10

Право ЄС

Тема 2. Інституції

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Лекційні питання:

1. Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів)

2. Європейська Комісія

3. Європейський Парламент

4. Європейський Суд Правосуддя

5. Загальний Суд

6. Спеціалізовані суди Європейського Суду Правосуддя / Загального Суду

7. Європейська Рада

8. Європейський Центральний Банк

9. Європейський суд аудиторів (Рахункова Палата)

Досягнення завдань і цілей ЄС покладено на його інституції. Інституції ЄС не мають аналогів ні на національному, ні на міжнародному рівнях.

Серед них необхідно виділити 5 основних: Європейський Парламент, Раду Європейського Союзу (Раду Міністрів), Європейську Комі­сію, Європейський Суд Правосуддя (ЄСП) та Європейську Раду. Ці інститути є спільними для ЄС. Кожен з них діє виключно в межах своїх повноважень, передбачених установ­чими договорами ЄС.

Крім того, до головних інститутів ЄС належать Європейський Центральний Банк і Рахункова Палата.

Розподіл влади між зазначеними інституціями не відповідає традиційним уявленням про поділ влади на 3гілки —не можна сказати про виключно виконавчі, законодавчі або судові повно­важення будь-якої з інституцій (органів). Баланс влади відбу­вається дещо інакше і відповідає складній юридичній природі ЄС. Інституції розрізняють не за колом повноважень (адже, майже всі вони певною мірою беруть участь у законодавчому процесі або мають визначені виконавчі функції), а відповідно до того, чиї інтереси вони представляють.

Так, Європейський Парламент представляє в першу чергу інтереси народу Об'єд­наної Європи, Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) та Європейська Рада виражають волю держав-членів, Європейська Комісія обстоює інтереси самого ЄС.

Для того, щоб зрозуміти, як функціонує ЄС, необхідно пе­редусім з'ясувати природу кожної з цих інституцій і механізм розподілу повноважень між ними.

1. Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів)

Досягнення мети ЄС потребує створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також запровадження спіль­ної економічної політики держав-членів. Якщо перше досяга­ється в рамках діяльності інституцій ЄС, то друге потребує тісної кооперації самих держав-членів.

Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) є одно­часно міждержавним та наддержавним органом, який об'єднує ці 2 сфери, оскільки вона, з одного боку, є інституцією ЄС, а з іншого — складається з представників держав-членів.

Рада Європейського Союзу, як зазначено в Маастрихтському договорі, — третя з семи інституцій Європейського Союзу. Вона є частиною двопалатного законодавчого органу ЄС, яку представляють керівники держав-членів ЄС; другою частиною законодавчого органу є Європейський парламент.

Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.

Разом з Європейським Парламентом Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) бере участь у законотворчому та бюджетному процесах. Крім того, Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) приймає більшість рішень з питань спільної зовні­шньої політики та політики безпеки, а також щодо координації економічної політики ЄС.

Посаду президента Ради Європейського Союзу держави-члени обіймають по черзі упродовж шести місяців. В цей період певний міністр країни, яка головує, організовує роботу і встановлює порядок денний. Раду міністрів закордонних справ очолює Верховний представник.

Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень.

Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради.

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів країн-членів. У більшості випадків рішення приймаються кваліфікованою більшістю, проте в деяких випадках необхідна одностайність. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування:

• проста більшість (для процедурних питань);

• кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену «вагу» голосу) — застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі;

• одностайне рішення — застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.

Рада і Парламент мають однакові законодавчі та бюджетні повноваження, тобто дві установи повинні схвалити закон. У деяких обмежених областях Рада може ініціювати новий закон сама.

➧ Склад. Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) складається з представників від кож­ної держави-члена, які представляють свою державу на рівні міністерств та мають повноваження діяти від імені свого уряду. Іншими словами Рада складається з 28 національних міністрів певних галузей та одного відповідального за цю галузь єврокомісара, який не має права голосувати. Як правило, цими представниками є міністри закордонних справ, але ними також можуть бути й інші міністри, залежно від питання, яке обговорюється.

Наприклад, якщо обговорюється сільськогосподарська політика, то на засіданні присутні 28 міністрів країн Європейського Союзу і єврокомісар, відповідальний за сільськогосподарську політику.

Загалом існує 10 конфігурацій Ради. Таким чином, делегати обстоюють як інтереси своєї держави, так і ЄС в цілому.

Головування в Раді Міністрів по черзі здійснюють представники трьох держав-членів на 18-місячний строк у порядку, який визначається Радою Міністрів (ст. 236Договору про діяльність ЄС). Засідан­ня Ради Міністрів проводяться закрито, якщо вона одностайно не прийме рішення про відкрите засідання.

➧ Повноваження. Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів), яка розташована в м. Брюссель (Бельгія), має повноваження приймати рішення і здійснює ці повноваження відповідно до положень Договору про ЄС (ст. 16Договору про ЄС). У більшості випадків вона може приймати рішення тільки на підставі розроблених Європейською Комісією пропозицій та після консультацій з Європейським Парламентом. Якщо Рада Міністрів бажає внести зміни до пропозиції, то таке рішення може бути прийнято лише одноголосно; проте такі зміни та доповнення не можуть змінювати основ пропо­зиції.

Другою функцією Ради Міністрів є забезпечення координації загальної економічної політики держав-членів. Формування Спільного ринку Співтовариства потребує проведення спіль­ної політики держав-членів у таких галузях, як гармонізація законодавства, транспорт, соціальна політика, освіта, культура, охорона здоров'я, промисловість тощо. Проте ці галузі не знаходяться у виключній компетенції ЄС; вироблення спіль­ної політики в цих сферах потребує активної співпраці самих держав-членів. Рада Міністрів має забезпечити координацію цієї діяльності.

Рада Міністрів може надавати право на впровадження норм, встановлених Європейською Комісією, а також висувати ви­моги до виконання цих повноважень. В особливих випадках Рада Міністрів може залишати право самостійно здійснювати повноваження щодо імплементації прийнятих нею законодавчих актів.