53. Аналіз фондовіддачі та фактори її зміни

На промислових підприємствах фондовіддача визначається по обсягу випуску продукції на 1 гр. середньорічної вартості основних фондів. Фондовіддача - узагальнюючий показник використання виробничих основних фондів. На величину і динаміку фондовіддачі впливають багато факторів, що залежать і не залежать від підприємства, разом з тим резерви підвищення фондовіддачі, кращого використання техніки є на кожному підприємстві, ділянці, робочому місці. Інтенсивний шлях ведення господарства припускає систематичний ріст фондовіддачі за рахунок збільшення продуктивності машин, механізмів та обладнання, скорочення їх простоїв, оптимального завантаження техніки, технічного удосконалення виробничих основних фондів. Для виявлення невикористовуваних резервів важливо знати основні напрямки факторного аналізу фондовіддачі, що випливають з розходжень у підходах до моделювання даного показника.

При аналізі фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють з розрахунковим, з даними попередніх періодів, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств даної галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини. Всі чинники можна поділити на дві групи: - ті, що не залежать від ступеня використання основних фондів; - ті, що залежать від ступеня використання основних фондів. До першої групи чинників належать: розвиток кооперованих зв'язків і зміна матеріаломісткості та трудомісткості продукції; зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію та ін. Зростання кооперованих поставок, матеріаломісткості веде до зростання фондовіддачі. До другої групи чинників належать: зміна питомої ваги машин і устаткування в складі основних фондів, підвищення змінності роботи устаткування; зменшення внутрішньозмінних простоїв; зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін. Аналіз фондовіддачі проводять у двох напрямках. Перший з них є визначення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва. Впливають на рівень фондовіддачі такі чинники, як: продуктивність устаткування; коефіцієнт змінності вартості одиниці устаткування; питома вага машин і устаткування у загальній вартості фондів. При розрахунку загального показника фондовіддачі у вартість ОФ враховуються власні й орендовані фонди. Не враховуються фонди, що знаходяться на консервації або резервні, а також здані в оренду іншим підприємствам. Використання ОФ визнається ефективним, чи прибутку перевищує відносний приріст вартості ОФ за аналізований період. Зростання фондовіддачі веде до відносної економії виробничих основних фондів і до збільшення обсягу випуску продукції. Розмір відносної економії ресурсів і частка приросту продукції в результаті зростання фондовіддачі визначаються спеціальним розрахунком.

54. Завдання аналізу матеріальних ресурсів підприємства та джерела інформації, які використовуються у процесі аналізу.

Цілі аналізу ефективного використання матеріальних ресурсів полягають в одержанні найбільш інформативних ключових параме-трів, які дають об'єктивну й точну оцінку наявності у підприємства різних видів матеріальних ресурсів з погляду забезпечення його конкурентоспроможності, уможливлюють оцінку ефективності управлінських рішень щодо формування портфеля замовлень на матеріальні ресурси, виявлення резервів підвищення ефективності використання ресурсів, розробку заходів для їх мобілізації.

Для досягнення поставлених цілей необхідно розв’язати комплекс таких завдань:

1.         Вивчення строків, умов поставок та порядку розрахунку об-сягів матеріальних ресурсів за укладеними договорами, оцінка об-ґрунтованості та ефективності формування портфеля замовлень на матеріальні ресурси.

2.         Визначення характеру складських запасів, оцінка руху та струк-тури споживання матеріальних цінностей за певний період і в динаміці.

3.         Систематизація факторів, які зумовили відхилення фактич-них показників використання матеріальних ресурсів від прогнозо-ваних у звітному та в попередніх періодах.

4.         Моделювання взаємозв’язків між обсягами випуску продук-ції та матеріаломісткістю, матеріаловіддачею, іншими факторними показниками.

5.         Оцінка рівня ефективності використання матеріальних ре-сурсів через кількісне вимірювання впливу факторів на виявлені відхилення показників матеріаломісткості та матеріаловіддачі.

6.         Аналіз динаміки оптових цін на матеріальні ресурси та транспортно-заготівельних витрат, а також норм витрачання мате-ріальних цінностей.

7.         Шдрахунок резервів економії матеріальних ресурсів.

8.         Оцінка можливих варіантів мобілізації виявлених резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів.

9.         Розроблення політики управління виробничими запасами і матеріальними ресурсами.

Джерела інформації для аналізу матеріальних ресурсів:

• план матеріально- технічного постачання,

• заявки, договори на постачання сировини та матеріалів,

• форми статистичної звітності про забезпеченість та використання матеріальних ресурсів, про затрати на виробництво,

• оперативні дані відділу матеріально-технічного постачання, складських та транспортних служб,

• данні аналітичного бухгалтерського обліку про постачання, використання та залишки матеріальних ресурсів і т.п.

54. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами.

Для того щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене мат ресурсами, потрібно: вивчити порядок розрахунку й обґрунтованості договорів на поставку маn рес, умови поставок; визнач характер вироб мат запасів і зміну їх структури; перевірити обґрунтованість норм вироб запасів і потребу в мат рес, виявити можливості зниження вироб запасів і потреби в мат рес; накреслити заходи щодо зниження понаднормативних і зайвих запасів матер.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку забезпечення підприємства необхідними основними та допоміжними матеріалами, комплектуючими виробами, паливом та електроенергією тощо. Слід з’ясувати причини і виявити винних осіб, якщо по будь-яких позиціях викривалися факти недопостачання, які шкодили процесу виробництва.

Одна з причин — недбале складання плану постачання, внаслідок чого в ньому не зазначені деякі з потрібних матеріалів, а отже, не робляться відповідні замовлення постачальникам. Водночас можуть бути прорахунки в обсягах потреби і термінах постачання. Аналіз повинен виявити, де провина постачальників матеріалів, а де недогляд якогось працівника підприємства.

Далі необхідно проаналізувати якість придбаних матеріалів, комплектність постачання, дотримання передбачених угодами термінів і ритму виробництва. Треба взяти до уваги, що повне та якісне постачання значною мірою залежить від своєчасності укладання договорів і старанного відпрацювання всіх умов і зобов’язань. Вибір постачальників і перехід на довгостроковий характер співробітництва з найбільш відповідальними і надійними — теж важливий фактор нормального забезпечення підприємства матеріальними ресурсами. Аналіз мусить показати, як на підприємстві налагоджено контроль за виконанням договірних умов постачальниками, які заходи вживались у разі затримок чи інших порушень у поставках, наскільки оперативно реагує підприємство на ті чи інші відхилення.

