2.3. Біологічні та екологічні особливості вирощуваних культур.

Аґрус відхилений- Grossularia reclinata L. - вид ягідних рослин родини аґрусових. Аґрус утворює кущі висотою до 1,5 м. Плоди (несправжня ягода) округлі або довгасті, забарвлені в білий, жовтий, рожевий, червоний або чорний колір, містять 6—12 % цукрів, вітаміни А, В і С. З зелених і напівстиглих ягід виготовляють компоти і варення; стиглі ягоди — добрий десерт і сировина для виробництва мармеладу, соків, вин, начинок для цукерок тощо. В Україні аґрус розводять в усіх областях. Плодоносить на 2—3-й рік. Урожайність 8—32 кг з куща. Аґрус щорічно дає високі урожаї. Ягоди його смачні і корисні. В них, в залежності від сорту, міститься від 5 до 15 % цукрів і 1-2 % корисних органічних кислот. По кількості вітамінів аґрус поступається тільки смородині. Ягоди аґрусу багаті солями фосфору, заліза, кальцію. Смак ягід аґрусу залежить від кількості цукрів, кислот, ароматичних речовин, від консистенції м"якоті, щільності і товщини шкірки, стану її поверхні (ворсистості і характеру ворсистості). Аґрус рано вступає в плодоношення. Вже через 1-2 роки після посадки кущі дають перші ягоди. З роками урожай швидко зростає і на 6-7 рік після посадки кущі вступають в пору повного плодоношення. Аґрус при доброму догляді рясно плодоносить (200 ц ягід з 1 га). Окремі добре розвинені кущі дають по 25-30 кг ягід. Аґрус в дикому вигляді росте в деяких країнах Європи, Азії, а також Північної Америки. Велика кількість культурних сортів аґрусу отримані від родичів европейського, далекосхідного і деяких видів американського аґрусу. Наші культурні сорти виведені в основному з аґрусу звичайного, який росте в Європі. Вони відрізняються від сортів, отриманих від американських видів, розміром, красивим зовнішнім виглядом ягід і добрим смаком. Аґрус — це кущ середньої висоти. На гілках, в залежності від сорта, розташовані одинарні, подвійні або тройні шипи. Суцвіття — грона, в гроні один-два інколи три квітки. Плоди (ягоди) різної форми і кольору, опушені і без опушення, з великою кількістю насіння. Чашечка не опадає. Гілки аґрусу живуть і добре плодоносять до 7-8 років; коренева система і основа куща можуть жити довше. Довговічність пояснюється особливістю його біології. На протязі багатьох років аґрус зберігає здібність давати пагони заміщення від основи куща. На цих пагонах нульового порядку на слідуючий рік виростають бокові розгалуження — пагони першого, другого, третього порядків, які несуть основний урожай. Ці молоді, добре розвинуті гілки заміщують старі, які потрібно вирізувати при перших ознаках старіння. Таким чином іде постійна заміна старих гілок новими, молодими. Добрий ріст пагонів першого і більш високих порядків особливо важливий для плодоношення куща. Чим більше буде гілок першого порядку і чим сильніше їх ріст тим більшим в наступних роках буде урожай. Аґрус — культура зимостійка. Але ті сорти які погано переносять низькі температури, особливо в зими без снігу, як правило, весною затримуються в розвитку. Аґрус реагує на умови догляду і ґрунтово-кліматичні умови. На занедбаних, неудобрених ділянках при поганому обробітку ґрунту і без обрізки кущі аґрусу стають старими у віці 12-15 років. Плоди аґрусу звичайного містять цукор (глюкозу, фруктозу, сахарозу), вiтамiни, органiчнi кислоти, флавоноїди, макро та мiкроелементи, фенольнi сполуки.

