3.2 Політичні ідеї представників Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська академія стала першим навчальним закладом для східних і південно-східних слов'ян, яка зробила вагомий внесок у формування політичної думки України, її діяльність свідчить про певний ступінь відбиття в ній духовного стану цивілізації і сприяє становленню універсальної політичної думки. Це був класичний період в історії України, пов'язаний з козаччиною і боротьбою українського народу за національне визволення, ознаменований розквітом гуманітарної культури. У XVI ст. поширюється масове книгодрукування, якому сприяла друкарня І. Федорова (1525-1583). Розгортається діяльність Острозького науково-освітнього центру (заснований у 1576 р.), першим ректором якого був М. Смотрицький (1578—1633), український і білоруський вчений, суспільний і церковний діяч. Він написав «Граматику слов'янську» (1618), яка отримала визнання у вітчизняній філології. Це була перша греко-слов'янська школа, в якій викладали грецьку, латинську, слов'янську мови, граматику, риторику.

Найвідомішими діячами Острозького науково-освітнього осередку були К.Острозький, В.Суразький, Х.Філарет, Д. Наливайко, К. Лукаріс, Н. Парасхес та ін. Заснування Острозького науково-освітнього осередку передбачає прогресивний крок у розвитку духовної культури. До його складу увійшли колегія, друкарня, науково-літературний гурток, діяльність яких була співзвучною зі становленням національного менталітету українців.

Острозький центр репрезентує блискучу плеяду письменників-полемістів, які в XVI — першій половині XVII ст. виступа­ють із критикою теорії та практики католицизму, вбачаючи в культурі прихований потенціал культивування певного типу державотворення. До цього кола належали І. Вишенський, С. Зизаній, 3. Копистенський. Використовуючи комплекс гуманістичних ідей і спираючись на розроблену на Заході реформістську ідеологію, вони розробили оригінальну ідейно—політичну концепцію розвитку суспільства відповідно до потреб вітчизняної практики. Боротьба проти католицької релігійно-філософської доктрини відповідала боротьбі проти національного та соціального поневолення, що точилася на той час в Україні. Вишенський висунув концепцію колективної соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Принцип соборності як вияв демократизму він обстоював також у відносинах між церквами.

Значну роль у розвитку гуманістичних та реформаційних ідей в цей час відігравали братські школи, передусім — Львівська (заснована 1586 р.), Київська (1615 р.), Луцька (1617 р.), які стали осе­редками боротьби проти колонізаторської політики польської шляхти та католицького духовенства. Братства — це національно—релігійні і просвітницькі організації XV—XVIII ст. при православних церквах України, Білорусі, Литви, Чехії, структура яких нагадувала місцеві цехи, що мали статут; вони відкривали школи, друкарні, колегіуми; вносили в українську культуру здобутки греко-слов'янської традиції духовного життя.

У XVI—XVII ст. центральною ідеєю для українських мислителів була ідея державності, в становленні якої значну роль відіграв Києво-Могилянський колегіум, а з 1705 р. — академія, протягом століть вони були центром не тільки освіти, але й гуманістичної думки. Заснована ще у 1632 р. Києво-Могилянська колегія синтезувала досвід, набутий Острозьким центром і братськими школами, поєднувала його з системою і методами навчання в західно-європейських університетах.

У стінах Києво-Могилянської академії творила плеяда видатних представників гуманістичної думки: Ф. Прокопович, С. Яворський, Г. Щербацький, Й. Кононович-Горбацький. До професорів Києво-Могилянської академії належали: Л. Баранович, І. Галятовський, І. Кроковський, Д. Туптало (Ростовський), М. Козачинський, Г. Кониський.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були гетьмани І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик. І. Мазепа дбав про розвиток освіти і чи не вперше при ньому академії надається державна підтримка. П. Орлик розробив одну з перших в Європі демократичну конституцію, шістнадцять статей якої передбачали встановлення національного суверенітету Української держави, забезпчення прав людини, демократичні засади, яких ще не знали європейські країни. Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом як вищою виконавчою владою, генеральною радою — як вищою представницькою владою і генеральним суддею. Хоч прерогативи органів влади не були чітко визначені, все ж тогочасна конституція наближалася до реалізації принципу розподілу влади.

Професори Києво-Могилянської академії пов'язували суспільно-політичні ідеали із поширенням освіти, вбачали в цьому критерій суспільно-політичного розвитку. Про вплив у східнослов'янському світі Києво-Могилянської академії може свідчити той факт, що протягом 1703—1774 рр. із 22 ректорів Московської слов'яно-греко-латинської академії 15 були вихованцями цієї академії, а з 27 професорів філософії було 20 українців.

Вихованцем Києво-Могилянської академії був Григорій Сковорода (1722—1794), філософське вчення якого є вершиною у роз­витку вітчизняної думки цього періоду. Г. Сковорода мріяв про створення «гірної республіки». Це країна, в якій взаємини між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, свободи і рівності.

Києво-Могилянська академія в цілому відігравала суттєву роль у розвитку гуманітарної культури не лише українського народу, а й інших східнослов'янських та південнослов'янських народів, сприяла розвитку просвітництва, гуманістичних ідей та традицій. Діячі Києво-Могилянської академії виявили спорідне­ність із гуманістичним світоглядом, з властивою йому антропоцентричною спрямованістю.

У поглядах на історію, державу і право вони керуються теорією суспільного договору, природного права. Розвиток українського просвітництва помітний до другої половини XVIII ст.