- i i, i

починають посилати сигнали в мозок, коли барабанна перетинка зміщується на відстань у десять разів менше від атома водню; достатньо двох-трьох молекул пахучої речовини, щоб нервові клітини в слизовій оболонці верхнього та частково середнього носових ходів змогли трансформувати імпульси по чутливих нейронах.

Чутливі нейрони – провідні шляхи, по яких пересилаються нервові імпульси у певну ділянку кори великих півкуль головного мозку. Саме діяльність вищих ділянок мозку зумовлює виникнення суб’єктивних відчуттів.

2. Загальна характеристика аналізаторів як основи забезпечення життєдіяльності особистості

На людину постійно діє безперервний потік подразників, а також різноманітна інформації про процеси, що відбуваються всередині організму й поза його меж. Прийняти цю інформацію й правильно відреагувати людині дають змогу її органи чуття: очі, вуху, язик, ніс тощо. Кожний з цих органів улаштований так, що реагує на певні явища довкілля, перетворює сигнали зовнішнього середовища (звук, світло, запах, механічні подразнення) в сигнали нервової системи – нервові імпульси.

Головний мозок отримує ці сигнали, опрацьовує та посилає „наказ” виконавчим органам – людина зупиняється, побачивши червоне світло світлофора, поспішає на кухню, відчувши запах підгорілої їжі.

Зоровий аналізатор.

У житті людини зір відіграє головну роль. Саме через зоровий аналізатор ми одержуємо понад 90 % інформації про зовнішній світ. Відчуття світла виникає при дії світлових електромагнітних хвиль видимої частини спектру довжиною 380-780 нм на рецепторні структури зорового аналізатора, що відбувається в сітківці ока. Характерним для зорового аналізатора є відчуття спектрального складу сонячного випромінювання. Хвилі, що перебувають всередині зазначеного діапазону і різняться довжиною, створюють відчуття різного кольору.

Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. В техніці, відповідно до Держстандарту 12.04.026-76, встановлено чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий застосовується для попередження небезпеки; зелений – для знаків, що наказують робити саме так; синій – для вказівних знаків. В правилах дорожнього руху зелене світло дозволяє рух пішоходів чи транспорту.

Варто згадати, що зоровий аналізатор має такі своєрідні характеристики, як: інерція зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії), видимість. Це свідчить про складність процесів сприйняттю реальної дійсності і безумовної участі в цих процесах нашого мислення.

Око пропускає промені світла таким чином, що зображення предметів фокусується на внутрішній оболонці очного яблука – сітківці. У сітківці око

21

розташовані рецептори – палички і колбочки.

Палички – це рецептори, які реагують на слабке, присмеркове світло. Колбочки подразнюються тільки яскравим світлом, з ними пов’язане сприймання кольорів.

У сітківці ока світлові промені перетворюються на нервові імпульси, які по зоровому нерві передаються в головний мозок до зорової ділянки кори великих півкуль. Тут відбувається розрізнення подразнень – форми предметів, їхнього забарвлення, величини, освітленості, розташування та руху.

Око розрізняє сім основних кольорів: 380-455нм – фіолетовий; 455-470нм – синій; 470-500нм – блакитний; 500-540нм – зелений; 550-590нм – жовтий; 590-610нм – оранжевий; 610-780нм – червоний.

Гострота зору.

Для розпізнавання предмету необхідно, щоб органу зору забезпечував сприймання кожної деталі цього предмету. Найкраща гострота зору в центрі

– коли з центра око провести конус, то найкраща гострота буде в конусі з кутом 3◦.

Надзвичайні зорові відчуття.

Наші зорові відчуття неповністю відповідають реальній дійсності. Це так звані ентоптичні явища, галюцинації, міражі, ілюзії. Усі названі випадки характеризуються тим, що поява незвичайних зорових відчуттів зумовлена цілком реальними фізичними процесами, і ці відчуття можна підтвердити способами вимірювань тощо.

Слуховий аналізатор.

