Evropeysky_slovar_filosofii

2. Зворотні деривації

Іншою особливістю англійської мови, що також має філософські наслідки, є те, що її бідність в аспекті флективної морфології компенсується легкістю та свободою конструювання різноманітних дериватів.

а. Номінативні деривати від прикметників, утворені за допомогою суфіксів ity, -hood, -ness, -y. Сформовані в такий спосіб складні утворення важко вирізнити у французькій мові й навіть перекласти; це призвело до суперечливих бриколажів у всьому корпусі сучасних французьких перекладів. Процитуймо найвідоміші проблемні місця: privacy «приватність», innerness «внутрішність» з іншим сенсом, ніж interiority, vagueness «неясність», goodness «доброта» як «добрий характер», rightness «справедливість», sameness «однаковість» як «тожсамість», ordinariness, appropriateness «звичайність, доречність», unaccountability «незбагненність».

b.Прикметникові похідні від іменників, утворені за допомогою суфіксів -ful, -ous, -y, -ic, -ish, -al (напр., meaningful, realistic, holistic, attitudinal, behavioral).

c.Дієслівні похідні від іменників чи прикметників, утворені за допомогою суфіксів -ize, -ify, -ate (naturalize, mentalize, falsify), або, якщо можливо, взагалі без суфікса; приклад недавно прочитаної статті: How not to Russell Carnap’s Aufbau «Як не расселізувати Aufbau Карнапа»(A.  Rіchardson, PSA, 1990).

d.Різноманітні віддієслівні похідні, утворені за допомогою таких суфіксів, як -able, -er, -age,

-ism (refutable, truth-maker).

Зворотність цих переходів до номіналізації чи вербалізації становить суттєву перешкоду уречевленню властивостей та актів, якого важко уникнути у французькій чи німецькій, де номіналізація робить поняття жорсткими й нерухомими (пор. intériorité та innerness, що більше позначає якість, парадоксальним чином майже ефект, а не сутність чи сферу). Проте така властивість побудови слів має і свій зворотний бік: поширення isms в англомовній філософії, зокрема, у філософії американській, що робить її переклад особливо важким, тим більше французькою, оскільки у французькій ismes надають перекладеним класифікаціям дуже схоластичного забарвлення. Окрім уславленого realism (реалізм), терміна, який протягом десятиріч був предметом настільки численних суперечливих визначень і дискусій, що вже став майже порожнім, процитуймо широко вживані, але особливо темні (для необізнаних у теоретичному контексті) поняття: cognitivism, noncognitivism, coherentism, eliminativism, consequentialism, connectionnism тощо. Ці терміни (на які найбільш плідною

єморальна філософія) зазвичай переносять у французьку мову без змін, тож вони стають свого роду новою міжнародною філософською мовою, що майже зрікається перекладу.

Загалом, в англійській мові (як і в німецькій) можна конструювати складні слова за допомогою поєднання двох слів незрівнянно вільніше та гнучкіше, ніж у французькій, – зокрема, немає потреби уточнювати логічні зв’язки між ними: toothbrush, pickpocket, lowlife, wetback, knownothing; щодо філософських термінів це теж є значним творчим засобом: aspectblind, language-dependent, rule-following, meaning-holism, observer-relative тощо; їх, звичайно, можна перекласти, але доволі незграбно.

3. До міжнародної філософської новомови?

Сучасна англомовна філософія прагне встановити стилістично нейтральну мову, яка була б прозорою для перекладу. Проте тут можна помітити певну кількість специфічних проблем  – переклад складних слів чи певних гнучкіших конструкцій англійської мови, що поширені в актуальному філософському дискурсі, роблять французькі переклади сучасних англійських філософських текстів дуже незграбними, навіть коли автор вдається до нейтрального та плаского стилю (the thesis that «теза, що…», the question whether «питання, чи…», mу saying that «моє ствердження, що…»). Такі труднощі відтворення, а також засоби конструювання, притаманні англійській мові, сприяють радше тому, що французькі аналітичні філософи пишуть одразу англійською, наслідуючи своїх численних європейських колег, тим самим

застосовуючи технічний «жаргон» (вже згадувались «ізми» та складні слова), часто важкостравний і невинахідливий щодо перекладу термінів (переважно транслітерованих). Ця ситуація є наслідком парадоксального характеру англійської, а потім і американської мови, що зробилась панівною філософською мовою другої половини ХХ ст.: це на позір проста й доступна мова, що претендує на певну універсальність, але вона структурована в лінгвістичному та філософському плані довкола головних точок спотикання (to do, -ing тощо), які часто роблять її неперекладною. Парадоксально, але саме ця неперекладність, а не псевдопрозорість відіграє головну роль у процесі універсалізації.

