Лекции по социологии / Соціологія Лекція №5

Лекція №5. Сутність, причини і чинники соціальних змін.

1. Співвідношення понять «соціальна зміна» і «соціальний розвиток».

2. Причини і чинники соціальних змін.

3. Види і форми соціальних змін.

Соціологія внаслідок своєї предметної орієнтації на пізнання суспільства як певної соціальної цілісності досліджує соціальні зміни як грань, аспект загальної динаміки суспільства. Категорія «соціальні зміни» має чітко визначений зміст, що дає змогу виділити соціальні зміни як різновид суспільної динаміки. Ця категорія фіксує не будь-які зміни в тих чи інших суспільних сферах, а лише ті, що створюють якісно різні стани соціальної взаємодії на рівні соціальних систем, соціальної стратифікації, соціальних інститутів, соціальних організацій чи будь-яких інших об’єктів, що відповідають предмету соціології. Соціальна зміна — процес переходу соціального явища з одного стану в інший.

Вивчення соціальних змін у соціології спирається на значні теоретичні традиції. Досить згадати, що вже в ранніх версіях соціологічної теорії (наприклад, у О. Конта) теоретичні завдання поділялися на дві групи проблем: пояснення соціальної статики (тобто суспільства в його структурних вимірах) та пояснення соціальної динаміки (тобто суспільства в його розвитку).

Зміни притаманні всім елементам соціальної структури суспільства і виявляються на всіх етапах його існування. Під соціальними змінами розуміються перетворення, що відбуваються з часом в організації, структурі суспільства, зразках мислення, культурі і соціальній поведінці. Це: перехід соціального об’єкта з одного стану в інший; істотна трансформація соціальної організації, соціальних інститутів; зростання різноманіття соціальних форм і таке інше. Типи соціальних змін багатоманітні, вони можуть охоплювати всю соціальну систему, а можуть віддавати “пріоритет” якому-небудь аспекту (елементу), можуть бути короткочасними і довгостроковими, можуть спонукати систему до розвитку або занепаду.

Соціологічний аналіз соціальних змін передбачає виділення певних ознак, що створюють їх якісну визначеність:

а) процесуальність, тобто логічний зв’язок окремих станів об’єкта у часі, їх певним чином організована послідовність, де початковий стан може порівнюватися з кінцевим;

б) масовий характер, тобто окремі події суспільного життя можуть бути віднесені до соціальних змін тільки за умови їх масовості та значимості для тих чи інших соціальних систем;

в) наявність причинно-наслідкових зв’язків як у структурі самого процесу змін, так і з зовнішнім середовищем.

На основі змін здійснюється процес соціального розвитку, тому поняття “соціальний розвиток” конкретизує поняття “соціальна зміна”. Соціальний розвиток — незворотна, спрямована зміна соціальних систем, спільнот, інститутів і організацій. Розвиток передбачає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого. Соціальний розвиток — це процес незворотних змін соціальних об’єктів, в результаті яких виникає їх якісно новий стан, що втілюється в трансформації його складу або структури, виникненні нових елементів і зв’язків, а також у відповідній зміні функцій.

Соціальний розвиток — процес, пов'язаний із глибинними, структурними змінами суспільства, що ведуть до появи нових суспільних відносин, соціальних інститутів, норм і цінностей.

Якщо термін «соціальні зміни» фіксує зміни в соціальній системі безвідносно до їх спрямованості, то поняття «соціальний розвиток» має своїм ядром оціночний компонент. Це поняття фіксує процеси вдосконалення, поліпшення, зростання.

До основних рис соціального розвитку належать:

незворотність — постійність процесу накопичення кількісних і якісних змін;

спрямованість — лінії, по яких відбувається накопичення змін;

закономірність — не випадковий, а незворотний процес накопичення змін.

Соціальний розвиток відбувається як в масштабах суспільства в цілому, так і в рамках окремих його ланок і осередків, в інших соціальних спільнотах.

2. Питання про те, які чинники є причинами соціальних змін, вважається одним з найскладніших і дискусійних. Огюст Конт вирішальним чинником соціальних змін вважав прогрес в наукових знаннях. Герберт Спенсер вбачав причини соціальних змін суспільства в його ускладненні і посиленні диференціації. Еміль Дюркгейм в якості вирішальних чинників еволюційного процесу виділяв розподіл праці і соціальну диференціацію. Карл Маркс найважливішим чинником соціальних змін вважав зростання продуктивних сил суспільства, яке веде до зміни способу виробництва і суспільно-економічної формації.