Другим за значенням для сприйняття людиною довкілля і безпеки життєдіяльності є слуховий аналізатор. Якщо око чутливе до світлових електромагнітних хвиль, то вухо реагує на хвильові акустичні процеси, зумовлені механічними коливаннями частинок у різних пружних середовищах, в першу чергу в повітрі (тверді, рідкі, газоподібні повітря).

В навколишньому середовищі постійно відбуваються різноманітні механічні процеси, що викликають коливання повітря. Більшість таких коливань має велике сигнальне значення, несе інформацію про явища і джерела, які породили ці коливань.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів. Допоміжним апаратом периферичної частини даного аналізатора є вухо, яке складається з зовнішнього вуха (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки); середнього вуха (молоточок, ковадло і стремені) і внутрішнього вуха, де розташовані рецептори, які сприймають акустичні коливання.

22

За фізичну одиницю вимірювання частоти акустичних коливань в системі СІ прийнято “герц” (одне повне коливання за секунду).Чим більша частота коливань тиску, тим вищий за висотою звук. Людина може чути звуки з частота коливань в діапазоні (16 20 кГц).

На висоту звуку, що сприймається суб’єктивно, крім частоти коливань, впливає, і сила звука (різниця тиску між найвищою і найнижчою точками). Для оцінки суб’єктивної гучності сприйманого звуку запропонована спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел.

Людина живе у світі звуків. Звук як фізичне явище - це коливальні руху твердих, газоподібних або рідких тіл. Виникнення слухових відчуттів людини пов’язане коливанням повітря. Ось чому у безповітряному просторі передача звуку є неможливою.

Людське вухо сприймає звукові хвилі зі звуковим тиском 2·10-5 (поріг

звукового відчуття) до 2·1012 Па або інтенсивністю (силою звуку) від 10 -12 до 1012 Вт/м2 і частотою 16 20000 Гц.

Коливання частотою понад 20000 Гц називається ультразвуком, а нижче 16 Гц – інфразвуком.

За одиницею вимірювання інтенсивності звуку прийнято децибел (дБ), тобто 0,1 Б - відносна величина, яка показує у скільки разів у десяткових логарифмічних значеннях даний звуковий тиск (сила звуку) більший від пирогового відчуття.

Весь діапазон інтенсивності шуму, що сприймається органами чуття людини, знаходиться в межах 0-120 дБ.

Акустичні величини деяких звукових коливань

Слуховий аналізатор людини – спеціалізована система сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і розпізнавання звукових образів.

Шкірний аналізатор.

Шкірний аналізатор відповідає за тактильні, температурні, больові і рухові відчуття. Шкірний аналізатор відіграє виняткову роль у житті людини, в поєднанні зі слуховим і зоровим аналізаторами забезпечує формування у людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Це дозволяє людині займатися трудовою діяльністю навіть при втраті зору або слуху. За рахунок

23

тренування і різноманітних технічних засобів людина з допомогою тактильного аналізатора може “читати” або “чути”.

За тактильну чутливість відповідають механорецептори шкіряного аналізатора, що реагують на такі механічні подразнення як дотик, тиск. Шкіра складається з трьох прошарків: зовнішній (епідерміс), з’єднувальнотканинний (дерма), підшкірна жирова клітковина. Шкіра містить багато нервових волокон і нервових закінчень, які розподілені нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла різну чутливість. Волосяний покрив шкіри значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

Механізм дії тактильного аналізатора полягає у деформації нервового закінчення під впливом механічного подразнення, внаслідок якої виникає рецепторний потенціал і нервовий імпульс. Цей імпульс (або порушення нервового імпульсу) з інформацією подразника, передається до центральної нервової системи, у її вищий відділ - кору головного мозку, де формуються відчуття. Закономірності будови провідних шляхів ті ж, що і для інших аналізаторів. Відмінною рисою шкірного аналізатора є більша, ніж у інших органів чуття рецепторна площа дотику, що забезпечує шкірному аналізатору високу чутливість.

Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора, оскільки її рецептори і провідні нейрони знаходяться в шкірі. Температурна чутливість притаманна теплокровним організмам з постійною температурою тіла, яка підтримується процесами поглинання та віддачі тепла. Природна терморегуляція організму людини забезпечується процесами потовиділення, звуження та розширення капілярних кровоносних судин. Температурно-сенсорна система з її високою адаптаційною здатністю і наявністю температурного контрасту відповідає за напрям та швидкість протікання всіх біохімічних процесів в організмі людини.

Шкірний аналізатор, крім тактильно-, температурно-сенсорних функцій, виконує ще ряд інших важливих функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше, шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів, таких як механічні ушкодження, іонізуючі випромінювання, дія мікроорганізмів і хімічних речовин. По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну та інші функції. Секреторна функція забезпечується сальними і потовими залозами. Обмінна функція шкіри полягає в процесах регуляції загального обміну речовин в організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводів.

Вісцеральний аналізатор.

Вісцеральний аналізатор (аналізатор внутрішніх органів), відіграє надзвичайно важливу роль у і житті та здоров’ї людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людини про явну небезпеку, то даний аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття “внутрішнє середовище організму”. Поганий стан здоров’я зумовлений передусім порушенням рівноваги внутрішнього середовища організму.

24

Людина є складовою частиною природного середовища, в процесі еволюції її організм адаптувався до будь-яких змін цього середовища і перебуває в стані стійкої динамічної рівноваги, яка забезпечує сталість температури тіла (36,5 37 С), артеріального тиску, вмісту води в організмі, чергуванні біоритмів, тощо.

Уявлення про існування двох середовищ людини (зовнішнє та внутрішнє), роль сталості внутрішнього середовища при мінливості зовнішнього вперше сформував французький фізіолог К. Бернар (1813-1878).

Відомо, що різноманітні і часто значні коливання параметрів зовнішнього середовища існування людини становлять небезпеку для здоров’я і життя людини. Наприклад, добові, сезонні коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості, звукового тиску, електромагнітних характеристик, тощо. Показники цих параметрів залежні від природних (географічне положення, рельєф, близькість океану, інше) та антропогенних (господарська діяльність людини, техногенне навантаження, урбанізаційні процеси) чинниками.

Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість. “Сталість середовища припускає таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить компенсувалися і врівноважувалися”, - писав К. Бернар. Американський фізіолог У. Кеннон (1871-1945) таку властивість організму назвав гомеостазом.

Отже, у сучасному розумінні гомеостаз - стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.

Таке складне визначення свідчить, що і на сьогодні ще не зрозумілі закономірності існування внутрішнього середовища і його мінливості.

Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектичне єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.

Для стабілізації внутрішнього середовища існує спеціальний регуляторний апарат, що вирівнює, компенсує всі зміни внутрішнього середовища. Однією із складових такого апарата є інтєроцептивний аналізатор, що сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але і про діяльність внутрішніх органів людини, координує їх діяльність і приводить ї у відповідність з потребами всього організму. В даний час відомо, що внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів. Вони знаходяться на внутрішній поверхні судин, у слизистих оболонках та практично у всіх порожнинах внутрішніх органів як в товщині їх стінок, так і на поверхні. Необхідно відзначити, що механізм дії інтероцептивного аналізатора розкритий далеко не повністю, зумовлене це суб’єктивністю та складністю

25

відчуттів, проте це не зменшує ролі аналізаторів внутрішніх органів у життєдіяльності організму людини.

3. Спільні властивості аналізаторів людини. Закон Вебера-Фехнера

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні фізіологічні властивості.

1. Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників. Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній

техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранична інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття. Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа – це мінімальна межа подразника, що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа – максимально допустима величина подразника, що не викликає біль.

2.Усі аналізатори мають диференціальну (розрізняльну) чутливість, тобто мають здатність виявляти відмінність за інтенсивністю між подразниками.

Диференціальна чутливість визначається найменшою величиною подразника (диференціальним порогом), на яку треба змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття.

