Evropeysky_slovar_filosofii

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ" ЦЕНТР ЕВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Cet ouvrage a été publié avec l’aide du Ministère français chargé de la Culture – Centre National du Livre

et du Programme d’Aide à la Publication “SKOVORODA” de l’Ambassade de France en Ukraine

et du Ministère français des Affaires Etrangères

Це видання здійснене за підтримки Міністерства культури Франції – Національного центру книги,

програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА», Посольства Франції в Україні та

Міністерства закордонних справ Франції, Міжнародного Благодійного Фонду Відродження Києво-Могилянської Академії

та благодійної асоціації CNEWA

Наукові керівники проекту

Барбара Кассен (Сорбона), Костянтин Сігов (НаУКМА)

Над перекладом і редагуванням працювали:

Володимир Артюх, Ірина Архіпова, Андрій Баумейстер, Алла Вайсбанд, Андрій Васильченко, Юрій Вестель, Костянтин Гломозда, Володимир Єрмоленко, Світлана Желдак, Володимир Каденко, Дмитро Каратєєв, Віктор Котусенко,

Ірина Листопад, Сергій Йосипенко, Віктор Малахов, Михайло Мінаков, Дарина Морозова, Ігор Мялковський, Катерина Новікова, Валентин Омельянчик, Олексій Панич,

Сергій Пролєєв, Андрій Рєпа, Анастасія Рябчук, Олексій Сігов, Валентина Стукалова, Марина Ткачук, Олег Хома

Літературне редагування:

Наталя Анікіенко, Дмитро Каратєєв, Леся Лисенко, Катерина Салата, Надія Трач

Відповідальний за видання: Леонід Фінберг Художнє оформлення: Ірина Пастернак Комп'ютерна верстка: Вадим Залевський

Є225 Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Том перший. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2009. – 576 с.

III. Мова та логіка

Логос . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237 Перекладати. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254 Універсалії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 271 Аналогія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 276 Conceptus концепт, поняття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 BegrifF поняття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 283 Омонім . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 288

IV. Право і політика

themis правило, припис, закон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 301 поліс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 307 Політичне . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310 LIBERAL ліберальне . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 312 Громадянське суспільство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 318 Правова держава. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 322 Мультикультуралізм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 326 ІКОНОМІЯ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 330 CОБОРНОСТЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 336 State держава . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340 WHIG / TORY ліберал, консерватор. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340

V. Час та історія

Мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 345 Пам’ять. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 351 Доля. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 362 AIÔN вік. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370 Момент. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 379 mÊtis хитрощі, вправність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 385

VI. Естетика і поетика

катарсис . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 389 Піднесене . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 393 мімесИс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 399 Загальне місце . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 418 DICHTUNG література, поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 424 Діафане прозоре, напівпрозоре . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 429 EIDÔLON образ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 435 Bild образ, картина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 441 CONCETTO поняття, ідея, думка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 446

VII. Етика і праксис

Любити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 451 ПРОБАЧАТИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 464 СТЫД* . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 467 VERGÜENZA сором . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 469 VIRTÙ чеснота . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 473 патос пристрасть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 480 Imputatio* відповідальність, увідповідальнення . . . . . . . . . . . . . . . 485 ПРАКСИс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 498 Задоволення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 513 ФРОНЕСИС розсудливість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 527 БЕЗУМ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 534 УПРАЗНЯТИ* . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 542

іменний покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 546

ВІД РЕДАКЦІЇ

У багатьох відношеннях це видання, безумовно, є викликом.

Французькі філософи, які започаткували цей проект, насамперед кинули виклик традиційним поглядам на історію філософії та, ширше, традиційному розумінню філософії як такої. Почати з того, що філософія для авторів «Словника» не є розумовою діяльністю, яка лише зовнішнім чином пов’язана із мовою – а з іншого боку, не є й діяльністю, монопольно пов’язаною лише з певними «обраними» мовами, які одні лише мусять вважатися посправжньому «філософськими». Навпаки, кожна мова, на переконання авторів Словника, надає її носіям унікальні та неповторні ресурси філософування – певна річ, будучи при цьому сама продуктом унікальних та неповторних умов суспільного життя, історичних обставин розвитку певного народу тощо.

Говорити про єдину «європейську філософію», з цієї точки зору, так само парадоксально, як говорити про єдину «європейську мову». У першому наближенні, з метою забезпечення взаєморозуміння, доводиться, певна річ, звертатися й до того, й до іншого: при цьому роль першого виконує певний набір «загальноєвропейських» філософських концептів, а роль другого – колись латина, нині ж особлива «нейтралізована» версія англійської мови, яка змушено платить за інтернаціоналізацію власним оштучненням. Але подальше заглиблення відкриває за європейською філософською єдністю множину мовно-світоглядних унікальностей – які разом складають вже не Універсум, а Мультиверсум.

