — усі інші повнозначні частини мови.

2. Об'єктні словосполучення, в яких головне слово позначає дію (також і опредметнену) або стан, а залежне — об'єкт, на який переходить ця дія: доручити справу, бажати щастя, читати доньці, розмовляти з товаришем, розповідати казку, орати трактором, схвалений урядам, захоплюватися грою.

Отже, об'єктні відношення виражають залежність предмета від дії, спрямованої на нього, або від стану, з яким пов'язаний цей пред­мет.

3. Обставинні словосполучення, в яких головне слово називає дію, стан чи якість, а залежне — різні обставини, за яких реалізується дія чи ступінь якості: написати чітко, розмовляти пошепки, повернутися вночі, нагримати зопалу, значно кра­щий, з'їхати з гори, увійти в групу.

Головним словом в обставинних словосполученнях переважно виступає дієслово, прикметник, прислівник та слова категорії стану

Багато словосполучень можуть поєднувати кілька значень, на семантику компонента нашаровується значення відношення. Не­рідко поєднуються атрибутивні й об'єктні значення (мрія про щастя ваза з квітами), атрибутивні й обставинні значення (мандрівка в ліс, теремок на галявині), об'єктні й обставинні значення (летіти над морем).

7. Словосполучення і його основні ознаки.

Словосполучення — це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більшої кількості повнозначних слів. Слова у сло­восполученні пов'язані підрядним зв'язком: одне з них головне, інші — залежать від нього. Смисловий зв'язок і межі словосполучення вияв­ляються за допомогою запитання від головного слова до залежного.

За характером головного слова словосполучення поділяються на іменні (головне слово — іменник, прикметник, займенник або числівник): ввічливий хлопець, цікавий для всіх, кожен з нас, чет­вертий зліва; дієслівні: співати в хорі, загорілий на сонці, прислу­хаючись до порад; прислівникові: набагато зручніше.

Словосполучення входить до речення як його складова частина, є будівельним матеріалом для речення і може вичленовуватися із речення. Наприклад, у реченні: Зацвіла в долині червона калина (Т. Шевченко) — є два словосполучення: червона калина — калина яка? — смислове відношення (предмет і його ознака) означальне; зацвіла в долині — зацвіла де? — смислове відношення (дія і місце) обставинне.

Словосполучення, до яких входять два самостійні слова, нази­ваються непоширеними (гарна картина, дуже корисний, читати вголос).

Поширене словосполучення об'єднує в собі більше двох само­стійних слів (буду говорити коротко, найбільш відомий хірург, літо п'ятдесят третього, людина похилого віку).