1. Предмет, мета і завдання дисципліни «Вступ до спеціальності», зв’язок з іншими дисциплінами.

Предмет :основні поняття журналістики, становлення і розвиток, система ЗМІ та її роль в

суспільстві, правові та етичні норми діяльності журналіста.

2. Основні наукові джерела курсу та періодичні фахові видання.

Михайлин. Основи журналістики.-К., 2003.

Москаленко А.З. Теорія журналістики.-К., 2003.

укладач Михайлин. Журналістика. Словник-довідник., 2013.

Владіміров В.М. Вступ до спеціальності журналістика. - К., 2007.

Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. – Л, 1974.

Гриценко, Ривошел, Шкляр. Основи теорії журналістської діяльності. – К., 2000.

Здоровега. Вступ до журналістики. –Л., 1998.

Карпоносенко С.І. Введение в журналистику. – Москва, 2011.

Приступенко Т.О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності ЗМІ. – К., 2004.

Різун В.В. Основи журналістики у відповідях та заувагах. – К., 2004.

Шкляр В.І. Теорія і методика журналістської творчості. – К., 1999.

Словник журналіста: терміни, масмедіа, постаті. – Ужгород, 2007 .

Журнал «Наукові записи інституту журналістики: серія журналістика»

Вісник Львівського університету: серія журналістика

Журнал «Світ соціальних комунікацій»

Український інформаційний простір. – видання КНУКіМ

Журналістика і мистецтво

3. Журналіст України як фахове видання

Журнал «Журналіст України» виходить з січня 1975 року. Журнал заснований Національною

спілкою журналістів України та Київським Національним університетом імені Т.Г. Шевченка.

Видавець – підприємство НСЖУ «Редакція журналу «Журналіст України».

Журнал виходить щомісяця українською і російською мовами, використовується кольоровий друк,

формат 52А4, розпосюджується за передплатою по Україні і за кордоном.

«Журналіст України» є виданнм для професіоналів медіа, його тематика це: технологія

журналістської (редакторської) роботи та професійна етика, фахові новації, журналістська освіта,

медіа-бізнес і менеджмент, влада і ЗМІ, самоорганізація журналістів тощо.

В журналі виступають провідні журналісти України і зарубіжжя, головні редактори відомих видань,

інформагентств та телерадіокомпаній, науковці, народні депутати та інші представники влади.

4. Журналістика як наука і соціальний інститут

Журналістика як наука — система художніх, культурологічних, історичних, соціологічних та ін дисциплін, що охоплює повний цикл створення і управління практичною журналістикою в суспільстві, її впливу на зміни суспільних процесів.

(журналістикознавство) має дві найваж­ливіші складові: теорію журналістики та історію журналістики. Між ни­ми існує якнайтісніший зв'язок. Це суміжні, взаємозалежні дисципліни, кожна з яких може розвиватися лише на ґрунті іншої.

Історія журналістики — це наука про процес розвитку масово-інформаційної діяльності від зародження до наших днів, включаючи всю множинність явищ як друкованих, так і електронних органів масо­вої інформації

Теорія журналістики — це наука про сутність і специфіку жур­налістики, її місце в структурі суспільства і суспільної свідомості. Теорія журналістики виро­стає на ґрунті вивчення її історії і є узагальненням безкінечного числа явищ до кінцевого числа найважливіших законів.

Журналістика – це не лише частина соціальної системи у цілому, а й особливий соціальний інститут, до якого належать редакції газет та журналів, книжкових видавництв, теле- та радіокомпаній, робота яких полягає у підготовці та передачі до масової аудиторії періодики, програм радіо та телебачення. Все це забезпечується інфраструктурою журналістики.

Журналістська діяльність здійснюється в певних суспільно-політичних умовах, при певному характері і взаємовідносинах різних об’єктів і суб’єктів суспільного процесу. Журналістика – один з соціальних інститутів. Це означає, що вона так чи інакше пов’язана з громадськими, урядовими, партійними чи суспільними інститутами. ЗМІ – особливий соціальний інститут з дуже складною структурою . Через ЗМІ створюються образи решти соціальних інститутів – журналістика стає організуючим центром підтримки тих сил, від імені яких вона виступає.

Таким чином журналістика перетворюються на “четверту владу”, де влада – здатність провадити свою волю, впливати на поведінку тих чи інших соціальних об’єктів в різних формах − через командування, керівництво, регулювання, контроль.

5. Підготовка журналістів. Розвиток журналістської освіти в україні.

Тривалий час журналістика вільно о б. к с ділася без журналістської освіти (не тільки вищої, але й середньої), а відтак не потребувала спеціальних знань. Журналістом міг стати представник будь-якої професії, у якого було легке перо і потяг до творчості.

Але впродовж історичного розвитку виготовлення газети і журналу дедалі ускладнилося. У другій половині XIX століття розпочався розвиток фотожурналістики, з 1920-х років бурхливо розвивається радіожурналістика, а з 1940-х -- і тележурналістика. Особливо гостро ця необхідність була усвідомлена на межі XIX і XX століть, коли в різних країнах світу майже одночасно почали виникати навчальні заклади, що здійснювали підготовку спеціалістів для друкованих засобів масової інформації.