95. Характеристика форми держави.

Форма держави – це порядок організації і здійснення державної влади в країні. Форма держави — це поєднання способу організації і здійснення державної влади, методів її здійснення та форм зворотного зв’язку органів держави із населенням. Тобто форма держави — специфічна політична організація суспільства.Форма держави є юридичною конструкцією, яка складається з таких взаємопов'язаних елементів як: Форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади; Форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами Форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами. Зазвичай форма держави має відповідне правове закріплення. Всі її елементи завжди мають правову основу, тобто, фіксуються у конституції, законах та інших підзаконних актах. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об’єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, адержавний режим — її функціональний аспект. В цілому, форма держави — це така категорія, яка характеризує єдність структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади.Існує велика кількість різноманітних форм зарубіжних держав. У кожній країні форми держави мають свої особливості, характерні ознаки. Ці особливості обумовлені впливом таких чинників як:

Політичні — ступінь розвитку суспільного та державного життя, завдання і цілі, що ставить перед собою держава, співвідношення політичних сил, які визначають внутрішню суспільно-політичну ситуацію в країні, характер діяльності владних еліт;Економічні — економічний устрій держави, тобто матеріальні умови життя суспільства, економічні зв’язки держави у міждержавних відносинах та ін.;Ідеологічно-культурні — панування у суспільстві певних ідеологій, культурний рівень народу, характер релігійних міркувань, історичні традиції;Соціально-національні — наявність у державі різних національностей, соціальних груп і класів, які здійснюють вплив на розвиток форми держави;Міжнародні — вплив інших країн, міжнародних організацій, міжнародного співробітництва стосовно конкретної держави. Форма держави залежить від конкретно-історичних умов його виникнення і розвитку. Суттєвий вплив на неї, має історично сформований тип держави. Так феодальному типу держави відповідала, зазвичай, монархічна форма правління, а буржуазному – республіканська. Форма держави багато в чому залежить від співвідношення політичних сил в державі, особливо у період її виникнення. Наприклад, буржуазні революції в Англії призвели до компромісу між буржуазією і феодалами, наслідком чого стала конституційна монархія. Конституція – задовольнила вимоги та інтереси буржуазії, монархія – феодалів. Зазвичай, форма держави обумовлена її історичним розвитком (федеральна форма територіально-політичного устрою держави в США), історичними традиціями (монархія у Великій Британії), перипетії внутріполітичної боротьби (кількаразові модифікації форми низки держав Африки), система морально-релігійних цінностей, що панує в суспільстві (теократична республіка в Ірані). Певним чином може впливати і суб’єктивний чинник. Достатньо пригадати вплив генерала Де Голля на функціонування інститутів П’ятої республіки у Франції. Виходячи з того, що форма держави є об’єктом конституційного регулювання, слід зазначити, що правове закріплення мають лише відносно недавно створені конституції (наприклад, у Конституції Туреччини 1982 р., Конституції Ефіопії 1987 р.). В більшості держав, які не мають у змісті конституції відповідної глави, елементи, з яких складається поняття «форма держави», закріплюються або в тексті основного закону (наприклад, у Франції, Іспанії, ФРН), або в окремих конституційних законах (наприклад, у Швеції). У країнах, де відсутня писана конституція, форма держави визначається не стільки статутом (законом), скільки конвенційними нормами, що складаються в процесі багатовікової еволюції державних інститутів (наприклад, правовий статус глави держави – монарха у Великій Британії і його взаємовідносини з урядом) У випадках, коли  в конституції відсутня спеціальна глава про форму держави, то відповідні норми, як правило, розміщуються в розділі, що закріплює основи конституційного ладу. Зазвичай ці норми забезпечуються підвищеним правовим захистом (наприклад, заборона на перегляд республіканської форми правління в Італії). Деякі окремі положення можуть бути включені в розділи, що встановлюють територіальний устрій держави й організацію органів державної влади

