Evropeysky_slovar_filosofii

CONCEPTUS

тому називається поняттям ума (mentis conceptis)» (De rationibus fidei, розд. 3).

Застосування терміна conceptus у такому трак­ туванні було предметом запеклих суперечок наприкінці XIII – початку XIV століття. Численні автори, такі як Петро Йоан Оліві чи Вільгельм Верський, особливо францисканці, закидали То­ мі Аквінському введення між актом пізнання та зовнішньою річчю, яка є властивим об’єктом пізнання, зайвого й шкідливого посередника, що може створити серйозну перешкоду для розуміння (пор. щодо цього: C. Panaccio, Le Discours intérieur, розд. 6). Готьє Бурле, наприклад, показує це досить чітко: «в інтелекті немає таких понять, які формувалися б актом розуміння й водночас були б репрезентаціями речей (similitudines rerum)» (Questiones in librum Perihermeneias, 3.8 [з фр. пер.]). Проте слово conceptus бентежило й далі, особливо опонентів томізму. Головна супе­ речка зрештою відбувалася щодо питання, чи треба ототожнювати conceptus, розглянутий як інтелектуальне уявлення, з винятково ідеальним об’єктом, що був би ментальним корелятом до акту розуміння (цього жадав би сам Тома), чи із самим цим актом розуміння. Таким чином, середньовічні автори показали обізнаність із двозначністю (яка, зрештою, зберігала своє значення ще упродовж тривалого часу) таких ідей, як концепт, розуміння чи уявлення, що іноді вказували на процес чи подію («акт», як казали схоласти), а іноді – на об’єкт чи результат цього процесу чи цієї події (часом трактований як винятково інтелігібельна сутність).

Вільям Оккам, після кількох спроб ухилитися від однозначного розв’язання проблеми, зрештою глузуватиме з теорії акту. Terminus conceptus, – чи, коротше кажучи, conceptus, втрачає, під таким кутом зору, свій статус інтенційного об’єкта і стає ментальною властивістю окремого предмета, яка отримує реальне існування в умі (як-от «білизна в стіні» – уточнює Оккам). А отже, в гносеологічній перспективівтрачаєтьсяоригінальнаідеярозуміння концепту як ідеального продукту інтелекту.

Спільною для більшості шкіл XIV століття у вживанні conceptus, що на той час стало доволі різноманітним, і далі є ідея загального інтелектуального уявлення, здатного фігурувати як суб’єкт чи предикат в істинних чи хибних ментальних пропозиціях і грати певну визначену роль в умовиводах. Вільям Оккам, Йоан Бурідан та їхні послідовники часто використовують conceptus для позначення найпростішої одиниці ментального мовлення (oratio mentalis), в якій вони вбачають природний знак, здатний набувати різні семантичні властивості (significatio, connotatio, suppositio…). Отож, логічні та семіотичні функції цього терміна в цьому словнику переважають над ментальною динамікою.Однакйогопсихологічнезначеннявсеж не було усунено належним чином: у протилежність до Фреґового Begriff (поняття), середньовічний термін conceptus завжди має ментальний вимір; адже він у тій чи тій формі існує лише в окремих умах.

Звичний переклад conceptus як concept у французькій чи англійській мовах, природно, й досі є найкращим наявним вибором, але сама очевидність такої простої підстановки найчастіше приховує складність і різноманітність трактувань, що пропонувалися для цього терміна одночасно й у різні періоди Середньовіччя, починаючи від його біологічних конотацій зародження і внутрішнього розвитку, – і аж до вирішального для цього терміна включення в осердя логіки, яку називали «терміністичною» [або номіналістичною] й розглядали як граматику мислення.

Клод ПАНАЧЧІО

Переклад Ірини Листопад

За редакцією Андрія Баумейстера і Андрія Васильченка

БІБЛІОГРАФІЯ

AUGUSTIN. De Trinitate, texte latin et trad. fr. P.  Agaësse. Іn: OEuvres de saint Augustin. – Т.  15–16.

– Desclée de Brouwer, 1955.

BACON Roger. Compendium studii theologiae / éd. et trad. angl. T. S. Maloney. – In: Roger Bacon/ Compendium of the Study of Theology. – Leyde: Brill, 1988.

BOÈCE. In librum Aristotelis Peri Hermeneias / éd. C. Meiser. – 2 vol. – Leipzig: Teubner, 1877–1880.

GAUTHIER BURLEY. Quaestiones in librum Perihermeneias [1301] / éd. S. F. Brown. – Franciscan Studies, 34, 1974. – C. 200–295.

GUILLAUME D’OCKHAM. Summa logicae (v.  1325) / éd. P. Boehner, G. Gál et S. Brown/ In: Guillelmi de Ockham opera philosophica. – T. I. – St-Bonaventure, N. Y., The Franciscan Institute, 1974 ; Somme de logique. Première partie / trad. fr. partielle J. Biard. – 2e éd.– Mauvezin: TER, 1993; Somme de logique. Deuxième partie. – Mauvezin: TER, 1996.

MACROBE. Saturnales / éd. et trad. fr. H.  Bornecque.

