Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

1ГЕНРІХ ГЕЙНЕ

.docx
Скачиваний:
18
Добавлен:
07.06.2015
Размер:
32.97 Кб
Скачать

1ГЕНРІХ ГЕЙНЕ

(1797-1856)

Німецький поет, прозаїк, есеїст Генріх Гейне народився в родині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті ван Гельдерн у місті Дюссельдорфі, на Рейні. Рейнська область була економічно більш розвиненою, ніж інші. Тут уже 1805року з приходом французьких військ були скасовані феодальні повинності й введене більш прогресивне законодавство. Отож, з раннього віку Гейне мав змогу бачити не лише феодальну відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по 1812 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступний рік провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. У 1816 році Генріх продовжив заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька - мільйонера Соломона Гейне.

Перший літературний виступ Гейне належить до 1817 року, коли в журналі "Гамбурзький страж" були надруковані його перші вірші. Юнацька лірика Гейне була відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії.

На кошти дядька юнак вступив до Боннського університету (1819), звідки потім переїхав до Геттінгензького університету (1820), але змушений був полишити його у зв'язку з дуеллю. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У 1821 році вступив в Берлінський університет, де слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше Гейне виступив з глибоким аналізом німецьких філософських систем. У грудні 1824 році Генріх повертається до Геттінгензького університету. У цьому ж році його приймають у будинку Гете у Веймарі. У 1825 році Гейне захистив у Геттінгензькому університеті дисертацію на ступінь доктора права, а напередодні прийняв лютеранство. Потім він багато подорожує, відвідуючи Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його до рішення поїхати до Франції.

Гейне прибув до Парижа 14 травня 1831 року. Все подальше життя пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував арешт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував у Німеччині два рази, щоб навідати матір і улаштувати діла з видавцем (1844). У подальшому поїздки до Німеччини були неможливими за станом здоров'я: у поета був параліч спинного мозку. У травні 1848 року він востаннє вийшов з дому, щоб відвідати Лувр. Решту років він був прикутий до ліжка. Проживаючи в Парижі, Генріх Гейне зустрічався з багатьма видатними людьми: Оноре де Бальзаком, Жорж Санд, Гансом Крістіаном Андерсеном, Ріхардом Вагнером, Фердинанадом Лассалем і Карлом Марксом.

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу "Книга пісень" (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Грігом та ін. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, котрий перебуває у глибокому розладі з навколишнім середовищем. Зміст перших циклів "Книги пісень" не вичерпується нещасною любов'ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеної любові у "Книзі пісень" слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі. Ці настрої посилює романтичний образ самотньої сосни, відомий російському читачеві за знаменитим перекладом М. Лермонтова. Якщо перші цикли "Книги пісень" написані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного таланту Гейне постала з усією яскравістю. Він уміє химерно поєднувати романтичні сни з точністю і ясністю реалістичної деталі. Він майстерно користується іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову сам повертається до романтичних образів. Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.

Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, говорячи про свої почуття без риторики й поетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача. Гейне сприяв "спрощенню" лірики, з космічних висот і неозорої далечіні він переніс поезію у бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щирою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя - це кредо ліричного героя "Книги пісень" Гейне. Ліричні вірші насичені ознаками повсякденності, котрі змушують повірити у щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой "Книги пісень", яким би не був щасливим, завжди пам'ятає, що це лише мить, а не одвічне блаженство. Він знаходить у собі сили посміхнутися навіть коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. Завдяки іронії Гейне піднімається над своїм ліричним героєм, автор завжди мудріший, аніж той, про кого він пише. Назвою "Книги пісень" Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну і поетичну форму, чим автор і керується. Разом з тим в "Книгу пісень" увійшло багато віршів, котрі були написані у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.

"Книга пісень" складається з чотирьох розділів. Перший розділ, "Юнацькі страждання", є найбільш романтичним. Перед нами - переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу в світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Другий розділ, "Ліричне інтермецо", зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне "сосна" - чоловічого роду, а "пальма" - жіночого ролу, і тематика має глибшу любовну спрямованість. У третьому розділі, "Повернення на батьківщину", любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лореляй. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш стан народною піснею. Лореляй втілює згубну силу любові, котрою вона наділена не зі своєї волі, адже любов - це складне, загадкове почуття, котре дуже важко збагнути. В останньому розділі - "Північному морі" - домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. Символічним, у цьому плані є вірш "Корабельна аварія", котрий переклав Ф. І. Тютчев.