Певним показником у цій справі можуть бути суми штрафних санкцій, які підприємство пред’явило своїм постачальникам для покриття збитків унаслідок порушень постачання. Доречно ви­вчити і «коефіцієнт корисної дії» цих санкцій,

Загал потребу підприємства у певному виді матер можна визначити за формулою

П₃ = П_п + П_е+П_р + П_з +3₀,

де П, — заг потреба;

П_п — потреба на виробництво продукції; П_е — потреба на експериментально - дослідні роботи; П_р — потреба на ремонт; П_з — потреба на утвор норматив залишків на кінець аналіз періоду; 3₀ — запас на початок аналізованого періоду.

Перевіривши потреби у матеріальних ресурсах, визначають джерела їх покриття і забезпечення. Внутр джерел забезпечення - власне виробництво, використання відходів. Зовн — надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).

Вироб запаси розглядають як частину мат рес, які не задіяні у вироб процесі, але їх наявність на підприємстві у передбачених розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.

Аналіз строків і обсягів поставок мат за укладеними до говорами пов'язаний із перевіркою запасів відповідних мат на складі.

Забезпеченість (мін запас) у днях визначають формулою Змін=Нз/Дп

Н_з — запас певного виду мат; Дп, — денна потреба у цьому матеріалі.

54. Аналіз використання матеріальних ресурсів

Для характеристики рівня витрат матеріалів у виробництві використовується показник матеріаломісткості. Він розраховується як відношення вартості витрачених матеріальних ресурсів до вартості товарної продукції. Використовується і обернений показник — матеріаловіддача, або вартість продукції на гривню вартості витрачених матеріальних ресурсів.

На показник матеріаломісткості впливає обсяг товарної продукції та сума матеріальних затрат на її виробництво. Обсяг продукції у вартісному виразі, в свою чергу, залежить від кількості виробленої продукції, її структури, рівня цін. Сума матеріальних затрат також залежить від обсягу продукції, її структури, витрат матеріалів на одиницю продукції та вартості матеріалів.

Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що основними чинниками зміни загальної матеріаломісткості є кількість виробленої продукції, структура виробленої продукції, норми витрат матеріалів на одиницю продукції, ціни на матеріальні ресурси та відпускні ціни на продукцію, Розрахунок впливу цих чинників проводиться за допомогою прийому ланцюгових підстановок.

• розраховується матеріаломісткість на основі планових даних;

• розраховується умовна матеріаломісткість 1 (при фактичній кількості виробленої продукції та планових інших складових);

• розраховується умовна матеріаломісткість 2 (при фактичній кількості виробленої продукції, фактичній її структурі та планових інших складових);

• розраховується умовна матеріаломісткість 3 (при фактичній кількості виробленої продукції, фактичній її структурі, фактичних витратах матеріалів на одиницю продукції та планових цінах на матеріали і продукцію);

• розраховується умовна матеріаломісткість 4 (при фактичній кількості виробленої продукції, фактичній її структурі, фактичних витратах матеріалів на одиницю продукції, фактичних цінах матеріалів та планових цінах на продукцію);

• розраховується фактична матеріаломісткість;

• визначається вплив чинників на відхилення фактичної матеріаломісткості від планової.

Також у ході аналізу необхідно дослідити зміну матеріаломісткості окремих видів продукції. Вона залежить від обсягів виробництва, норм витрачання матеріалів, їх вартості та відпускних цін на продукцію.

Розраховується вплив матеріальних ресурсів на обсяги виробництва продукції. Цей розрахунок проводиться на основі подання випуску продукції у вигляді добутку матеріальних затрат (МЗ) та матеріаловіддача (MB) (ВП = МЗ х MB), або у вигляді ділення матеріальних затрат на матеріаломісткість (MM) (ВП = МЗ / MM).

На завершення аналізу використання матеріалів виконують розрахунок резервів зростання обсягу продукції на основі поліпшення використання матеріальних ресурсів. При цьому враховуються виявлені можливості скорочення витрат щодо різних видів матеріалів (особливо дефіцитних). Щоб визначити можливі обсяги нарощування виробництва продукції за рахунок економії матеріальних ресурсів, необхідно кількість матеріалів, які можуть бути зекономлені, поділити на планову норму витрат матеріалів на одиницю продукції.

54. Система узагальнюючих і часткових показників, що застосовуються для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів.

Для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система показників — узагальнюючих і часткових.

До узагальнюючих показників відносяться: матеріалоємність, матеріаловіддача, питома вага матеріальних ресурсів у собівартості продукції, співвідношення темпів росту обсягу продукції і матеріальних витрат, оборотність матеріальних запасів.

Матеріалоємність продукції визначається як відношення використаних у виробництві матеріальних ресурсів до обсягу виготовленої продукції:

де М — матеріальні витрати; Q — обсяг виготовленої продукції.

Матеріаловіддача — величина зворотна матеріалоємності — визначається як відношення обсягу продукції до матеріальних витрат

Якщо матеріалоємність показує, скільки матеріальних ресурсів у грошовому вимірі припадає на 1 грн виготовленої продукції, то матеріаловіддача характеризує, скільки продукції виготовлено на 1 грн матеріальних ресурсів.

Питома вага матеріальних ресурсів в собівартості продукції визначається за формулою:

де М — матеріальні витрати; С_в — повна собівартість виготовленої продукції.

Співвідношення темпів росту обсягу продукції і матеріальних витрат визначається як співвідношення індексів зазначених показників:

де I_q — індекс обсягу продукції; І_м — індекс матеріальних витрат.

Оборотність матеріальних запасів (кількість оборотів) визначається як відношення повної собівартості реалізованої продукції до середніх залишків матеріальних запасів:

де Ср — повна собівартість реалізованої продукції; З — середні залишки матеріальних запасів.

Тривалість одного обороту визначається за формулою:

де D — кількість днів в періоді.

До часткових показників використання матеріальних ресурсів в першу чергу відноситься питома матеріалоємність, яка визначається на кожний вид продукції і кожний вид матеріалів:

де  М — витрати певного виду матеріалів на виробництво певного виду продукції; q — обсяг виробництва певного виду продукції.

