[Ред.]Стовбур мозку

Стовбур мозковий утворений довгастим мозком, мостом, мозочком, ніжками мозочку й чотиригорбковим тілом. Підкірковий відділ — це проміжний мозок і підкіркові ядра великих півкуль.

Кора великого мозку покриває дві півкулі головного мозку: праву та ліву.

За іншою класифікацією головний мозок поділяється на 5 відділів: довгастий мозок; задній мозок, що включає міст і мозочок; середній мозок; проміжний мозок; кінцевий мозок.

[Ред.]Оболонки головного мозку

Головний мозок, як і спинний, покритий трьома оболонками: м'якою, павутинною і твердою.

М'яка, або судинна, оболонка головного мозку (ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі звивини. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболонки відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до звивин мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонками утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболонки. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорової хіазми (перехрестя).

Долі великих півкуль головного мозку

Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. В цій оболонці спостерігається найвища концентрація больових рецепторів в організмі людини, в той час як в самому мозку больові рецептори відсутні.

Тверда мозкова оболонка побудована із щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини пласкими зволоженими клітинами, щільно зростається з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонками є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

[Ред.]Структурні частини мозку

Довгастий мозок (medulla oblongata) розвивається із п'ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи головного і спинного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку.

На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, що називаються пірамідами. Піраміди донизу звужуються у зв'язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях.

Міст (pons) лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна, в якій лежить основна артерія головного мозку. По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочку, нервові волокна утворюють його середні ніжки.

Мозочок (cerebellum) лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці. Складається із двох півкуль і черв'яка, який з'єднує півкулі між собою. Маса мозочку 120—150 г.

Мозочок відокремлюється від великого мозку горизонтальною щілиною, в якій тверда мозкова оболонка утворює намет мозочку, натягнутий над задньою ямкою черепа. Кожна півкуля мозочка складається з сірої та білої речовини.

Сіра речовина мозочка міститься поверх білої у вигляді кори. Нервові ядра лежать усередині півкуль мозочку, маса яких в основному представлена білою речовиною. Кора півкуль утворює паралельно розташовані борозни, між якими є звивини такої ж форми. Борозни поділяють кожну півкулю мозочка на декілька часток. Одна з часток — клаптик, що прилягає до середніх ніжок мозочка, виділяється більше за інших. Вона філогенетично найдавніша. Клаптик і вузлик черв'яка з'являються вже у нижчих хребетних і пов'язані з функціонуванням вестибулярного апарату.

Кора півкуль мозочку складається з двох шарів нервових клітин: зовнішнього молекулярного й зернистого. Товщина кори 1-2,5 мм.

Сіра речовина мозочка розгалужується в білій (на серединному розрізі мозочка видно ніби гілочку вічнозеленої туї), тому її називають деревом життя мозочку.

Мозочок трьома парами ніжок з'єднується із стовбуром мозку. Ніжки представлені пучками волокон. Нижні (хвостові) ніжки мозочка йдуть до довгастого мозку й називаються ще вірьовчастими тілами. До їхнього складу входить задній спинно-мозково-мозочковий шлях.

Фронтальний переріз — 1

Середні (мостові) ніжки мозочку з'єднуються з мостом, у них проходять поперечні волокна до нейронів кори півкуль. Через середні ніжки проходить кірково-мостовий шлях, завдяки якому кора великого мозку впливає на мозочок.

Верхні ніжки мозочку у вигляді білих волокон ідуть у напрямку до середнього мозку, де розміщуються поздовж ніжок середнього мозку й тісно до них прилягають. Верхні (черепні) ніжки мозочка складаються в основному з волокон його ядер і служать основними шляхами, що проводять імпульси до зорових бугрів, підзоровобугрової ділянки та червоних ядер.

Ніжки розташовані спереду, а покришка — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (водопровід Сільвія). Він з'єднує четвертий шлуночок із третім.

Головна функція мозочку — рефлекторна координація рухів і розподіл м'язового тонусу.

Покрив середнього мозку (або mesencephalon-у) лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов'язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов'язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов'язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами.

Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв'язує головний мозок із спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та і слухові подразнення.

