40. Оцінка факторів та резервів збільшення випуску та реалізації продукції

У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основою розроблення виробничої програми. Основні завдання аналізу показників реалізації:

• оцінка рівня виконання плану (прогнозу) та динаміки реалізації продукції;

• визначення впливу різних факторів на зміну величини цих показників;

• розроблення заходів для збільшення обсягів реалізації.

Від продажу і попиту на продукцію, залежить і обсяг її виробництва.

Важливе значення для оцінювання виконання планів (прогнозів) мають також натуральні показники обсягів реалізації продукції. Аналіз починається з вивчення динаміки реалізації продукції, розрахунку базисних та ланцюгових темпів зростання та приросту.

Потім необхідно встановити фактори зміни її обсягу.Для глибокого аналізу проблем, слід перейти до детального розгляду дії всього комплексу факторів, які можуть впливати на кінцевий обсяг реалізації. На підставі їх або спеціальних методів аналізу готуються проекти управлінських рішень. Обсяги експортних поставок, терміни виконання, стратегія конкурентів тощо стають одним із першочергових завдань аналізу факторів, які впливають на обсяг реалізації продукції.

І. Фактори, пов'язані з маркетинговою діяльністю

- Стратегія маркетингу та її вплив на діяльність підрозділів підприємства;

- місткість ринків збуту; - цінова політика;

-реклама;

II. Група виробничих факторів

- Рівень виконання плану виробництва товарної продукції;

- Якість продукції;

-Асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції;

III. Фактори, пов'язані зі збутом і складуванням

-Організаційно-технічний рівень навантажувально-розвантажувальних та складських робіт; - Величина портфеля замовлень;- Стан і комплектність залишків готової продукції на складі; - Забезпеченість тарою та упакуванням; - Наявність договорів на поставку і дотримання умов цих договорів за відвантаження продукції покупцям

IV. Фактори, пов'язані з транспортуванням продукції

- Відповідність кількості і видів транспортних засобів потребам підприємства; - Ритмічність подання транспортних засобів; -Придатність транспортних засобів для завантаження відповідних видів продукції; - Дотримання термінів перевезень та інших договірних умов

V. Фактори, пов'язані з роботою фінансового та інших підрозділів підприємства:

- Вибір форм розрахунків із покупцями; - Своєчасність та якість оформлення платіжних документів, а також стан контролю за їх оплатою;

- Вивчення платоспроможності покупців і можливих форм співпраці з ними; - Своєчасність та якість оформлення санкцій за порушення зобов'язань зі сплати боргів покупцями та установами.

VI. Інші чинники

-Терміни документообороту, якість опрацювання документів в установах банку;- Зняття виробів із виробництва в підприємств-споживачів О;

-Рішення арбітражних судів щодо позовів; - Зміна митних правил, загального законодавства тощо

41. Аналіз забезпеченості трудовими ресурсами

До трудових ресурсів відноситься та частина населення,котра володіє необхідними фізичними даними,знаннями та навиками праці у відповідній галузі.Достатня забезпеченість підпприємств необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукціїта підвищення ефективності виробництва.

Від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання залежать обсяг та своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання обладнання, машин, механізмів і як результат — обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток та інші економічні показники.

Основними завданнями аналізу забезпеченості підприємства трудовими ресурсами є :

1. вивчення та оцінка забезпеченості підприємства та його структурних піддрозділів трудовими ресурсами в цілому, а також за категоріями та професіями;

2. визначення та вивчення показників плинності кадрів;

3. виявлення резервів трудових ресурсів, більш повного та ефективного їх використання.

Під час аналізу фактичну середньооблікову кількість працівників у цілому і за окремих категоріях порівнюють з плановими даними та даними за попередній період, знаходять абсолютні відхилення і причини змін кількості. Вивчають також можливі зрушення у структурі працюючих і дають оцінку стану загальної забезпеченості підприємства робочою силою. Для цього а) визначаємо виконання плану по чисельності по групам і категоріям працюючих; б) визначаємо питому вагу ПВП і непромислового персоналу до загальної чисельності; в) визначаємо абсолютний і відносний залишок чи недостачу робочої сили по групам і категоріям працюючих.