♦Див. вставку 2.

ІІІ.ПАРАДИГМА ОСТИНА: ПОВСЯКДЕННА МОВА ТА ФІЛОСОФІЯ

Близькість повсякденної та філософської мови, що сягає корінням класичної англомовної філософії, була теоретично розроблена у ХХ ст. Остином і резюмована виразом «філософія повсякденної мови». Філософія повсякденної мови цікавиться тим, what we should say when «що ми маємо сказати, коли». Це, можна сказати, «філософія мови», але за тієї умови, що ми не забуваємо: «коли ми з’ясовуємо, що ми маємо сказати, коли (…), ми знов-таки дивимося не лише на слова (…), а ще й на реалії, задля розмови про які ми вживаємо слова», як наполягає Остин (Philosophical Papers, p. 182).

Протягом ХХ ст. (точніше, між 1940 та 1960-ми роками) існували дві парадигми філософії мови: одна займалась логічним проясненням повсякденної мови, друга – досліджувала її іманентно. Питання повсякденної мови та способу ставлення до неї – нормативне прояснення чи дослідження зсередини – наявне й навіть засадове в традиції логічного позитивізму. Про це свідчать твори Вітґенштайна, його перехід від першого завдання філософії мови (створення ідеальної чи формальної мови для прояснення повсякденної мови) до другого (дослідження розмаїття вживань звичайної мови).

Такий розрив не дає змоги погодитись із твердженням Рорті в передмові до «The Linguistic Turn», що «єдина різниця між філософами ідеальної мови та філософами повсякденної мови  – це їхня незгода щодо питання, яку мову вважати ідеальною». За відмови від ідеї ідеальної мови чи зовнішньої щодо мови норми, відбувається радикальна зміна перспективи, що полягає у відмові від ідеї чогось, що існує поза мовою: ідеї, присутньої в усій філософській традиції, і навіть у сучасній аналітичній філософії.

Англійські філософи не надто захоплюються етимологією – вочевидь, тому, що її часто важче прослідкувати, ніж у німецькій чи навіть французькій мові, а це зневірює у певному типі коментарів. Проте все ж є кілька винятків, приміром, Бентамів аналіз слів in, or, between, and тощо, завдяки яким англійська мова конструює різновиди просторів, що виявляють дуже специфічну топологію. Для прикладу візьмемо слово between, яке французькою може бути передано лише як entre «між». Семантика та етимологія слова entre передбачає у французькій мові чисельник troіs «три», оскільки те, що «між», втручається як третій термін між двома іншими, які він роз’єднує чи поєднує (латиною in-ter означає en tiers «третій»). Інша ситуація в англійській мові, де between походить від числівника «два» (згідно з етимологією, by tween, попарно), тож не можна уявити іншого впорядкування, ніж у бінарний спосіб, навіть якщо маємо три чи більше класів:

…порівняння між (between) трьома? стосунки між (between) трьома? – відтінок самосуперечливості виявляється вже у вигляді цієї фрази. Згідно з одним зі слів у ній ідеться про три об’єкти; згідно з другим, їх не більше двох. (…) Коли триматись лише вжитку слова between, що ще може виникнути, крім загального, хоча й досить виразного відчуття, що об’єкти можуть у будь-якій послідовний спосіб бути зручно та ефективно порівняні лише один з одним? (…) Насправді з цієї причини англійська мова мусить працювати з певною вадою (the English language labours under a defect), яка, якщо порівняти англійську з іншими європейськими мовами, можливо, виявиться специфічною лише для неї. Завдяки етимології, а отже, й неусувному значенню (import) слова between, кількість об’єктів, до яких можна застосовувати цю операцію, обмежується двома. Латинським словом inter та французьким entre вочевидь не висловлюють такого обмеження.

Chrestomathia, p. 235–236.

філософиповинні«присвятитисвоїзусиллятому,щобільшевідповідалобїхньомурозміру(more nearly their own size)» (перекладачі перекладають size як mesure «міра», що видається занадто теоретичним: тут радше йдеться про розмір у матеріальному та повсякденному значенні):

Усе знати неможливо, то чому б не зайнятись іншими речами? (…) Переваги зволікання та співробітництва. Будь свого розміру. Маленькі люди (Be your size. Small men).

Розмова, цитована Урмсоном [з. фр. пер.].