Півкулі головного мозку віддалені одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої залягає мозолисте тіло, яке сполучає півкулі. Поперечна щілина великого мозку відділяє потиличні частки півкуль від мозочка. Назад і вниз від потиличних часток розташовані мозочок і довгастий мозок, який переходить у спинний.

Головний мозок поділяють на 3 основних відділи: мозковий стовбур, мозочок і кінцевий мозок (півкулі). Перший - філогенетично найдавніша частина головного мозку включає довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок. Саме звідси виходять черепні нерви.

Найрозвиненіша, велика і функціонально значима частина мозку – це півкулі головного мозку. Відділи півкуль утворюють плащ, наймолодші у філогенетичному відношенні структури.

Півкулі головного мозку діляться на частки: центральна (Роландова) борозна відділяє лобну частку від тім'яної, латеральна (Сільвієва) борозна відділяє від тім'яної і лобної скроневу частку. Тім'яно-потилична борозна розділяє тім'яну і потиличну частки. Дрібніші борозни поділяють частки на звивини.

На медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку ряд утворів відносяться до лімбічної системи: нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий трикутник, передня дирчаста речовина, гіпокамп, поясна звивина, гачок.

Кора великих півкуль утворена сірою речовиною, яка лежить по периферії. Товщина кори у різних ділянках коливається від 1,3 до 5 мм. В.О. Бец виявив, що будова і взаємне розташування нейроцитів неоднакове у різних ділянках кори, що визначає нейроцитоархітектоніку кори. Клітини більш менш однакової структури розташовуються у вигляді шарів (пластинок). Їх налічується 6. Товщина шару, характер границь, розміри клітин, їх кількість варіюють у різних відділах мозку.

У кожному шарі окрім нервових клітин розташовані нервові волокна.

Будова і щільність їх залягання неоднакові у різних відділах кори. Особливості розташування волокон у корі вивчає міелоархітектоніка. Всю кору прийнято поділяти на поля (за Бродманом їх виділяють 52).

В корі великих півкуль мозку відбувається аналіз усіх подразнень, які надходять із навколишнього світу та внутрішнього середовища організму. Найбільша кількість аферентних імпульсів надходить через ядра таламуса до клітин 3-го і 4-го шарів кори. В корі розташовуються центри регуляції виконання окремих функцій. Кора - це кінцева ланка аналізаторів (Павлов). В процесі еволюції відбувається локалізація функцій у корі. Звичайно у корі кожний аналізатор представлений ядром і розсіяними елементами. Ядро - це ділянка розташування найбільшої кількості нейроцитів кори, у якій точно проектуються всі структури периферичного рецептора. Розсіяні елементи розташовані поблизу ядра і на різних відстанях від нього. Якщо ядра здійснюють вищий аналіз і синтез, то у розсіяних елементах - більш простий. Розсіяні елементи різних аналізаторів можуть перекриватися.

Приклади деяких ядер і їх локалізація:

Ядра пропріоцептивної та загальної чутливості (температурної, больової, тактильної) протилежної частини тіла розташовані у постцентральній звивині і верхньої тім'яної часточки.

Ядра рухового аналізатора розташовані головним чином у

прецентральній звивині і парацентральній часточці на медіальній поверхні півкулі (рухова зона кори).

В обох цих центрах розміри проекційних зон різних органів залежать не від розмірів останніх, а від їх функціонального значення.

Ядро зорового аналізатора розташовується на медіальній поверхні потиличної частки, з обох боків шпорної борозни. Ядра отримують інформацію: праве - від латеральної половини сітківки правого ока і медіальної пололвини сітківки лівого ока; ліве - від латеральної половини лівого ока і медіальної половини правого.

Корковий кінець нюхового аналізатора - це гачок, а також стара і стародавня кора. Стара кора розташована в ділянці гіпокампа і зубчастої звивини, стародавня - в ділянці передньої дирчастої речовини, прозорої перетинки і нюхової звивини. Завдяки близькому розташуванню ядер нюхового і смакового аналізаторів відчуття смаку і запахів тісно пов'язані. Ядра цих аналізаторів обох півкуль пов'язані провідними шляхами з рецепторами як лівої, так і правої сторін.