Абсолютне відхилення – це різниця між фактичною і плановою чисельністю по кожній категорії ПВП. Відносне відхилення повинно бути скориговане на % виконання плану по обсягу продукції. Відносне відхилення обчислюється лише по категорії робітників, бо лише вони приймають участь в виробництві. Обчислюється: фактична чисельність мінус скоригована планова чисельність. Скорегована планова чисельність=план*%виконання плану/100.

Важливе значення має відповідність вимогам виробництва не тільки загальної чисельності персоналу, але і якісного його складу. Для аналізу цього питання необхідно вивчити дані про розподіл працівників за статтю, віком, стажем, професіями, тарифними розрядами, системами оплати праці. На заводах іноді не вистачає робітників головних професій при наявності надлишку некваліфікованих.

На основі даних статистичного обліку, а також первинного обліку відділу кадрів аналітики проводять групування робітників за розрядами кваліфікації, обчислюють і порівнюють з планом та попередніми періодами середній тарифний розряд, який розраховується як середньозважена арифметична:

Тс.роб. = (Тр х КРі) / КР, де де Тр – тарифний розряд; КР – кількість робітників.

Цей показник порівнюється також з середнім тарифним розрядом робіт. Останній розраховують за формулую:

Тс.роб. = (Трі х VРі) / VР, де де VРі – обсяг робіт кожного виду.

Якщо фактичний середній тарифний розряд робітників нижче планового і середнього тарифного розряду робіт, то це може спричинити випуск менш якісної продукції.

Кваліфікація працівників залежить також від стажу роботи на підприємстві. Тому на основі даних про оборот і плинність кадрів вивчається сталість кадрового складу. Розраховується коефіцієнт обороту по прийому, який дорівнює відношенню кількості прийнятих на роботу за звітний період до середньоспискової чисельності робітників даної категорії за той же період. Аналогічно, виходячи з даних про число вибулих, обчислюється коефіцієнт обороту з вибуття: кількість звільнених з роботи за звітний період ділять на середньоспискову чисельність робітників даної категорії за той же період. Але слід врахувати, що вибуття може відбутися як з поважних планованих причин (вступ до навчальних закладів, призов до армії, вихід на пенсію), так і з непланових (звільнення за прогули, через невідповідність кваліфікації, у зв’язку з рішенням судових органів, за власним бажанням). Вибуття з останніх вимірюється коефіцієнтом плинності. Він обчислюється шляхом ділення кількості робітників, що вибули за власним бажанням і звільнені за прогули та інші порушення трудової дисципліни, на середньоспискову чисельність робітників даної категорії.

Може також використовуватися коефіцієнт постійності персоналу, що розраховується як відношення кількості робітників, що пропрацювали весь рік (чи кілька аналізованих років), до середньоспискової чисельності персоналу.

Наведені коефіцієнти аналізуються у динаміці та в порівнянні з планом. При аналізі розглядаються причини, що призвели до плинності кадрів, і намічаються заходи щодо їх усунення.

Якщо підприємство розширює свою діяльність, то аналітик повинен визначити потребу в додаткових трудових ресурсах, джерела їх залучення, резерв збільшення випуску продукції за рахунок створення додаткових робочих місць, який розраховується як добуток приросту кількості робочих місць та фактичного середньорічного виробітку одного робітника.

41. Аналіз використання робочої сили

Діяльність підприємств, організацій, фірм оцінюють за допомогою великої кількості показників, які характеризують різні аспекти процесу виробництва. Усі вони зведені в єдину групу оцінних показників – техніко-економічні показ-ники виробничо-господарської діяльності підприємства. Один із розділів системи техніко-економічних показників становлять показники з праці та заробітної плати, тобто трудові показники.

Під системою трудових показників слід розуміти сукупність кількісних і якісних вимірників ступеня ефективності застосування живої праці в процесі виробництва. До основних трудових показників належать: трудомісткість виробництва продукції; продуктивність праці; чисельність персоналу; фонд заробітної плати підприємства, в т.ч. за категоріями персоналу і структурними підрозділами; середня заробітна плата (середньомісячна, середньорічна по підприємству); загальний фонд робочого часу; фонд робочого часу одного середньоспискового робітника; середня тривалість робочого дня; кількість відпрацьованих днів, годин одним працівником тощо.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрного підприємства. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників, зокрема показники найму і вибуття. Перший із них (Кн) розраховують за формулою:

де ЧПпр – чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр – чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:

де ЧПв – чисельність вибулих працівників протягом року.