В аналізі використовується також конструктивна матеріалоємність як відношення чистої маси виробу до одиниці технічного параметру.

54. Фактори зміни матеріаломісткості продукції

Фактор - це причина, яка впливає на певний результат. На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв’язків, а отже факторів, виявлення, вимір і вивчення яких - важливе завдання економічного аналізу.

Матеріаломісткість продукції перебуває під впливом зовнішніх (незалежних від діяльності підприємства) і внутрішніх (залежних від діяльності підприємства) факторів.

Фактори, що впливають на зміну матеріаломісткості продукції можна умовно поділити на:

1. фактори першого рівня:

• зміна загальної матеріаломісткості продукції;

• зміна обсягу продукції;

2. фактори другого рівня:

• зміна матеріаломісткості за прямими матеріальними витратами;

• зміна співвідношення всіх матеріальних і прямих матеріальних витрат;

3. фактори третього рівня:

• інноваційні заходи: удосконалення конструкторських характеристик виробів, впровадження нових видів сировини та матеріалів, підвищення рівня кваліфікації;

• зміна питомої матеріаломісткості продукції (рівня витрат на окремі вироби);

• зміна структури продукції;

• зміна цін на матеріальні ресурси;

• зміна відпускних цін на продукцію.

Таким чином матеріаломісткість залежить від обсягу валової (товарної) продукції та суми матеріальних витрат на її виробництво. У свою чергу обсяг валової (товарної) продукції у вартісному вираженні може змінитися за рахунок кількості виготовленої продукції, її структури та рівня відпускних цін. Сума матеріальних витрат також залежить від обсягу виготовленої продукції, її структури, витрачання матеріалів на одиницю продукції і вартості матеріалів.

Отже, на матеріаломісткість спричиняють вплив наступні фактори:

• структура продукції (збільшення частки матеріаломісткої продукції призводить до збільшення загальної матеріаломісткості);

• рівень матеріальних витрат на окремі вироби або питома матеріаломісткість;

• ціни на матеріали;

• відпускні ціни на продукцію.

54. Аналіз прибутку на гривню матеріальних витрат

Одним із показників ефективності використання матеріальних ресурсів є прибуток на гривню матеріальних витрат. Його визначають діленням суми одержаного прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат. Підвищення його рівня позитивно характеризує роботу підприємства. У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку цього показника, виконання плану за його рівнем, провести міжгосподарські порівняння і встановити фактори зміни його величини. Для цього можна використати таку факторну модель:

,

де — прибуток від реалізації продукції;

— чистий дохід від реалізації продукції;

— рентабельність обороту;

— частка реалізованої продукції в загальному обсязі випуску продукції;

— матеріаловіддача.

54. Значення, об’єкти, завдання та джерела інформації для аналізу собівартості продукції

Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість. Собівартість — це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні. Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства. Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції. Об’єкти аналізу собівартості продукції можна класифікувати за певними ознаками (рис. 7.1.1.)

Рис. 7.1.1. Класифікація об’єктів аналізу

Схема аналізу собівартості продукції і джерела їх даних для проведення аналізу зображено на рис. 7.1.2. Рис. 7.1.2. Схема аналізу собівартості продукції і джерела даних для проведення аналізу Завданнями аналізу собівартості продукції є:оцінка виконання плану по собівартості за звітний рік;виявлення використаних ресурсів подальшого зниження собівартості продукції; розроблення заходів по мобілізації резервів економного витрачення матеріальних, трудових, грошових ресурсів.

54. Фактори зміни загальної суми витрат на виробництво продукції

Класифікація факторів, що впливають на витрати

	Класифікація факторів
Фактори, що залежать від дія­льності підприє­мства	Обсяг виробництва і реалізації продукції Склад продукції, що виробляється та реалі­зується Швидкість обігу товарів Стан і ефективність використання основних фондів Стан і ефективність використання трудових ресурсів Стан і ефективність використання капіталу
Фактори, що не залежать від дія­льності підприє­мства	Темпи інфляції в країні Рівень розвитку окремих сегментів товарно­го ринку Система державного регулювання Стан ринку факторів виробництва Кон’юнктура споживчого ринку

Найвпливовішим фактором є обсяг та структура товарообігу, витрати прямо по­в’язані зі зміною цього показника. Збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції призводить до збільшення загальної суми витрат, однак, рівень ви­тратоємності при цьому знижується, так як сума по­стійних витрат залишається незмінною.

Слід зазначити, що стан та ефективність викори­стання основних фондів впливає на суму та рівень ви­трат неоднозначно: з одного боку, розвиток матері­ально-технічної бази призводить до підвищення суми витрат, а з іншого, - сприяє скороченню останніх за рахунок росту капіталоозброєнності праці. Чим вищий ступінь зносу основних фондів, тим більше витрат здійснюється на їх ремонт, тим вище рівень втрат у про­цесі зберігання товарів. Ефективне використання матеріальних ресурсів призводить до зменшення витрат виробництва і обігу. остатня забезпеченість підприємств працівни­ками, що мають необхідні знання і навички, ра­ціональне використання їх, високий рівень продукти­вності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції і підвищення ефективності виробни­цтва. Зокрема, від забезпеченості підприємства тру­довими ресурсами та ефективності використання їх залежать обсяг і вчасність виконання всіх робіт, ступінь використання устаткування і як результат – обсяг ви­робництва продукції, її собівартість, прибуток та інші економічні показники. Ми бачимо, що для ефективного управління витратами необхідно здійснювати постійний контроль за станом та ефективністю використання тру­дових ресурсів.

54. Аналіз витрат на 1 грн. товарної продукції.

Використання цього показника зумовлене: по – перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, яке охоплює як порівнянну, так і не порівнянну продукцію; по – друге, він забезпечує зв’язок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним організаційну єдність; по – третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років. Витрати на 1 грн. продукції визначаються як відношення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до її вартості в оптових цінах підприємства. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі чинники: зміна структури асортименту виготовленої продукції; зміна рівня витрат у собівартості окремих її видів; зміна оптових цін на спожиті матеріали, паливо, зміна транспортних тарифів; зміна цін на продукцію.