– Garnier, 1937.

PANACCIO Claude. Le Discours intérieur. De Platon à Guillaume d’Ockham. – Seuil, 1999.

PIERRE D’ESPAGNE. Syncategoreumata / éd. L. M. de Rijk, avec trad. angl. J. Spruyt. – Leyde: Brill, 1992.

PRISCIEN. Institutionum grammaticarum libri XVIII

/ éd. Martin Hertz [= Grammatici latini. – T. 2–3]. – Hildesheim: Georg Olms, 1961.

ROSIER Irène, La Parole comme acte. Sur la grammaire et la sémantique au XIIIe siècle, Vrin, 1994.

THOMASD’AQUIN,Quaestionesdisputataedeveritate. Quaest. 1-7, Rome, éd. Léonine [= Opera omnia, t. 22, vol. 1, fasc. 2], 1970 ;

Saint Thomas d’Aquin. Questions disputées sur la vérité. Question 4 : Le Verbe (De verbo), trad. fr. partielle B. Jollès, Vrin, 1992;

— Summa contra Gentiles, Rome, éd. Léonine [= Opera

Європейський словник філософій

omnia, t.13-15], 1918-1930 ; trad. fr. R. Bernier et al., Lethielleux, 1951-1961;

— Quaestiones disputatae de potentia, éd. P. Bazzi et al., in S. Thomas. Quaestiones disputatae, t. 2, Turin, Marietti, 1965;

—De rationibus fidei ad Cantorem Antiochenum, Rome, éd. Léonine [in Opera omnia, t. 40 B], 1969 ; trad. fr. abbé Fournet, in Opuscules de saint Thomas d’Aquin, t. 2, Vrin, 1984.

BEGRIFF нім. – укр. поняття

CONCEPT [CONCEPTUS, CONCETTO]

іÂME, AUFHEBEN, ENTENDEMENT, GEISTESWISSENSCHAFTEN, INTELLECT, INTELLECTUS,PERCEPTION,PLASTICITÉ, PRÉDICATION, RAISON

Німецьке дієслово begreifen віддавна означало осягнення на рівні інтелекту. Саме цей сенс «інтелектуального схоплення речі чи ідеї» (у слові begreifen вчувається дієслово greifen «хапати, ловити») міститься в іменнику Begriff: «Ich habe keinen Begriff davon» – означає, що я не маю жодного доступу до того, що діється; цей вислів можна перекласти як «я про це не маю жодного уявлення». Зміна значення Begriff у філософії залежить від трансформацій, яких зазнає теорія пізнання. Спочатку Begriff мало чітке значення функції розсудку (Кант), але потім воно зазнало гіпостазування як фігура знання, яка втілює свідомість на шляху до абсолютного знання (Геґель). Нарешті, за умови строго логічного визначення Begriff, ці різні значення починають виглядати ще більш психологічно, можливо, тією мірою, якою в них щось лишилось від повсякденного значення слова (Фреґе). Хоч би як там було, сучасна дискусія щодо можливості повторної менталізації понять щоразу впирається у відмінність між мовами, між німецьким Begriff, яке зберегло свою природність для мови, та англійським concept, яке повністю вийшло із повсякденного вжитку.

I. «BEGREIFEN», «VERSTEHEN», «KONZIPIEREN» (КАНТ): ЯК МОЖНА ПОРІЗНОМУ РОЗУМІТИ

Саме у Канта слово Begriff набуває спеціального філософського значення, на відміну від загального значення,якевньоговкладавВольф(пор.Vernunftige

Gedanken, I, § 4: jede Vorstellung einer Sache in unseren Vorstellungen «кожне уявлення будь-якої речі у наших уявленнях»). Справді, цьому загальному значенню репрезентації Кант у своєму курсі «Логіки», де він намагається трансформувати словник німецької університетської філософії, протиставляє точне значення, яке вписується у класифікацію типів пізнання, в якій begreifen

протистоїть verstehen та konzipieren.

Зрозуміти (verstehen) (intelligere) щось – це пізнати розсудком за допомогою поняття (durch den Verstand vermöge der Begriffe) або ж збагнути

(konzipieren). Це дуже відмінна від схоплення в розумі (begreifen) дія. Можна збагнути багато речей, хоча їх і неможливо схопити в розумі, наприклад, perpetuum mobile [лат. «вічний двигун»], механізм якого доводить його неможливість.

Водночас сьомий ступінь, «схопити в розумі (begreifen) (comprehendere) щось» означає «пізнати розумом (durch die Vernunft) або a priori тією мірою, яка є достатньою для нашого наміру (in dem Grade […] als zu unserer Absicht hinreichend ist)» (Logik, Вступ, VIII, in Kants Gesammelte Schriften, Hrsg. von der Königlich-Preussischen Akademie der Wissenschaften zu Berlin, Bd. 9, S. 65 [це видання надалі позначатиметься як АК]).