В якості основного чинника соціального розвитку Макс Вебер виділяв ідею прогресуючої раціональності, яка всупереч волі і бажанню людей пробиває собі дорогу. Раціональна економіка, раціональна релігія, раціональне право і управління, раціональний грошовий обіг, раціональна поведінка в господарській сфері дозволяють домогтися максимальної економічної ефективності. Така раціональність притаманна, перш за все, капіталістичному суспільству з його раціональною релігією (протестантизмом). Аналізуючи зародження, розвиток і занепад соціальних систем, Арнольд Тойнбі виділяв два основні чинники: “виклик” — вплив навколишнього природного і соціального середовища; “відповідь” — здатність і можливість суспільства адекватно відповідати на кожний черговий виклик.

Пітірим Сорокін основною причиною соціальних змін називав “збільшення пригнічених базових інстинктів більшості населення, а також неможливість навіть мінімального їх задоволення”. Наприклад, травний інстинкт “подавляється” голодом, інстинкт самозбереження — деспотичними екзекуціями, масовими вбивствами. Не задовольняються в мінімальному обсязі потреби в житлі, одязі тощо.

Толкотт Парсонс виділяв чотири основні механізми еволюційних змін:

диференціація, пов’язана з ускладненням суспільства;

збільшення адаптивної здатності суспільства, пов’язане з розвитком виробництва;

збільшення обсягу членства в суспільстві і ускладнення соціальних структур;

генералізація цінностей, суть якої полягає в тому, що в помилкових соціальних системах “для забезпечення соціальної стабільності потрібно, щоб цінності отримали більш узагальнене виявлення”.

Сучасні соціологічні теорії соціальних змін залежно від інтерпретації головних чинників можна досить умовно поділити на три різновиди:

а) соціокультурні теорії — пов’язують соціальні зміни з динамікою духовної сфери суспільства (система цінностей, ідеології, способи накопичення та поширення знань, світоглядні орієнтири, наука і т. ін.);

б) технологічні теорії — виводять зміст та спрямування соціальних змін з особливостей техніко-технологічного розвитку матеріального виробництва. Такі теорії особливо поширились на перших стадіях сучасної науково-технічної революції;

в) соціально-економічні теорії — намагаються пояснити соціальні зміни через встановлення змісту взаємодії економічного базису та надбудови.

Основним методологічним принципом аналізу зумовленості соціальних змін є відмова розглядати їх у площині одностороннього редукціонізму, тобто зведення до одного з типів факторів (наприклад: економіка, ідеологія тощо). Важливо зрозуміти, що соціальні зміни — це результат дії комплексу факторів, які утворюють реальне буття суспільства.

Таким чином, соціальні зміни вельми різноманітні, тому і причини, що їх породжують, також різноманітні. При цьому одні причини можуть стимулювати виникнення інших або накладатися одна на одну. Серед основних причин соціальних змін можна виділити наступні:

• прогрес в науці, техніці і технологіях;

• розвиток виробництва і зростання продуктивних сил;

• ускладнення структури суспільства і його диференціація;

• підвищення адаптивної здатності суспільства і раціоналізація всіх сфер життєдіяльності;

• постійно зростаючі потреби людей; суперечності і конфлікти, боротьба за різні ресурси між соціальними класами і верствами суспільства;

• вплив навколишнього природного і соціального середовища.

Все різноманіття причин можна розділити на дві основних групи: внутрішні і зовнішні. Внутрішні виникають в результаті функціонування самої соціальної системи; зовнішні — в результаті взаємодії соціальної системи із зовнішнім середовищем.

Перехідний стан соціальної системи, який передбачає радикальні зміни для вирішення існуючих проблем, — це соціальна криза. Соціальна система функціонує і розвивається до тих пір, поки вона здатна розв’язувати свої внутрішні суперечності і відповідати на зовнішні “виклики”.

3. Типи соціальних змін багатоманітні, вони можуть охоплювати всю соціальну систему, а можуть віддавати “пріоритет” якому-небудь аспекту (елементу), можуть бути короткочасними і довгостроковими, можуть спонукати систему до розвитку або занепаду.