За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:

Тз = (Кн – Кв) · 100,

Орс = Кн + Кв.

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві здійснюють і за таким показником як коефіцієнт використання запасу праці – частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може дорівнювати одиниці.

З розглянутим показником тісно пов’язаний показник трудової активності працівників. Його розраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника підвищується також коефіцієнт використання запасу праці, і навпа-ки.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку є часткою від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів.

Також застосовуються наступні показники:

1) рівень використання трудових ресурсів:

2) коефіцієнт використання робочого часу протягом року:

Для визначення ефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використовують показник продуктивності праці.

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Роль і значення трудових показників необхідно розглядати з двох сторін – економічної і соціальної. Економічний аспект полягає у тому, що зміна абсолютних і відносних значень трудових показників безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, а саме на обсяг виробництва, собі-вартість, прибуток і рентабельність. Соціальне значення трудових показників визначається їх впливом на мотивацію праці, рівень зацікавленості працівників у підвищенні ефективності праці, їх соціальний захист.

41. Аналіз використання робочого часу

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за ступенем використання робочого часу. Щоб повніше виявити резерви зростання середньорічного виробітку за рахунок кращого використання робочого часу, необхідно детально вивчити втрати робочого часу та їхні причини.

Раціональне використання робочого часу, тобто зменшення і ліквідація цілоденних та внутрізмінних простоїв - важлива умова збільшення виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції без додаткових капітальних витрат.

Аналіз використання робочого часу здійснюється за двома напрямами:

1) виявлення витрат робочого часу (простоїв);

2) виявлення невиробничого витрачення робочого часу.

Фонд робочого часу підприємства залежить від чисельності робітників, кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік та середньої тривалості робочого дня:

ФРЧ = КР х Д х Т,

де ФРЧ – фонд робочого часу; КР – кількість робітників;Д – кількість відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік; Т – середня тривалість робочого дня.

Якщо фактично одним робітником відпрацьовано менше днів і годин, ніж за планом, то можна визначити позапланові втрати робочого часу: цілоденні та внутрішньозмінні.

Цілоденні втрати розраховуються за формулою:

ЦВЧ = КРф х (Дф – Дпл) х Тпл,

де індекси “ф” та “пл” означають відповідно величини за планом і фактично.

Внутрішньозмінні втрати:

ВЗЧ = КРф х Дф х (Тф – Тпл).

Якщо ці внутрішньозмінні втрати робочого часу помножити на плановий середньогодинний виробіток, то результат означає зміну випуску продукції за рахунок внутрішньозмінних втрат робочого часу. Якщо в свою чергу цілоденні втрати робочого часу помножити на плановий середньоденний виробіток, то отримаємо зміну випуску продукції за рахунок цілоденних втрат робочого часу.

Основні причини втрат робочого часу:

1) недоліки в організації виробництва (збої, аварії і т.д.);

2) нерегулярне постачання сировини і матеріалів;

3) недоліки в організації праці і зарплати;

4) низька трудова дисципліна (запізнення, простої);

5) погана організація допоміжних служб.

При проведенні аналізу з’ясовують також непродуктивне використання робочого часу. Наприклад, на середній виробіток негативно впливає непродуктивне використання часу на остаточний брак, виправлення браку, а також через відступи від нормальних умов роботи.

Розділивши втрати продукції через брак на кількість працюючих, кількість робітників або ж кількість відпрацьованих людино-годин, виявляють негативний вплив браку відповідно на середньорічний виробіток працюючого, середньорічний та середньогодинний виробіток одного робітника.

Вплив на середньорічний виробіток непродуктивних додаткових витрат часу, спричинених зміною умов роботи, розраховується у такий спосіб. Спочатку суму доплат, встановлених з цієї причини відрядникам, ділять на фактичну середньогодинну заробітну плату. Отриману частку, що виражає кількість втрачених годин, множать на плановий середньогодинний виробіток. При цьому слід лише зауважити, що фактичну середньогодинну заробітну плату визначають шляхом ділення фактично витраченого фонду заробітної плати робітників на кількість відпрацьованих ними людино-годин.