У 1826-1831 роках Гейне пише "Подорожні картини" - серію художніх нарисів, у котрих на перший план виходить особистість автора, це пристрасний, допитливий спостерігач, який піддає критиці сучасну йому дійсність. Мандрівка Гарцом слугує для автора приводом, щоб висловити свої думки про різні сторони громадського, політичного й культурного життя Німеччини.

У 30-ті роки почалась бурхлива публіцистична діяльність Гейне. Він друкує серію статей, у котрих знайомить німецького читача з Францією часів Липневої монархії. Коли восени Гейне здійснив поїздку до Німеччини, він відчув, як змінився за ці роки: набув великого суспільного досвіду, оволодів передовими ідеями свого часу. Після повернення поета з Німеччини у грудні 1843 року він зустрівся з молодим політичним мислителем Карлом Марксом. Між ними встановились тісні дружні стосунки. Важливу роль відіграло знайомство з ученням утопічних соціалістів, особливо Сен-Сімона. Ідеї Сен-Сімона знайшли відображення у першому розділі його нової поеми "Німеччина. Зимова казка" (1844). Сюжетом її послужила мандрівка письменника Німеччиною. У ній прихований гострий політичний конфлікт. Образ батьківщини Гейне змалював у чіткому часовому й просторовому вимірі. Простір поеми - це територія Німеччини, кожен новий розділ - це нове місце, водночас реальне й умовне. У центрі авторської уваги - сучасність, хоча він іноді звертається до наполеонівської епохи або до давнини, котра стала вже міфами та легендами.

Повстання ткачів влітку 1844 року сколихнуло всю Німеччину. Ця подія знайшла відображення у творчості багатьох поетів і художників, котрі прагнули викликати співчуття до тяжкої долі ткачів. Гейне відгукнувся на цю подію віршем "Сілезькі ткачі" (1844).

В останнє десятиріччя життя поет був прикутий до ліжка, ці вісім років він називав "матрацною могилою". Події в Німеччині глибоко хвилювали поета. Він звинувачує боягузливу німецьку буржуазію, її зрадницьку поведінку під час революції. Тяжкі роздуми викликає поразка революційних сил Німеччини та Угорщини ("У жовтні", 1849). Збірка "Романцеро" (1851) відбиває настрої гіркоти, його погляд на хід історії стає песимістичним.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

"Книга пісень", "Подорожні картини", "Німеччина. Зимова казка" "Сілезькі ткачі", збірка "Романцеро".

Поема «Німеччина. Зимова казка» — вершина соціальної й політичної сатири і у творчості Гейне, і в німецькій літературі XIX ст. в цілому. Сюжетом поеми є поїздка Гейне з Парижа в Берлін. Об'єктом сатири Гейне обирає політичне становище Німеччини,

її вікову відсталість та німецьку націоналістичну ідеологію. Він таврує дворянство, буржуазію, церкву, а особливо — прусський мілітаризм. Із сумом поет зазначає, що його батьківщина в 40-х роках усе ще перебуває в обіймах зимового сну. Він нагадує німцям, що вся Європа «заручена з генієм свободи» і німецькому народові давно пора прокинутися. Найхарактернішою рисою поеми є поєднання нищівної сатири і високого позитивного пафосу. Художня своєрідність поеми досягається сатиричними засобами. Це саркастична іронія і пафос, насмішка і лють, сплав фантастики і реальності, тобто, за словами самого Гейне, «політико-романтичні» засоби, які, як він сподівався, «нанесуть смертельний удар прозаїчно-високопарно-тенденційній поезії».

2«Німеччина.Зимова казка»— поема Генріха Гайне, сюжетом якої послужила мандрівка письменника Німеччиною. З їдкою іронією, сарказмом і ненавистю Гайне накидується на католицьку церкву, романтичну школу і німецьке філістерство. Восени 1843 р. поет після тринадцятирічного вигнання вперше відвідав свій рідний край. У рідному місті він пробув з 29 жовтня до 7 грудня, побачивши матір та старих друзів. Потім Гайне від’їхав до Парижа. На шляху виникли перші задуми. А вже в лютому поет сповіщає Юліусу Кампе, що він написав «гумористичний шляховий епос». У квітні 1844 р. Гайне надіслав видавцю рукопис. Німеччина, якою її бачить і описує поет, – стара, добре відома поетові Німеччина відсталих соціально-політичних порядків. Сатира автора спрямована і на військових («Смертельно тупой, педантичный народ! // Прямой, как прежде, угол…»), і на служителів церкви («Здесь церковь на трупах плясала канкан, // Свирепствуя беспредельно…»), і на французів («Они филистеры, так же как мы, // И даже худшей породы»), і на окремих письменників («Тотчас прибежит Альфред де Мюссе, // Задира желторотый, // И первый пробарабанит мне // Свои дрянные остроты»). Палкими словами Гайне закликає Німеччину пробудитися від темряви, минулого. Німецька земля надає поетові сили, він чує дихання Рейна. Ніч солодкого сну можлива лише на рідній землі. Гайне любить свою батьківщину. Німеччина для нього – це край сили, це його Всесвіт, його призначення.