Це положення вперше запропонував німецький фізіолог Е. Вебер у середині минулого сторіччя, а німецький фізик Г. Фехнер, математично проаналізувавши його (1860) показав, що інтенсивність наших відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника - основний психофізіологічний закон Вебера-Фехнера.

У математичній формі закон записується: S=C*lg I,

де S – інтенсивність (сила) відчуття; I – величина чинного подразника;

C – коефіцієнт пропорційності.

Пізніше було показано, що частіше буває степенева залежність. Головне – це наявність точного кількісного взаємозв’язку між інтенсивністю відчуття та інтенсивністю подразника.

3.Характерною для всіх аналізаторів властивістю є здатність їх пристосовувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. Ця властивість одержала назву адаптації.

Завдяки адаптації при високих інтенсивностях діючих подразників чутливість знижується і навпаки: при низьких – підвищується. Наприклад, потрапляючи до яскраво освітленого приміщення (чи до темного),людина протягом кількох хвилин нічого не бачить. Проте ця сліпота швидко минає.

4. Аналізаторам притаманна властивість тренуватися. Спроможність тренуватися виражається як у підвищенні рівня

чутливості, так і в прискоренні адаптації. Наприклад, тренувати музичний слух, утєєві органи дегустаторів тощо.

5. Властивість аналізаторів певний час зберігати відчуття після

26

припинення дії подразників.

Людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачене чи почуте. Така "інерція" відчуттів визначається як наслідок. Тривалість послідовного образу прямо пропорційно залежить від інтенсивності подразника і навіть в деяких випадках обмежує можливості аналізатора.

6. Аналізатори при умові нормального функціонування перебувають у постійній взаємодії.

Саме завдяки цій здатності вікарування, тобто взаємозаміни, люди з вродженими чи набутими вадами певних аналізаторів, живуть повноцінним життям, сприймаючи світ у сьому розмаїтті його виявів.

4. Вплив характеру та темпераменту особистості на її безпеку

Характер – сукупність найбільш стійких психічних рис особистості людини, які виявляються в її вчинках і діях.

Характер, за І.М. Сеченовим, є “сплавом” вроджених і набутих форм поведінки, але вирішальна роль у формуванні характер4у завжди належить вихованню і навчанню. І.М. Сеченов вважав, що характер психічного змісту на 999/1000 дається вихованням у широкому змісті слова і тільки на 1/1000 залежить від індивідуальності.

Стійкі психічні властивості або риси характеру дають змогу деякою мірою передбачити поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Основні риси характеру поділяють на чотири групи:

Перша група виражає ставлення до суспільних явищ і подій: мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм.

Друга група визначає ставлення людини до інших людей:

товариськість чи замкнутість, відвертість чи скритність, чуйність чи черствість, довірливість чи підозрілість, увічливість чи грубість, правдивість чи брехливість.

Третя група виражає ставлення людини до праці: працелюбність або лінощі. Акуратність чи недбалість, ініціативність чи рутинність або відповідальність.

Четверта група визначає ставлення людини до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванливість, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.

Характер людини різнобічний, але він є простим сумуванням окремих психічних рис. Ці риси перебувають у складному взаємозв’язку, деякі з них є провідними і впливають не тільки на вибір професії, але й на те, як людина працює. Однак не можна заперечувати значення темпераменту у формуванні характеру.

Темперамент - індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється в силі, швидкості. Напруженості й урівноваженості перебігу психічних процесів індивіда, в яскравості та стійкості його емоцій і настроїв. Найбільш рання класифікація типів людської особистості належать лікареві Гіппократу (V-ІV ст. до н.е.) Він співвідносив свою класифікацію з певними фізіологічними

27

особливостями людського організму, геніально передбачивши більш пізній і сучасний підхід до цієї проблеми. Гіппократ поділяв людей на 4 категорії залежно від переважання в організмі одного із чотирьох “соків”: крові, лімфи, жовчі, чорної жовчі. Звідси запропоновані ним назви типів темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

При визначенні типу темпераменту доцільно користуватися такими формулами:

1.“Довіряй, але перевіряй”, тому що сангвінік має:

плюси – життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;

мінуси – схильність до зазнайства, незібраність, легковажність, поверховість, над товариськість, ненадійність, схильність до обіцянок, але не завжди їх виконання, вимагає контролю.

