Київ_zaporozhec_o_i_bezpeka_zhittediyalnosti

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

про захист жінок і дітей від небезпек і озброєних конфліктів, Договору Організації Об’єднаних Націй про права дитини, Віденській декларації і програмі дій всесвітньої конференції прав людини, Бейджинської декларації і платформи дій, Декларації Організації Об’єднаних Націй про соціальний прогрес і розвиток, Декларації Організації Об’єднаних Націй про права туземних народів, і інших доречних міжнародних інструментів про права людини, прийняла декларацію «Право людини на безпеку»: Безпека є основним

правом людини. Вона є істотною для досягнення здоров’я, миру, справедливості і благополуччя.

Мета декларації «Право людини на безпеку» – установити постійний стан пильності і розробити механізми контролю небезпек на безперервній основі.

Монреальська декларація дає наступне визначення безпеки людини (стаття 2): «Безпека — це стан, в якому небезпека і умови, які ведуть до фізичного, психологічного або матеріального збитку, контролюються для того, щоб зберегти здоров’я і добробут індивідів та суспільства».

Безпека є результатом комплексного процесу взаємодії людини з довкіллям, включаючи фізичні, соціальні, культурні, технологічні, політичні, економічні і організаційні середовища. Безпека, однак, не визначається, як повна відсутність небезпеки. Об’єктом Монреальської Декларації є не ліквідація всіх ризиків, але скоріше

їх контроль для захисту здоров’я і благополуччя індивідів та сус-

пільства у цілому.

Формулюючи загальне визначення безпеки, необхідно відмітити, що безпеку завжди пов’язують з певним часом існування системи, що розглядається. Тільки на певному відрізку часу можна встановити, чи буде призводити до негативних наслідків зовнішня дія на систему або її внутрішні процеси. Говорити про абсолютну безпеку неможливо тому, що неможливо оцінити за будь-яким, навіть дуже довгим, але обмеженим часовим відрізком, результат дії факторів, якщо цей результат може спричинити зміну системи у майбутньому. Тому, поняття безпеки є завжди відносним, тобто визначеним з певною вірогідністю, яка залежить від досліджуваної системи, її складності, взаємозв’язків усередині та у структурі з навколишнім середовищем, часу спостереження, рівня розвитку науки та практики. Критерієм безпеки є відсутність негативної динаміки у розвитку системи. Практично, безпека — це не відсутність небезпек,

31

РОЗДІЛ 1.

а відсутність небезпечної дії або її наявність на сприйнятному рівні ризику для системи.

Безпека — це такий стан системи, коли дія зовнішніх та внутрішніх факторів на неї не призводить до утруднення чи унеможливлення її функціонування та розвитку.

Безпека людини — це такий стан людини, коли дія зовнішніх та внутрішніх факторів не призводить до утруднення чи унеможливлення її функціонування та розвитку.

Життєдіяльність людини потенційно небезпечна. Справедливість цієї аксіоми можна прослідити на всіх етапах розвитку системи «людина–середовище існування». Так, на ранніх стадіях свого розвитку, навіть за відсутності технічних засобів, людина безперервно випробовувала дію негативних чинників природного походження: знижених і підвищених температур повітря, атмосферних опадів, контактів з дикими тваринами, стихійних явищ і т.п. В умовах сучасного світу до природних додалися численні чинники техногенного походження: вібрації, шум, підвищена концентрація токсичних речовин в повітрі, водоймищах, грунті; електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання і ін.

Наслідки дії небезпеки: погіршення здоров’я та життєдіяльності людини, шкода навколишньому середовищу, матеріальні збитки тощо. Використовуючи термін «небезпека» ми не передбачаємо неминучого негативного впливу на людину (складну систему), тобто термін небезпека і негативний вплив речі різні. Негативний вплив передбачає дію на систему (людину, об’єкт), що призводить до погіршення її функціонування або повного її руйнування, тоді як небезпека є тільки можливістю такої дії.

Види небезпек:

1.Потенційна (або загроза) — виникає при будь-якому можливому контакті з негативними якостями об’єктів чи суб’єктів ситуації.

2.Уявна є результатом перебільшення чи хибної оцінки негативних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлу-

мачення мовних повідомлень.

3.Провокована — виникає внаслідок прояву окремих особистісних негативних якостей людини (агресивність, грубість, жорстокість, пиха, гонор тощо) і відповідної реакції на них з боку інших осіб.

4.Реальна — це наслідок несприятливої динаміки ситуації з реальними факторами загрози життю та здоров’ю людини.

32

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Потенційна (прихована) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій, захворювань чи травм людей.

