47. Суть аграрного кредитування

Суть кредитних відносин полягає в системі економічних відносин між суб’єктами ринку щодо надання позики у грошовій або товарній формах.

Кредитування аграрних підприємств базується на певних таких принципах, що і галузей національної економіки, але має суттєві особливості.

Одні з цих особливостей мають сталий характер (сезонність сільськогосподарського виробництва, підвищена потреба аграрних підприємств в основному капіталі тощо), інші - зумовлені сучасним станом аграрного сектора економіки (незадовільний фінансовий стан більшості підприємств, значний фізичний і моральний знос основних засобів тощо).

До специфічних ризиків кредитування аграрних підприємств відносять:

- підвищену нестійкість фінансового стану, невідповідність довготермінових запитів підприємств короткотерміновості наявних у банку ресурсів, нестабільність бюджету, невиконання тих його статей, які пов’язані з фінансуванням сільського господарства;

- сезонні особливості сільськогосподарського виробництва, його залежність від природно-кліматичних умов;

- труднощі, пов’язані з реалізацією продукції, неплатежі та затримки надходження виручки від реалізації, відсутність у позичальника ліквідного забезпечення кредиту.

Важлива умова забезпечення повернення банківських позик – страхування кредитних ризиків.

Також для успішного кредитування аграрного сектора потрібна відповідна інфраструктура. До складу такої інфраструктури з різним ступенем інтеграції повинні ввійти: Аграрний банк, кооперативні банки, кредитні спілки, комерційні банки. Основою побудови такої системи має стати Аграрний банк, який з одного боку, повинен стати центром, через який уряд проводитиме державну політику в аграрному секторі економіки, а з другого – фінансовим центром галузі.

48. Пільгове кредитування

З метою стимулювання кредитування сільського господарства та в результаті посилення зусиль уряду щодо реформування аграрного сектору у 2000 р. в Україні була впроваджена система пільгового кредитування АПК, відповідно до якої кредити надаються не безпосередньо сільгоспвиробникам, а банкам, що беруть участь у програмі кредитування АПК, з частковим погашенням кредитних ставок за рахунок коштів державного бюджету. Метою цієї системи було припинення постачань матеріально-технічних ресурсів на село через державні структури та забезпечення своєчасного виконання посівних робіт і збирання врожаю. Відповідно до розробленої програми, кредитування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється з поєднанням загального порядку надання кредитів зі спеціальним режимом кредитування, що враховує особливості ведення сільськогосподарського виробництва й умов проведення економічної та земельної реформ на селі.

49) Наукове забезпечення розвитку аграрного сектору України.

Рівень розвитку агропромислового виробництва в Україні значною мірою залежить від стану його наукового забезпечення. Згідно з чинним законодавством (стаття 15 З-ну України про наукову і науково-технічну діяльність) координацію, організацію і проведення досліджень у галузі аграрної науки покладено на українську академію аграрних наук.

Сучасна вітчизняна аграрна наука функціонуючи в ринкових умовах потребує державної підтримки щодо фінансового забезпечення оновлення матеріально-технічної бази фінансового забезпечення стажування науковців у провідних наукових центрах світу, а також створення сприятливих умов щодо закріплення в наукових установах перспективної молоді.

Агропромисловий комплекс України – це був потужним сектором вітчизняної економіки, який забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість-сировиною, але за останні роки між сферами АПК зв’язки, які існували на даний час майже втрачені.

Вирішення проблеми – збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможної с/г продукції потребує наукового обґрунтування, розв’язання питань удосконалення структури с/г виробництва, механізмів економічних взаємовідносин, зокрема між виробниками с/г сировини та переробної галузі, створення біологічних і фізичних об’єктів с/г призначення, які матимуть кращі показники. Вирішенню зазначених питань сприятиме розроблення необхідних технологічних рішень і відповідної документації, які впливатимуть на ефективність розвитку агропромислового комплексу в цілому.