Відповідно, справжньою основою кожної з численних європейських філософій для авторів «Словника» постає набір не універсальних, а цілком унікальних філософських концептів, які повною мірою розкривають своє смислове багатство лише у рідному для них мовному оточенні (німецькому, французькому, іспанському тощо), але по ходу свого історичного становлення частково вбирають у себе також і смисли інших споріднених концептів, що існували чи досі існують в інших європейських філософських мовах.

Крім того, обстоюючи подібне бачення розмаїття європейських філософій, автори «Слов­ ника»тимсамимкинуливикликісамісобі–аджечим,якневикликомвласнимінтелектуальним та мовним здібностям, можна вважати a priori парадоксальну ідею створення однією – хай, для початку, французькою – мовою загальноєвропейського «лексикону неперекладностей»? Втім, хто не готовий постійно кидати собі виклик, прагнучи уможливити неможливе й здійснити нездійснене, той навряд чи взагалі спроможний серйозно присвятити себе філософії…

Наступним викликом для Словника, тепер уже в міжнародному вимірі, став проект його одночасного перекладу декількома іншими мовами: зокрема, англійською, іспанською, арабською та українською. Адже тепер створений французькими вченими Словник сам невідворотно став множинним – фактично, вже не словником, а словниками європейських філософій, спорідненими, але безумовно не однаковими, про що свідчить, зокрема, й досвід створення цієї його української версії та її зіставлення з вихідним текстом французького оригіналу.

Як виявилося – а власне, як і слід було очікувати, – «лексикон неперекладностей» в жодному разі неможливо просто «перекласти»: адже в кожному конкретному випадку вихідний текст опиняється у новому для нього мовному та культурному середовищі, з притаманними лише йому презумпціями та самоочевидностями, світоглядними настановами та історичними традиціями, спектрами знаного та незнаного, знайомого та незнайомого тощо. Відтак, кожний переклад «лексикону неперекладностей», по суті, став його мовною та культурною адаптацією – чим на практиці була ще раз підтверджена слушність тієї вихідної

мовно-філософської позиції, яка, власне, й послужила підґрунтям створення Словника як такого.

Для українських перекладачів та співавторів проекту переклад Словника став особливим викликом насамперед через те, що завдання відтворити українською мовою одразу весь космос – а чи хаосмос? – європейського філософування потребувало задіювання всіх існуючих та відкриття нових можливостей україномовного філософського дискурсу, якому

досі ще жодного разу не випадало випробувань такого рівня глибини та складності.

Останнятезазовсімнеєперебільшенням:аджематеріал,щопідлягавібувпідданийуцьому виданні українському перекладу, представлений не лише основними текстами французьких статей, але й численними цитатами з творів європейських філософів усіх часів та народів, оригінали яких писалися грекою, латиною, арабською, гебрейською, німецькою, англійською, італійською, іспанською, португальською тощо.

Безумовно, що переклад усіх цих цитат з їхніх французьких перекладів був би абсолютно неприйнятним рішенням, з тих же причин, з яких неприйнятною й глибоко упослідженою була практика радянських часів перекладати українською обрані тексти західних авторів (письменників, а також класиків марксизму) з їхніх російських перекладів.

Вситуації наявності перекладів якщо не всіх, то більшості цитованих текстів тією мовою, на яку перекладається Словник (така ситуація, зокрема, мала місце з його англійським, і мала

бмісце з його російським перекладом) складність для перекладачів полягала б у тому, аби вирішувати щодо кожної окремої цитати, чи здатний її наявний переклад донести до читачів те смислове навантаження, яким ця цитата наділена в контексті відповідної статті Словника.

Вситуації ж практично повної – за поодинокими винятками – відсутності вітчизняних перекладівєвропейськоїфілософськоїкласикиєдинимгіднимвиходом,доякогосамеізмушені були вдатися українські перекладачі, став пошук для кожної цитати відповідного іншомовного оригіналу та її переклад безпосередньо з цього оригіналу, з належним урахуванням – але не обов’язково буквальним відтворенням – особливостей поданого у Словнику французького перекладу. Певна річ, в окремих випадках від цього правила доводилося відступати – але лише там, де знайти іншомовний оригінал виявилося фізично і технічно неможливим. Відтак, перекладачам Словника, крім французьких авторів, довелося водночас, на рівні окремих цитат і фрагментів, здійснювати українські переклади Аристотеля та Платона, Квінтиліана та Апулея, Леопарді та Віко, Спінози та Міля, Ніцше та Ґайдеггера… словом, торкнутися максимально широкого корпусу європейських філософських текстів, та ще й привести всі ці фрагменти перекладів у певну систему, виробивши по ходу справи спільні для всього колективу перекладачів правила відтворення іншомовної термінології, які до певної міри виявилися універсальними, а до певної міри, знов-таки, особливими для відтворення лише одного конкретного іншомовного устрою (як-от переклад специфічних концептів античної греки, або особливо розгалуженої англійської лексики для позначення різних феноменів почуттєвості).