Коли потенційна небезпека (загроза) перетворюється на реальність, вона стає небезпекою (ризиком безпеки). Однак, в цей момент, люди ще не зазнають шкоди. Якщо люди піддаються ризику безпеки, це умови тільки для потенційного, а не фактичного лиха (шкоди). Коли люди дійсно входять у прямий контакт з небезпекою, вони отримують дійсне лихо (шкоду) від небезпеки. Це може бути ситуація, в якій люди можуть зазнати серйозного страждання, або навіть втратити життя.

Власне процес розвитку небезпеки можна описати наступною логічною послідовністю:

–порушення технологічного процесу, допустимих меж експлуатації, умов утримання тощо;

–накопичення, утворення вражаючих чинників, що приводять до аварії технічні системи;

–руйнування конструкції;

–викид, утворення вражаючих чинників;

–дія (взаємодія) вражаючих чинників з об’єктом дії (з навколишнім природним середовищем, людиною, об’єктами техносфери та ін.);

–реакція на вражаючу дію.

Залежно від особливостей технічної системи окремі елементи

наведеного ланцюга можуть бути відсутніми. Кожній такій події можна приписати окремий показник у вигляді ймовірності події:

–відмови технічної системи;

–аварійного результату;

–утворення вражаючих чинників;

–ураження об’єктів дії;

–вторинних вражаючих чинників;

–дії;

–ураження.

З наведеної логічної послідовності виходить, що наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її негативною дією на об’єкт. Будь-яке виключення в ланцюзі веде до нереалізації небезпеки.

Для реалізації небезпеки необхідне виконання мінімум трьох умов: небезпека реально діє; об’єкт перебуває в зоні дії небезпеки;

об’єкт не має достатніх засобів захисту.

33

РОЗДІЛ 1.

Аналіз безпеки людини має п’ять складових: аналіз загрози безпеці людини; аналіз експозиції безпеки людини; аналіз уразливості безпеки людини; аналіз лиха (шкоди) безпеки людини; аналіз ризику безпеки людини.

Аналіз загрози починається з розпізнавання (ідентифікація) найбільш небезпечних загроз для безпеки людини. Для цього необхідно розглянути всі можливі в даній ситуації види загроз. Далі необхідно оцінити ймовірність, з якою кожна з цих загроз безпеки перетвориться на фактичну небезпеку.

Аналіз експозиції починається з вивчення, як люди експонуються або входять в контакт з різними небезпеками. Тоді необхідно оцінити ймовірність, з якою люди дійсно піддаються цим небезпекам.

Аналіз уразливості починається з вивчення аспектів, які роблять людей уразливими до небезпеки. Це вимагає розпізнати речі, які роблять людей уразливими до виявлених в конкретній ситуації несприятливих факторів. Наступним є визначення наскільки люди є уразливими до цих небезпек.

Аналіз лиха починається з вивчення, що може статися з людьми протягом лиха. Необхідно оцінити, які збитки будуть нанесені, скільки людського страждання може дійсно відбутися протягом лиха.

Аналіз ризику вимагає вивчити всі ризики, які загрожують без-

пеці людини. Більш точно це виконується за допомогою вивчення

результатів попередніх чотирьох аналізів. Зокрема:

1.Вивчення найбільш небезпечних загроз для безпеки лю-

дини.

2.Вивчення загроз, що стануть небезпеками.

3.Вивчення, як люди експонуються небезпеками.

4.Вивчення обставин, які сприяють уразливості людей до небезпек.

5.Вивчення, що може статися з людьми протягом серйозного

лиха.

6.Вивчення страждань, що відбуваються протягом лиха.

На грунті цієї інформації можна потім ідентифікувати найбільш серйозні ризики для безпеки людини.

З метою дослідження ризику небезпеки запроваджується модель аналізу безпеки/небезпеки, (рис. 1.5.)

34

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Фактор А

Фактор B

Стан системи:

Фактор C - умови;

- експозиція; - середовище

Рис. 1.5. Схематичне зображення моделі аналізу безпеки/небезпеки

Модель використовується для опису зв’язків між причинами, небезпеками, станами системи і ефектами (ефект або збиток є описом потенційного наслідку, найчастіше шкоди, від небезпеки, що відбувається у визначеному стані системи).

Деякі терміни, що використовуються в процесі аналізу безпеки людини, мають наступні визначення.

Ідентифікація небезпек — виявлення типу небезпеки та вста-

новлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо

їїусунення чи ліквідації наслідків.

Впроцесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, ймовірність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і ін. параметри, необхідні для вирішення конкретної задачі.