У класифікації, даній в «Логіці», варте уваги те, що вона розрізняє дієслово begreifen та іменник Begriff. Водночас цей іменник без проблем залучається у визначення verstehen як п’ятого роду пізнання («пізнавати розсудком за допомогою понять»); отож, Кант поміщає begreifen на вищий рівень пізнання. Все відбувається так, ніби Begriff вже було нейтралізоване у своєму спеціальному значенні, а сенс begreifen іще міг стати предметом для суперечок. Спричинено це тим, що дієслово begreifen конотує ще щось, крім дії схоплення, і тим, що Кант, відповідно до цього, може під ним розуміти найдовершенішу форму схоплення чи присвоєння об’єкта-мети. Ще більше це явище у слові begreifen робить акцент на префіксі be-, який означає перехідність та імплікує у цьому конкретному випадку прямий контакт, певний різновид full contact [англ. «повного контакту»] з об’єктом.

Класифікації Канта можуть дещо змінюва­ тись, але в них ніколи не дається базове визначення begreifen. В іншому місці Кант коригує термінологію,  запропоновану до нього вольфіанцем Маєром, відмовляючись перекладати begreifen як concipere «збагати»: дійсно, треба зберегти begreifen за comprehendere, тобто за способом пізнання, який задіює споглядання per apprehensionem «через схоплення» (Wiener Logik, in AK, vol. 24, S. 845). Обхідний шлях через латину виявляється плідним: ідея apprehensio, тобто знову ж схоплення, захоплення, приводить Канта до begreifen, яке містить цю ідею етимологічно. Звичайно, konzipieren, утворене від латинського

BEGRIFF

capere, також включає ідею схоплення; але етимологія затушовується, а визначення begreifen має посередником саме новий переклад чи новий латинський еквівалент, comprehendere, в якому більше вчувається сенс схоплення, хапання руками.

♦ Див. вставку 1.

Термін Begriff успадковує це розрізнення і стає у «Критиці чистого розуму» функцією розсудку (у протиставленні до об’єкта інтуїції), що сам визначається як можливість концептів. Begriff – це те, що збирає, об’єднує, синтезує різноманіття емпіричного:

Отож, пізнання будь-якого, принаймні люд­ ського, розсудку – це пізнання через поняття, і не інтуїтивним чином, а дискурсивним. Усі споглядання, оскільки вони чуттєві, залежать від зовнішніх впливів (Affektionen), а поняття (Begriffe) – від функцій (Funktionen). Під функцією ж я розумію єдність дії, що підпорядковує різні уявлення під одне узагальнене. Тож поняття базуються на спонтанності мислення, натомість чуттєві споглядання – на рецептивності вражень.

AK, Bd. 3, S. 85-86.

II. «DER BEGRIFF»: МНОЖИНА ПОНЯТЬ ТА ЄДИНЕ ПОНЯТТЯ (ГЕҐЕЛЬ)

Те, що перекласти Begriff у «Критиці чистого розуму» (на відміну від уривків, більш насичених термінологією, наприклад, із «Логіки») відносно легко, пояснюється тим, що Кант мислить Begriffe у множині: існує стільки понять, скільки є можливих функцій. І навпаки, термін важче зрозуміти, коли його вживають тільки на позначення однини: саме так відбувається у Геґеля, філософія якого є філософією Поняття, der Begriff, без якоїсь іншої визначеності. Перехід від множини до однини також позначає і перехід філософії пізнання, яка асоціює поняття та розсудок, у філософію, яка прагне стати Наукою, об’єднуючи для цього Поняття та Дух (Esprit).

У перекладах велика літера «П» – це, безперечно, найекономніший спосіб вказати на високомовне вживання цього терміна Геґелем, адже у французькій мові, яка звикла до множини (les concepts) чи невизначеності (un concept), було б важко його передати. Геґель дійсно протиставляє «Поняття» поняттям (пор. Aеsthetik, I, in Werke, Bd. 13, S. 127: «ще не так давно жодне поняття не відчувало себе настільки погано, як саме Поняття»). Отож, Поняття розглядають як фігуру знання: це абсолютно простий та чистий елемент, в якому отримує існування істина (Phänomenologie des Geistes, у Werke, Bd. 3, S.  15), і лише його розгортання, яке ще називають «робота Поняття» (Arbeit des Begriffs), надає доступ до «наукового погляду» (wissenschaftliche Einsicht) (ibid., S. 65). У «Феноменології духу»