Українська аграрна наука має дуже багато здобутків, але вони неповною мірою використовуються в с/г виробництві, основною причиною цього є низький рівень матеріально-технічного і фінансового забезпечення с/г виробництва, що призводить до недотримання агротехнологій.

Для забезпечення продовольчої безпеки держави, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної с/г продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, необхідно збільшити до економічно-доцільного рівня обсяги виробництва основних продовольчих товарів, мінімізувавши витрати на їх виробництво і забезпечити їх якість, яка відповідала міжнародним нормативам.

Успішне вирішення зазначеної проблеми можливе з роз-м агропромислового комплексу на інноваційній основі, що передбачає:

1)Ефективне наукове забезпечення розвитку галузей агропромислового виробництва.

2) Здійснення необхідного державного протекціонізму.

3) Залучення значних інвестицій приватного капіталу.

Інновації аграрного спрямування повинні бути адаптовані до тих чи інших ґрунтово-кліматичних умов в країні, враховувати реалії соціально-економічного розвитку, структуру галузей агропромислового виробництва, культурні та побутові традиції посилення.

Обов’язково необхідно відмітити, що на сучасному етапі, зростає комерційна цінність комплексно-наукових розробок, результати впровадження яких є більш прогнозованими і ефективнішими, ніж використання галузевих інновацій.

Метою наукового забезпечення розв’язку галузей агропромислового виробництва є отримання нових знань про закономірності функціонування існуючих та створення новітніх біологічних і фізичних об’єктів, їхньої взаємодії і впливу на довкілля, а також розроблення на базі отриманих знань наукових продуктів для інноваційного розвитку агропромислового виробництва, здатних забезпечити збільшення обсягів виробництва конкурентної с/г продукції.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі способи:

1) Створення інновацій за результатами наукових досліджень, їх передачу у с/г виробництво та переробку галузь для впровадження.

2) Розроблення державної інформативної бази.

3) Виробництво дослідними господарствами мережі науково-дослідних установ, необхідного насіннєвого матеріалу, нових порід, типів для с/г товаровиробників.

4) Розроблення стандартів та інших нормативних документів.

5) Створення мережі самостійних госпрозрахункових формувань наукового спрямування.

6) Розроблення пропорцій органам влади з питань аграрного сектору.

7) Залучення с/г товаровиробників до адаптації нових розробок, створення банку даних, готових для впровадження у виробництво розробок науково-дослідних установ.

Формування та розвиток ринку інноваційної продукції. Проведення консультації і навчання керівників різних рівнів та спеціалістів для вивчення інноваційного забезпечення економічного розвитку в регіональних центрах наукового забезпечення агропромислового виробництва.

Багатогалузевість агропромислового виробництва, різноманітність ґрунтово-кліматичних умов та багатоукладність економіки зумовлюють проведення широкого спектра досліджень:

1) Поглиблене вивчення основ генетики, селекції та біотехнології і створення нових біологічних об’єктів із заданими споживчими властивостями.

2) Відпрацювання сучасних технологічних рішень з виробництва, зберігання та переробки с/г сировини.

3) Зменшення питомих витрат енергії на виробництво продукції та підвищення продуктивності праці.

4) Виробництво та ефективне використання енергоносіїв.5) Розроблення нових технологічних процесів і технічних засобів для промислового виробництва с/г продукції.

6) Більш повне використання агробіологічного потенціалу сільських територій.

7) Підвищення якості продукції та збереження довкілля.

Зазначенні вищі дослідження проводитимуться в науково-технічних програм на основі сучасних наукових підходів з використанням оригінальних методик.

Основні напрями аграрної науки:

1) Землеробство. Меліорація та агроекологія.

2) Рослинництво.

3) Тваринництво.

4) Ветеринарна медицина.

5) Механізація та електрифікація.

6) Зберігання та переробка с/г сировини та якості харчової продукції.

7) Аграрна економіка і земельні відносини.

8) Наукове забезпечення трансферу інформації.