Остин наполягає на тому, що в цій техніці дослідження слів (яку він зрештою назве «лінгвістичною феноменологією») немає нічого нового, вона постійно існувала від часів Сократа, здобуваючи «нечасті перемоги». Проте саме він уперше систематично застосував цей метод, що базується, з одного боку, на зручності та звичності предметів розгляду, а з другого – на загальній згоді (agreement), до якої він на кожному етапі призводить. Проблемою є досягнення згоди щодо початкового пункту, тобто щодо даного. Це дане, згідно з Остином,

– мова (langage) не як встановлений корпус висловлювань чи слів, а як царина згоди щодо того, «що ми маємо казати, коли… (what we should say when)». Ідеться про дані емпіричні (datum, а не given), або експериментальні.

На мою думку, досвід переконливо доводить, що ми досягаємо згоди щодо того, «що ми маємо казати, коли…», хоча я й погоджуюсь, що часто це довго та важко. Додам, що саме цього часто бракує філософії: попереднього datum, щодо якого може від самого початку запанувати згода (…). Ми не претендуємо за допомогою цього відкрити всю істину, наявну стосовно кожної речі. Ми відкриваємо лише факти, які ті, хто послуговуються нашою мовою протягом століть, помітили та залишили в перебігу еволюції нашої мови, бо ці факти були варті виокремлення з потоку та збереження.

Écrits philosophiques, p. 334.

Остинівська «згода» (agreement) можлива з двох причин:

1)Повсякденна мова не може претендувати на те, щоб бути останнім словом (last word). «Просто треба пам’ятати, що це перше слово (first word)» (Philosophical Papers, p. 185). Дослідження мови (langage) – це також дослідження «успадкованого досвіду та проникливості (acumen) багатьох поколінь людей» (там само).

2)Повсякденна мова – багате зібрання розрізнень; вона «втілює всі розрізнення, які люди вважали корисними зробити, та всі зв’язки, які вони вважали за корисне зазначити». Адже останні, безперечно, більш тонкі та ґрунтовні, ніж ті, що їх «могли б вигадати ви чи я у своїх кріслах після обіду» (Philosophical Papers, p. 182). Саме ця здатність зазначати відмінності робить з мови спільний інструмент, придатний для висловлювання про земні справи.

С. Хто це – «ми»? Питання Кейвела

Зрозуміло, що аналітична філософія, такою, як вона розвинулась, особливо у Сполучених Штатах, починаючи з 1940-х років віддалилась від остинівської парадигми та відмовилася водночас від певного типу філософського письма та лінгвістичних тонкощів. Однак це лише робить іще потужнішим і значущим рух за «повернення до Остина», який обстоює Стенлі Кейвел, та новий сенс філософії повсякденної мови, що виникає в нього та в сучасній американській філософії. Проте на яких підставах ми звертаємось до «нашого вживання»? І хто ці «ми», до яких безперестанку апелює Остин у своїх працях? Усе, що в нас є, повторимо, це те, що ми говоримо, та наша згода щодо мови. «Значення слова» (дане) визначають його вживанням, і для Остина ставити питання значення інакше (наприклад, у загальному сенсі чи шукаючи сутностей) – це нонсенс (див. NONSENSE). Пошук згоди не базується на значеннях чи визначеності здоровим глуздом. Згода, про яку говорить Остин, не має нічого від міжособистісної згоди, вона не ґрунтується на конвенції чи ефективних домовленостях. Ця згода об’єктивна настільки, наскільки це можливо; вона стосується і мови, і реальності.

Однак якою саме є природа цієї згоди? Звідки вона береться, і чому варто надавати їй такої ваги? Саме це питання ставить Кейвел насамперед у «Must We Mean What We Say?», а також у «The Claim of Reason» «Голос розуму»: що дозволяє Остину та Вітґенштайну говорити

те, що вони говорять, про те, що говоримо ми? Вочевидь, ідеться про певну претензію (див. CLAIM). Це те, що Вітґенштайн розуміє під нашою «згодою щодо суджень» і щодо мови: вона ґрунтується лише на собі, «на нас», як каже Кейвел у пасажі, що поєднує чимало проблемних щодо перекладу моментів:

Ми вчимо слова та навчаємо їх (We learn and teach words) у певних контекстах, і тому від нас очікують (we are expected to) і ми очікуємо від інших здатності проектувати ці слова на подальші контексти. Ніщо не гарантує, що ця проекція відбуватиметься (зокрема, ані в розумінні (grasping) універсалій, ані в розумінні книг чи правил); так само ніщо не гарантує, що ми робитимемо та розумітимемо ці ж проекції. Те, що загалом ми робимо, зумовлюється тим, що ми поділяємо спрямування інтересу та почуттів (That on the whole we do is a matter of our sharing routes of interest and feeling) (…). Людське мовлення та діяльність, розсудливість і суспільство (Human speech and activity, sanity and community) не ґрунтуються на чомусь більшому, ніж це, але й не на чомусь меншому. Це бачення настільки просте, наскільки й складне, і таке ж складне, як і (і саме тому, що) величне (as difficult as it is (and because it is) terrifying).

