3.5 Соціально-політичні погляди м. Грушевського

Михайло Грушевський — український історик, один із організа­торів Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки, самобутній політолог, автор двох тисяч наукових праць, захищав ідею пріоритету інтересів народу над інтересами держави. У схемі викладу історії України обґрунтував думку про український народ як етнокультурний соціальний організм, що є спадкоємцем Київської Русі, який сформував свої етнокультурні риси ще в умовах Галицько-Волинської та Литовсько-Польської держави.

М.Грушевський з 1919 р. — емігрант, у 1924 р. повернувся в Україну, з 1929 р. - академік АН СРСР.

М. Грушевського можна вважати фундатором української етнополітології, якому вдалося визначити її сутність і головні тенденції розвитку. Як самобутній політолог, він робив усе, щоб нормалізувати відносини між етносами і привести їх у відповідність із потребами цивілізованого співжиття. Рішуче відкидаючи гасло «Україна для українців», він писав: «Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на Україні».

Специфіка вітчизняної політологи актуалізує роль державницької ідеї, визнаючи невіддільне право українського народу на самовизначення й пошук оптимальних шляхів її здійснення; повна самостійність та незалежність є завданням будь-якої народності, яка займає певну територію і має задатки та енергію розвитку. М.Грушевський і очолювана ним Центральна Рада не лише спричинилися до усвідомлення державницької ідеї, але й надали їй відповідної ліберально-державної структури.

3.6 Інтегральний націоналізм д.Донцова

Дмитро Донцов (1883—1973) — український політолог, публіцист, громадський діяч, автор численних творів: «Історія роз­витку української державної ідеї» (1917), «Українська державна думка і Європа» (1919), «Підстави нашої політики», «Націоналізм» (1926), «Де шукати наших традицій» (1938), «Дух нашої давнини» (1944). В них він обґрунтував принципи українського інтегрального націоналізму, сутність якого полягає в тому, що український народ лише тоді може здобути незалежність, коли його еліта рішуче відмежується від орієнтації на Росію, а також позбудеться впливу ідей соціалізму, лібералізму, демократизму. Лише ідеологія націоналізму зможе забезпечити успіх у національно-визвольній боротьбі. Його концепція інтегрального (чинного) націоналізму включає: вольовий принцип-культ волюнтаризму; постійне прагнення до незалежності; необхідність виховання нової еліти; підкорення натовпу елітарній меншості; орієнтацію на примус у процесі боротьби за незалежність; поєднання національного та інтернаціонального; романтизм; фанатизм і безкомпромісність у національно-визвольній боротьбі.

В історично-філософському аспекті він рішуче нападає на однобічний раціоналізм, оскільки, на його думку, саме раціона­лізм привів національну справу до заперечення власного національного ідеалу, до руйнації усього національного.

Політичні ідеї Д. Донцова зводяться до того, що без провідної касти суспільства неможливий рух уперед, взагалі суспільство перетворюється в стадо, оскільки втрачається функція життя — та невидима енергія, яку формує саме політична еліта. Тому провідна верхівка суспільства — це голова нації, що дає їй силу і натхнення.