Розмноження.Аґрус можна розмножувати відсадками та зеленими або здерев'янілими живцями. Сорти американського походження або одержані від схрещування з ними розмножують дерев'янистими живцями, як і смородину. До них належать Ізумруд, Рясний, Руський, Мліївський жовтий, Корсунь-Шевченківський, Хаутон і Фінік. Для вкорінення зелених живців потрібно використовувати парники або теплиці. Зручніше аґрус розмножувати горизонтальними відсадками. Для цього рано навесні одно-або дворічні пагони вкладають у борозенки глибиною 10...12 см,викопані у розпушеному грунті, і пришпилюють дерев'яними гачками або кілочками навхрест так, щоб пагони щільно прилягали до дна борозенки. Після того, як з бруньок відростуть пагони висотою 12... 15 см, основи їх засипають вологим грунтом. Через 15... 18 днів грунт нагортають вдруге. За таких умов на нижніх кінцях стебел утворюються корені. Восени гілки відкопують, відокремлюють від маточного куща і розрізують на стільки частин, скільки відросло і вкоренилось однорічних саджанців. Сильні рослини висаджують на постійне місце, а слаборозвинуті — ще на рік у ягідну шкілку. З одного куща при такому способі розмноження можна мати 50...80 саджанців. Крім кущової, відома штамбова форма аґрусу. її створюють щепленням бажаного сорту на добре розвинутих саджанцях золотистої смородини, порічок або й аґрусу. Висота штамба в середньому 60...90 см. Щеплення в природних умовах дає низький процент приживлюваності. Краще приживлюються живці, якщо щеплення проводять навесні у теплицях при високій вологості повітря. Для цього вирощені підщепи протягом зими й до часу садіння в теплицю (кінець лютого) зберігають у погребі або спеціальному сховищі висадженими в ящики або в горшки чи прикопаними у піску й тирсі. З такого субстрату в кінці лютого (у зоні Степу та в Криму раніше) підщепи заносять у теплицю, висаджують у ящики чи горшки в спеціально приготовлену земляну суміш. Після садіння рослини добре поливають. Коли на них розвинуться листки й настане цвітіння, проводять щеплення за кору або копуліруванням. Зріз живця вибраного сорту повинен бути 3...4 см завдовжки. Живці заготовляють у січні — лютому і зберігають у снігу в сховищах при низьких температурах, зволожуючи, щоб вони не пересихали. Укорінені рослини поступово загартовують і висаджують у відкритий грунт.

Тис ягідний - Taxus baccata L. хвойне вічнозелене дерево родини тисових,10–20 м заввишки. Тіньовитривалий, деревина з чорнобурою серцевиною, важка, міцна, стійка проти гниття, добре полірується; використовують у мебльовій промисловості, машинобудуванні, підводному будівництві тощо. Тис — дводомна рослина, тому плодоносять не всі його екземпляри. Тис зазвичай розмножують вегетативним методом. Цікаво, що пагони, узяті з гілок, направлених вгору, дають кущі з компактним вертикальним зростанням, а пагони з горизонтальних гілок утворюють розкидисті низькі рослини. Період життя 700–1500 років, (більше 1м). Кора червонувато-бура, на молодих пагонах гладка, на грубших гілках і стовбурах лущиться від старості (відшаровується тонкими пластинками). Деревина дуже тверда і важка, складається з тоненьких судин з х — ними спіральними потовщеннями. Серцевинні промені складаються тільки з самої м‘якоті, смоляні ходи відсутні. Листкорозміщення чергове, на бокових горизонтальних гілках переходить майже в супротивне, при цьому листя, завдяки черешкам розміщується переважно в 2 ряди. Листя ланцетовидне або лінійне із завуженою основою, інколи на коротких черешках (1–2 мм). Знаходиться у формі голок довжиною до 30 мм, шириною 2,5 мм, зверху темно-зелене, блискуче, знизу світло-матові, без білих прожилок, м‘які, кінці загострені. Живуть 6–8 років, отруйні для коней і худоби. Тис — дводомне дерево. Мікроспороїд помітний вже восени, округлої форми, жовтуваті, розміщені в пазухах листків на останньому пагоні. Під час цвітіння висовується коротка ніжка, на якій містяться игляки, кожен з яких має 5–8 мішечків, що тріскаються повздовжно, без повітряних мішків, одноклітинні. Мегастробіли зібрані, мають вигляд дрібної шишки, з супротивно розміщеними парами мегастробілів. Переважно ці сукупності сильно редуковані і представлені поодинокими мегастробілами. Він складається з одного прямого насінного зачатку, пізніше насінина вільно оточена м‘ясистою оболонкою (аррілусом) червоного кольору. Насінний зачаток у тиса з'являється пізньої осені і зимує в стадії утворення мегаспор, але на кожен з них утворюються архегонії. У тиса в одному незценусі буває від 2–4 жіночих гаметодоїтів, що утворюються із мегаспор, але на кожен з них утворює архегонії. У тиса вони оточені шаром прилягаючих клітин гаметодоїта. В оболонці яйцеклітини Taxus boccata, яка прилягала до клітин оточуючого шару, були відкриті плазмодесми, які пронизували шари багаточисельних пор. Запліднення відбувається в кінці травня до початку червня. Від запилення до запліднення проходить біля 1 місяця, насіння дозріває 6 тижнів. Насіння — бурий горішок, блискучий, твердий, довжиною 6–8 мм, з загостреним кінцем, розміщений в глибині яскраво-червоної м‘ясистої оболонки (принасінника), схоже на ягоду, їстівне. Висіяне насіння лежить в землі 1 рік, або і більше, поки не дозріє.