Великі півкулі мозку. До них належать частки півкуль, кора великого мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з'єднує. На кожній півкулі розрізняють такі поверхні:

1) верхньобічну, опуклу, обернену до внутрішньої поверхні склепіння черепа;

2) нижню поверхню, розміщену на внутрішній поверхні основи черепа;

3) медіальну поверхню, якою півкулі з'єднуються між собою.

В кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду, — лобовий полюс, ззаду — потиличний полюс, збоку — скроневий полюс. Окрім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі долі: лобову, тім'яну, потиличну та скроневу. В заглибині бічної ямки-мозку лежить невеличка частка — острівець. Півкуля поділена на частки борознами. Найглибша з них — бічна, або латеральна, ще вона називається Сільвієвою борозною. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна, або борозна Роланда. Вона відділяє лобову частку мозку від тім'яної. Потилична частка відділяється від тім'яної лише з боку медіальної поверхні півкуль — тім'яно-потиличною борозною.

Півкулі великого мозку ззовні покриті сірою речовиною, що утворює кору великого мозку, або плащ. У корі налічується 15 млрд. клітин, а якщо взяти до уваги, що кожна з них має від 7 до 10 тис. зв'язків із сусідніми клітинами, то можна зробити висновок про гнучкість, стійкість і надійність функцій кори. Поверхня кори значно збільшується за рахунок борозен і звивин. Кора філогенетична є найновішою структурою мозку, її площа приблизно 220

Великі півкулі мозку є самий масивний відділ мозку. Вони покривають мозок і стовбур мозку. Великі півкулі становить приблизно 78% загальної маси мозку. У процесіонтогенетического розвитку організму великі півкулі мозку розвиваються з ліжкового мозкового міхура нервової трубки, а тому цей відділ мозку називається також кінцевим мозком.

Великі півкулі мозку розділені по середньої лінії глибокої вертикальної щілиною на праве і ліве півкулі.

У глибині середині обидва півкулі з'єднані між собою великий спайкою – мозолистим тілом. У кожному півкулі розрізняють частки; лобову, тім'яну, скроневу, потиличну і острівець (див. рис. 1).

Долі мозкових півкуль відокремлюються одна одної глибокими борознами. Найбільш важливі три глибокі борозни: центральна (>роландова) яка відокремлює лобову частку від тім'яної, бічна (>сильвиева) яка відокремлює скроневу частку від тім'яної,теменно-затилочная яка відокремлює тім'яну частку від потиличній внутрішній поверхні півкулі.

Кожне півкуля маєверхнебоковую (опуклу), нижню і внутрішню поверхню.

Кожна частка півкулі має мозкові звивини, відмежовані одне від друга борознами. Згори півкуля покрито корою ~ тонким шаром сірого речовини, яке з нервових клітин.

Кора мозку – наймолодше у світі в еволюційному відношенні освіту центральної нервової системи. Людина вона сягає найвищого розвитку. Кора мозку має значення в регуляції життєдіяльності організму, у виконанні складних форм поведінки й становленні нервово-психічних функцій.

Під корою перебуває білу речовину півкуль, воно складається з відростків нервових клітин – провідників. Через освіти мозкових звивин загальна поверхню кори мозку значно збільшується. Загальна площа кори півкуль становить 1200 див², причому 2/3 його поверхні перебуває у глибині борозен, а 1/3 – на видимої поверхні півкуль. Кожна частка мозку має різне функціональне значення.

54. ПРОВІДНІ ШЛЯХИ ЕКСТЕРОЦЕПТИВНІ — проводять імпульси від органів чуття до ЦНС. До найважливіших екстероцептивних шляхів належить бічний спинномозково-зоровогорбовий — шлях болю і температури. Починається рецептором у шкірі або слизовій оболонці. Перші неврони шляху — клітини спинномозкових вузлів, другі — містяться у спинному мозку, у задніх рогах. Відростки других невронів через спайку спинного мозку переходять на протилежний бік (утворюють перехрестя) і піднімаються у складі бічного канатика мозку в довгастий мозок. Проходять довгастий мозок, міст, ніжки мозку і доходять до зорового горба, де містяться треті неврони.

