12. Позитивізм, постпозитивізм.

Поняття "позитивізм" позначає прізивк філософам відмовитися від метафізичних абстракцій і звернутися до дослідження позитивного знання. Позитивізм виникає в 30-40-х роках 19 в. у Франції. Родоначальником цієї течії явл-ся О. Конт. Він сформулював закон про три послідовних стадіях інтелектуальної еволюції людини: теологічної, метафізичної і позітіаной. На першій, теолог-ої стадії всі явища об'яснфбтся на основі релігійних уявлень, друга - метафізична замінює надприродні фактори в поясненні природи сутностями, причинами. Друга стадія готує третю - позитивну Позитивістський підхід передбачає два корінних перетворення. У сфері науки він означає її відмову від метафізичних нашарувань. До яких Конт відносив претензії науки на розкриття причин явищ і проникнення в їх сутність. Він стверджував, що наука не пояснює дію-ть, а лише описує явища. Заперечуючи колишню "метафізичну" ф-ту, Конт не відмовляється від ф-ії як такої. Він вважає, що для адекватного пізнання дію-ти окремих приватних наук недостатньо.Друга стадія в розвитку позитивізму - емпіріокритицизм. Дана стадія зберігає основну установку позитивізму на опис позитивного, досвідченого знання. Його представники наполягають на необхідності боротьби в науці з засиллям метафізичних підходів на вилучення з науки таких понять, як "субстанція", "причинність", "матеріальне", "ідеальне".Третій етап у розвитку позитивізму - неопозитивізм - починається в 20-х р. 20 в. Історично перший і основний варіант неопозитивізму - логічний позитивізм. Представники логічного позитивізму виходили з передумови, що предметом ф-ії не може бути й теорія пізнання, оскільки її рішення змушені виходити на світоглядну проблематику, а це неминуче наштовхує філософське мислення у сферу "метафізичних" проблем. На їх думку, ф-я взагалі не має предмета дослідження, тому що вона не явл-ся змістовної наукою про якусь реальності, а являє собою рід деят-ти, особливий спосіб теоретизування. Неопозитивізм тлумачив істину як збіг висловлювань з безпосереднім досвідом людини. Слід погодитися з неопозівізмом в тому, що процес мислення, процес пізнання стає доступним логічному дослідженню лише в мовній формі. Т.ч., неопозітівісти зробили нові легко формуються типи аналізу мови. На цій основі були створені передумови формалізації величезної області гуманітарного знання.Однією з найважливіших завдань явл відділення предлож які мають сенс, від тих кіт позбавлені його з наукової точки зр, і т. про очистити науку від безглуздий пропозицій. Нп розрізняють 3 типи осмислив пропозицій 1.висловлення про емпір фактах (якщо говорять про факти і ні про що більше) 2. предлож, що містять лог наслідку цих висловлень і побудовані в соотв із лог правилами (можуть бути зведені до виского про емпір фактах) 3. пропозиції логіки і матем (не містять виского про факти, не дають нового знання про світ, неободимого для формального преобраз вже наявного знання)Щоб з'ясувати чи має предл сенс необхідний спец метод - верифікація Суть у порівнянні предлож з дійсністю, вказівці конкретних умов, при кіт воно істинно або хибно. Метод перевірки ще і встановлює зміст пропозиції "значення пропозиції закл у методі його перевірки" Фактична істина складається в соотв висловлення фактом. Пропозиції ж типу "душа чол бесссмертна" безглузді тому не можуть бути перевірені.

Постпозітівізмом називають безліч концепцій, які прийшли на зміну неопозітівізму. Прихильники різних постпозитивістських концепцій багато в чому не згодні один з одним, критикують застарілі уявлення неопозитивізму, але зберігають по відношенню до нього спадкоємність. Як і неопозітівісти, постпозітівістов приділяють основну увагу раціональним методам пізнання. Одним з найвидніших постпозітівістов вважається сучасний англійський філософ Карл Поппер.Для Поппера невдачі концепції верифікації (проверяемости) наукових пропозицій аж ніяк не випадкові. Методологія верифікації будується на переконанні, що знання може бути абсолютно істинним. Це ілюзорне уявлення. Рано чи пізно на зміну старій теорії приходить нова, те, що здавалося істинним, визнається помилкою. Тому завдання епістемології, тобто ф-ії наукового пізнання, полягає не в пошуку теорії, а у вирішенні проблеми зростання знання. Зростання знання досягається в процесі раціональної дискусії, яка незмінно виступає критикою існуючого знання. Тому свою ф-ту Поппер називає критичним раціоналізмом.