2.Погляди українського народу у прислів’ях та приказках.

Прислів'я та приказки відображають споконвічну спостережливість і мудрість українського народу, його погляди на світ, суспільне життя, характер і поведінку людей. Недарма їх називають золотими зернами народної мудрості. Наприклад, люди зауважили, що робота, виконана нашвидкуруч, має гірший результат, ніж та, яку виконують старанно, не поспішаючи, і висловили помічене стисло: «Скорий поспіх — людям посміх». Спостерігаючи за природою, переконалися: що кращий урожай, то щедріше прогодуєш себе і родину взимку: «Влітку один день рік годує». У прислів'ях висловлюються думки про здоров'я, моральні якості людини, її ставлення до праці, рідної землі. Учені-фольклористи вважають, що прислів'я та приказки створені народом ще в первісні часи. Виникають вони й нині, але передаються від покоління до покоління лише найзмістовніші, найвлучніші. Прислів'я та приказки не вживаються в буквальному, прямому значенні, а мають глибокий прихований зміст, вони не призначені для якогось певного випадку і не означають конкретної особи. Які ж особливості прислів'їв? Вони мають повчальний характер, тобто, розповідаючи про багатий життєвий досвід, прислів'я дають якусь пораду, застерігають від помилок і неправильної поведінки. Прислів'я у стислій формі влучно, дотепно, поетично висловлюють закінчену думку. Прислів'я відрізняються від приказок. У прислів'ї висловлюється закінчена думка, висновок («Яке коріння, таке й насіння»). Приказка тільки натякає на висновок, у ній висловлюється незакінчена думка («Хоч в око стрель»). Часто приказка є частиною прислів'я. Наприклад: «Темно, хоч в око стрель». Народні прислів'я та приказки — скарбниця народної мудрості, окраса мови. Прислів'я — короткий, влучний, яскравий і образний народний вислів повчального характеру, що виражає закінчену думку. Приказка — короткий, влучний, яскравий і образний народний вислів, що не має повчального характеру і не виражає закінченої думки, висновку. Особливості прислів'їв: повчальність, стислість, влучність,  поетичність, переважне використання слів у переносному значенні, узагальнений характер думки, малий обсяг.

На основі спостережень над природою виробився досить стрункий народний календар, складений з прислів'їв та приказок. За давнім звичаєм за орієнтири бралися церковні свята: «Прийшов Петро — вирвав листок; прийшов Ілля — вирвав і два; прийшов спас — бери рукавиці про запас; прийшла пречиста — на дереві чисто; прийшла покрова — на дереві голо». Уміння поставитися з гумором та іронією до своїх труднощів і злигоднів є ознакою оптимізму і морального здоров'я народу. Український народний гумор прийнято вважати м'яким, добродушним. Це справді так, коли йдеться про окремі вади характеру, вчинків чи зовнішності людей свого ж середовища. Тоді жартома, з усмішкою говорять: «Розуміється, як ведмідь на зорях»; «Розбалакалась, як свиня з гускою»; «Чорнобрива, як руде теля»; «Дурний, як сто пудів диму». Навіть кинувши ущипливе або грубувате слівце, прислів'я уміє делікатно пом'якшити його чи замінити натяком: «Не будь, тим, що ворота підкидає», «... тим, що лізе у тин», «... тим, що моркву риє», «... тією людиною, що догори щетиною». Та коли треба, щоб слово стало зброєю, народ вдається до гострої сатири і сарказму: «Купіть собі, люди, пана, щоби вас бив!»; «Усе пани та пани, а хто ж буде свині пасти?»; «Батько мій був середній хазяїн: торби по боках, а сам посередині». Знаючи ціну влучному народному слову, письменники з давніх часів і до сьогодні охоче користуються народними скарбами. У XIX ст., коли народна творчість стала однією з основ української писемної літератури, прислів'я та приказки впліталися в тканину творів І. Котляревського, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського та інших письменників. Іван Франко згадував, що він об'їздив десятки сіл і міст Західної України і записав цілий збірник приповідок,— бо «на вічах і зборах виступали деякі бесідники-селяни, що так і сипали приповідками, мов добрим намистом».