Підвищення питомої ваги виробів з нижчим рівнем рентабельності призводить до підвищення витрат на 1 гривню продукції, і навпаки. Щоб визначити розмір впливу зміни структури асортименту випущеної продукції, необхідно від планових витрат на гривню продукції за фактичної структури асортименту відняти витрати за планом.

Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно з витрат на 1 гривню продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відрахувати планові витрат на фактичний випуск і асортимент продукції.

Зниження витрат на 1 гривню продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: із витрат на 1 гривню продукції, обрахованих в чинних цінах, відраховуємо витрати в чинних цінах на матеріали і в планових цінах – на продукцію.

54. Аналіз динаміки та виконання плану за рівнем собівартості найважливіших виробів

Собівартість продукції - це виражена в грошах сума всіхвитрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Основними завданнями аналізу собівартості продукції є:визначення динаміки і рівня виконання плану за найважливішими показниками, визначення чинників, що вплинули на динаміку показників і виконання плану, величин і причин відхилень фактичних витрат від планових, виявлення резервів і шляхів подальшого зниження собівартості продукції. Для аналізу виконання плану та динаміки собівартості продукції використовують відносні величини. Відносні величини є розрахунковими і визначаються на основі абсолютних, шляхом ділення однієї величини на іншу. При цьому величина з якою порівнюють (чисельник) називається базисною величиною, а порівнювальна величина (чисельник) іменується поточної або звітної.

54. Фактори, що формують рівень собівартості

Рівень собівартості продукції перебуває в прямій залежності від продуктивності праці, раціонального використання основних фондів, енергоресурсів, скорочення непродуктивних витрат, організації виробництва, якості управління та інших факторів.

Собівартість продукції підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію.

Отже, відображаючи процеси виробництва, обігу та розподілу, собівартість виступає як один з важливих синтетичних показників діяльності підприємства.

Принципи формування собівартості продукції :

v чітке розмежування витрат підприємства по сферах господарської діяльності ─ виробнича, адміністративна, капітальні вкладення, невиробнича, збутова;

v безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва та обігу;

v зміщення витрат в процесі відтворення для відновлення основної виробничої діяльності;

v повний облік фактичних витрат незалежно від рівня дотримання встановлених норм та умов;

v прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом часу.

На зміну собівартості порівнюваної продукції впливають такі чинники: обсяг виробництва порівнюваної товарної продукції; структура порівнюваної товарної продукції; ресурсомісткість продукції; ціни і тарифи на матеріали, енергію, послуги тощо. Методика розрахунку їх впливу така:

1. вплив зміни обсягу виробництва порівнюваної товарної продукції [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого року) — (витрати на запланований випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого poкy)] х (% зміни собівартості відносно рівня минулого року)/100;

2. вплив зміни структури порівнюваної товарної продукції [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з планового рівня собівартості звітного року) (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості минулого року)] х(100% зміни собівартості відносно рівня минулого року) / 100;

3. вплив зміни ресурсомісткості продукції [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та планових цін на ресурси) — (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з планового рівня собівартості звітного року)];

4. зміна цін і тарифів на матеріали, енергію, послуги тощо [(витрати на фактичний обсяг виробництва товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та фактичних цін на ресурси) (витрати на фактичний випуск товарної продукції, розраховані виходячи з фактичного рівня собівартості звітного року та планових цін на ресурси)].

54. Аналіз прямих витрат.

Велику питому вагу в собівартості промислової про­дукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні мате­ріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електро­енергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.

Аналізуючі матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва питома вага цих витрат дуже велика. Особливо це стосується легкої і харчової промисловості.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива й енергії відображаються у двох розрізах: а) за прямими статтями калькуляції; б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв.

Проте завжди слід виявляти вплив таких факторів:

1) зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції — фактор «норм»;

2) зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів — фактор «цін».

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розван­тажувальні;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

а) пов’язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

Аналіз матеріальних витрат завжди закінчується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

Загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу.

Оплату праці аналізують за двома напрямами:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньо­облікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати (якісний фактор).

Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають мно­женням відхилення від плану за кількістю на планову середню заробітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від плану з середньої заробітної плати на фактичну чисельність.

Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:

1. доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

2. доплати за роботу в понаднормовий час;

3. оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньозмінних простоїв;

4. заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути оплата невиконаних технологічних операцій, оплата невиготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Всі ці суми слід ураховувати як резерви економії фонду заробітної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається зростання продуктивності праці. Взагалі, на сучасному етапі підвищення рівня заробітної плати — надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він залежить не лише від продуктивності праці, а й мусить тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

54. Аналіз непрямих витрат

Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальновиробничі витрати, комерційні витрати. Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке зіставлення показує, як змінилася їх частка у вартості продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання чи зниження. У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютні і відносні зміни непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.

Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт, експлуатацію, витрати по внутрішньозаводському переміщенню вантажів та інш.

В основному, на величину експлуатаційних витрат впливають кількість діючого устаткування, час його роботи і питомі витрати на один машиночаса роботи.

Витрати на ремонт обладнання можуть змінитися через обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних засобів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економічного їх використання. На суму витрат по внутрішньому переміщенню вантажів здійснюють вплив вид транспортних засобів, повнота їх використання, ступінь виконання виробничої програми, економне використання коштів на утримання та експлуатація рухомого складу.

Для аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат за статтями витрат використовують дані аналітичного бухгалтерського обліку. За кожною статтею виявляють абсолютне і відносне відхилення від плану і їх причини.

Комерційні витрати включають в себе витрати з відвантаження продукції покупцям (завантажувальними-розвантажувальні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту та ін.. Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення грузів, виду транспортних засобів.

Витрати з навантаження і вивантаження відреагують на зміну ваги відвантаженої продукції і розцінок за вантаження і вивантаження однієї тонни продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали можуть змінитися через , а їх кількості та вартості. Кількість, у свою чергу, пов'язане з обсягом відвантаженої продукції та нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції.

7) Аналіз фонду оплати праці

Заробітна плата є основною частиною засобів, яку направляють на споживання і є частиною доходу підприємства, що залежить від кінцевих результатів роботи підприємства.

Часто витрати на оплату праці складають меншу частку у собівартості продукції, ніж матеріальні витрати, але потрібно пам’ятати, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізу фонду оплати праці має приділятися велика увага.

