Електоральна соціологія являє собою галузь соціології, що вивчає комплекс проблем, пов’язаних з поведінкою населення підчас виборчих кампаній.

Початком емпіричних досліджень електоральної поведінки населення вважаються так звані «солом’яні опитування», що були проведені у 1883 році газетою «Бостон глоб», під час яких вперше була застосована система підрахунку голосів у день виборів з метою прогнозування результатів.

Інституціоналізація електоральної соціології відбулася у 20 – 30 р. р. ХХ ст. Саме в цей період виникає «екологічний аналіз», що полягав у виділенні на основі статистичних даних «екологічних одиниць», в яких вимірюється вплив природних, історичних, економічних, соціокультурних чинників, що визначають спрямованість електоральних орієнтацій. В подальшому цей підхід став доповнюватися опитуваннями суспільної думки. Поєднання цих двох видів індикаторів давало можливість виділяти електоральні зони, в яких переважав певний тип участі у виборах.

Помітний внесок у соціологію виборів зробив Дж. Геллап, який у 1935 р. заснував інститут соціологічних досліджень і вперше застосував вибірковий метод у електоральних опитуваннях.

Об’єктом дослідження цієї галузі є електорат. Електорат - частина населення, що має право брати участь у виборах.

Більшість фахівців вважає, що електоральні дослідження виконують такі функції:

1.Інформаційна функція спрямована на забезпечення суспільства достовірними даними про електоральну ситуацію.

2.Корегуюча функція спрямована на вивчення ефективності виборчої кампанії, внесення в неї коректив і додаткових заходів.

3.Прогнозуюча функція дозволяє оцінити реальні шанси учасників виборчих змагань.

4.Пропагандистська функція спрямована на ознайомлення електорату з результатами роботи соціологів.

Електоральні дослідження складається з трьох етапів:

а) передвиборчий;

б) у день виборів;

в) після виборчий.

Найтривалішим і трудомістким є перший етап, на якому обробляється великий обсяг фонової інформації:

• соціально-демографічний, соціально – професійний, етнічний, конфесійний склад електорату;

• стан економіки, характеристика зайнятості і добробуту населення;

• соціально – культурні зони, специфіка традицій населення.

Джерелами цієї фонової інформації виступають статистичні дані, експертні оцінки, наукові публікації тощо. Фонова інформація має важливе значення в аналізі особливостей електоральної поведінки виборців.

Взяти наприклад проблему абсентеїзму. Як відомо, в західних країнах до нього зазвичай вдаються маргіналізовані групи. В наших умовах структура прихильників абсентеїзму більш складна. До абсентеїзму можуть вдаватись заможні, освічені люди, молодь, студенти, а маргіналізовані групи навпаки можуть демонструвати високу виборчу активність.

Абсентеїзм – це форма свідомого ухилення виборців від участі у виборах до органів державної влади.

Фахівці з електоральних досліджень вважають, що не менш важливим є також з’ясування підсвідомих, ірраціональних настроїв виборців, до яких належать стереотипи свідомості і поведінки, що склалися у населення, основні очікування та фобії.

В електоральній соціології існує безліч підходів до визначення основних чинників, які детермінують той чи інший вибір електорату. На основі таких досліджень виділяють такі основні моделі (а відповідно і детермінанти) електоральної поведінки:

1. Ретрорефлексія. Голосування «за традицією», «за звичкою». Об’єкти уваги дослідника: політичні традиції країни та їх впливовість, історичний політичний досвід, зацікавленість населення (особливо людей похилого віку) у поточних політичних подіях чи байдужість до них.

2. Іміджева модель. Орієнтація на особистість конкретного політичного лідера.

3. Раціоналістична модель. Її основа – прагнення виборців перш за все до реалізації власних потреб та максимізації своїх інтересів.

4. Ідеологічна модель. Заснована на ідеї про наявність у партій чи кандидатів – прихильників певної ідеології – стійкої соціальної бази.

5. Адміністративно-примусова модель. Йдеться про тиск з боку певних владних структур: підкуп, погрози, фінансовий та фізичний тиск, обіцянки.

6. Модель захисту. Полягає у виникненні у певної групи виборців прагнення «захистити» кандидата (певну політичну силу), на якого було зроблено наклеп, а отже віддати за нього свій голос.

7. Модель навіювання. Йдеться про маніпуляцію свідомістю виборців. Необхідні дослідження: моніторинг, відповідні експерименти та глибокий аналіз основних способів нав’язування громадянам певного вибору, їх ефективності та специфіки.

8. Модель поведінкового стереотипу. Дослідникам необхідно виявити наявність (чи відсутність) та основні особливості стереотипів соціальної (і політичної) поведінки, поширені в даному суспільстві шляхом соціологічних опитувань, експериментів, біхевіористичних досліджень, соціально-політичного моніторингу та ін. методів.

9. Групова модель. Мова йде про приєднання до думки більшості, до політичних преференцій референтної групи.

10. Модель індивідуальної значущості. Йдеться переконаність виборця в тому, що віддавши голос за певного кандидата чи політичну партію, він відіграє активну роль у реалізації своїх надій на майбутнє.

Отже, одночасно в суспільстві можуть діяти кілька (а то й майже всі) перераховані моделі електоральної поведінки, але їх відсоткове відношення індивідуальне для кожного окремого суспільства та історичного періоду. Тому виникає необхідність при дослідженні електоральних пріоритетів населення країни враховувати основні фактори, які можуть детермінувати той чи інший тип поведінки виборців, а також його поширення.