Відростки клітин ядер зорового горба утворюють зоровогорбово-кірковий пучок, який іде через внутрішню капсулу до кори зацентральної закрутки (ділянка чутливого аналізатора). До екстероцептивного шляху належить також передній спинномозково-зоровогорбовий шлях, який проводить тактильну чутливість (відчуття дотику і тиску). До його складу входять ті самі неврони, що й до бічного. Третій шлях — це шлях стереогнозу (розпізнавання предметів на дотик). Має три неврони: у спинномозкових вузлах (перші неврони), тонкому і клиноподібному ядрах довгастого мозку (другі неврони), зоровому горбі (треті неврони). Кірковий кінець лежить у верхній тім'яній часточці.

55. Крижове сплетіння має вигляд трикутної пластинки, підстава якої розташовується у тазових отворів крижів, а вершина спрямована до великого сідничного отвору. Через нього покидають таз як короткі, так і довгі гілки цього сплетення. Майже всі короткі гілки виходять з тазу через подгрушевідное отвір і іннервують однойменні з ними м’язи. Це внутрішній замикальний і грушоподібний нерви, нерв квадратної м’язи стегна і нижній сідничні нерв (LIII-SI, II), іннервують великий сідничний м’яз. Через надгрушевідное отвір виходить тільки верхній сідничних нерв (LIV, V-SI), який галузиться в середній і малої сідничних м’язах і м’язі, напрягающей широку фасцію стегна. Особливе місце серед коротких гілок займає статевий нерв (SI-SIV). Це змішаний нерв, що іннервує шкіру, м’язи промежини і зовнішні статеві органи. Статевий нерв виходить із порожнини таза через подгрушевідное отвір, огинає ззаду сідничний ость і через малий сідничного отвір входить у сідничного-ректальну ямку. По латеральній стінці цієї ямки він досягає лобкового симфізу і переходить на спинку статевого члена (або клітора) у вигляді кінцевої гілки – дорсального нерва статевого члена (клітора). Бічні гілки статевого нерва розташовуються таким чином: нижні ректальні йдуть до зовнішнього сфінктера заднього проходу і до шкіри прилеглої до нього області; промежинні нерви – до шкіри промежини і калитки чи великих статевих губ; задні мошоночние (губні) нерви – до м’язів сечостатевої діафрагми.

Довгі гілки крижового сплетення покидають порожнину таза через подгрушевідное отвір. Задній шкірний нерв стегна (SI-SIII) виходить з-під нижнього краю великого сідничного м’яза, віддаючи покриває її шкірі нижні нерви сідниць, а шкірі промежини – промежинні гілки. Він спускається під широкою фасцією стегна між полусухожильной і двоголового м’язами стегна до підколінної ямки, иннервируя своїми бічними гілками шкіру стегна і підколінної області. Сідничний нерв отримує волокна з усіх корінців крижового сплетення, є змішаним нервом. Він спускається уздовж стегна між його задніми м’язами, віддає їм свої гілки і в підколінній ямці (або не доходячи до неї) розділяється на дві гілки: більш товстий великогомілкової і порівняно тонкий загальний малогомілкової нерви; цими гілками сідничний нерв іннервує всі м’язи гомілки і стопи і всю шкіру цих областей, виключаючи ту ділянку шкіри, в якому розгалужується підшкірний нерв стегна. Великогомілкової нерв є продовженням стовбура сідничного нерва на гомілці. У підколінній ямці лежить позаду однойменної вени; проходить вниз між головками литкового м’яза (разом з задньої великогомілкової артерією і веною), під сухожильной дугою камбаловідной м’язи, входить в голено-підколінний канал, покидає його позаду медіальної кісточки і ділиться там на свої кінцеві гілки – медіальний підошовний нерв і латеральний підошовний нерв. Перший з них іннервує шкіру підошовної поверхні трьох з половиною пальців (I-IV), а також м’язи підошви: короткий згинач і відводять м’яз великого пальця, короткий згинач пальців, I і II червоподібні м’язи. Другий з названих нервів іннервує шкіру IV-V пальців, міжкісткові м’язи, III і IV червоподібні, м’яз, що приводить великий палець, квадратну м’яз підошви і м’язи мізинця; крім того, обидва підошовних нерва іннервують суглоби стопи. Загальний малогомілковий нерв огинає головку малогомілкової кістки і в товщі довгою малогомілкової м’язи ділиться на поверхневий і глибокий малогомілкової нерви. Перший з них іннервує довгу і коротку малогомілкової м’язи, а своїми шкірними гілками – шкіру тильної поверхні пальців стопи (крім звернених один до одного поверхонь I-II пальців). Другий з названих нервів гілкується в м’язах передньої групи гомілки і стопи (розгиначі і передня великогомілкова м’яз) і іннервує шкіру звернених один до одного боків I і II пальців стопи. Великогомілкової нерв і малогомілкової нерв віддають на гомілки медіальний і латеральний шкірні нерви ікри; з’єднуючись між собою, вони утворюють литкових нерв, що іннервує шкіру латерального краю стопи і мізинця.