Аналіз фонду оплати праці починається з визначення абсолютного відхилення від планового періоду, або фактичного за базовий. Потім досліджуються причини такого відхилення. При цьому виявляють вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності персоналу і зміни середньої заробітної плати працюючих. Для визначення впливу зміни середньооблікової чисельності персоналу множимо відхилення від плану за кількістю працюючих на планову середню заробітну плату. Для визначення впливу зміни середньої заробітної плати працюючих множимо відхилення від плану із середньої заробітної плати на фактичну чисельність персоналу.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці та виявити непродуктивні виплати.

До непродуктивних виплат належать:

• доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

• доплати за роботу в понаднормовий час;

• оплата цілодобових простоїв та годин внутрішньозмінних простоїв;

• заробітна плата у складі браку продукції.

Також потрібно враховувати резерви економії фонду заробітної плати: оплата невиконаних технологічних операцій, невиготовленої продукції тощо.

54. Визначення резервів зниження собівартості продукції

Зниження собівартості продукції є основним завданням підприємства будь – якої форми власності.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є:

1) Підвищення технічного рівня виробництва – дозволить впровадить у виробництво нову техніку та удосконалити технологію виробництва нової продукції. За рахунок чого знизиться вартість матеріальних ресурсів, трудомісткість виготовлення.

2) Модернізація діючого устаткування і поліпшення його експлуатації – дозволить виготовити більше продукції, а отже і до зниження собівартості продукції.

3) Раціональне використання трудових ресурсів .

4) Зниження накладних витрат – дозволить за рахунок удосконалення структури управління та ліквідації невиробничих витрат знизити собівартість продукції, знизяться загально виробничі та загальногосподарські витрати і в цілому собівартість продукції.

Резервами зниження собівартості продукції виступають проаналізовані перевитрати економічних елементів та калькуляційних статей. Для оцінки виконання плану зниження собівартості одиниці продукції фактичну собівартість виробу порівнюють з плановою і минулорічною; визначають відхилення абсолютне й у відсотках; Оцінку виконання плану зниження собівартості продукції кількох виробів проводять з урахуванням диференціації собівартості і рентабельності. Для цього всю продукцію розподіляють за такими групами: нерентабельна, низькорентабельна, середньо рента – бельна, високорентабельна. Потім для кожної групи виробів визначають структуру собівартості продукції і відсоток виконання плану зниження собівартості.

54. Значення, завдання й система інформаційного забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються приростом чистих активів, основним джерелом якого є прибуток від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також отриманий в результаті надзвичайних подій.

Величина прибутку, рівень рентабельності залежить від виробничої, постачальницької, маркетингової, збутової, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. У практичній діяльності використовуються такі показники фінансових результатів:

• доходи від реалізації продукції;

• доходи від інших операцій;

• доходи від надзвичайних операцій;

• прибуток на одиницю продукції;

• прибуток від реалізації продукції;

• прибуток від операційної діяльності;

• прибуток від звичайної діяльності;

• прибуток від надзвичайних подій;

• оподаткований прибуток;

• чистий прибуток.

Існують ще інші види прибутків:

• прибуток від реалізації цінних паперів;

• неоподаткований (пільговий) прибуток;

• нерозподілений прибуток.

Функціонування будь-якого підприємства, незалежно від видів його діяльності та форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю створювати необхідну суму доходу або прибутку. У зв’язку з цим, прибуток займає одне із важливих місць у системі комплексного економічного аналізу, оскільки на його основі оцінюється ступінь досягнення кінцевої мети діяльності підприємства.

Прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найважливішим джерелом формування державного бюджету. Тому в зростанні прибутку зацікавлені підприємства і держава. У прибутку акумулюються результати виробництва, реалізації продукції (робіт, послуг), ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів.

Враховуючи те, що діяльність підприємства може бути не тільки прибутковою, а й збитковою, формуватися під впливом факторів внутрішнього і зовнішнього економічного середовища, тому в обліку і аналізі дають загальну оцінку фінансових результатів, які характеризуються системою абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники — це сума прибутку (чи збитку) за структурою його утворення чи розподілу і використання. Відносні показники фінансових

результатів — характеризують відносний у відсотках ступінь прибутковості вкладеного капіталу в цілому і за його структурою, здійснених витрат чи отриманого доходу.

Мета аналізу фінансових результатів — визначити повноту та якість їх отримання, оцінку динаміки абсолютних і відносних показників, з’ясувати спрямованість, ступінь впливу факторів на заміну прибутку і рентабельності, визначити можливі резерви його зростання.

Основними завданнями аналізу фінансових результатів діяльності підприємства є:

• вивчення можливостей одержання прибутку відповідно до наявного ресурсного потенціалу підприємства і кон’юктури ринку;

• здійснення системного контролю за процесом формування прибутку і зміною його динаміки;

• визначення впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на фінансові результати діяльності підприємства;

• вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;

• розрахунок і оцінка показників рентабельності;

• вироблення рекомендацій, спрямованих на мобілізацію виявлених резервів зростання прибутку і рентабельності.

Основними джерелами аналітичної інформації є плани економічного та соціального розвитку, фінансовий план (розрахунковий баланс доходів і витрат), бізнес-план, дані бухгалтерського обліку за розрахунками результатів діяльності, показники фінансової звітності ф. № 1 «Баланс», ф. № 2 «Звіт про фінансові результати», ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів», ф. № 4 «Звіт про власний капітал», ф. № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», дані статистичної звітності, «Звіт про випуск, реалізацію та обсяг цінних паперів», показники внутрішньої управлінської звітності, декларація про прибуток підприємства, матеріали маркетингових досліджень.

54. Аналіз прибутку від реалізації.

Прибуток від реалізації товарної продукції визначається як різниця між чистим доходом (Дч) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої (Ср) продукції (товарів, робіт, послуг).

Пр = Дч – Ср

Чистий дохід розраховується як різниця між доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Др і податком на додану вартість (ПДВ), акцизним збором (Ак) та іншими відрахуваннями з доходу (Ді).

Дч = Др – ПДВ – Ак – Ді

Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції проводиться за даними форми № 2 і за обліковими даними підприємств.

Вхідні дані для аналізу подано в наступній таблиці.