Існує кілька підходів до типології соціальних змін. Вони різняться ознакою, за якою виділяються ці типи. Найзагальнішою є типологія залежно від того, яких елементів соціальної системи стосуються зміни. В цьому разі виділяють такі різновиди:

Структурні зміни, тобто зміни у розміщенні елементів соціальної системи. Наприклад, економічні реформи, процеси приватизації в українському суспільстві спричинилися до появи нових соціальних груп і до якісної зміни старих, тобто соціальна структура зазнала структурних змін. Такі зміни можуть мати як кількісний (зміна чисельності і т. ін.), так і якісний (поява нових спільнот) характер.

Процесуальні зміни, тобто зміни в характері взаємодії певних елементів соціальних систем. Коли ми фіксуємо виникнення соціальних суперечностей у взаємовідносинах якихось спільнот або появу конкуренції між товаровиробниками, то саме це є виявом процесуальних змін.

Функціональні зміни фіксуються як зміна одного з інституалізованих стандартів поведінки окремих елементів соціальних систем у конкретних ситуаціях реалізації соціальних функцій. Наприклад, реалізація в Україні стратегії дерегулювання підприємницької діяльності передбачає певні обмеження контрольних повноважень багатьох органів державної влади, що є саме функціональною зміною у діяльності цих соціальних інститутів.

Мотиваційно-ціннісні зміни відбуваються у сфері суб’єктивної регуляції соціальної поведінки і виявляються у динаміці потреб інтересів, мотивів, настанов тощо. Такі зміни мають особливе значення, оскільки будь-які інституційні перетворення (керовані або стихійні) мають супроводжуватися змінами в механізмах суб’єктивної регуляції соціальної поведінки. Наприклад, дослідження промислових соціологів довели, що успіх технологічних або організаційних нововведень значною мірою залежить від наявності адекватних змін у мотивації працівників, їх суб’єктивній орієнтації на прийняття цих нових стандартів діяльності.

Інший підхід базується на виділенні тих сфер суспільного життя, де такі зміни локалізовано. Відповідно можна виділити такі різновиди соціальних змін: соціально-економічні, соціально-технологічні, соціально-політичні, соціально-правові, соціокультурні.

Соціальні зміни, що відбуваються як в Україні, так і загалом у світі, описуються, як правило, за допомогою термінів «трансформація», «модернізація» і «глобалізація». Ці поняття утворюють своєрідну аналітичну «матрицю» сучасних цивілізаційних перетворень та мають своє смислове навантаження. Найбільш загальним у цьому ряду є поняття «соціальна трансформація», яке й найчастіше вживається.

Під соціальною трансформацією розуміють структурне перетворення соціальної системи, яке відбувається шляхом суттєвої зміни суспільних зв'язків, відносин, соціальних інститутів та організацій.

На думку С. Кримського, цей процес передбачає прагнення поєднати старі й нові суспільні форми. Це багатоваріантний шлях, який не виключає можливості зворотного руху. При цьому, зворотний рух не обов'язково стає негативним. Трансформації можуть бути поступальними чи зворотними, системними чи безсистемними. Поняття трансформації дуже близьке до поняття модернізації. Але, як справедливо зауважує М. Михальченко, відмінність між поняттям «модернізація» і поняттям «трансформація» полягає в тому, що друге є більш нейтральним стосовно динаміки суспільного процесу, до його прогресивних тенденцій. Трансформація може бути орієнована на зміну реалій куди завгодно: уперед, назад, убік, по колу.

Поняття «соціальна модернізація» акцентує увагу на аспектах поліпшення функціонування соціальних інститутів, суспільних відносин, характеризує орієнтацію суспільства та його структур, окремих сфер життєдіяльності на удосконалення, прогрес, на розробку і реалізацію нових цілей, завдань, пріоритетів, стратегій.

Отже, соціальну модернізацію можна визначити як якісне перетворення соціальної структури суспільства, в результаті якого відбувається відновлення суспільства, удосконалення соціальних інститутів, суспільних відносин, реформування існуючих традицій, універсалізація прогресивної системи цінностей, що відповідають перспективним тенденціям розвитку суспільства.

Процес соціальної модернізації часто супроводжується такими якісними змінами, як соціальні інновації і соціальні дифузії. Інновація — якісна зміна, що відбувається в сфері культури, технології, організації праці або управління, що спричиняє суттєві перетворення соціальної структури.