96.Типологія держави (формаційний та цивілізаційний підхід). Типологія держави - це теорія (вчення) про її типи. Тип держави - сукупність держав, що мають загальні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі подібних економічних (виробничих) відносин, однаковому поєднані загально-соціальної і вузько-класової сторони їх сутності, близькому рівні культурно-духовного розвитку та науково-технічного прогресу. Існують два підходи до типології держав: формаційний (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) і цивілізаційний (М. Єллінек, Г. Кельзен, М. Коркунов, Г. Гелбрейт, А, Тойнбі, С. Хартингтон). Формаційний підхід ґрунтується на вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній з яких відповідає свій історичний тип держави. Формація - це історичний тип суспільства, що має певний спосіб виробництва, панівну форму власності, класову структуру Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається в результаті зміни віджилих типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом. За такого підходу держава набуває виключно класової визначеності, виступає як диктатура економічно панівного класу. Виділено такі історичні тили держав: 1) експлуататорська рабовласницька (рабовласницький спосіб виробництва; наявність класів рабів і рабовласників; диктатура останніх); феодальна (велика власність феодалів на землю і натуральне господарство залежних від феодалів селян; наявність класів кріпаків і феодалів; диктатура останніх); буржуазна (капіталістичний спосіб виробництва, що ґрунтується на свободі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва та експлуатації найманої робочої сили; наявність класу робітників і буржуазії; політичне панування останньої); 2) експлуататорські: соціалістична держава (спільна соціалістична власність і планове господарство; поділ населення на робітників, селян та інтелігенцію; диктатура пролетаріату). Вважалося, що в найближчій історичній перспективі соціалістична держава має перерости в суспільне комуністичне самоврядування. Переваги формаційного підходу: 1) акцентування уваги на істотній ролі економічних відносин у формуванні держав і зміні їх типів; 2) підкреслення класової сутності держави (інтереси якого класу виражає); 3) розгляд розвитку держав у поетапності і природності історичного характеру. Вади формаційного підходу: 1) переоцінка класово-економічного чинника, що не завжди має і може мати вирішальне значення у процесі утворення держави, поступаючись провідній ролі інших чинників; 2) залишення поза полем зору величезного шару культурно-ціннісних ідей і уявлень, що не можуть бути охарактеризовані як класові; 3) розгляд соціалістичної держави як антикапіталістичної і заперечення її наступності; 4) невиправдане вихваляння соціалістичної держави як вищого й останнього історичного типу; 5) породження міфу про суспільство комуністичного самоврядування.Цивільний підхід застосовує поняття "цивілізація" (від лат. civilis) - тип культури як основу типології держав. Під "цивілізацією" розуміють відносно замкнуте і локальне становище суспільства, що характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак (А. Тойнбі налічує 21 цивілізацію: єгипетська, китайська, західна, православна, індуїстська та ін.).Переваги цивілізаційного підходу: 1) розкриває сутність будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність панівних у певний період уявлень кожної особи про характер суспільного життя, про цінності і мету її власної діяльності; 2) розглядає державу як найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства, спрямованого на обмеження і виключення навіть легалізованого насильства стосовно особи; 3) затверджує залежність типів держав від розмаїтості національних культур, світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації. Вади цивілізаційного підходу: 1) недооцінює економічний чинник, відводить йому другорядне місце в розвитку цивілізацій; 2) ігнорує вплив соціальної диференціації суспільства, класових суперечностей на цивілізаційні процеси; 3) зводить в абсолют культурний елемент, кваліфікує його як "душу, кров, лімфу, сутність цивілізації" (А. Тойнбі). Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні і вторинні. Первинні - Давній Єгипет, Персія, Шумер, Вавилон, Бірма та ін., що характеризуються командно-адміністративною організацією державної влади. Держава (влада), перебуваючи в поєднанні з культурно-релігійним комплексом, забезпечує як політичний, так і соціально-економічний розвиток суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися тільки ті, котрі змогли послідовно розвинути духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.). Вторинні - держави Західної Європи, Східної Європи, Північної Америки та ін. - виникли на основі відмінностей, що первісно означилися між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникною силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація з найдавніших часів тяжіє до ринково-власницького укладу, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвинули цю спрямованість європейських держав.Окрім того, розрізняють цивілізації доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні; східні, західні, змішані; давні, середньовічні, сучасні.