2.“Ні хвилини спокою”, тому що холерик має:

плюси – енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість;

мінуси – запальність, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність, здатність спрямовувати свою активність на колектив і розкладати його з середини.

3.“Не підганяй”, тому що для флегматиків характерні:

плюси – стійкість, постійність, активність, терплячість, самоволодіння, надійність;

мінуси – загальмованість, байдужість, “товстошкірість”, сухість, неможливість працювати в режимі дефіциті часу, його не треба

підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу. 4.”Не нашкодь”, тому що у меланхоліка:

плюси – висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття;

мінуси – низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, соромливість, на нього не можна кричати, давати жорсткі та різкі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації.

При організації робочих пар враховують, що найбільш ефективна робота у парах: холерик – сангвінік, сангвінік – меланхолік, меланхолік – флегматик.

Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам’ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо.

На базі темпераменту в людини формуються і риси її якості і багато в чому - життя.

28

лекція №3

НЕГАТИВНІ ЧИННИКИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

План лекції

1.Класифікація негативних чинників середовища життєдіяльності людини.

2.Особливості ураження електричним струмом.

3.Характеристика впливу електромагнітних полів та випромінювань на організм людини.

4.Класифікація небезпечних хімічних факторів. Шляхи надходження їх в людський організм.

1. Класифікація негативних чинників середовища життєдіяльності людини

Небезпечні та шкідливі чинники за видом енергії, якою вони володіють

іяку передають організму людини поділяються на такі групи:

1.Механічні – характеризуються запасом кінетичної чи потенціальної енергії (усі рухомі об’єкти чи рухомі елементи машин тощо).

2.Термічні – мають певний запас теплової енергії та аномальну (нагріті та охолодженні об’єкти, вогонь, параметри клімату та мікроклімату тощо).

3.Електричні – характеризуються запасом електричної енергії (електричний струм, електростатичне поле, електричний заряд тощо).

4.Електромагнітні – характеризуються запасом енергії електромагнітних хвиль (радіохвилі, видиме світло, ультрафіолетове, інфрачервоне, лазерне, іонізуюче та інші випромінювання).

5.Ядерні – мають запас ядерної енергії (природні та штучні радіонукліди).

6.Хімічні – володіють високою хімічною спорідненістю із тканинами організму людини та речовинами довкілля.

7.Біологічні – становлять сукупність мікрота макроорганізмів та продуктів їхньої життєдіяльності.

8.Психофізіологічні – їхню дію пов’язують із наявністю біоенергетичних полів, психофізіологічними особливостями людини.

Дія кожного чинника на організм людини характеризується:

-інтенсивністю;

-якістю;

-часом дії.

29

Інтенсивність дії будь-якого чинника є кількісною оцінкою можливої шкоди для здоров’я людини. Небезпека дії фактора характеризується дозою дії чинника, яка дорівнює добутку інтенсивності дії на час дії:

V=P·t

Характерними є дві дози:

-летальна;

-граничнодопустима.

Летальній дозі відповідає така інтенсивність дії чинника, яка за певний час призводить до смерті 50% потерпілих. Летальна доза не є постійною величиною й її значення залежить від інтенсивності дії та часу дії.

Граничнодопустимій дозі відповідає така інтенсивність дії чинника, яка за весь період життя людини не викликає змін в організмі.

Якісні характеристики чинників відображають їх специфічні особливості дії на людський організм. Наприклад, як постійний, так змінний струм є потоком електронів, однак змінний при середніх напругах у 5-7 разів є небезпечним ніж постійний.

Науковці також пропонують наступну класифікацію небезпечних виробничих факторів за природою дії:

фізичні

Хімічні

токсичні наркотичні

подразнюючі задушливі канцерогенні сенсибілізатори

мутагенні

30