Тис ягідний — рослина вимоглива до вологості, ґрунту та повітря. Воно найбільш тіньове із усіх хвойних порід дерево. Насіння дає щорічно до глибокої старості, починаючи з 25–30 річного віку. Коренева система добре розвинута, пластична, володіє ендотрофною мікоризою, завдяки чому може пристосовуватись до різних умов. Молоді пагони, кора і листя містять алкалоїд токсин — C₃₇H₅₁NO₁₀ і сильно подразнюючу олію. Тис ягідний в давнину був поширений на дуже великій території, та майже повністю винищений людиною через свою міцну деревину, яка володіє сильними бактерицидними властивостями — вона вбиває навіть ті мікроорганізми, що є в повітрі. Будинок, в якому хоча би стельові балки зроблені з тиса, надійно захищений від хвороботворних інфекцій, що надзвичайно цінувалося під час масових епідемій. Деревина, кора і листя тиса містять алкалоїд (токсин) і тому отруйний для людини і багатьох інших тварин, хоча, наприклад, зайці і олені, охоче їдять тис без шкоди для себе. Відомо, що людину можна отруїти, подавши їй вино в кубку з тиса. Чим старша хвоя тиса, тим вона отруйніша. На території України тис ягідний природно росте лише у Криму, в культурі — у садах по всій Україні. У давнину тисові ліси були поширені в Карпатах і на Передкарпатті (сліди в топоніміці — ріка Тиса, Тисів, Тисьмениця тощо); тепер залишилися лише невеликі острівці, серед них тисовий резерват (206 га) в Коломийському лісгоспі у с. Княждвір (за СРСР — Верхнє). Знаходиться один з найбільших заказників у Європі Тису ягідного. Ареал поширення тиса ягідного досить широкий. Він зустрічається в Польщі, Чехії, Словаччині, Шотландії, Іспанії, Португалії, Греції, Північній Африці. Він рідко зустрічається вздовж узбережжя Балтійського моря під покривом широколисто-хвойних лісів і більш часто на схилах гір Прикарпаття, Карпат, Кавказу і Криму. Північніше його ареал зміщується в Туреччину, де охоплює узбережжя Чорного моря, західну і південну — центральну частину території Туреччини, і заходить в Північний Іран біля Каспійського моря.

