Способи діяльності (уміння і навички)

Проблема вмінь і навичок досить складна, оскільки від характеру і рівня придбаних у навчанні вмінь і навичок залежить результат діяльності.

Уміння - це погоджена система розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення ясно усвідомлюваної мети.

Навички - це точно, безпомилково виконувана діяльність, що у силу багаторазового повторювання стає автоматизованою. Уміння і навички формуються в процесі багаторазового повторення діяльності. Класифікуючи способи діяльності, уміння і навички можна розділити на 4 групи:

1. загальнонавчальні (читання, письмо, конспектування) формують механізм навчання.

2. інтелектуальні (виділяти, аналізувати) формують механізм пізнання миру і себе у світі.

3. комунікативні (вміння спілкуватись в різних умовах): вербальні навички (за допомогою усного і письмового слова); невербальні (жести, міміка). Вони формують механізм спілкування.

4. спеціальні (розкривають суть і специфіку конкретного навчального предмету).

Закони і закономірності.

Як у природі, так і в суспільстві всі предмети та явища пов'язані між собою, тобто взаємодіють одне з одним. Вивчення ціє'і взаємодії приводить до відкриття законів, в основі яких лежать виявлені та вивчені зв'язки.

Закон - це об'єктивний, стійкий, істотний зв'язок між явищами та процесами, що характеризує їх розвиток. Людина є частиною природи й суспільства, тому всі закони, що діють в них, обов'язково стосуються її, а значить повинні враховуватися та використовуватися в педагогічному процесі.

Педагогічний процес, з одного боку, є частиною більш широких соціальних процесів, а з іншого - сам містить у собі цілий ряд більш дрібних процесів, на які поширюється дія його законів. У цьому зв'язку закони в педагогіці можна розглядати як усесвітні, загальні та специфічні.

Закон і закономірність характеризують зв’язки між педагогічним явищем і всередині них. Закон описує загальні і істотні зв’язки, а закономірність - другорядні. Закономірність розкриває якісні, кількісні зв’язки і характеристики і причинно-наслідкові залежності. Закон - стверджує. Закономірність - відтворює умови, за яких цей закон діє.

Дидактика.

Дидактика - це частина педагогічної теорії, що вивчає навчання на найбільш загальному, теоретичному рівні.

Дидактичні дослідження як галузеві дослідження педагогіки, з одного боку, збагачують педагогічну науку, а з іншого, моделюючи педагогічні процеси, - прокладають шлях практиці. У зв'язку з цим навчання в дидактиці виступає як об'єктом вивчення, так і об'єктом конструюванням. Відповідно до цього дидактика, отримуючи нові знання про педагогічні явища, їх сутність і закономірності розвитку та існування, виконує науково-теоретичну функцію, а переходячи від вивчення дидактичного явища до конструювання нового чи вдосконалення та перетворення вже відомого, - конструктивно-технічну. Об'єктом дидактики є процес навчання як передача соціального і досвіду від одного покоління до іншого. Предметом дидактики є зв'язок викладання (діяльності вчителя) І й учіння (діяльності учнів)

Дидактика як педагогічна теорія навчання повинна відповісти на запитання чому вчити, що передавати від покоління до покоління (змістовна сторона навчання), і як це робити (технологічна). Сам процес навчання існує в єдності цих сторін, недооцінка кожної з них веде до його виродження.

Характерною рисою сучасної дидактики є поєднання навчання з вихованням. Поклавши в основу навчання передачу соціального досвіду, містить у собі досвід емоційно-ціннісних відносин, ми узаконили пяд виховних проблем у процесі навчання. Навчаючись, учень не тільки засвоює знання й уміння, а й формує власне ставлення до них.

Дидактика, як і будь-яка наука, має свій категоріальний апарат, який поєднує в собі:

1. специфічні поняття, властиві спочатку їй, а потім вже іншим дисциплінам: викладання, уміння, навчальний предмет, навчальній матеріал, метод навчання, вчитель, учень, урок тощо;

2. філософські категорії: сутність, явище, протиріччя, рушійна причина, наслідок і т.д.;

3. загальнопедагогічні: педагогіка, виховання, педагогічний процес педагогічна дійсність тощо;

4. поняття, запозичені в суміжних науках: мислення, розвитоц| засвоєння, запам'ятовування й ін., що прийшли в дидактику психології, система, зворотний зв'язок, алгоритм - з кібернетики й ін.