Показник	За планом	За планом на фактично раеалізовану продукцію	Звіт
Виручка від реалізації продукції	600	660	840
Собівартість реалізованої продукції	400	430	450
Прибуток	200	230	390

За даними таблиці, план по прибутку виконано на 190 тис. грн (390 – 200), або на 195 %. Відхилення фактичного прибутку від планового сталося в результаті змін обсягу реалізації, собівартості, структури й асортименту продукції та оптових цін на продукцію.

Порівнюючи суму прибутку планову і суму прибутку, розраховану за плановими цінами і плановою собівартістю, але за фактичним обсягом і асортиментом продукції, обчислимо, наскільки вона змінилась унаслідок зміни обсягу й структури реалізованої продукції.

230 – 200 = + 30 тис. грн

Але щоб визначити вплив тільки обсягу реалізації, треба плановий прибуток помножити на відсоток пере- (недо-)виконання плану обсягу реалізації. Цей відсоток становить 110 % ().

Вплив зміни обсягу реалізації обчислюється:

Отже, за рахунок збільшення обсягу реалізації ми одержали 20 тис. грн прибутку. Потім визначаємо вплив структурного фактора від першого результату віднімаємо другий

30 – 20 = + 10 тис. грн.

Вплив зміни собівартості на суму прибутку розраховується порівнянням фактичної суми витрат (перерахованої на фактичний обсяг реалізації продукції) з плановою

450 – 430 = + 20 тис. грн.

Але в даному прикладі фактична собівартість зросла, отже, прибуток зменшився на (– 20) тис. грн.

Вплив зміни оптових цін на прибуток визначається порівнянням фактично отриманої виручки (зменшеної на суму податків на добавлену вартість, акцизів та інших обов’язкових платежів) з виручкою, що перерахована на фактичний обсяг реалізації.

840 – 660 = + 180 тис. грн.

Велике зростання прибутку за рахунок підвищення цін на продукцію не є результатом ефективної діяльності підприємства, оскільки досягається воно за рахунок споживачів.

Загальна сума результатів впливу різних факторів на доходи показує, що розрахунки зроблено правильно.

20 + 10 + 180 + (– 20) = + 190 тис. грн.

Зростання прибутку відбувається під впливом таких факторів:

• обсягу реалізації продукції — необхідно значення прибутку за попередній рік перемножити на темп приросту обсягу чистого доходу (виручки) за незмінних цін на продукцію;

• зміни структури реалізації — потрібно знайти відхилення між прибутком фактичної реалізації за цінами і витратами попереднього періоду і прибутком попереднього періоду та від отриманого результату відняти вплив обсягу реалізації;

• собівартості продукції — враховуючи, що між собівартістю і прибутком існує зворотний зв'язок, то для оцінки впливу собівартості необхідно від собівартості фактично реалізованої продукції відняти собівартість фактичної реалізації за витратами попереднього періоду і змінити знак одержаного результату;

• ціни на продукцію — потрібно від фактичного обсягу реалізації відняти фактичну реалізацію за цінами попереднього періоду.

Прибуток від реалізації окремих видів продукції змінюється під впливом таких факторів:

• обсягу і структури реалізованої продукції;

• середньореалізаційної ціни;

• собівартість реалізованої продукції.

54. Аналіз показників рентабельності: загальна рентабельність виробництва, реалізованої продукції, окремих виробів.

Слово «рентабельність» походить з німецької «rentabel» (дохідний, прибутковий) і означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів.

Ц_і — ціна за одиницю продукції;

С_і — собівартість одиниці продукції.

2. Рентабельність реалізованої продукції.

П — прибуток від реалізації продукції;

P — обсяг реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва.

В — витрати (собівартість) на виготовлену (реалізовану) продукцію.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

Показники рентабельності можна розраховувати і за окремими структурними підрозділами, і за видами діяльності.

Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

Завданнями аналізу рентабельності є:

• оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);

• вивчення динаміки показників;

• визначення факторів зміни їхнього рівня;

• пошук резервів зростання рентабельності;

• розроблення заходів для використання виявлених резервів.

Зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

• зміна структури та асортименту продукції;

• зміна собівартості продукції;

• зміна відпускних цін на продукцію.

На рівень рентабельності виробництва впливають такі фактори:

• зміна частки прибутку на 1 грн реалізованої продукції;

• зміна фондомісткості продукції;

• зміна оборотності оборотних коштів.

Факторний аналіз показників рентабельності продукції здійснюють методом ланцюгових підстановок. Розширимо склад факторів у відповідній формулі:

R — рентабельність продажів;

П — прибуток від реалізації продукції;

Р — чистий дохід (виручка) від реалізованої продукції (товарів, послуг, робіт);

В — витрати (повна собівартість) на реалізовану продукцію.

54. Резерви зростання рентабельності.

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажів є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів може бути використана наступна формула:

де Р↑R – резерв росту рентабельності;

R_в – рентабельність можлива;

Rф – рентабельність фактична;

R↑П – резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

VРП_вi – можливий обсяг реалізації продукції з урахуванням виявлених резервів його росту.

54. Поняття фінансового стану підприємства та його роль за ринкових відносин.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів].

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства

Мета фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

54. Значення. Завдання та система інформаційного забезпечення аналізу фін.стану підприємства.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

· дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

· дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

· об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

· оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

· аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

· визначення ефективності використання фінансових ресурсів .

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу .

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

· балансу (форма № 1);

· звіту про фінансові результати (форма № 2);

· звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

· звіту про власний капітал (форма № 4);

· дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

Також можна використовувати матеріали ринкових досліджень, управлінські плани і звіти.

54. Способи та прийоми аналізу фінансового стану підприємства.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1. горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2. вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3. трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4. аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5. порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6. факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

експертних оцінок і сценаріїв,

· психологічні,

· морфологічні,

· порівняльні,

· побудови системи показників,

· побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

· ланцюгових підстановок,

· арифметичних різниць,

· балансовий,

· виокремлення ізольованого впливу факторів,

· відсоткових чисел,

· диференційний,

· логарифмічний,

· інтегральний,

· простих і складних відсотків,

· дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів) .

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

54. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Фінансова стійкість досягається при стабільному перевищенні доходів над витратами, вільному маневруванні грошовими коштами та стійкому економічному зростанні. Вона хар-ся системою абс. і відносних показників. Абс. показники: 1. Наявність вл. ОК (Кво)-різниця вл. капіталу під-ва (Кв) та суми НА: Кво= Ке - НА. 2. Наявність вл. оборотного і довгостроково залуч. капіталу(Кн)довгостроково залуч. капіталу (Кзд):

Кн = Кво + Кзд. 3. Загальна величина капіталу для формування запасів і затрат (Ксум)-короткострокове залученого капіталу (Кзн): К сум = Кн + Кзн.

