Повстанські пісні: «Йшли селом партизани»

Слова: Ярослав Нудик Музика: Сергій Самолюк       Йшли селом, йшли селом партизани, По землі українській, невільній землі. І у кожного зброя була за плечами,     | І у кожного смуток і біль на лиці.        | (2) Біль і смуток за всю Україну, Та за спалені хати і зрубаний сад, За ту пісню, що чув ти колись, солов'їну,| Але їм вже не було дороги назад.          | (2) Бо дорога назад - це неволя, А ховатися в лісі не будемо ми. Ми підемо вперед - і здобудемо волю,| України своєї ми вірні сини.              | (2) Хтось з них пісню завів, і вона пролунала На всі гори Карпати, на весь рідний край, Щоби знали усі - Україна повстала!        | Ти лети, наша пісне, аж за небокрай!    | (2) І не всі повернуться із бою живими, І не всіх дочекається рідна сім'я. Пам'ятайте ж ви їх, пам'ятайте такими,    | Пам'ятай їх завжди, українська земля.     | (2) Пам'ятай їх завжди так, як я пам'ятаю. Пам'ятай лихоліття страшної війни. Бо настане той день, що до рідного краю   | Ще злетяться твої, Україно, сини.               | (2) Ще злетяться твої, Україно, сини.

Колискові пісні

Колискові пісні - ліричні пісенні твори, які виконуються матір'ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і генезис жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять, що не лише образно-тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров'ю і швидкому ростові.

Колискові пісні: «Котику сіренький»

Котику сіренький,

котику миленький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Дитя буде спати,

Котик — воркотати.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота.

А-а-а-а! А-а-а-а!

***

«Пізня вже годинка»

Пізня вже годинка, Чом не спиш, дитинко? Он твоя матуся Кличе Сонька-Дрімка. На котячих лапках Сонько-Дрімко ходить, Каже він малятам – Пустувати годі! ПРИСПІВ: Гра закінчилась, Матінка втомилась, В ліжко лягай, Швидше засинай! Сонько-Дрімко носить Всім, хто лиш попросить, В кошику лозовім Казочки чудові.

4. Висновок:

Для людини, яка жила в повній гармонії з природою, рідні Боги та міфічні істоти були природними і рідними. Та цей природний розвиток української, як і загалом слов'янської, міфології був перерваний зненацька. Християнські проповідники у всіх слов'янських країнах знищили безліч язичницьких творів, що писалися Волхвами для потреб богослужіння та практичного життя свого народу. Візантійські міфи на початку християнської доби були чужі й незрозумілі стародавнім слов'янам, тому вони й намагалися зберегти свої найпотаємніші вірування, досить часто ховаючись у глухих лісах та хащах, недоступних для місіонерів нової віри. Писемні джерела язичницької релігії були знищені агресорами світового християнства. Хто знає, як би нині виглядала наша рідна міфологія, коли 6 вона мала писемні пам'ятки, як приміром, у греків, адже наші вірування ні давністю, ні глибиною не поступаються грецьким.

До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, в більшості засмічені пізнішими християнськими нашаруваннями, які нині так нелегко розпізнати, щоб вибудувати чітку систему української міфології. Тому великий інтерес для дослідників становлять усні перекази, народні звичаї, пісні, в яких відобразилося світосприйняття українського люду передхристиянської доби.

Народні ідеали і сподівання знайшли своє втілення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створили своєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу. Як більш рання, порівняно з писемністю, народна творчість не була поглинута нею. Навпаки, вона зберігалася та існувала поряд з літературою і слугувала джерелом для численних літературних творів. Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури дає змогу зробити висновок: відбувалася безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій внесок у культурну спадщину. Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом довгого часу, і в цьому процесі значну роль відігравали традиції місцевих народностей, а також культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура давніх слов'ян характеризується цілісністю і самобутністю. На її грунті виникла культура Київської Русі.

Тому дивлячись на наше сьогодення, можна сказати, що прадавні слов’яни, тобто наші пращури зробили великий внесок у культуру нашого повсякдення, бо і до сьогодення ми віримо у «неіснуючі сили», які певним чином впливають на наше повсякденне життя. І я вірю в те, що і наші діти внуки і правнуки будуть продовжувати передавати хочаб словесно колядки, щедрівки, веснянки, гаївки, колискові, казки, легенди як це було раніше, щоб не втратити того таємно-сакрального минулого яке утворили наші пращури.