Begriff майже перетворюється на персонаж, який характеризується як «рух знання», рух, що є також «само-рухом» (Selbstbewegung) (ibid., S. 37 та 54). Цей рух Поняття, який можна також назвати саморефлексією (S. 432), але вже в єдності буття та рефлексії (пор. Wissenschaft der Logik, цит. вид., Bd. 6, S. 246), за межу має єдність знання та його об’єкта (Phänomenologie, S. 404), яка також є поділом, членуванням, розділенням (S. 419 та S. 580) між різноманітними речами, що існують: «Речі є тим, чим вони є завдяки діяльності Поняття, яке їх населяє та розкривається в них (die Dinge sind das was sie sind durch die Tätigkeit des innewohnenden und in ihnen sich offenbarenden Begriffs)» (Enzyklopädie der philosophischen Wissenschaften, I, Die Wissenschaft der Logik, § 163, додаток 2, цит. вид., Bd. 8, S. 313). Наприкінці «Доктрини про Поняття» із «Науки логіки» Begriff, звичайно, знімається Ідеєю (див. AUFHEBEN), також в однині: вона є «адекватним Поняттям, об’єктивно істинним чи істинним як таким (der adäquate Begriff, das objektive Wahre oder das Wahre als solches)» (Wissenschaft der Logik, цит. вид., Bd. 6, S. 462). Попри те, Поняття залишається «принципом філософії» (ibid., S. 540): як такий після «Науки логіки» із «Енциклопедії» знову знаходимо його у «Філософії духу» (пор. Philosophie des Geistes, цит. вид., Bd. 10, S. 11).

Проте таке спекулятивне вживання Begriff зали­ шається у подвійний спосіб вірним повсякденному значенню слова. В однині der Begriff означає насамперед акт схоплення, взяття будь-якої речі, щоб «мешкати» в ній чи «розкриватися» в ній, як у Геґеля. Крім того, коли Геґель говорить про

Begriff des Begriffs (Wissenschaft der Logik, Bd. 6, S. 252, 270), то, крім етимологічної гри, він має на увазі й цілком узвичаєне значення слова: значення, синонімічне до Bestimmung (визначення). Попри те, що є спекулятивного у подвоєнні слів, Begriff des Begriffs означає не так «поняття Поняття», як «визначення Поняття», тобто скорочену ідею, або ж, як говорить Геґель, її Abbreviatur «скорочення» (Wissenschaft der Logik, Bd. 5, S. 24, 29). Розширене вживання терміна, що охоплює як сферу повсякденної мови, так і спеціалізований словник, дозволяє надавати терміну два різних сенси у тому самому вислові.

Таким чином, у Канта та у Геґеля специфічність слів Begriff та begreifen щоразу виявляється в граматичних особливостях: іменникова (Begriff) та дієслівна форми (begreifen) у Канта, однина та множина Begriff у Геґеля дають різні значення. В даному разі етимологічна гра, яку використовують обидва автори, зміщується від дієслова (Канта цікавить насамперед begreifen) до іменника (ставка Геґеля на «величність» іменника в однині). Тим часом в обох випадках теорія пізнання та спекулятивна доктрина розвиваються в тісному зв’язку із повсякденною мовою, чи, щонайменше, із її уявною версією, яку дає етимологія. Саме цей зв’язок розривається під час перекладу на французьку мову.

III. «BEGRIFF» ТА ЛІНГВІСТИЧНИЙ ПОВОРОТ

А. «Begriffsschrift» (Фреґе)

Терміну Begriff можна дати й строго логічне визначення, тобто таке, за якого попередні значення  будуть засуджені як занадто «психологічні».Саме ізперетвореннятакоготипу виходить Фреґе у Begriffsschrift [«поняттєпис», у російському перекладі «исчисление понятий», фр. Idéographie], і з цієї причини переклад назви цього твору є проблематичним. Про це автор нагадує в передмові:

Моїм ходом думки було спочатку спробувати звести поняття впорядкування (den Begriff der Anordnung) у певній послідовності до логічного слідування, а потім перейти до поняття числа. Однак, аби при цьому щось очевидне (etwas anschauliches) не лишилося непоміченим, все мало бути представленим у ланцюгу дедукції без прогалин. (...) Ось чому я відмовився від висловлення усього, що не є значущим для дедукції. У §3 усе те, що мало для мене значення, я позначив як поняттєвий зміст (als begrifflichen Inhalt). Отже, це пояснення завжди треба мати на увазі, якщо ви хочете правильно зрозуміти сутність моєї мови формул (Formelsprache). Звідси також випливає назва Begriffsschrift [поняттєпис].

G.Frege, Idéographie, trad. fr. C. Besson,

p.6 [з фр. пер.].

Усі труднощі із використанням слова «поняття» у перекладі Begriffsschrift виникають від того, що Фреґе пропонує в цій праці визначення поняття (а також поняттєвого змісту), невіддільне від логіцизму (пов’язаного із «новою логікою», створеною Фреґе) та принципового антипсихологізму. У передмові до «Основ арифметики» (Die Grundlagen der Arithmetik, Red. Ch. Thiel, Hamburg, Meiner, 1988) він викладає три принципи (Grundsätze), якими керується у своєму проекті: завжди ретельно розділяти психологію та логіку, суб’єктивне та об’єктивне; ніколи не запитувати про значення слова, виходячи із нього самого, завжди зважати на контекст; і ніколи не втрачати з поля зору розрізнення між поняттям та об’єктом («der Unterschied zwischen Begriff und Gegenstand ist im Auge zu behalten», p. X). Ці три принципи визначають його концепцію Begriff. Begriff – це не психологічне, а логічне поняття. Розрізнення поняття-об’єкт цілковито походить із нової логіки, в якій прості висловлювання аналізуються як функції та аргументи. Наприклад, у реченні «Земля є планетою» можна замінити «Земля» на інші власні імена й отримати речення «Венера є планетою», «Марс є планетою» тощо. Незмінною у цих реченнях лишається функція, яка бере за аргумент той чи інший об’єкт. Поняття – це одномісна функція; це те, що можна сказати про об’єкт. Очевидно, що в такому визначенні

поняття немає нічого психологічного, воно не має нічого спільного із будь-якою ідеєю «схоплення». Більше того, як зазначає Фреґе у праці «Функція та поняття» (Funktion und Begriff), визначене таким чином поняття вже не є закритим чи завершеним, йому не вистачає аргументу, тому воно є «ненасиченим (ungesättigt)» (Funktion, Begriff, Bedeutung, Red. G. Patzig, S. 29).

