25. Процеси реформування економічних відносин в аграрному секторі

Створення ринкових відносин в Україні вимагає розгляду відносин власності як найважливішого питання розвитку економіки в нових умовах господарювання. Особливо це актуально для агропромислового комплексу країни, де проблеми власності на землю, майно і результати праці в умовах становлення багатоукладної економіки стають визначальними у всій системі реформування.

Форма власності на засоби виробництва безпосередньо визначає спосіб поєднання факторів виробництва, а також форми господарювання, місце і роль власника в організації виробництва і управління ним. Причому підприємець у сучасних умовах не обов'язково повинен бути повним власником. У залежності від мети діяльності, економічних інтересів права власності можуть обмежуватися рівнем, достатнім для економічного функціонування господарської одиниці. При цьому деякі об'єкти можуть знаходитися в індивідуальній власності, інші - у колективній; одні - у повній власності, а інші - у оренді чи використовуватися на інших умовах.

Така ситуація створює умови для формування організаційно-правових форм господарювання на основі різних форм власності, що визначає напрямок руху перехідної економіки України до багатоукладної моделі ринкового типу.

Розширення і поглиблення процесів розвитку багатоукладності виявляється в появі нових укладів і наповненні їх новим соціально-економічним змістом. При цьому особливу значимість набуває завдання наукового вивчення пріоритетів, які формують економічне поводження окремих соціальних груп, чиї економічні інтереси реалізуються у організаційно-правових формуваннях, заснованих на відповідній формі власності, що й складають визначені уклади.

Трансформація вітчизняної економіки у напрямку формування ринкової економічної системи передбачає корінну перебудову відносин власності. Загальновизнаним є той факт, що відносини власності являють собою фундаментальну основу усієї системи економічних відносин. Відповідно земельна власність, механізм її економічної та правової реалізації є основою аграрних відносин. У залежності від того, хто володіє та розпоряджається землею, якими є роль та місце окремого індивіду у відносинах земельної власності, формується соціально-економічний характер аграрного укладу та забезпечується активність і дієвість стимулів господарського використання самої землі.

Виробничі відносини в АПК поряд з відносинами земельними, рентними, визначають аграрні відносини, але багато в чому суть аграрних відносин визначається власністю на землю, формою реалізації якої є земельна рента. Від подальшого розвитку відносин власності залежить розв'язання цілого комплексу проблем землеволодіння і земельної власності, пошуку ефективних форм поєднання працівників із засобами виробництва у сільському господарстві, розвитку кооперації сільськогосподарської праці, а також форм поділу праці між сільським господарством та іншими галузями.

У сучасній практиці реформування власності спочатку було зосереджено увагу на законодавчому забезпеченні приватизації, вирішенні юридичних аспектів роздержавлення власності. За допомогою сукупності прав власника з володіння, розпорядження і використання об'єктів власності з'явилися спроби виразити економічний зміст власності. Однак при цьому відбувається "поглинання" економічного змісту власності юридичними повноваженнями. Поза увагою залишаються її економічні аспекти, розробка більш глибоких економічних шарів проблеми, що явно відстає від потреб практичного реформування відносин власності.

Дисертантом було поставлене завдання дослідження економічного змісту категорії власності та форм її прояву в процесі виробничої господарської діяльності адже відносини власності поза виробничою сферою важливі й необхідні, однак вони не визначають економічного змісту власності.

Власність як економічна категорія являє собою досить складне поняття, у якому жодне її визначення не існує саме по собі, без необхідного відношення до інших елементів, частин. Категорія власності виявляється як у статиці, так і в динаміці, у якій міститься джерело розвитку. Не розмежування статики цього відношення (приналежності) і динаміки (процесу реалізації власності) може призвести до помилкового ототожнення власності з усією сукупністю виробничих відносин.

Власність завжди виявляється через відносини людей до речей. Але останні виступають як відносини між людьми з приводу речей. Тому потрібно проводити чітку грань між власністю як економічною категорією і її речовим проявом. Не можна підмінювати сутність власності її проявом. Хоча на поверхні відносини власності виступають як відносини людини до речі, насправді вони завжди є суспільними відносинами, що виявляються зовні через відношення людей до речей. Тому власність як економічна категорія - це визначене суспільно-економічне відношення, що складається між людьми з приводу присвоєння матеріальних благ і, насамперед, засобів виробництва.

Кожному суспільно-економічному ладу притаманна своя форма власності, що характеризує історично визначену форму присвоєння речей, конкретний спосіб присвоєння, володіння і розпорядження ними. В основі еволюції форм власності лежить об'єктивний процес розвитку й удосконалювання виробничих сил, спеціалізації і кооперації виробництва, зростання рівня концентрації капіталу і виробництва в рамках окремих господарських осередків.