Відповідно, українські перекладачі Словника, волею обставин і взятої ними на себе перекладацької задачі, нині пропонують українському філософському загалу не більше не меншеяквласнуверсіюукраїнськогодзеркалаєвропейськогомовно-філософськогомультиверсуму. Упорядниками цього видання обрані – і, ось, пропонуються читачеві – українські мовні ресурси для відтворення багатьох засадових філософських концептів основних філософських мовєвропейськогоконтиненту,–крімвласненеперекладних,присутністьякихвукраїнському філософському дискурсі на правах іншомовних запозичень має особливу цінність саме тим, що дає нашому вітчизняному дискурсу нагоду відчути його власні межі; останнє ж є суто необхідною передумовою усвідомлення його як одного з дискурсів багатомовної родини європейського філософування.

Можна сказати, що, поряд із донесенням до українського читача власне спостережень французьких авторів щодо змісту та історичної долі різних європейських філософських концептів, саме у розвитку й систематизації українського філософського лексикону на тлі

лексиконів інших європейських мов полягає особлива вартість даного видання в контексті теперішнього стану та перспектив розвитку вітчизняної філософії. Для деяких іншомовних філософських концептів при цьому знайшлися цілком традиційні українські аналоги; деякі інші були перекладені наново чи вперше, подекуди із застосуванням неологізмів та експериментальних мовних винаходів; деякі ж особливо специфічні концепти були залишені зовсім без перекладу, а натомість відтворені або рідною для них латинкою, або українською транслітерацією. Універсальність та одноманітність підходу до всіх «проблемних» концептів при цьому, певна річ, була абсолютно неприпустима: адже між практично повною перекладністю та практично повною неперекладністю існує цілий спектр проміжних випадків, кожен з яких потребує індивідуального й творчого підходу; але кожне конкретне перекладацьке рішення було піддане докладному обговоренню і приймалося остаточно лише як результат колективної згоди (перекладач – редактор статті – редактор розділу – літературний редактор).

«Ich werde am Du; Ich werdend spreche ich Du» – ця формула Мартіна Бубера з його книги «Ich und Du» (1923), вистражданої подіями Першої світової війни, стала дороговказним орієнтиром європейської філософії та культури усього двадцятого століття. Українською мовою це можна було б відтворити як: «Я постаю перед Ти; стаючи Я, говорю я: “Ти”». Якщо сьогоднішня Європа вже звично облаштовує своє культурне життя за цим славетним діалогічним принципом, сьогоднішній Україні, котра, попри всі перешкоди й негаразди, загалом прагне постати повноцінною європейською державою, подібного хисту ще треба вчитися. Українська філософія стане собою лише набувши вміння говорити «Ти» усім своїм європейським сестрам: філософії стародавніх греків та сучасних французів, латиномовних середньовічних схоластів та різномовних геніїв європейського Просвітництва. Цей Словник є нашою колективною спробою зробити – і способом, і результатом виконаної роботи – ще один важливий крок у цьому жаданому для нас усіх напряму. Сказавши «Ти», станемо собою.

** *

Французький оригінал Європейського Словника Філософій надрукований в одному томі, і статті в ньому розміщені в абетковому порядку. Вони складаються з трьох типів статей: 1) статті, присвячені певному терміну чи словосполученню одної з європейських мов (до яких додані також, із зрозумілих причин, гебрейська і арабська); 2) більш загальні статті, що характеризують якусь одну мову чи певні філософськи значущі особливості цієї мови; 3) статті, що не мають характеру самостійної, повноцінної статті, а лише відсилають до інших статей, так би мовити, «дороговкази». Редакційна колегія українського перекладу вирішила перекладати і друкувати весь обсяг Словника у п'яти томах, по одному тому на рік. Ця відмінність від оригіналу спричинила перебудову і деяке переосмислення подачі матеріалу

впершому томі (і так само плануємо в наступних томах). А саме, було прийняте рішення відібрати для першого тому найбільш засадові у філософсько-термінологічному аспекті терміни з різних філософських царин, які видаються важливими й необхідними для розвитку української філософської термінології та мислення і зможуть скласти певний мовний і смисловий фундамент для подальших перекладів. Водночас ми вирішили розташувати терміни не в абетковому порядку, а згрупувати їх згідно з класичним філософським розподілом, з чого й виникли запропоновані у першому томі рубрики. При цьому загальні статті, присвячені окремим мовам (тип 2 з вищенаведених), розміщено поза рубриками на початку книги, а статей-«дороговказів» (тип 3) поки що не було необхідності перекладати, отже жодної з них немає в цьому томі.

Структура звичайної термінологічної статті складається з наступних елементів, які йдуть

вуказаній послідовності:

1.Термін – назва статті українськими або латинськими літерами залежно від того, чи вважається даний термін більш-менш усталеним в українській науковій літературі у відповідному значенні, чи ні. Після назви додається це слово оригінальною мовою, а також