У статті «Поняття та об’єкт» (Begriff und Gegenstand) Фреґе відповідає на кілька заперечень, закинутих йому Бенно Керрі щодо використання поняття «поняття»:

Термін «поняття» (Begriff) має різні значення; його розуміють то у психологічному сенсі, то у логічному, а також, можливо, у змішаному сенсі, який поєднує обидва попередніх. Але у цієї свободи є природна межа; відколи певне значення поняття почало використовуватись, бажано, щоб його дотримувались і надалі. Що ж до мене, то я вирішив строго дотримуватись чисто логічного значення цього терміна.

G.Frege, Funktion, Begriff, Bedeutung,

S.66 [з фр. пер.].

В.Аналітичне застосування «поняття»

Проте такий чисто логічний підхід зачіпає кілька проблем, висвітлених Фреґе у «Понятті та об’єкті»: як говорити про поняття (наприклад, коли кажуть, що воно є ясним, простим, загальним тощо) і не робити з нього об’єкт, пориваючи тим самим із принципами фреґівського починання? Питання, що хвилюватиме багатьох філософів мови у ХХ столітті – це питання предикації. Якщо об’єкт – це все, про що можна щось сказати (а отже, все, що може «підпасти під» поняття), то можна говорити про різновиди понять, і саме це ми робимо, дуже навіть узвичаєно. Отже, нові визначення Фреґе не призвели до припинення роботи над поняттям поняття, навіть у сфері аналітичної філософії, навпаки, вони спровокували нову течію думки щодо індивідуації та розрізнення понять. Логізація та депсихологізація поняття поняття, здійснені Фреґе, спершу призвели до відмирання поняття на користь предикації та об’єктів (про що свідчать кожен у свій спосіб праці Карнапа та Квайна). Термін «поняття» (concept) зберігся, але у досить туманному значенні, зокрема, у таких сталих виразах, як «концептуальна схема» (conceptual scheme), яку використовує Квайн (From a Logical Point of View, Cambridge [Mass.], Harvard UP, 1953, p. 44 sq.), та подібних виразах, що мають сенс сукупності наших уявлень про світ чи сукупності нашого знання («the conceptual scheme of science»): цей вираз цікавий ще й тим, що  концептуальна схема, за Квайном, невіддільна від мови та від онтології, які у свою чергу неможливо однозначно перекласти на іншу мову (див. SENS). Ідея концептуальної схеми, таким чином, асоціюється із дебатами щодо несумірності тавідносності,якізбурювалианалітичнуфілософію

Європейський словник філософій

та епістемологію починаючи з 1960-х років. Про це свідчить, крім творів Р. Рорті, знаменитий текст Д. Девідсона «Про власне ідею концептуальної схеми» («On the very idea of a conceptual scheme»,

уInquiries into Truth and Interpretation, p. 83), в якій він жорстко критикує ідею концептуальної схеми та «точки зору» на світ як таку, що є джерелом «концептуального релятивізму», та асоціює її, йдучи у цьому за Квайном, із ідеєю відмінності між мовами та неперекладності. Концептуальна схема – це мова, зрозуміла як джерело уявлення та категоризації світу. Ми бачимо, що саме труднощі, з якими зустрілась філософія мови, намагаючись розв’язатичиелімінуватипитанняконцептуалізації, призвели до масового повернення  до понять наприкінці ХХ століття: насправді, саме повернення аналітичної філософії до філософії духу, супроти антипсихологічних приписів Фреґе та Вітґенштайна, спровокувало відродження цього терміну, цього разу, взагалі кажучи, у множині та із поверненим ментальним змістом. Прикладом цього процесу є жваво обговорювана

у1990-х роках праця англійського філософа Крістофера Пікока «A Study of Concepts». Багато із нещодавніх дискусій щодо понять стосуються володіння поняттями у сенсі «ментальних уявлень». Наприклад, можна згадати всі сучасні суперечки щодо «непоняттєвого змісту» (nonconceptual content), тобто внутрішнього змісту досвіду, причому цей зміст може бути незалежним від понять уявленням (représentation).

Пікок так розпочинає свої роздуми в «A Study of Concepts»:

We need to be clear about the subject matter of a theory of concepts. The term «concept» has by now come to be something of a term of art. The word does not have in English a unique sense that is theoretically important.