Роздуми і почуття поета виливаються в дуже своєрідну фантастичну форму і поет розмовляє з «батьком Рейном» (глава V); за поетом ходить привид, що ховає під плащем сокиру (глава VI); йому сниться, як за його наказом цей примарний наглядач розбиває ожилі кістяки трьох східних царів (глава VIII); поет звертається з промовою до вовків (глава ХІІ); він переказує легенду про Ротбарта і свариться з ним у сні (глави XV-XVII); поета мучить нічний кошмар (глава XVIII); він зустрічається з богинею-покровителькою Гамбурга – Гаммон і розмовляє з нею (глави XXIII-XXVI). Ця своєрідна форма відкриває перед Гайне багаті ідейні та художні можливості. Вона надає роздумам і почуттям поета велику образну виразність, загострює сатиричну спрямованість окремих епізодів.

Переказ твору

Німеччина. Зимова казка. Генріх Гейне

НІМЕЧЧИНА. ЗИМОВА КАЗКА Поема (1844) Дія відбувається восени - взимку 1843 Це, на суті, політична поема. Хоча вона присвячена в основному поїдання омлетів з шинкою, гусей, качок, тріски, устриць, апельсинів і т. п. і питва Рейнвейн, а також здоровому сну.

Ліричний герой поета залишає веселий Париж і кохану дружину для того, щоб зробити короткочасну поїздку в рідну Німеччину, за якою дуже скучив, і відвідати стару хвору матір, яку не бачив уже тринадцять років.

Ступив він на рідну землю похмурої листопадової часом і мимоволі розплакався. Він почув рідну німецьку мову. Маленька дівчинка з арфою співала тужливу пісню про скорботної земної життя і райське блаженство. Поет ж пропонує завести нову радісну пісню про рай на землі, що незабаром настане, тому що на всіх хватг хліба і солодкого зеленого горошку, і ще любові. Цю радісну пісню він наспівує від того, що його жили напоїв цілющий сік рідної землі.

Малютка продовжувала співати фальшивим голосом проникливу пісеньку, а тим часом митники копалися у валізах поета, шукаючи там заборонену літературу. Але марно. Всю заборонену літературу він вважає за краще перевозити у себе в мозку. Приїде - ось тоді й напише. Перехитрив митників.

Перший місто, який він відвідав, був Аахен, де в стародавньому соборі покоїться прах Карла Великого.

На вулицях цього міста панують сплин і хандра. Поет зустрів російських військових і знайшов, що за тринадцять років вони анітрохи не змінилися - ті ж тупі й вимуштруване манекени. На пошті він побачив знайомий герб із ненависним орлом. Чомусь йому не подобається орел.

Пізно ввечері поет дістався до Кельна. Там він з'їв омлет з шинкою. Запив його Рейнвейн. Після цього пішов бродити по нічному Кельна. Він вважає, що це місто мерзенних святош, попів, які згноїли у в'язницях, спалили на вогнищах колір німецької нації.

Але справа врятував Лютер, який не дозволив добудувати огидний Кельнський собор, а замість цього ввів в Німеччині протестантизм. А потім поет поговорив з Рейном.

Після цього він повернувся додому і заснув, як дитя в колисці. У Франції він частенько мріяв поспати саме в Німеччині, тому що лише рідні німецькі ліжку-такі м'які, затишні, пухнасті. У них однаково добре мріяти і спати. Він вважає, що німцям, на відміну від жадібних французів, росіян та англійців, властива мрійливість і наївність.

На ранок герой вирушив з Кельна в Гаген. Поет не встиг на диліжанс, і тому довелося скористатися поштовою каретою. У Гаген приїхали близько трьох годин, і поет відразу захотів поїсти. Він з'їв свіжий салат, каштани у капустяних листах з підливою, тріску в олії, копчену оселедці, яйця, жирний сир, ковбасу, дроздів, гуску і порося.

