9.5.2. Діяльність ліквідаційної комісії

Ліквідаційна комісія — це робочий орган, який здійснює ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності і призначається інстанціями, котрі прийняли рішення про ліквідацію підприємства. У разі банкрутства ліквідаційна комісія призначається арбітражним судом. Якщо рішення про ліквідацію прийнято зборами засновників підприємства, то ними ж призначається і ліквідаційна комісія. До комісії переходять повноваження з управління справами підприємства, право розпоряджатися майном, а також усі майнові права та обов’язки суб’єкта господарювання, що ліквідується.

Членами ліквідаційної комісії можуть бути:

• розпорядник майна, який був призначений під час провадження справи про банкрутство;

• представники зборів кредиторів; банків; фінансових органів;

• представники Фонду державного майна, якщо ліквідується державне підприємство;

• інші особи за пропозицією зацікавлених сторін.

До основних функцій ліквідаційної комісії (ліквідаторів) належать такі:

• управління майном підприємства, що ліквідується;

• опублікування інформації про ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності в офіційних друкованих органах;

• інвентаризація та оцінювання наявного майна підприємства, що ліквідується;

• визначення ліквідаційної маси та розпоряджання нею;

• реалізація майна та інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів;

• стягнення дебіторської заборгованості та виконанняя розрахунків з кредиторами;

• складання ліквідаційного балансу та подання його на затверд­ження власникові або органу, який призначив ліквідаційну комісію;

• прийняття рішення про звільнення персоналу, у тому числі директора;

• виконання дій, що мають на меті повну ліквідацію юридичної особи, тобто вилучення її з Державного реєстру підприємств та організацій.

Ліквідаційна комісія не має власної правоздатності, а діє від імені юридичної особи, що ліквідується. Комісія для розрахунків за продані майнові активи і для розподілу виручених засобів між кредиторами може використовувати розрахунковий рахунок зазначеної юридичної особи. Іноді ліквідаційна комісія може відкрити окремий розрахунковий рахунок. Якщо рахунок переоформлюється на ім’я ліквідаційної комісії, до банку подається рішення про ліквідацію юридичної особи та нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки ліквідовуваної організації.

Протягом трьох днів від дня призначення ліквідатора органи управління забезпечують передачу йому бухгалтерської та іншої документації підприємства, що ліквідується, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей. Коли органи управління підприємства ухиляються від виконання зазначених обов’язків, вони несуть за це відповідальність згідно з чинним законодавством. Ліквідатор з дня його призначення перебирає на себе права керівника (органів управління) юридичної особи — підприємства, що ліквідується.

У п’ятиденний строк від того дня, коли було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом, ліквідатор має організувати опублікування в офіційних друкованих органах повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Витрати на публікацію відносяться на рахунок банкрута.

Найважливішою функцією ліквідаційної комісії є робота з майном підприємства: інвентаризація, оцінювання, визначення ліквідаційної маси та її реалізація.

Ліквідаційна маса — це сукупність усіх видів майнових активів банкрута, що належать йому на правах власності або повного господарського відання.

До ліквідаційної маси належать і майнові активи інших осіб, які згідно із законодавчими актами або установчими документами банкрута відповідають за його зобов’язаннями.

Рішення продати майно банкрута приймає ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів. Голова ліквідаційної комісії забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови і строки придбання майна.

Якщо суб’єктом банкрутства є державне підприємство, то ліквідаційна комісія доручає провести аукціон органу приватизації. Якщо банкрутом є підприємство недержавної форми власності, то комісія може або сама провести аукціон, або доручити це спеціалізованому підприємству. Усі форми продажу майна банкрута передбачають укладання договору купівлі-продажу між ліквідаційною комісією, що діє від імені банкрута, та покупцем.

У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт лізингу відокремлюється від усього майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю.

Під час ліквідаційного провадження реалізуються всі фінансові вкладення підприємства. Коли підприємство, що ліквідується, є засновником чи учасником господарського товариства, тобто володіє часткою у статутному фонді іншого підприємства, то зазначена частка підлягає викупу іншими учасниками або вилученню зі статутного фонду його зменшенням, а одержані кошти включаються до ліквідаційної маси. Звичайно, ця операція є суперечливою, а іноді може виконуватися лише після відповідного рішення арбітражного суду, про що йшлося в розд. 6.

Якщо майна банкрута замало, аби задовольнити всі вимоги кредиторів, то майнові активи осіб, відповідальних за зобов’я­заннями боржника (наприклад, учасників командитних або повних товариств), реалізуються в порядку, установленому для майна банкрута.

Після реалізації об’єктів ліквідаційної маси ліквідаційна комісія розраховується з найманими працівниками, бюджетом, кредиторами та власниками корпоративних прав по черзі та згідно з реєстром вимог кредиторів. За результатами своєї діяльності комісія складає звіт і ліквідаційний баланс та подає його на затвердження вищому органу, який її призначив.

Арбітражний керуючий за виконання функцій ліквідатора майна банкрута отримує винагороду, розмір якої визначають кредитори. Коли ліквідаційну комісію призначають збори засновників підприємства, вони ж визначають і розмір винагороди її членам.

Зауважимо, що діяльність ліквідаційних комісій, які призначаються в рамках провадження справ про банкрутство, не завжди є цілком неупередженою. Скажімо, для України тривалий час характерною була ситуація, коли ліквідаційна комісія складалася з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій, які, природно, є найбільшими кредиторами банкрутів. Вони були абсолютно не зацікавлені «зберегти» боржника, і всі їхні зусилля спрямовувалися на продаж найліквід­нішої частини майна — того, на чому базується вся діяльністьпідприємства. Нове законодавство про банкрутство створює спри­ятливіші умови для збереження життєдіяльності підприємства-боржника.