Нам треба прояснити предмет теорії понять. Термін «поняття» на сьогодні став чимось на зразок мистецького терміна. В англійській мові це слово не має єдиного смислу, який є теоретично важливим.

Christopher Peacocke, A Study of Concepts, p. 1.

Пікок цитує персонажа Вуді Аллена, який говорить у його фільмі «Annie Hall»: «Тепер це вже уявлення (notion), але я гадаю, що маю досить грошей, аби зробити із нього поняття, а потім ідею». В даному разі Пікок має на увазі ту цікаву річ, що в англійській мові слово «concept»

насправді вже не має повсякденного вживання, і що воно, звичайно, не відсилає до Фреґевого вживання, як він зазначає далі (р. 2): отож, він пропонує суто умовне визначення понять, яке виходить із їх відмінності за пропозиційним змістом (ibid.). Можна уявити собі, що саме логіцизм поняттєпису та Фреґевих визначень відкриває, з розвитком аналітичної філософії, постійну можливість нових визначень поняття, більше чи менше довільних. Тим не менше, Фреґе, завдяки ролі, яку він надає у своїх визначеннях «функціям» та їхній дії, дотримується у вживанні слова Begriff позиції, яка втрачається у подальших перекладах Фреґе на англійську мову та у сучасній практиці вживання слова «поняття» (concept).

Клара ОВРЕЙ-АССЕЯ, Фредерік ІЛЬДЕФОНС, Філіпп БЮТҐЕН, Марк КРЕПОН, Сандра ЛОЖ’Є

Переклад Володимира Артюха За редакцією Михайла Мінакова та Андрія Васильченка

БІБЛІОГРАФІЯ

DAVIDSONDonald,«Ontheveryideaofaconceptual scheme», in Inquiries into Truth and Interpretation, Oxford, Clarendon Press, 1984.

FREGE Gottlob, Begriffsschrift und andere Aufsätze,  Hrsg. von I. Angelelli, Hildesheim, Olms, Zweite Ausgabe, 1964;

—Funktion, Begriff, Bedeutung. Fünf logische Studien,

Hrsg. von G. Patzig, Göttingen, Vandenhoek & Ruprecht, Vierte Ausgabe, 1975;

—Idéographie, trad. fr. C. Besson, Vrin, 1999;

—Исчисление понятий, рус. пер. Б. Бирюкова и З. Кузичевой, in Готтлоб ФРЕГЕ, Логика и логическая семантика, М., Аспект-Пресс, 2000.

HEGEL Georg Wilhelm Friedrich, Werke in zwanzig Bänden, Hrsg. von E. Moldenhauer und K. M. Michel, Frankfurt, Suhrkamp, 1986, 20 Bds.

KANT Emmanuel, Kants gesammelte Schriften,

Hrsg. von Königliche Preussische Akademie der Wissenschaften, Berlin, Georg Reimer, später Walter de Gruyter, seit 1902.

PEACOCKE Christopher, A Study of Concepts, Cambridge (Mass.), MIT Press, 1992.

І. ВУЗЛОВІ ПРОБЛЕМИ

А. Речі та слова: дрейф референт-ім’я

Визначення омонімії, що панують сьогодні, є досить нечіткими. Найчастіше омонімія визна­ чається у зворотній симетрії з синонімією: загально кажучи, омонімія – це коли одне слово має багато значень (eine Name mit mehreren Bedeutungen), а синонімія – коли багато слів мають одне значення (eine Bedeutung mit mehreren Namen; цитовано за Ріттером, s.v., p. 1184). Це визначення успадковує довгу традицію, вже досить добре зафіксовану в латинських граматиків, наприклад, у збірнику «Differentiae», що носить ім’я Фронтона: Homonymia una voce multa significat, synonymia multis vocibus idem testatur «Омонімія означає багато речей за допомогою одного слова, синонімія показує одну річ за допомогою багатьох слів» (G. L. VII, 525). Але вже тут можна зауважити свідчення першої проблеми у цих напозір сумісних судженнях: йдеться про стосунки між словами та

їх значенням (Ріттер) чи про стосунок між словами та речами (Фронтон)?

На питання: «Омоніми та синоніми означають речі чи слова?» – можна відповісти: «Специфічні труднощі історії складних слів із компонентом “-онім” пояснюються тим, що вони послідовно застосовувались – а також і одночасно, що ще серйозніше, – до референта та до самого імені… Подальша історія лише продовжує цей дрейф» (Lallot, La Grammaire de Denys le Thrace, p. 152), причому одним із ключів до цієї історії є Аристотелева критика вчення про ідеї.

Сьогодні омоніми та синоніми – це слова. Вантичностіцемоглибутиречічислова.Так,Гомер мовить, що два Аякси, син Теламона та син Оїлея, а не їхні імена, є одноіменними (омонімічними) (Іліада XVII, 720), та водночас він говорить, що ім’я «Одіссей» є епонімом (ἐπώνυμος – буквально «названий згідно з», ἐπί, що, зокрема, вказує на значущу етимологію), оскільки воно добре пристосоване до людини Одіссея (Ὀδυσσεύς), який

Європейський словник філософій

«уразив» (ὀδυσσάμενος) серце свого діда (Одіссея XIX, 407–410).