Але варто було йому виїхати з Гагена, як поет відразу ж зголоднів. Тут спритна Вестфальська дівчинка піднесла йому чашку з паруючим пуншем. Він згадав вестфальським бенкети, свою молодість і те, як часто опинявся в кінці свята під столом, де й проводив залишок ночі.

Тим часом карета в'їхала в Тевтобургс-кий ліс, де херусскій князь Герман в 9 р. до н. е.. розправився з римлянами. А якщо б він цього не зробив, у Німеччині були б насадження латинські звичаї. Мюнхен мав би своїх весталок, шваби називалися б квірітамі, а Бірх-Пфейфер, модна актриса, пила б скипидар, подібно знатним римлянка, у яких від цього був дуже приємний запах сечі. Поет дуже радий, що Герман переміг римлян і всього цього не сталося.

У лісі карета зламалася.

Почтарь поспішив в село за підмогою, а поет залишився один в ночі, і його оточили вовки. Вони вили.

Вранці карету полагодили, і вона понуро поповзла далі. У сутінки прибутку в Мінден - грізну фортецю.

Там поет відчув себе дуже незатишно. Капрал вчинив йому допит, а всередині фортеці поетові все здавалося, що він в ув'язненні. У готелі йому навіть шматок за обідом в горло не поліз. Так він і ліг спати голодний. Всю ніч його переслідували кошмари. На ранок він з полегшенням вибрався з фортеці і відправився в подальшу дорогу.

Вдень він прибув в Ганновер, пообідав і пішов оглядати визначні пам'ятки. Місто виявилося дуже чистеньким і прилизаним. Там є палац. У ньому живе король. За вечорами він готує клістирами своєї старої собаці.

У сутінках поет прибув до Гамбурга. Прийшов до себе додому. Двері йому відкрила мати і засяяла від щастя.

Вона стала годувати свого синочка рибою, гусаком і апельсинами і ставити йому делікатні питання про дружину, Франції та політиці. Поет на все відповідав ухильно.

За рік до цього Гамбург пережив велика пожежа і тепер відбудовувався. У ньому не стало багатьох вулиць. Не стало будинку, в якому, зокрема, поет вперше поцілував дівчину. Чи не стало друкарні, в якій він друкував свої перші твори. Не стало ні ратуші, ні сенату, ні біржі, зате уцілів банк. Та й багато людей теж померли.

Поет відправився з видавцем Кампо в льох Лоренца, щоб покуштувати відмінних устриць і випити Рейнвейн.

Кампо - дуже хороший, на думку поета, видавець, тому що мало видавець пригощає свого автора устрицями і Рейнвейн. У винарні поет напився і пішов гуляти вулицями. Там він побачив гарну жінку з червоним носом.

Вона його вітала, а він запитав її, хто вона і звідки його знає. Вона відповіла, що вона - Гаммон, богиня-покровителька міста Гамбурга. Але він їй не повірив і відправився слідом за нею в її мансарду. Там вони довго вели приємну бесіду, богиня приготувала поетові чай з ромом. Він же, піднявши богині спідницю і поклавши руку на її стегна, поклявся бути скромним і в слові і в пресі. Богиня розчервонілась і понесла повну ахінею, на зразок того що цензор Гофман незабаром відріже поетові геніталії. А потім вона його обняла.

Про подальші події тієї ночі поетчпред-шанує бути відвертий з читачем в приватній бесіді.

Слава Богу, старі ханжі гниють і поступово дохнуть. Зростає покоління нових людей зі вільним розумом і душею. Поет вважає, що молодь його зрозуміє, тому що його серце безмірно в любові і невинний, як полум'я.

3

Складний життєвий матеріал втілений у поемі. Основний композиційний прийом – фабула подорожі. Рух дозволяє насичувати шляхові спостереження ліричними відступами, екскурсами в історію. Вірш відрізняється більшою рухливістю («все безумно дерзкие рифмы и бурлескная игра слов, тысяча и один намек на местные обстоятельства и злободневные события» – Гайне писав у передмові до французького видання поеми).

Поштовхом до її написання послужила подорож на батьківщину, до Гамбурга, яку поет здійснив восени 1843 р. Щоправда, з Парижа (точніше, з Гавра) він добирався до Гамбурга морем, а повертався суходолом через німецькі міста й землі. Цей зворотний маршрут і покладений в основу поеми, але в ній він «обернений», тут поет мандрує від франко-прусського кордону до Гамбурга. Написана поема вже в Парижі на початку 1844 р.

