«У місточку Вифлеємі»

У місточку Вифлеємі Мати Божа Сина мала,   (2) В пелени Йго вповивала. Як зійшлися всі святії, Взяли книги золотії Та й почали з них читати, Яке Йому ім'я дати. Дали Йому – святий Петро, Матір Божа не злюбила,   (2) Від престолу відступила,  (2) Небо й землю засмутила. Дали Йому – святий Павло, Матір Божа не злюбила,   (2) Від престолу відступила,  (2) Небо й землю засмутила. Дали Йому – Ісус Христос, Матір Божа це злюбила,    (2) До престолу підступила,   (2) Небо й землю звеселила.

Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки, риндзівки)

Веснянки - назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. За допомогою веснянок люди передавали свою енергію природі, щоб усе живе навколо прокинулося і знову ожило.

Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. Назв у веснянок є багато: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка», «риндзівка» та інші. Кожна місцевість, окрім особливої назви, мала ще й свої традиційні слова веснянок та веселих забав.

Різновидом веснянок є гаївки - пісні, що виконувались тільки у час великодніх свят. Гаївок було багато і різних: для молодших дітей, для старших, для хлопців і дівчат, були й гаївки, у яких парубки та дівчата обирали собі пару. На відміну від гаївок, веснянки обіймають цілий цикл весняних пісень, які співаються від Благовіщення цілу весну. Так, не кожна веснянка є гаївкою, хоч кожна гаївка є веснянкою.

Але, попри все,  найголовнішим залишається те, що усі веснянки, як би їх не називали – це ті пісні, що звеселяють людей, несуть в їхні душі красу та оптимізм та є дорогоцінним скарбом ранньої культури наших прапрадідів.

Веснянки: «Ой весно, весно, днем красна»

Ой весно, весно, днем красна,

Що ж ти нам, весно, принесла?

Принесла я вам літечко,

Ще й запашненьке зіллячко,

Вам, дівчатка, – по віночку

З хрещатого барвіночку.

Парубонькам – по кийочку,

А бабусям – по ціпочку.

Парубкам – товар гонити,

Бабусям – внучат глядіти.

***

«Десь тут була подоляночка»

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона впала,

До землі припала,

Сім літ не вмивалась,

Бо води не мала.

- Устань, устань, подоляночко,

Устань, устань, молодесенька,

Умий личко так, як скляночку,

Утрись, утрись шовковим рушником,

Та візьмися в боки,

Покажи нам скоки,

Біжи до Дунаю,

Бери ту, що скраю.

Коломийки

Коломийка — найпоширеніша танкова пісня, котра поєднує в собі поетичне слово, музику і танець в одну цілість.

Кожна коломийка складається з 2 рядків по 14 складів та може бути як приспівкою до танцю, так й існувати незалежно від нього. Коломийки лаконічно, але дуже виразно змальовують буденний та святковий побут. Поряд з цим у них закладено глибокий зміст, широку гаму народно-філософських поглядів та психології.

Коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки. Вони об’єднуються у «віночки» («в’язанки»), які не мають сталого поєднання, а спонтанно добираються до конкретної ситуації. Адже коломийка - дуже імпровізаційний жанр: вправні народні виконавці люблять експромтом складати коломийки до різних життєвих оказій. Коломийкова мелодія, не змінюючи свого основного строю, може приймати то сумний, то веселий характер, тому вона надається однаково добре до передачі трагічних і веселих моментів народного життя.

Завдяки незвичайному багатству і різнобарвності мови коломийок вважається, що той, хто хоче навчитися гарно висловлюватись, мусить учитися коломийок напам'ять. А через їхній жартівливий, життєствердний пафос коломийки не забуваються, а передаються із покоління в покоління.