Платон розглядає як одноіменні (Федон 78е, Тимей 52а) чуттєві речі у відношенні до інтелігібельних моделей, які надають цим першим одночасно буття та епонім (Парменід 133d); мистецтво мовлення, що у софістів претендує на створення всього, – це міметичне мистецтво, схоже на живопис, який створює копії копій, «образи та омоніми сущих» (μιμήματα καὶ ὁμώνυμα τῶν ὄντων, Софіст 234b, див. МІМЕСИС): відношення омонімії таким чином пов’язує ідеї, чуттєво дані речі та їхні подоби (simulacres), зокрема, слова (εἴδωλα λεγόμενα, 234c), а відтак речі та слова.

Аристотель, у свою чергу, бере до уваги явним чином речі (Категорії 1), або ж, ніби це само собою зрозуміло, слова (Софістичні спростування). Ідея, згідно з якою антична омо­ німія стосується речей, ґрунтується на історичній зверхності визначення, даного в «Категоріях», що є фактично першим визначенням омонімів. Саме до нього ми завжди звертаємось, саме воно унормовує сенс терміна, навіть коли ми не пристаємо на нього. Звідси доля цього визначення та глоси, які його зміщують.

Якщо вірити Симпліцію (Коментар до «Категорій» Аристотеля 38, 19–24), саме Спевсип, племінник Платона та його послідовник на чолі Академії, започаткував термінологічну пару ὁμώνυμος – συνώνυμος у рамках систематичної класифікації тільки «слів» (ὀνόματα):

Слова

Грецькі коментатори частково запозичили цю систему, знову застосовуючи її до речей. У цьому їм слідували латиняни, що використовували подвійну гру слів, виходячи з подвійної гри протиставлень: ім’я: тотожне/відмінне, визначення: тотожне/ відмінне (пор. Боецій, In categorias Aristotelis commentaria 163C–164A, який послуговується латинськими термінами; див. Desbordes, «Homonymie et synonymie d’après les textes théoriques latins», p. 61, щодо інших латинських текстів):

Як видно, позірна симетрія – оманлива: якщо це відмінні речі, що є речами univoca, aequivoca чи diversivoca, то тільки одна річ є multivoca. «Мультивокальна» річ – це буквально та, яка означається багатьма виразами, voces, ці voces – це те, що ми сьогодні зараховуємо до синонімів. В цьому ми йдемо за вживанням, яке вже Симпліцій розглядав як «нове» (ibid. 36, 30), вказавши мотив коливання між давнім та новим значеннями синонімії: коли вивчають роди, то синонімами називають декілька «речей», позначених тим самим словом із тим самим значенням (людина та бик, яких «тварина» позначає в тому самому сенсі, є синонімами): це «найбільш власне» значення, а саме Аристотелеве значення із «Категорій». Але коли цікавляться множинністю та різноманіттям слів, синонімами називають декілька «слів», які позначають ту саму річ та, у Спевсипа, будуть кваліфіковані як «поліономи» (так і для Аристотеля у «Риториці» III, 2, 1404b 37–1405a 2, «бути в дорозі» та «прямувати», πορεύεσθαι та βαδίζειν, є синонімами): саме це сучасне значення приводять до тріумфу стоїки перемогло завдяки стоїкам (напр., Александр та Паріс; пор. Симпліцій, ibid. 36, 7–32).

Загалом, коментатори Аристотеля, стверджу­ ючи, що омоніми – це речі, застосовують до слів також прикметник «омонімічний». Симпліцій особливо свідомий цього зсуву (τὰ πράγματα κυρίως͵ οὐχὶ τὰ ὀνόματα ποιεῖ τὴν ὁμωνυμίαν «власне речі, а не слова створюють омонімію», 24, 20 і далі; τότε γίνεται δῆλον͵ ὅτι ὁμώνυμον τὸ ὄνομα «отож, стає ясним, що ім’я є омонімічним», 25, 5). Саме в цьому місці розходяться концептуалістична інтерпретація омонімії, на якій акцентують стоїки (одне слово, багато ἔννοιαι «мислених уявлень»), та  партиципативна

ОМОНІМ

інтерпретація, до якої схиляються неоплатоніки (74.28–75.5, пор. коментар К. Луни до Симпліція, fasc. 3, зокрема, p. 88–90). У сучасному вжитку, наприклад, у К. Луни, «омонімія» описує речі, а «двозначність» (équivocité) – слова (напр., ibid., p. 11, n. 26). Визначення граматиків, пов’язане зі стоїцизмом, обирає слова, а у словах – їхню φωνή: для Діонісія Фракійського (ІІ–І ст. до н. е.), як і для Дюкро-Шеффера, омоніми – це, по суті, гомофони. Але воно протилежне визначенню філософів, а саме Аристотеля та коментаторів «Категорій». Боецій добре розрізняє прикметник aequivoca «одноіменні», який позначає не речі, а спосіб, у який про них говорять, від іменника aequivocatio «одноіменність», який описує феномен, що стосується слів, не лише іменників, але також і дієслів, прийменників та сполучників:

AEQUIVOCA, inquit, dicitur res scilicet, quae per se ipsas aequivocae non sunt, nisi uno nomine praedicentur: Quare quoniam ut aequivoca sint, ex communi vocabulo trahunt, recte ait, aequivoca dicuntur. Non enim sunt aequivoca sed dicuntur. Fit autem non solum in nominibus sed etiam in verbis aequivocatio...