В Карпатській гірській системі найбільший осередок тиса (біля 160 тис. штук на площі 20 га), зберігається в буково-ялицевому пролісі в долині протоку Торміанець у Великих Татрах в Словаччині. В Румунських Карпатах тис зустрічається дуже часто в межах висот 490–1486 м над рівнем моря. В порівнянні із Словацькими Карпатами, в Українських росте значно менше тисів. В даний час поодинокі дерева тису ростуть в Болехівському, Вигодському,Рахівському районі — 1 екземпляр, Надвірнянському, Солотвинському держлісгоспах, Івано-Франківській області, а також декількох місцях Чернівецької та Закарпатської областей. Досить цікава ділянка тиса збереглася в урочищах Велика і Мала уголька на Закарпатті (1500 штук на площі 10 га) і займає друге місце в Україні після заказника «Княждвірський» (15,1 тис. штук на площі 70 га).

Розмноження. Розмножується насінням, яке проростає на другий рік, або живцюванням. Насіння червоні, дуже схожі на ягоди, звідки і пішла назва - тис ягідний. Декоративні форми тиса ягідного ( ‘Fastigiata’, ‘Variegata’. ‘Aurea’, Aureaspicata’) розмножують живцюванням.

Вирощування в розсаднику

Горобина звичайна - Sorbus aucuparia - вид роду Горобина. Місцеві назва — грабина, горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Розмножується горобина звичайна насінням і кореневими нащадками. Листки опушені (10-20 см завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, зав'язь нижня. Плід — кулястий, оранжево-червоний. Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, та лісових галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім степових районів. Заготовляють у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні. Харчова, деревинна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна, фітомеліоративна рослина. Плоди горобини використовують головним чином для переробки, у свіжому вигляді вживають у їжу. Вони добра сировина для лікеро-горілчаного, безалкогольного, кондитерського виробництва. Під час консервування з них готують желе, цукерки типу «горобина в цукрі», повидло, мармелад, варення, пастилу. Плоди сушать і з них виробляють «плодові порошки» і борошно, консервують. Плоди горобини містять цукри (до 5 %), яблучну, лимонну, винну й янтарну кислоти (2,5 %), дубильні (0,5 %) і пектинові (0,5 %) речовини, сорбіт і сорбозу, амінокислоти, ефірні олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію. Плоди використовують як полівітамінний засіб і каротиновмісну сировину. Наявність вітаміну Р ставить горобину на одне з перших місць серед інших плодових рослин. Препарати з плодів горобини знижують кількість жиру в печінці і холестерину в крові, порошок з плодів горобини підвищує резистентність кровоносних судин. Багаті плоди горобини і на вітамін С (до 160 мг%) та каротин (до 56 мг%) Горобина має ядрову дрібнопористу червонувату деревину, з якої виготовляють токарні вироби і меблі. Всі види горобини — середньопродуктивні весняні медоноси, що дають підтримуючий взяток, а також гарні пилконоси; нектаропродуктивність їх до 30-40 кг з 1 га. Мед з горобини червонуватий, з сильним ароматом. На горобині часом виділяють падь медяниці (листоблішки). У науковій медицині застосовують плоди горобини звичайної — Fructus Sorbi як полівітамінний, сечогінний і кровоспинний засіб, а плоди аронії — при лікуванні гіпертонії. У народній медицині використовують плоди й суцвіття горобини при сечокам'яній хворобі, порушенні обміну речовин, простуді, шлунково-кишкових захворюваннях, а відвар кори — при гіпертонії. Плоди береки застосовують як сечогінний засіб. У ветеринарній практиці міцний відвар з плодів використовують при легеневих хворобах тварин. Кора горобини звичайної містить 7-11 % танідів, молоді гілки дають чорну фарбу. Рослина дуже декоративна, особливо в період цвітіння та достигання плодів. Має багато декоративних форм, з яких особливо виділяється плакуча — з видовженими звисаючими до землі гілками; моравська — з вишуканою кроною і тонкими червоними гілками. Важливим хімічним компонентом ягід горобини являються пектини, здатні до желеутворенню в присутності сахарів і органічних кислот. Пектини зупиняють надлишкове бродіння вуглеводів, що проявляється в пригніченні газоутворення в кишківнику. Желеутворювальні властивості пектинів сприяють зв`язуваню токсинів і виведення надлишку вуглеводів. Парасорбінова і сорбінова кислоти горобини тормозять ріст мікроорганізмів, грибів і плісняви, що дає можливість застосовувати їх в якості консервантів харчових продуктів. Горобини здавна застосовувалась як жовчегінний засіб, і лише недавно встановлено, що жовчегінні властивості пов`язані з сорбіновою кислотою і сорбітом. Сорбіт знижує рівень жиру в печінці і холестерина в крові. В механізм жовчогінної дії почергово включаються: подразнення сорбітом слизової оболонки 12-палої кишки, звільнення холецистокініна; скорочення жовчного міхура і одночасно рослаблення сфінктера Одді. Сорбіт виявився ефективним також при хронічному запорі, що супроводжується захворюванням жовчних шляхів. Він повільно всмоктується і дію як сольове послаблююче. Амигдалін, який міститься в ягодах рябіни, підвищує стійкість тварин до кисневого голодування. Він запропонований в якості препарату з радіо- і рентгенозахисною дією. В основі механізму дії амигдаліна лежить захист дихальних ферментів від розпаду шляхом утворення з ними тимчасового зв`язка. Амигдалін підвищує опірність організма до гіпоксії; крім того, є дані щодо участі амигдаліна в відновленні сульфгідрильних груп і захисті ліпідів від переокислення, що оправдовує застосування в народній медицині горобини при атеросклерозі. Ягоди горобини застосовують в свіжому чи сушеному вигляді в якості лікувального і профілактичного засобу при станах, що супроводжуються вітамінною недостатністю. Сік з свіжих ягід рекомендують при пониженій кислотності шлункового соку. Сухі і свіжі ягоди горобини застосовують в якості вітамінного засобу в сполученні з кропивою і шипшиною. В харчовий раціон осіб з захворюванням на цукровий діабет і ожиріння добавляють овочі і фрукти багаті на пектини, в тому числі порошок із горобини, з метою зв`язування в кишковику частини вуглеводів. Рослина має протизапальні, гіпотензивні (знижує артеріальний тиск), спазмолітичні і кровоспинні властивості, сприяє зміцненню стінок капілярів. Вона також виявляє сечогінну і жовчогінну дію.. Плоди горобини звичайної — чудовий корм для диких птахів і звірів. У лісомеліоративних насадженнях ціниться як супутник дуба, приваблює плодами птахів.

