10.5 Стабільне економічне зростання та науково-технічний прогрес

Зверніть увагу, що стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогресу. Командна система програла економічне змагання ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій. У певній мірі використовувались у галузях військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу привело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на макрорівні - пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науково-технічного прогресу, централізоване фінансування і бюджетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань. А це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Інновації забезпечують майбутнє. Світ без науки - це світ без майбутнього. Майбутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо спрямувати засоби на розробку тих наукових проблем, що дадуть найбільшу вигоду. Якщо нехтувати досягнення науково-технічного прогресу економіку чекає занепадок, а країна перетворюється на колонію.

Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфері. Реалізація соціальних цінностей - найважливіша економічна функція держави, що зв'язана з функцією фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але має і самостійне значення. Ринок - найдосконаліший механізм формування доходів у тому числі і заробітної плати, що складає в розвинутих країнах три чверті і більш сукупних доходів. Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу - рівень освіти, професійна підготовка - не однакові), зарплата когось робить заможним, когось забезпеченим, когось бідним, а інших відкидає за межу бідності.

Новою економічною ситуацією нав'язана, маргінальна позиція освічених верств українського суспільства, що не може не впливати на статус науки та освіти в системі цінностей українців. Вища освіта, не сприяє зростанню соціального статусу, а навпаки, у даній ситуації, сприймається як фактор спадаючої соціальної мобільності, отже, знижується цінність самої освіти.

Стан маргінальності характерний, у першу чергу, для більшості груп, що відрізняються досить високим рівнем освіти й високим соціально-професійним статусом, який мали в минулому. Цими «новими маргіналами», є по-перше, працівники «бюджетної сфери»: вчителі, лікарі, викладачі вузів і працівники академічних й галузевих НДІ». Це не може не відбиватися на престижі професійного викладача або науковця.

Необхідність корегування механізму розподілу очевидна. Але участь держави в процесі розподілу прибутку породжує суперечності. З одного боку, реалізація головного принципу сучасної ринкової економіки - волі вибору, обумовлює значну диференціацію доходів, з іншого боку - втручання держави в постійний процес розподілу прибутків деформує найглибшу суть сучасного ринкового механізму, поводження ринкових суб'єктів, знижує ефективність використання ринкових ресурсів. Ця суперечність переборюється в залежності від економічних можливостей країни. У середині 90-х років XX ст. США при середньому прибутку на душу населення в 10 тисяч доларів, край бідності проходив для однієї людини на рівні 7700 доларів, на сім'ю з чотирьох людей - 15350 доларів. Виробництво внутрішнього національного продукту на душу населення в США складає 29 тисяч доларів. В Україні такий показник у 40-50 разів нижче, а рівень малозабезпеченості в залежності від валютного курсу -200-240 доларів в рік на душу. Незрівнянні можливості, незрівнянні величини і форми державної допомоги (пільги, субсидії, трансферти в натуральній формі).

Держава проводить динамічну політику регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця політика включає широкий спектр заходів, спрямованих на активну участь національного капіталу в міжнародному поділі праці, формуванні та розширенні зовнішньоекономічних зв'язків, що зміцнюють зовнішньоекономічний потенціал країни. Складовими зовнішньоекономічної політики виступають: по-перше, торгова політика, що включає експортну й імпортну політику; по-друге, валютна політика; по-третє, інвестиційна політика, що відображає рух капіталу; по-четверте, митна політика - протекціонізм та фритредерство (вільна торгівля). Показниками включеності країни в систему світових господарських зв'язків служить експортний потенціал, що відображає відношення експорту до обсягу внутрішнього валового продукту, а також зовнішньоторговельний оборот, експорт на душу населення. Заходами державної політики регулюється зовнішньоторговельний і платіжний баланс.

Теоретично вільна торгівля (фритредерство) вигідна всім, але практично не завжди так. З незапам'ятних часів держава здійснювала протекціоністські заходи з приводу національного капіталу, використовуючи митно-тарифне і нетарифне регулювання. Зовнішня торгівля безперечно сприяє економічному прогресу країни, але пріоритетним повинен бути розвиток внутрішнього ринку і споживання за рахунок розширення внутрішнього виробництва. Винятково важливий об'єкт державної політики - валютне регулювання. Валютне регулювання включає встановлення валютного курсу (грошова вартість національної валюти у валюті іншої країни), умови обігу національної валюти у своїй країні, систему міжнародних валютних розрахунків і платежів.