Під загальною назвою «інновації» виявляються принципово відмінні за характером, рівнем новизни, тривалості та наслідками нововведення. Державно-правові інновації представлено використанням нових форм організації державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та керування на муніципальному, регіональному, національному та міждержавному рівнях, прийняттям чи коригуванням правових документів, організації виборів і відновлення державних органів тощо.

Соціально-політичні інновації містять нові форми організації суспільних рухів і політичних партій, надання допомоги безробітним, пенсіонерам, дітям, організації охорони здоров'я та ін.

Інновації в духовній сфері виражаються в наукових відкриттях, винаходах, гіпотезах, концепціях, теоріях, конструкторських ідеях, художніх, музичних, літературних та архітектурних стилях, використанні більш ефективних форм освіти, висуванні та закріпленні нових етичних норм, релігійних учень, ідеологічних прагнень.

Економічні нововведення відображаються у використанні більш ефективних форм організації, спеціалізації, кооперування, концентрації, диверсифікованості виробництва, методів організації праці, нових фінансово-кредитних інститутів та інструментів, видів цінних паперів, керування економічними процесами, прогнозування їхньої динаміки і змін кон'юнктури тощо.

Базисні інновації виражаються в радикальних змінах у технологічній базі і способах організації виробництва, державно-правового та соціокультурного устрою, духовного життя тощо.

Соціальні зміни в суспільствах часто розвиваються шляхом дифузії, яка діє як усередині суспільств, так і між ними. Дифузія можлива тільки в тих суспільствах, що вступають один з одним у тісний контакт.

В соціології дифузія розуміється як соціальна зміна, що спричиняється розповсюдженням культурних рис, зразків або стандартів від одних соціальних груп до інших.

Дуже часто групи навмисно збільшують число контактів, щоб підсилити дифузію. Проте іноді суспільство чи група прагне уникнути дифузії і знижує число контактів (наприклад, коли хочуть уникнути впливу небажаної ідеології). Звідси випливає висновок, що дифузія є селективною дією. Група приймає деякі культурні риси і відкидає інші.

Зміни в суспільстві відбуваються не хаотично, а мають певну спрямованість. Протилежними формами соціальних змін є соціальний прогрес і соціальний регрес.

З точки зору системного підходу в якості основного критерію соціального прогресу виступає підвищення рівня організації і впорядкованості соціальної системи, що знаходить свій вираз у такій диференціації та інтеграції елементів і зв’язків, яка підвищує ступінь цілісності системи, її адаптаційні можливості, функціональну ефективність і забезпечує високий потенціал подальшого розвитку.

Соціальний прогрес — спрямований розвиток соціальної системи, що характеризується переходом від менш досконалих суспільних форм до більш досконалих.

Таким чином, прогресивним можна назвати такий процес розвитку соціальної системи, за якого:

• зростає кількість її підсистем;

• ускладнюється структура соціальної системи;

• збільшується кількість зв’язків між елементами системи;

• зростає набір функцій окремих елементів і підсистем.

Соціальний регрес — напрям розвитку соціальної системи, що характеризується переходом від більш досконалих форм суспільної організації до менш досконалих.

В результаті регресивного розвитку:

• зменшується набір корисних для системи функцій;

• руйнуються існуючі структури;

• зменшується кількість підсистем, елементів і зв’язків, що забезпечують існування, стабільність та життєдіяльність соціальної системи.

До основних форм соціальних змін також належать соціальна еволюція і соціальна революція, які являють собою дві різні, проте необхідно взаємопов’язані сторони суспільного розвитку.

Соціальна еволюція — процес поступової зміни соціальної системи, що призводить до її диференціації та підвищення рівня організації.

З еволюційної точки зору, суспільство розглядається як складна самоорганізуюча система, в якій домінантну роль відіграють адаптивні процеси, спрямовані на вирішення проблем у ході взаємодій елементів системи.

До революційних форм соціальних змін склалося досить негативне ставлення, оскільки помилково вважається, що вони завжди супроводжуються насильницькими, руйнівними процесами. Проте, революційні якісні зміни суспільства є закономірними і необхідними. Форми їх прояву залежать від конкретно – історичних умов. До того ж не слід ототожнювати соціальну і політичну революцію.

Соціальна революція — глибока якісна зміна соціальної структури суспільства, що характеризується різким переходом від одного стану до іншого.

Чинниками соціальних змін, що відбуваються у революційних формах, стають різноманітні суперечності, які виникають в елементах соціальної структури суспільства.