Важливою особливістю еволюції форм власності є те, що поряд з новими продовжували функціонувати попередні їй форми власності - для них залишається певне поле діяльності, де вони продовжують деякий час ефективно функціонувати. Саме цим і пояснюється зростання чисельності форм власності з розвитком ринкової економіки. Таким чином, в дисертації відзначається, що різноманіття форм власності - це економічно неминучий наслідок об'єктивного процесу розвитку продуктивних сил.

Для практики важливе значення має дослідження форм власності у функціональному аспекті. Саме тут відносини власності виходять безпосередньо на форми господарювання в АПК. Останні складаються в прояві відносин власності в господарській діяльності, в організаційно-економічних і юридичних відносинах суб'єктів аграрних відносин. Форми власності на засоби виробництва і форми господарювання через механізм мотивації праці впливають на ефективність виробництва. У цьому аспекті автором і запропоновано розглядати економічний потенціал тієї чи іншої форми власності.

Після здійснення приватизації майна і землі КСП склалася сприятлива ситуація формування в аграрному виробництві підприємств ринкового типу. Надане селянам право розпоряджатися своєю земельною часткою (паєм) зумовило їх вибір форм господарювання. Переважна більшість власників земельних часток (паїв) та майнових паїв взяла участь у формуванні товариств з обмеженою відповідальністю (41,7%), сільськогосподарських кооперативів (23,2%) та приватних (приватно-орендних) підприємств (20,2%).

Таким чином, в Україні в ході аграрної реформи відбулося реформування власності й створення нових агроформувань ринкового типу. Пріоритетом сьогодні є становлення повноцінного й ефективного приватного сектору та формування сприятливих умов для діяльності організаційно-правових форм господарювання на основі різних форм власності. Це зумовлює рух вітчизняної економіки у напрямку подальшого розвитку багатоукладності на шляху формування ринкової економіки.

У другому розділі - "Економічна оцінка діяльності агроформувань в умовах становлення багатоукладної економіки" - проведено аналіз економічних процесів в сфері агропромислового виробництва в умовах реформування відносин власності, досліджено розвиток багатоукладності в регіоні та визначено вплив окремих укладів на ефективність сільгоспвиробництва.

Під укладом в дисертації розглядається система виробничих відносин, що є суспільною формою функціонування певного технологічного способу виробництва і знаходиться на стадії формування, розвитку чи розкладання, співіснуючи з іншою системою. В основі кожного економічного укладу лежить визначений тип власності. Саме тому сутність кожного укладу розкривається через властиві йому відносини власності.

Аграрна економіка України у дореформений період ґрунтувалася на державних підприємствах і одержавлених колгоспах (рис. 1). Державний уклад охоплював різного роду державні сільськогосподарські підприємства (навчально-дослідні, експериментальні, радгоспи).

Недержавний уклад об'єднував колгоспи з його членами та їх сім'ями, підприємства агропромислової кооперації. Цей уклад охоплював також селянські подвір'я з їх родинним господарюванням.

В результаті проведеного дослідження дисертантом зроблено висновок, що поряд з державним і недержавним (приватним) укладом за результатами аграрної реформи в Україні сформувалися і функціонують: присадибний уклад, приватно-індивідуальний уклад (фермерські (селянські) господарства, приватні і приватно-орендні підприємства) та приватно-колективний уклад (господарські товариства усіх типів, виробничі кооперативи й ін.)

Широкомасштабне реформування КСП створило умови для прискорення розвитку фермерства. У 2000-2002 рр. було створено 5,7 тис. нових фермерських господарств, проте у розвитку фермерства важливу роль відіграють розміри земельних ділянок, що від 20 га в 1993 р. збільшилися до 66,2 га сільськогосподарських угідь у 2002 році.

Найбільш масовою і гнучкою формою господарювання залишаються одноосібні селянські господарства (близько 6,5 млн. господарств, що використовують 18,8 % сільськогосподарських угідь країни), питома вага яких у виробництві м'яса становить 2/3, товарного молока - 67 %, яєць - 66, картоплі - 99, овочів - 83, плодів та ягід - 82 %, але вони не можуть бути переважаючими в оглядовій перспективі розвитку аграрного виробництва (через малі розміри, ручну працю, низький рівень використання НТП, велику питому вагу пенсіонерів - до 2/3, тощо).

Серед організованих на базі колишніх КСП та радгоспів великомасштабних сільськогосподарських підприємств найбільшу питому вагу займали господарські товариства та приватно-орендні підприємства. Повільно відбувається процес створення сільськогосподарських кооперативів та кредитних спілок.