Методи виявлення небезпек діляться на:

– інженерний – визначають небезпеки переважно в технічних системах,

–експертний – направлений на пошук відмов і їх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок.

–реєстраційний – полягає у використовуванні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ресурсів, кількості жертв.

–органолептичний – використовують інформацію від органів чуття людини (зору, дотику, нюху, смаку і ін.). Приклади за-

35

РОЗДІЛ 1.

стосування — зовнішній візуальний огляд техніки, виробу, визначення на слух (по монотонності звуку) чіткості роботи двигуна і ін.

Номенклатура небезпек — перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Квантифікація небезпек — введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Квантифікація (лат. quatum — скільки) — кількісний вираз, вимірювання, що запроваджується для оцінки складних, якісно визначуваних понять.

Небезпеки характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії. Потенціал виявляється з кількісної сторони, наприклад рівень шуму, запиленість повітря, напруга електричного струму. Якість відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад частотний склад шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму.

Застосовуються чисельні, бальні і інші прийоми квантифікації. Мірою небезпеки може виступати і кількість потерпілих.

Іншою мірою небезпеки може бути збиток для навколишнього середовища, який тільки частково може бути виміряний економічно (в основному через витрати на ліквідацію наслідків). Найпоширенішою оцінкою є ризик — ймовірність втрат при діях, пов’язаних з небезпеками.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об’єктів, які здатні завдати шкоди. Таксономія — слово грецького походження (taxis — розташування по порядку + monos — закон) – визначається, як «теорія класифікації і систематизації складноорганізованих областей діяльності, що мають звичайно ієрархічну будову». Таким чином, таксономія

внауці — класифікація і систематизація складних явищ, понять, об’єктів. Оскільки небезпека є поняттям складним, ієрархічним, має багато ознак, тому їх таксономірування виконує важливу роль

вопрацюванні наукового погляду в області безпеки діяльності і дозволяє пізнати природу небезпек, дає нові підходи до задач, їх опису, введення кількісних характеристик і управління ними.

Небезпеки класифікують за:

–походженням;

–сферою проявлення;

36

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

–локалізацією;

–шкодою

–наслідками;

–часом проявлення;

–структурою;

–характером дії .

Представляється можливим навести приклади таксономій:

–за природою походження: природні, техногенні, антропогенні, екологічні, змішані;

–виробничі небезпеки: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні, організаційні;

–за місцем локалізації у навколишньому середовищі: атмосфері, гідросферні, літосферні;

–за сферою діяльності людини: побутові, виробничі, спортивні, військові, дорожньо-транспортні тощо;

–за видом збитку, що завдається: соціальний, технічний, економічний, екологічний тощо;

–за характером дії на людину: активні (чинять безпосередню дію на людину шляхом притаманних їм енергетичних ресурсів); пасивно-активні (що активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, нерівності поверхні, ухили, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями і ін.); пасивні — виявляються опосередкованими (до цієї групи відносяться властивості, пов’язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищеними навантаженнями на устаткування тощо. Виявляються у вигляді руйнувань, вибухів тощо);

–добровільні і примусові небезпеки: дії небезпек можна піддаватися як добровільно, наприклад, займаючись гірськолижним спортом, альпінізмом або працюючи на промисловому підприємстві, так і примусово, знаходячись поблизу місця подій у момент реалізації небезпек. Такий підхід дозволяє виділяти небезпеки виробничі і невиробничі (ризик для населення);

–за зосередженістю: сконцентровані (наприклад, місце поховання токсичних відходів) і розсіяні (наприклад, забруднення грунту атмосферними викидами теплових електростанцій).

Список можна продовжити. Таксономія проводиться залежно від того, яку мету поставив дослідник, наприклад: оцінити ефекти зміни стану навколишнього середовища на організм людини.

37

РОЗДІЛ 1.

Класифікація за ефектами зміни навколишніх умов. Будьяке помітне відхилення від звичних, визначених в ході тривалої біологічної еволюції умов існування людини призводить до травм або захворювань. Найістотніші параметри середовища існування людини, що мають істотне значення для його нормальної і безпечної життєдіяльності, такі:

Організми і рослини здатні без шкоди для себе переносити дію небезпек в певних межах, наприклад, дію забруднюючих речовин, теплового випромінювання, вібрації. Їх рівень, нижче за який хворобливі реакції не спостерігаються, називають пороговим рівнем. При понадпорогових кількостях з’являються негативні наслідки. Вони залежать від величини небезпечної дози (P), так і від тривалості дії (експозиції) небезпеки (τ). При короткій експозиції (малої

тривалості) можливо витримати більш високі рівні, тобто порогові

значення для них можуть бути вищими і знижуватися при більш тривалій експозиції (рис.1.6).