Розмноження. У природі горобини розмножуються насінням, які розносять лісові птахи і звірі. Насіння, проходячи через стравохід птахів і звірів, не втрачають схожості, але стимулюються до проростання. Деякі види утворюють кореневі нащадки. Такими ж способами розмножують горобину в культурі, найбільш масово вирощуючи її з насіння. Сортову горобину розмножують, прищеплюючи нирки і живці на відповідні підщепи. Застосовують також розмноження зеленими, рідше здеревілими живцями, відводками, порослю, в культурі in vitro. Між більшістю видів горобини, виключаючи горобину домашню, прищепної несумісності не спостерігається, тому в якості підщеп і скелетоутворювачів для сортової горобини використовують багато видів. Найбільш часто для вирощування підщеп використовують насіння горобини звичайної, які володіють високою схожістю і дають сіянці з добре розвиненою кореневою системою, придатні для щеплення в одно-дворічному віці. Недоліком дикоростучої горобини звичайної як підщепи є сильно виражена поросле утворююча здатність , тому для підщеп застосовують сіянці сортів невежінскої і моравської горобини, які дають менше порослевих пагонів. В якості підщеп беруть також сіянці горобини проміжної і гібридної, які є більш засухостійкими, але поступаються горобині звичайній у зимостійкості. Насіння цих горобин більші, ніж у горобини звичайної, що полегшує посів. Маса 1000 насіння горобини звичайної становить 1,6-5,9 г, горобини проміжної - 12-13 г, горобини домашньої - 25-30 г. Таким чином вирощують і підщепи для плакучої форми горобини звичайної.