Типи фінансової стійкості: абсолютна, нормальна, нестійкий стан, кризовий стан. Абсолютна і нормальна стійкість фінансового стану характеризується прибутковістю господарювання та відсутністю порушень фінансової дисципліни. Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушеннями платіжної дисципліни та зниженням рентабельності капіталу. Кризовий фінансовий стан свідчить про потенційну можливість банкрутства.

Відносні показники фінансової стійкості — система коефіцієнтів, аналіз яких полягає в оцінках їх зміни проти теоретично обґрунтованого рівня та в динаміці змін за попередні періоди. Основні відносні показники фінансової стійкості:

1. Коефіцієнт автономії(Ка): Ка₌ Кв _/ К. 2. Коефіцієнт фінансової залежності (Кз): К з ₌1- Кавт. 3. Коефіцієнт фінансового ризику Кр характеризує кількість залученого капіталу(Кз) в розрахунку на 1 грн. власного (Кв): К р₌ Кз/ Кв. 4. Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу (Кдз.)визначається як частка від ділення суми довготермінових зобов'язань (Кдз) на суму власного капіталу і довготермінових зобов'язань: Кдз₌ Кдз/(Кв+ Кдз)5. Коефіцієнт маневрування вл. капіталом Кмн відношення вл. ОК (Кво) до суми всього власного: Кмн₌ Кво /Кв. 6. Коефіцієнт нагромадження амортизації Кна відношення суми нагромадженої амортизації (АМ) до початкової вартості амортизованого майна (Ма): К на₌ АМ/ Ма. 7. Коефіцієнт реальної вартості ОЗ (Крн) відношення вартості ОЗ за вирахуванням спрацювання (03) чистих активів (А): Крв ₌03/А. 8. Коефіцієнт мобільності ОА Кмо відношення грошових засобів і короткострокових фінансових інвестицій (ГЗЕ) до вартості оборотних засобів (ОБЗ): К мо₌ ГЗЕ/ОБЗ

9. Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами (Кза) визначає ступінь залежності покриття потреби матеріальних запасів і затрат від залученого капіталу, розраховується відношенням суми вл. ОК до вартості запасів і затрат підприємства (ВЗЗ): Кза=К во/ВЗЗ. Нормальним вважається фінансовий стан підприємства при значенні цього коефіцієнта 0, 6-0, 8. 10. Коефіцієнт майна виробничого призначення (Квп), відношення вартості ОЗ і матеріальних оборотних засобів (Авп) до загальної величини чистих активів підприємства (А): Квп=Авп/ А

76. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ, ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Ліквідність підприємства —спроможність перетворювати свої активи на гроші для виконання всіх необхідних платежів у міру настання їх строку. Ліквідність будь-якого активу визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення.

Аналіз ліквідності - порівняння коштів за активом та пасивом, згрупованих за рівнем їх ліквідності. Активи під-ва: 1. Найліквідніші— суми за всіма статтями грошових коштів та їх еквівалентів, а також короткострокові фінансові вкладення, ЦП. 2. Активи, що швидко реалізуються (А2) —перетворення яких на гроші потребує певного часу, в тім числі й ДЗ.

3. Активи, що повільно реалізуються (А3), — запаси та інші оборотні активи.

4. Активи, що важко реалізуються (А4)—всі необоротні активи.

Пасиви за рівнем зростання строків погашення зобов'язань: 1. Негайні пасиви (П1) — це КЗ, розрахунки за дивідендами, вчасно не погашені кредити. 2. Короткострокові пасиви (П2)—короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, векселі видані. 3. Довгострокові пасиви (П3). 4. Постійні пасиви (П4) — власний капітал.

Баланс є ліквідним, якщо: А1П1; 2) А2П2; 3) А3П3; 4) А4П4.

Показники аналізу ліквідності під-ва: 1. Заг. коефіцієнт ліквідності: КЗ=(А1+А2+А3)/(П1+П2). 2. Коефіцієнт швидкої ліквідності: КШ=(А1+А2)/(П1+П2). 0, 5-1. 3. Коефіцієнт абс. ліквідності: КА=А1/(П1+П2). Показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена негайно. Прийнятним значенням коефіцієнта абсолютної ліквідності є 0, 2. 4. Маневреність вл. ОК. Визначається відношення грошових коштів до цього капіталу.

Платоспроможність п-ва –здатність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань. Коефіцієнт абс. платоспроможності Ка Ка=ГК/КСЗ. Гранично допустиме значення – 0, 1-0, 2. Коефіцієнт термінової платоспроможності Кт: Кт=(ГК+ЕГК+ПФІ) / КСЗ. Значення – 0, 25-0, 35.

Коефіцієнт загальної платоспроможності Кз визначають як відношення всієї суми оборотних активів підприємства (АО) до його короткострокових зобов’язань (КСЗ): Кз=АО / КСЗ.

Коефіцієнт свідчить про достатність ресурсів оборотних активів для погашення поточних зобов’язань. Нормальним вважається такий фінансовий стан п-ва, коли його загальний коефіцієнт платоспроможності перевищує 2, 0-2, 5.

77. АНАЛІЗ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Платоспроможність п-ва –здатність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань. Платоспроможним є п-во, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові та короткострокові зобов’язання. При оцінюванні платоспроможності використовують наступні коефіцієнти: коефіцієнт абс. платоспроможності Ка, коефіцієнт термінової платоспроможності Кт, коефіцієнт проміжної платоспроможності Кп, коефіцієнт заг. платоспроможності Кз. Ка : Ка=ГК / КСЗ. Визначає, яку частину своїх короткострокових зобов’язань п-во може погасити просто зараз. Допустиме значення–0, 1-0, 2. Кт: Кт=(ГК+ЕГК+ПФІ) / КСЗ. Показує, яка частина короткострокових зобов’язань може бути погашена найближчим часом. Нормативне його значення – 0, 25-0, 35. Кп Кп=(ГК+ЕГК+ПФІ+ДЗР) / КСЗ короткострокових зобов’язань (КСЗ). Цей коефіцієнт засвідчує потенційну здатність п-ва розрахуватися за короткостроковими зобов’язання за умови отримання від короткострокових реальних дебіторів суми їхньої заборгованості. Допустиме значення цього коефіцієнта – 0, 7-0, 8. Кз визначають як відношення всієї суми оборотних активів підприємства (АО) до його короткострокових зобов’язань (КСЗ): Кз=АО / КСЗ. Коефіцієнт свідчить про достатність ресурсів оборотних активів для погашення поточних зобов’язань. Нормальним вважається такий фінансовий стан п-ва, коли його загальний коефіцієнт платоспроможності перевищує 2, 0-2, 5.