Одноіменні, – каже він [= Аристотель, Категорії  1], – тобто речі, що самі по собі не є одноіменними, якщо тільки предикатом для них не є спільне ім’я. Ось чому, оскільки вони одноіменні, походять від спільного слова, Аристотель слушно каже: «вони називаються одноіменними».Аджевонинеє,аленазиваються одноіменними. Проте одноіменність може бути притаманною не лише іменникам, а й дієсловам.

In Categorias Aristotelis commentaria, PL 64, 164B.

В. Симетрія/асиметрія між омонімією та синонімією

Друга вузлова проблема – це стосунки симетрії та асиметрії, які встановлюються між омонімією та синонімією. «Dictionnaire historique de la langue française» («Історичний словник французької мови») становить собою зразок цієї плутанини. Там можна прочитати, що «омонім (homonyme) – це запозичення із латинського homonymus “той, що має ту саму вимову, але відмінне значення” (…) і, в свою чергу, походить від грецького homônumos “той, що носить те саме ім’я, що вживає ту саму назву”, і складається із homos (звідки “омо-”) та onoma, “ім’я” (“qui porte le même nom, qui emploie la même dénomination”, composé de homos (d’où homo-) et de onoma “nom”)». Але там само можна прочитати, що «синонім» (synonyme) запозичено від латинського synonymus, яке саме походить від «грецького sunônumos – “того самого імені”, від σύν “із”, “разом” та onoma (le grec sunônumos “de même nom que”, sur sun “avec, ensemble”, et onoma)». Парадоксальним чином два грецькі прикметники ὁμώνυμος та συνώνυμος отримують те саме визначення: «той, що носить те саме ім’я» (qui porte le même nom) та «того самого імені»

(de même nom que). Ця плутанина викликає тим більше занепокоєння, що це визначення синонімії несумісне із тим, що йде далі, хоча й там є звернення до грецької етимології: «[Визначення синонімії] застосовувалось у XVІ столітті до слова, що мало аналогію за змістом з іншим словом (спільний рід), але різні значення, різну значущість етимологічну та Аристотелеву». Як у цьому розібратись?

Проте «Історичний словник французької мови» не припускається помилки: «омонім» та «синонім» у найдавніших свідченнях трапляються як те, що ми називаємо синонімами, означаючи обидва різних носіїв того самого імені. «Одноіменні» (ὁμώνυμοι) одного разу зустрічається у Гомера стосовно двох Аяксів, сина Теламона та Оїлея (Іліада XVII, 720). Але Еврипід вживає «синонім» у точно тому самому сенсі: Менелай щойно дізнався, що жінка з тим самим іменем, що й Єлена, живе у палаці та втішає себе, запитуючи «яка земля є співіменною до ЛакедемонатаТрої»(Єлена495),констатуючи,що «багато людей носять ті самі імена (ὀνόματα ταὔτ’ ἔχουσι), одне місто з іншим, одна жінка з іншою» (497–499). Так, без сумніву, пояснюється запізніла поява та крайня рідкісність до Аристотеля іншого терміна, який є лише дублетом першого (Платон, який вживає шістнадцять разів ὁμώνυμος, ігнорує συνώνυμος). Пізніше одною з улюблених розваг для коментаторів «Категорій» буде показувати, в якому значенні омоніми, наприклад, Аякси, є також і синонімами, через застосування виразу «як»: навіть якщо «як Аякс» син Теламона та син Оїлея є омонімами, «як люди» вони є синонімами (див. коментарі до «Категорій» Порфирія, 62, 30 і 64, 10–20; Дексипа, 19, 20 та 22, 15; Симпліція, 29. 2–5, 30; 17–31.4 та 35. 9–36.6).

♦ Див. вставку 1.

ІІ.ВИЗНАЧЕННЯ «КАТЕГОРІЙ»

А. Текст та переклад

Аристотель пропонує перше відоме визначення омонімів та синонімів (а також паронімів, див. PARONYME) на початку «Категорій»: цей текст є взірцем для всіх подальших коментарів та трансформацій. Та його найбільш усталене розуміння базується на хибній інтерпретації чи, щонайменш, на зміщенні сенсу, пов’язаному із недоречною нав’язливістю новітньої концепції омонімії.

♦ Див. вставку 2.

В. Причини та онтологічні наслідки Аристотелевого визначення

1. Природа/культура: Аристотелеві класифікації

Між собою завжди будуть синонімічними – це власне парадигма синонімії – види (людина, бик) того самого роду (тварина) чи, якщо хочете, види з їхнім родом (людина, тварина; пор., напр.,