Шеплення горобини звичайної ф. плакуча (Sorbus aucuparia ‘Pendula’) проводять ….

Вейгела гібридна - Weigela hybrida -Це не вид, а сукупність гібридних форм і сортів, отриманих простим або складним схрещуванням декількох дикорослих видів і багатьох культиварів. До теперішнього часу число форм вейгели гібридної досягло 180. Вони, як правило, має витончену розкидисту крону і розкішне цвітіння. Це чагарники до 1,5 м заввишки. Він особливо красиві під час цвітіння. Квітки трубчасто-воронкоподібні, одиночні або зібрані в пухке суцвіття. Вони розпускаються на молодих облистяний пагонах. Бувають рожевими, пурпуровими, білими, рожево-фіолетовими і фіолетово-карміновими різних відтінків, володіють ніжним, приємним ароматом. Сорти сильно відрізняються по зимостійкості. Але достовірної інформації про це поки дуже мало. У наших умовах всі сорти вейгели гібридної потребують обов'язкового зимовому укритті молодих рослин. Для дорослих кущів бажаним прийомом є утеплення пристовбурного кола і підстави осьових пагонів ялиновим ялиновим гіллям. При такому догляді підмерзають вони нечасто, а якщо і постраждають від холодів, то відновлюють свій декор швидко, протягом 1-2 сезонів.

Розмноження. Розмноження насінням. Вони зберігають хорошу схожість тільки протягом одного року. Посів проводять навесні без попередньої підготовки насіння. Можна сіяти в будинку в горщики, закривши їх плівкою або склом. Сходи бувають дружними. Після появи другої пари листочків сіянці пікірують. Загущені посіви проріджують. Однорічний сіянець вейгели ранньої має один стебло, що досягає висоти 6-7 см. У нього 3-4 пари листків, пазушні і верхівкові бруньки. Сім'ядолі обпадають на початку вересня. Стебло не гілкується. Діаметр кореневої системи дорівнює 3-5 см. На дорощування рекомендується навесні ящики винести в сад і поставити під дерева з розрідженою кроною. Дворічний сіянець має 40-50 см у висоту. Мичкувата Конєва система сильно розростається поверхнево. Цвітіння починається з 4-х років. У всіх вейгел кущ розростається за рахунок кущіння від кореневої шийки. У деяких рослин відзначається поява рясної стеблової порослі. Насіння, зібране з садових форм і гібридів, дають різнорідне потомство. Отже, сорти (декоративні форми) вейгели краще розмножувати вегетативним шляхом: зимовими і літніми живцями. Зелене живцювання краще проводити в середині червня, до початку закладення квіткових бруньок.

Живцювання. Рослини, розмножені літніми живцями, вперше цвітуть у віці двох років. Листя зрізують повністю або на 1/2-1/3 частину листової пластинки. Живці ставлять у воду на 1-2 години, потім обробляють стимуляторами росту, наприклад, гетероауксином (150 мг / 1 л води) протягом 12 годин в темному приміщенні при температурі 20-25 0С. Зелений держак ріжеться довжиною в одне міжвузля з двома парами листя. Зріз роблять гострим ножем: верхній - над верхньою листової подушкою, нижній - під основою нижньої листової подушки. У вейгели нижній зріз роблять прямим, так як у них супротивне листорозміщення. Зелені живці висаджують на початку другої декади червня в суміш торфу і піску. Зверху знаходиться шар промитого річкового піску (3-4 см). Держак занурюють на глибину 1 см, закривають поліетиленовою плівкою. Поливають 2 рази на день. Це дає 100%-ве вкорінення. Щоб сформувалася хороша крона, перші бутони рекомендується обривати. Зимові живці для вкорінення нарізають у квітні. Їх ріжуть під брунькою до розпускання листя. Довжина держака 15-22 см, діаметр до 1 см. Укорінення проводять в горщиках, заповнених сумішшю дернової землі і піску. Живці обробляють ростовим речовиною. Відсоток укорінення зимових живців значно нижче. Через місяць вкорінені живці прищипують, потім підгодовують коров'яком (0,5 л гноївки на 1 м2) або мінеральними добривами (30 г суперфосфату і 25 г аміачної селітри). Для створення розсадника потрібно спочатку посіяти насіння, В моєму випадку у мене є рослини відкритого та закритого ґрунту.