Потрібно мати на увазі, що втрати робочого часу не завжди приводять до зменшення обсягу виробництва продукції, бо вони можуть бути компенсовані підвищенням продуктивності праці.

41. Показники та аналіз динаміки продуктивності праці

Продуктивність праці - це кількість продукції, виготовленої за одиницю робочого часу або кількість часу, витраченого та виготовлення одного виробу.

Продуктивність праці визначаємо у натуральних та грошових одиницях.

Натуральні - використовуються при визначенні рівня продуктивності праці окремих робітників та їх груп, що випускають однакову продукцію.

Грошові - при оцінці використання плану продуктивності праці на підприємстві, у галузі.

Загальна схема аналізу продуктивності праці складається з 2-х етапів:

1) оцінка використання плану та динаміки продуктивності праці за даними про виробіток на 1 робітника / за рік, квартал, місяць, день/ (рис.5.5.1.);

2) аналіз використання плану продуктивності праці та резерви її зростання (рис.5.)

Рис. 5. Перший етап - оцінка виконання плану та динаміки продуктивності праці за даними про виробіток на одного працюючого (за рік, квартал, місяць, день)

Розклад формул середнього виробутку

Рис. 6. Другий етап - аналіз виконання плану продуктивності праці та резервів її зростання.

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, часткових і додаткових показників.

Рис. 7. Показники оцінки рівня продуктивності праці

45. Аналіз впливу трудових і організаційно-технічних факторів на динаміку продуктивності праці

Велике значення, яку має зріст продуктивності праці для окремого підприємства і всього суспільства, робить необхідним вивчення факторів, що впливають на рівень продуктивності праці, та розкриття резервів її підвищення. В залежності від ступеня та характеру впливу на рівень продуктивності праці фактори можна об'єднати в чотири групи: матеріально-технічні, організаційно-економічні, соціально-економічні та соціально-психологічні.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з використанням нової техніки, нових видів сировини та матеріалів. Комплекс матеріально-технічних факторів та їх вплив на зміну продуктивності праці можна охарактеризувати наступними показниками: Ø енергоозброєність праці - споживання усіх видів енергії на одного промислового робітника; Ø електрооснащеність праці - споживання електричної енергії на одного промислового робітника; Ø технічна озброєність праці - обсяг основних виробничих фондів на одного працівника; Ø рівень механізації та автоматизації праці - частка робітників, що зайняті механізованою та автоматизованою працею; Ø хімізація виробництва - застосування прогресивних матеріалів та хімічних процесів. Матеріально-технічні фактори забезпечують економію не тільки праці, але й сировини, матеріалів, енергії тощо.

Організаційно-технічні фактори визначаються рівнем організації праці, виробництва та управління. До них відносяться: Ø удосконалення організації управління виробництвом; Ø удосконалення організації виробництва; Ø удосконалення організації праці. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підвищення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безперебійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.

Особливе місце серед організаційних факторів займає організація праці. Вона тісно зв'язана з організацією виробництва і включає наступні напрямки: раціональний поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всякого роду виробничих небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм організації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегатного обслуговування в умовах автоматизованого і напівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться в систему наукової організації праці.

Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На підприємствах задачами організації керування є створення економічної і діючої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетентними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і використання. Найважливішими соціально-економічними факторами є: Ø матеріальна та моральна зацікавленість у результатах праці, як індивідуальна, так і колективна.

46. Аналіз трудомісткості продукції, що випускається

Трудомісткість продукції — показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

В економічному аналізі є два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість — це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на одну тисячу гривень товарної продукції). Технологічна трудомісткість — це витрати нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції.

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок — за зниження трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середньогодинного виробітку робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну й енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів та покупних напівфабрикатів; поліпшення якості структури, асортименту продукції; удосконалення організації виробництва й управління.

У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітника можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн продукції.

Питому фактичну трудомісткість можна розрахувати так:

ТЕ=(Тф-Тн+-Те)/(ВПф+-ВПстр+-ВПк),

де ВПф - фактичний обєм валової продукції; ВПстр, ВПк - відповідно зміна обєму валової продукції за рахунок структури виробництва і кооперативних поставок; Тф - фактичні затрати робочого часу на випуск продукції; Тн - невиробничі затрати; ТЕ - економія робочого часу.