Шкода – поняття соціальне. В даний час не склалося досить стійкої термінології щодо назви втрат, які виникають при реалізації небезпек різного характеру. Шкода має різний відтінок — економічний, екологічний, моральний, соціальний і т.п. Але не дивлячись на це все, в основі поняття «шкоди» часто лежать економічні чинники. Звідси шкода — поняття економічне. Його складовими частинами служать поняття шкода і збиток.

Стосовно природного середовища заподіяна шкода може бути представлена у вигляді реальних і передбачуваних втрат для неї. Такі втрати виражаються у формі збитку — реальні втрати в природному середовищі (знищення лісових масивів, тваринного світу, виснаження вод, зниження родючості грунтів тощо) та збитків — витрати на відновлення порушеного стану природного середовища, неотримані доходи, екологічні втрати.

38

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

межа наслідки

допустимий рівень

Рис. 1.6. Зв’язок між пороговим рівнем та тривалістю експозиції небезпеки

Шкода природному середовищу включає кількісні і якісні втрати в оточуючому нас природному середовищі існування. Вони виявляються в забрудненні навколишнього середовища, тобто фізико-хімічній зміні складу повітря, води, земель, що створює загрозу для здоров’я населення, рослинного і тваринного світу, у псуванні (приведенні в непридатність), пошкодженні, знищенні природних об’єктів і екосистем. Змінена унаслідок заподіяної шкоди якість природного середовища, у свою чергу, негативно впливає на соціальне середовище — завдається шкода здоров’ю людей, матеріальним цінностям. Таким чином, в загальному понятті шкоди природному середовищу розрізняють шкоду первинного і вторинного походження. Шкода здоров’ю і матеріальним цінностям носить похідний характер, оскільки походить від вторинної шкоди, заподіяної природному середовищу.

Шкода здоров’ю виявляється у втратах фізіологічного, економічного, морального, генетичного характеру. Шкода матеріальним цінностям направлена на утиск майнових інтересів власника — майна. Це не тільки держава, але і кооперативні, суспільні, приватні підприємства та організації. Вона може бути у вигляді

39

РОЗДІЛ 1.

втрат урожаю сільськогосподарських структур, загибелі сільськогосподарських тварин, знищенні багаторічних насаджень, неотриманих доходів.

Для ряду небезпек, здатних до біоакумуляції, таких як, наприклад, забруднювачі елементів біосфери (важкі метали, ДДТ), існують певні межі, в рамках яких організм здатний компенсувати їх негативну дію. Саме такий підхід закладений в ряд гранично допустимих значень — ГДР (гранично допустимий рівень), ГДК (гранично допустима концентрація) тощо. Пороговий рівень дії небезпеки існує і для технічних систем, будівельних конструкцій, гірсько-технічних споруд тощо. Він характеризується здатністю елементів технічних систем, будівельних конструкцій тощо, чинити опір до певної межі та протягом певного часу негативним (руйнуючим) діям або корисним (робочим) навантаженням, зберігаючи при цьому свої задані функції. Цей рівень оцінюється якісними і кількісними характеристиками матеріалу елементів або систем в цілому, іменованими показниками надійності.

Для виключення необоротних біологічних ефектів встановлюють нормовані безпечні і гранично допустимі рівні або концентрації енергетичної або біологічної дії. При визначенні гранично допустимих значень доводиться робити вибір між ймовірністю завдати збитку здоров’ю людини і економічною вигодою забезпечення більш жорстких нормативів.

Встановлення значень граничних доз дії базується на підпо-

рогових концентраціях речовин (або інших величин дії), при яких не спостерігається скільки-небудь помітного відхилення або зміни функціонального стану організму, визначеного точними і чутливими фізіологічними, біохімічними і патогістологічними методами, прийнятими в сучасних медико-біологічних дослідженнях. Виходячи з цього, предметом регламентації при оцінці впливу небезпечних та шкідливих чинників на безпеку життєдіяльності людини є ступінь впливу чинників середовища на характер і рівень змін функціонального стану, функціональних можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливостей розвитку останніх.

Таким чином. Небезпеки — багатоаспектне явище, і важко, а часом навіть неможливо, розглядати одні складові частини небезпеки у відриві від інших. Необхідно мати уявлення про те, яких наслідків слід чекати, наскільки велика загроза для навколишнього природного середовища і для суспільства.

40