7.2.1. Трансформація боргу у власність
Розглянемо основні способи реструктуризації заборгованості боржника, перш ніж проти нього буде порушено справу про банкрутство.
До основних форм реструктуризації заборгованості належать:
а) трансформація боргу у власність;
б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;
в) пролонгація строків сплати.
Найбільший інтерес становить форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Це означає, що підприємства-боржники стимулюють кредиторів до придбання корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. У результаті такої операції боржник досягає подвійної мети:
підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;
поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних і позикових коштів зазнає сприятливих для підприємства змін.
Конверсія боргу у власність може відбуватися шляхом емісії нових корпоративних прав; викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою їх подальшого обміну на боргові вимоги; емісії (обміну) конверсійних облігацій.
Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами (скажімо, обслуговуючий банк), які повірили в санаційну спроможність боржника і очікують на його прибутки в майбутньому. Відповідну операцію можна розглядати як внесок кредитора до статутного фонду боржника. Це можуть бути як грошові кошти, так і матеріальні цінності.
Якщо кредитором є комерційний банк, то в разі конверсії боргу у власність банк має враховувати норматив інвестування, який характеризує використання капіталу для придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств, а також недержавних боргових зобов’язань.
Зазначений норматив установлюється як відсоткове співвідношення між розміром коштів, що інвестуються, та загальною сумою капіталу комерційного банку. Максимально допустиме значення нормативу має не перевищувати 50%.
Конверсія боргу у власність може призвести до того, що колишні власники втратять контроль над підприємством. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь в управлінні підприємством та у виробленні загальної стратегії його розвитку.
Для кредитора такого роду операція пов’язана з ризиком повної або часткової втрати вимог, оскільки після того як боржник стане власником корпоративних прав, його вимоги погашатимуться нарівні з вимогами інших співвласників після кредиторів.
7.2.2. Пролонгація та списання заборгованості
Відстрочені (пролонговані) кредити — це кредити, за якими строк дії кредитного договору продовжений та змінені його умови з об’єктивних причин, які призвели до несвоєчасного повернення позики.
Списання заборгованості означає відмову кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржникові. Списати заборгованість можна в одній із таких двох форм:
а) повної або часткової відмови від своїх вимог;
в) відмови від кредитного забезпечення.
Списувати заборгованість, як і конвертувати борг у власність, можуть великі кредитори, які зацікавлені в збереженні довгострокових фінансового-господарських відносин з підприємством. У результаті списання заборгованості поліпшується структура капіталу підприємства, підвищуються його платоспроможність та ліквідність.
Зауважимо, що законодавці східноєвропейських країн здебільшого забороняють кредиторам списувати або відстрочувати борги своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до появи різного роду об’єктів оподаткування. Це стосується й України. Вітчизняне законодавство розглядає списання заборгованості як безповоротну фінансову допомогу з усіма податковими наслідками, які з цього випливають. У результаті списання заборгованості підприємство-боржник отримує санаційний прибуток. Якщо одержувач санаційного прибутку має збитки за результатами своєї господарської діяльності, то цей прибуток підлягає оподаткуванню лише в частині, що перевищує збитки підприємства.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про податок на прибуток підприємств» платники податків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів без погодження з платником податку затримується з оплатою їх вартості. Проте до такого заходу вдаються лише тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання кредитора нотаріус склав виконавчий лист про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна. Податкові аспекти стягнення дебіторської заборгованості вітчизняними підприємствами унаочнює рис. 7.3.
Рис. 7.3. Податкові аспекти стягнення дебіторської заборгованості
Якщо арбітражний суд не задовольняє позову кредитора, то останній зобов’язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на не визнану арбітражним судом суму та нарахувати пеню, виходячи з чинної на момент такого збільшення облікової ставки НБУ, підвищеної в 1,2 раза.
Інакше кажучи, кредитори в разі виникнення простроченої заборгованості мають негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і лише тоді вони зможуть зменшити об’єкт оподаткування на суму заборгованості. Інакше кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. Проте, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фінансовому оздоровленні боржника. Отже, податкова політика держави має узгоджуватися з політикою у сфері банкрутства та санації підприємств.
Згідно з вітчизняним законодавством, якщо арбітражний суд приймає рішення щодо стягнення заборгованості на користь кредитора, валові доходи останнього збільшуються на суму фактично відшкодованої заборгованості (див. рис. 7.3). Коли впродовж 30 календарних днів після прийняття такого рішення заборгованість не погашається, протягом наступних тридцяти днів кредитор має звернутися до арбітражного суду повторно, із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому під час судового розгляду справи валові доходи кредитора не зростають на суму визнаної заборгованості. Коли заяву до арбітражного суду своєчасно не подано, валові доходи збільшуються на суму заборгованості, визнаної раніше. Заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів банкрута, вважається анульованою, і на цю суму зростають валові витрати кредитора.
Зауважимо, що фінансова підтримка як відмова кредиторів від своїх вимог за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що в разі банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом комітету кредиторів. Борги цьому кредиторові погашатимуться за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог решти кредиторів та членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості, яка залишилася непогашеною після закінчення строку позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога, що надається за рахунок прибутку, котрий залишається в розпорядженні підприємства.
Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» підприємство, яке не виконало своїх зобов’язань щодо своєчасного повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. Тоді банк зобов’язаний повідомити про це клієнта, його засновників та головних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім того, банк публікує у пресі оголошення про неплатоспроможність відповідного суб’єкта господарювання.
До клієнта, оголошеного неплатоспроможним, банк може вжити таких заходів:
вимагати дострокового погашення виданих кредитів та призупинити надання нових позик;
змінити черговість платежів;
спрямувати безпосередньо на погашення простроченої заборгованості виручку клієнта від реалізації продукції;
передати оперативне управління діяльністю підприємства адміністрації, призначеній за участю банку;
реорганізувати підприємство-боржник;
ліквідувати підприємство-боржник та реалізувати заставлене майно.
У разі неповернення кредитів у визначені кредитною угодою строки банк, перш ніж звернутися із заявою до арбітражного суду, може вимагати від боржника вжиття конкретних заходів щодо фінансового оздоровлення зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.
Розглянувши запропонований план заходів, банк приймає рішення або продовжити ще на 3 місяці кредитні відносини із боржником, або, за браком перспектив погашення заборгованості, звернутися з письмовою заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про банкрутство боржника.