За своїми жанровими ознаками цей твір — поема-по-дорож, поема-паломництво, тобто її можна віднести до жанрово-тематичного різновиду, поширеного в європейській романтичній літературі після байронівського «Чайльд-Гарольда». Але справа в тім, що сам цей «сюжет мандрів» у поемі Гейне значної ролі не відіграє. Власне, це лише нитка, на яку нанизуються різнорідні епізоди й пасажі. Зображально-наративна сторона в цій поемі теж дуже ослаблена, в ній, як і в «Атта Тролі», теж домінує суб’єктивно-публіцистичний зміст, реакції автора на реальності й події тогочасного німецького життя, ті ж «відгуки на сучасні відносини». Як писав її творець у листі до видавця Кампе, поема «в дуже нешанобливій і особистій формі виражає бродіння нашої німецької сучасності. Поема політична й романтична…»

Найхарактернішою особливістю цієї поеми є поєднання нищівної сатири й високого позитивного пафосу. Під час її написання Гейне, як ніколи, був охоплений очікуванням близької революції, котра мала, як він сподівався, докорінно змінити Німеччину, покінчити з пережитками феодального середньовіччя, привиди якого постійно переслідують його на німецькій землі. Ось це очікування близької очищувальної бурі, з одного боку, загострювало в поемі сатиричну критику, надавало їй розмаху й впевненості, з другого боку — окрилювало у ствердженні позитивних ідеалів і цінностей. Цей високий тон у розгортанні двох головних взаємопов’язаних мотивів поеми задається вже в першій пісні, де поет, перетнувши німецький кордон, слухає пісню дівчини-жебрачки про земні страждання й потойбічну винагороду, породжену віками рабства, і пропонує на противагу їй «чудову пісню — пісню нову»:

Чудову пісню — пісню нову,

О друзі, я буду співати!

Ми хочемо царство небесне тут,

На цій землі, збудувати.

Ми щастя хочемо на землі,

Уже нам годі муки;

Хай пузо ледаче не стравить того,

Що створять трудящі руки.

Переклад А. Первомайського

Слід зауважити, що ця «чудова пісня — пісня нова» є не чим іншим, як перекладеним на вірші «новим єванге-лієм» сен-сімоністів. Малюючи утопічну картину щасливого майбутнього, Гейне користується сен-сімоністською лексикою: «царство небесне на землі», «ледаче пузо» (панівні класи), «трудящі руки» (робітники) тощо, а загалом названа картина вимальовується в лініях і барвах його «нового сенсуалізму».

Але поема «Німеччина» — це передусім сатира широкого проблемно-тематичного діапазону. В ній Гейне викриває реакційні монархічні режими німецьких держав і передусім Пруссії («треба перш за все вирвати кігті у Пруссії», — говорилося у варіанті передмови до поеми), застарілі, обтяжені феодальними пережитками німецькі порядки, архаїчні установи, неподолане серед німецької інтелігенції замилування середньовіччям, вузький націоналізм і тевтоманство, виховуваний у народу століттями підневільного життя сервілізм і вірнопідданство, його наївну віру в добрих і справедливих монархів. За всім цим стоїть прагнення поета пробудити політичну самосвідомість німецького народу, який має стати силою, що сама вирішує свою долю.

Поема «Німеччина» теж є оригінальним художнім явищем із своєрідною структурою. Сам поет визначив її як «поему політичну й романтичну», в ній він мобілізував для вираження складного й масштабного змісту весь арсенал романтичної поетики — міфи,1 пророцтва, легенди, символи, алегорії, параболи, сни, видіння тощо. Вони органічні для поеми, за їхньою допомогою досягається повна свобода поетичного вислову, вільний політ творчої фантазії, вихід на обшири думки й історії, невимушене охоплення різних сфер життя, що було б немислиме, якби автор зосереджувався на реалістичному сюжеті мандрівки й сумлінно описував усе побачене й пережите.

Чомy троянди немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чомy, скажи, в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?

Чомy так гірко дзвенить і співа

Жайворонком блакить?

Чомy в своєму диханні трава

Тління і смерть таїть?

Чомy холодне сонце поля

В задумі похмурім мина?

Чомy така пустельна земля

I сіра, мов труна?

Чомy мене, мов безумця, в пітьму

Моя печаль жене?

Скажи, кохана моя, чомy

Покинула ти мене?

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]