Розглядаючи платоспроможність підприємства у перспективі й динаміці, не можна ігнорувати майбутні надходження чистого виторгу, до якого входить сума амортизаційних відрахувань і чистого прибутку, що надходить у складі загального виторгу від реалізації продукції. Решту виторгу переведуть на невідкладні платежі, пов’язані з відтворенням виробничих ресурсів, у бюджет та на інші цілі. Чистий виторг залишається у грошовій формі в обороті п-ва.

Неплатоспроможним може бути п-во через:

- невиконання виробничої програми, порушення договорів поставки, втрату ринків збуту;

- підвищення затрат за всіма видами господарської діяльності;

- зниження платоспроможності або банкрутство клієнтів та партнерів;

- сповільнення оборотності оборотних активів;

- формування понаднормативних запасів та значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість;

- інфляцію та зростання податкового навантаження.

78. Аналіз майнового стану підприємства

Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, ф.1, примітки до фінансової звітності, ф.5, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос), ф.11-ОФ. При аналізі діяльності підприємства до 1999 р. можна використовувати також Звіт про фінансово-майновий стан, ф.3 (згідно з НСБУ такий звіт не складається). При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій.

Аналіз майна підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки оборотних активів.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі майна підприємства:

1. Загальна оцінка структури майна.

2. Аналіз виробничого потенціалу, перш за все, основних засобів.

3. Аналіз складу і динаміки оборотних коштів.

4. Аналіз джерел майна і наявності власних оборотних коштів.

5. Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують майновий стан підприємства..

Для аналізу майна підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти:

·коефіцієнт зносу основних засобів=сума зносу/первісн.вартість ОЗ на кін.періоду

·коефіцієнт відновлення основних засобів=ВартОЗприбули/ВартОЗ кінець періоду.

·коефіцієнт вибуття основних засобів=ВартОЗ вибули/Варт ОЗ на почат.періоду.

·активна частина основних засобів.

79. Аналіз ділової активності підприємства

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Коефіцієнти оборотності – система показників фінансової активності підприємства, яка характеризує наскільки швидко сформований капітал обертається в процесі його господарської діяльності.Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

·коефіцієнта оборотності активів;

·коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості;

·коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості;

·тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей;

·коефіцієнта оборотності матеріальних запасів;

·коефіцієнта оборотності основних засобів (фондовіддачі);

·періоду обороту чистого робочого капіталу;

·коефіцієнта оборотності власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності активів обчислюється як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини дебіторської заборгованості і показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборгованості і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству. Строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської або кредиторської заборгованості і показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості матеріальних запасів і характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства. Тривалість операційного циклу визначається як сума періоду обороту дебіторської заборгованості (в днях) і періоду обороту виробничих запасів (в днях). Тривалість фінансового циклу визначається як тривалість операційного циклу мінус період обороту кредиторської заборгованості. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства. Період обороту чистого робочого капіталу – розраховується як відношення кількості днів у році до коеефіцієнту оборотності чистого робочого капіталу. Коефіцієнт оборотності чистого робочого капіталу дорівнює відношенню чистого доходу від реалізації до розміру чистого робочого капіталу середнього за період.

80. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства

Перехід економіки України до ринку відбувається у складних умовах спаду виробництва та інфляції. Це негативно впливає на фінансові відносини підприємств, знижує можливості збільшення фінансових ресурсів і як наслідок фінансування розв’язання економічних і соціальних завдань. У цих умовах дуже важливою для підприємств є комплексна оцінка фінансового стану з метою виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів.

Факторами задовільного фінансового стану підприємства є такі:

• наявність у необхідних обсягах фінансових ресурсів;

• прибутковість;

• стійка платоспроможність;

• своєчасність розрахунків та ін.

До факторів незадовільного фінансового стану підприємства нале-жать:

• нестача власних оборотних активів;

• наявність збитків;

• наявність стійкої заборгованості за платежами та ін. Загальними кінцевими показниками комплексної оцінки фінансового становища підприємства є його дохідність і рентабельність.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними і віднос-ними показниками. При цьому абсолютним показником дохідності є прибуток, а відносним — рівень рентабельності.

Сума отриманого прибутку — це показник, який характеризує результативність діяльності підприємства, тобто фінансовий результат. Прибуток— один з основних джерел фінансових ресурсів підприємства і держави. Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності суб’єктів господарювання формується в результаті взаємодії багатьох факторів. Так, загальний обсяг балансового прибутку формується за рахунок прибутку від продажу продукції, товарів, основних засобів, валютних цінностей, виконання робіт, доходів від надзвичайних операцій. Тому аналізуючи формування балансового прибутку, необхідно визначити питому вагу та зміну її складових, проаналізувати зміну основної складової балансового прибутку — прибутку від продажу продукції, визначити вплив на нього окремих факторів, зокрема зміни:

• структури і обсягу проданої продукції;

• рівня її собівартості;

• рівня реалізаційних цін.

На основі аналізу виявляються резерви збільшення прибутку від продажу продукції.

Для комплексної оцінки фінансового стану підприємства потрібно розрахувати відносні показники рентабельності основної діяльності(Р = (П/С) 100,де Р - рівень рентабельності, %;П - прибуток від реалізації продукції, грн.; С - собівартість продукції, грн.), основного та власного капіталу, а також оборотності матеріальних оборотних активів власного капіталу, коефіцієнт забезпечення запасів і витрат джерелами активів для їх формування.

Найбільш узагальнюючим абсолютним показником, який характеризує фінансове становище підприємства, є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел власних коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між величиною джерел власних коштів і запасів та витрат.