1.2 Лізингові операції підприємства

Для здійснення лізингової операції банк купує за власні кошти об’єкти лізингу. Також банк може бути засновником або співзасновником спеціа­лізованої лізингової компанії, через яку здійснюватиме лізингові операції.

Рішення про здійснення лізингової операції незалежно від суми дого­вору переважно приймається Правлінням комерційного банку.

Лізингові операції традиційно поділяються за такими критеріями. У міжнародній практиці розповсюджений зворотний лізинг. Це система взаємопов’язаних угод, при яких фірма — власник землі, будівель або обладнання продає цю власність фінансовому інституту з одночасним оформленням довгострокової оренди своєї власності на умовах фінансо­вого лізингу.

Лізингова операція передбачає укладення відповідної угоди. Договір лізингу укладається у формі двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізин-гоодержувачем або багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізин-гоодержувача, постачальника (інших учасників). [ 24 ]

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. У договорі лізингу обов’язково зазначаються :

вид лізингу;

найменування сторін;

об’єкт лізингу;

строк, на який укладається договір;

вартість основних засобів за домовленістю сторін;

розмір та порядок сплати лізингових платежів;

умови повернення об’єкта лізингу;

умови страхування об’єкта лізингу;

порядок використання амортизаційних відрахувань;

відповідальність сторін.

Строки лізингу визначаються за домовленістю сторін відповідно до виду лізингу та чинного законодавства. Відповідно передача об’єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється у строки і на умовах, виз­начених у договорі лізингу.

Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця, тобто лізингове обладнання виступає заставним забезпечен­ням угоди.

Плата за користування об’єктом лізингу вноситься лізингоодержува-чем у вигляді лізингових платежів. Лізингові платежі включають: • суму, що відшкодовує повну вартість лізингового майна;

•   суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за наданий кредит для придбання майна за договором лізингу;

•   комісійну винагороду лізингодавцю;

•   суму страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу;

•  інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження об’єкта

лізингу після передачі лізингоодержувачу покладається на лізингоодержу-вача, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Усі види громадської відповідальності, які можуть виникнути у зв’язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капі­тальний ремонт орендованого майна несе орендар.

Користувач повинен застрахувати одержане майно на повну суму лізин­гової угоди. У разі, якщо страхувальником майна, що надається в лізинг, виступає банк (лізингодавець), то лізингоодержувач повинен компенсу­вати всі витрати лізингодавця зі страхування майна.

Амортизаційні відрахування на надане в лізинг майно обчислюються згідно з чинним законодавством України, а бухгалтерський облік та звітність за лізинговими операціями ведуться згідно з П(С)БО 14. [ 20 ]

Привабливість лізингу для клієнта обумовлена тим, що для його здійснення не потрібна одноразова мобілізація фінансових ресурсів у розмірі повної вартості придбаного активу. Це особливо важливо, коли інвестиційні потреби фірми, які пов’язані з використанням складної до­рогої техніки чи техніки з високим ризиком морального зносу, перевищу­ють на даний момент її фінансові можливості.

Усе це свідчить про те, що в операцій купівлі обладнання є серйозна альтернатива — лізинг. В інвестиційному рішенні «оренда — купівля» вибір переваг передбачає наявність певного алгоритму. Як початкову умову для порівняння доцільно прийняти не просто придбання активу, а придбання за рахунок банківського кредиту. Справедливість цього посилання очевид­на: якщо фірма володіє вільними фінансовими ресурсами для прямого придбання активу, то залучення додаткового капіталу — фінансовий нон­сенс. Інша справа, коли для прямого придбання фінансових ресурсів у фірми немає. Саме в цьому випадку перед фірмою виникає проблема ви­бору: чи лізинг, чи придбання із залученням кредиту. [ 15 ]

Алгоритм вибору переваг у задачі «оренда — купівля» передбачає такі кроки:

•    визначення фінансових параметрів лізингу активу;

•   визначення адекватних першому кроку фінансових параметрів опе­рації придбання цього ж активу за рахунок банківського кредиту;

•   вибір логічно прийнятної моделі порівняння кінцевих параметрів двох способів придбання активу;

•   визначення переважного варіанта придбання активу.

Як фінансові параметри придбання активу в лізинг прийнято викори­стовувати спеціальні фінансові параметри в стандартній моделі грошово­го потоку від придбання активу.

Головні фінансові параметри лізингу, згідно з якими здійснюється ко­ригування стандартної моделі грошового потоку: [ 11 ]

•   втрачена інвестиційна податкова пільга;

•   перший лізинговий платіж здійснюється, як правило, відразу після підписання контракту, тобто в нульовий рік;

•   фірма отримує реальну вигоду від ефекту «податкового щита» за лізин­говими платежами, оскільки з визначення лізингу ці платежі включа­ються до собівартості продукції лізингоодержувача;

•   на актив, що надходить за лізингом, фірма не нараховує знос, оскіль­ки сам актив не відображається на балансі лізингоодержувача.

3 цієї причини фірма несе втрачену вигоду від ефекту податкового щита з амортизації.

Зміст другого кроку алгоритму, що розглядається, значно складніший. 3адача спрощується, якщо прийняти до уваги такі пояснення.

3абезпечити адекватність параметрів, що порівнюються, можна лише при незмінній структурі капіталу фірми. Але в цьому випадку справедли­вим є припущення, що сума лізингових платежів заміщує відповідну суму боргу фірми. Це означає, що задача «оренда — придбання» в кінцевому підсумку зводиться до з’ясування: в якій мірі лізинг замінює борг у кож­ний момент часу. Але подібна постановка питання потребує прояснення сутності боргу, що заміщується, а точніше — еквівалентної позики. Екві­валентна позика — це сума боргу, що відповідає лізинговій заборгованості в кожний момент часу і призводить до таких же змін у грошовому потоці, як і у випадку одержання активу в лізинг.

Визначення адекватних першому кроку алгоритму фінансових пара­метрів операції купівлі того ж активу за рахунок банківського кредиту зво­диться до визначення параметрів грошового потоку від еквівалентної по­зики. Необхідні параметри — це параметри грошового потоку, що утворю­ються оплатою суми основного боргу еквівалентної позики і оплатою відсотків за користування цією позикою з урахуванням ефекту «податко­вого щита» за відсотками. [ 13 ]

Досить важливим моментом при встановленні адекватності параметрів у двох варіантах придбання активу є вибір ставки дисконтування грошових потоків, яка повинна бути однією і дорівнювати ставці позикового процен­та на даний момент часу. Це випливає з принципу заміщення боргу лізин­гом. Якщо ж рівні ризику при обслуговуванні еквівалентної позики і лізин­гових платежів різні, то порівняння варіантів є практично неможливим.

Як моделі для порівняння двох варіантів можна застосовувати будь-які відомі нам методи оцінки ефективності інвестиційних рішень, які не дають суттєвої різниці в кінцевих результатах. Використовувані методи повинні мати близький за внутрішнім змістом економічний сенс.

У практиці вирішення задачі «оренда—придбання» часто використо­вують три методи порівняння:

•   метод чистої теперішньої вартості;

•   порівняння за скоригованою теперішньою вартісті лізингу;

•   метод чистої теперішньої вартості за скоригованою ставкою дискон­тування.