56. Синапс (Грец. synapsis зіткнення, з'єднання) - спеціалізована зона контакту між відростками нервових клітин та іншимизбудливими і невозбудимой клітинами, що забезпечує передачу інформаційного сигналу. Морфологічно синапс утворений контактуючими мембранами двох клітин. Мембрана, що належить відростках нервових клітин, називається пресинаптической, мембрана клітини, до якоїпередається сигнал, - постсинаптической. У відповідності з приналежністю постсинаптичної мембрани синапсу підрозділяють на нейросекреторні, нейром'язові і міжнейрональні. Термін «синапс» був введений в 1897 р. англійським фізіологом Чарльзом Шеррінгтоном.

Синапс - особлива структура, що забезпечує передачу нервового імпульсу з нервового волокна на яку-небудь іншу нервову клітку або нервове волокно, також з рецепторній клітини на нервове волокно (область дотику нервових клітин один з одним та іншої нервовоїкліткою). Для утворення синапсу необхідні 2 клітини.

Структура синапсу

Типовий синапс - аксо-Дендритичні хімічний. Такий синапс складається з двох частин: пресинаптической, утвореної булавовидним розширенням закінченнямаксона передавальної клітини і постсинаптической, представленої контактують ділянкою цітолемми сприймає клітини (в даному випадку - ділянкою дендрита). Синапс являє собою простір, що розділяє мембрани контактують клітин, до яких підходять нервовізакінчення.

Передача імпульсів здійснюється хімічним шляхом за допомогою медіаторів або електричним шляхом за допомогою проходження іонів з однієї клітини в іншу. Між обома частинами є синаптична щілину, краї якої укріплені міжклітиннимиконтактами. Частина аксолемми булавовидний розширення, прилеглих до синаптичної щілини називається пресинаптической мембраною. Ділянка цітолемми сприймає клітини, що обмежує синаптичну щілину з протилежного боку, називається постсинаптической мембраною , В хімічних синапсах вона рельєфна і містить численні рецептори. У синаптичному розширенні є дрібні везикули, так звані синаптичні пухирці, що містять або медіатор (речовина-посередник у передачізбудження), або фермент, що руйнує цей медіатор. На постсинаптической і пресинаптической мембранах присутні рецептори до

57. Довга́стий мо́зок (цибулина) (лат. myelencephalon, medulla oblongata, seu bulbus) — нижня частина стовбура головного мозку, що безпосередньо переходить у спинний мозок і значною мірою зберегла його сегментарні риси будови. У людинидовгастий мозок становить порівняно невелику частку від загального об'єму головного мозку: має довжину приблизно 3 см, а ширину 2 см у найширшому місці і 1.5 см — у найвужчому. Це філогенетично найдавніший відділ головного мозку. Розташований між варолієвим мостом і спинним мозком, в який непомітно переходить у ділянці великого отвору потиличної кістки. Верхня частина довгастого мозку розширена у вигляді цибулини, тому його інколи називають цибулиною.

У довгастому мозку розташовані ядра деяких із черепних нервів, зокрема язиково-глоткового, блукаючого, під'язикового. Цими нервами він пов'язаний з різними органами і тканинами організму, а низхідними і висхідними провідними шляхами — з усіма відділами ЦНС. В цій ділянці головного мозку знаходиться частина ретикулярної формації, а також дихальний ісерцево-судинний нервові центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.