Розрахунок площ посівного відділення.

Таблиця №2 Розрахунок площ посівного відділення

№ п/п

Назва породи

Термін вирощування сіянців, років

Щорічний плановий відпуск сіянців, тис.шт

Кількість полів у сівозміні, шт..

Схема Висіву Насіння, м

Площа посівного Відділення,га

зага- льна

1-го Поля

Щоріч- Ного посіву

1

Горобина звичайна

1

2

2

0.1х0.15

0.003

0.0015

Усього

0.003

0.0015

Висновок: На даному етапі в нашому розсаднику висіваємо у відкритий ґрунт горобину звичайну, кількість отримання сіянців 2000 штук, та займає площу 15 м².

Вирощування сіянців – один із найвідповідальніших і найскладніших етапів у роботі розсадників. Сіянці деревних та чагарникових порід у деревних розсадниках вирощують як у відкритому( посівному відділенні), так і в закритому ґрунті(теплицях, оранжереях). У посівному відділенні, як правило, вирощують переважно сіянці з відкритою кореневою системою, а у теплицях та оранжереях як із закритою, так і з відкритою кореневою системою.

Вегетативне розмноження – це утворення з окремих вегетативних органів рослин – коренів, стебел, листків або ії частин – нових самостійних рослин з ознаками і властивостями материнської. Воно ґрунтується на здатності живих тварин до регенерації цілої рослини.

В сучасних умовах способи вегетативного розмноження у лісівництві та садівництві застосовують для :

- промислового розведення сортів-клонів цінних за продуктивністю, якістю деревини, врожайністю, декоративними якостями та іншими ознаками;

- збереження цінних спадкових форм деревних рослин, які рідко зустрічаються у природі;

- одержання масової кількості однорідного садивного матеріалу з метою створення спеціальних плантацій

Розмноження таких культур як провдять вегетативно в умовах закритого грунту. Розрахунок площі теплиці проводимо з формою табл. 3.

Таблиця№3. Розрахунок площі закритого ґрунту

№ п/п	Назва рослини українська	Назва рослини латинська	Плано-ве завдан-ня	Схема посадки, посіву	Кількість рослин на 1м²	Площа укорінення, 1 живця м²	Корисна площа теплиці, м2	Загальна площа, м²
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Тис ягідний	Taxus baccata	5000	0.08х0.1	125	0.008	40	Х1,2
2	Вейгела гібридна	Weigela hybrida	4000	0.07х0.07	204	0.0049	19.6
3	Аґрус	Ribes uva-crispa	4000	0.08х0.08	156	0.0064	25.6
Всього							85.2

Висновок : В таблиці № 3 вказано які саме рослини будуть вкорінюватися у теплиці, сюди входять тис ягідний 5тис. шт. (займає 40 м²), вейгела гібридна 4тис. шт. (19.6 м²), аґрус 4 тис шт.. (25.6 м²). Загалом територія теплиці займатиме 85.2 м².

Для подальшого розвитку потрібно видати рослини на іншу територію, тобто використати сівозміну. Тобто пересаджуємо сіянці у шкільне відділення, де в подальшому розміщуємо так щоб рослина могла добре розвиватися та оброблятися технікою.