Must We Mean What We Say?, с . 52.

Те, що наша повсякденна мова базується тільки на собі, не лише становить джерело занепокоєння щодо обґрунтованості наших дій та слів, а й відкриває істину про нас самих, яку ми не завжди хочемо визнавати і яка полягає в тому, що я – єдине джерело цієї обґрунтованості. Саме тут приховано нове розуміння тієї обставини, що мовленнєва діяльність (langage) – це наша форма життя, точніше, її повсякденна форма. Мабуть, оригінальність Кейвела полягає у відкритті ним наново природи повсякденної мови для американської думки, а також у зв’язку, який він встановлює, особливо своїм зверненням до Емерсона і Торо, американських мислителів повсякдення, між цією природою мовленнєвої діяльності та людською природою, скінченністю. Саме в такому сенсі питання згоди у мовленнєвій діяльності переформульовує питання щодо повсякденного становища людини; прийняття першої йде у парі з визнанням другого.

У кейвелівській американізації філософії повсякденної мови в такий спосіб постає радикальна форма повернення до повсякденного (the ordinary). Проте чи не є це повсякденне, наприклад, повсякденне Емерсона в його «Essays», спробою відкрити, чи радше відчути (feel, taste) всю англійську філософію, від її початків? Тобто можна наблизити письмо Емерсона чи Джеймса в таких текстах, як «Experience» чи «Essays in Radical Empiricism», до англійських емпіристів у їхньому заклику до досвіду, даного та чуттєвого. Саме в цьому, без сумніву, полягає один із головних вимірів англійського філософського письма: завжди передавати нам більш відчутний смисл.

Жан-П’єр КЛЕРО та Сандра ЛОЖ’Є

Переклад Володимира Артюха За редакцією Андрія Васильченка та Олексія Панича

БІБЛІОГРАФІЯ

ADAMCZEWSKI Adam, Grammaire linguistique de l’anglais, Armand Colin, 1982. AUDARD Catherine, Anthologie historique et critique de l’utilitarisme, 3 vol., PUF, 1999.

AUSTIN J. L., Philosophical Papers, Oxford University Press, 1979; Écrits philosophiques, trad. fr. L. Aubert et A.L. Hacker, Seuil, 1994.

–How to do Things with Words, Oxford, Clarendon Press, Oxford, New York, 1962; Quand dire c’est faire, trad. fr. G. Lane, Seuil, 1970, rééd. «Points Seuil», 1991.

–Sense and Sensibilia, Oxford — New York, Clarendon Press, 1962; Le Langage de la perception, trad. fr. P. Gochet, Armand Colin, 1971.

–Discussion générale, in Cahiers de Royaumont. La Philosophie analytique. 1962.

BAYES Thomas, Essai en vue de résoudre un problème de la doctrine des chances, Société française des sciences et des techniques, «Cahiers d’histoire et de philosophie des sciences», n° 18, Belin, 1988.

BENTHAM Jeremy, Chrestomathia, Oxford, Smith & Burston – Clarendon Press, 1983.

– Deontology, éd. Ammon Goldworth, Clarendon Press, Oxford, 1983.

Водночас це не стосується вживання ser та estar у ролі зв’язки. Справді, економність та точність, що притаманні такому використанню, важко перекладаються на мови, котрі не мають у своєму розпорядженні подібного дублета. Поєднуючи підмет та присудок, ser та estar далеко не є звичайними службовими дієсловами, а передбачають важливі зміни у змісті речення. Вони визначають форму належності присудка підметові, відповідним чином протиставляючи звичайне випадковому, непряме безпосередньому, регулярне спорадичному та/або абстрактне конкретному. Можна, наприклад, сказати про фрукт, що він є зеленим, використовуючи дієслово ser для того, щоб вказати, що його поверхня представляє цей колір постійно. І навпаки, las uvas estan verdes «виноград зелений» – з estar – одразу дає зрозуміти, що йдеться про перехідний та конкретний стан визрівання винограду, тобто про сукупність особливостей, що виникають на певній стадії якогось процесу і, як такі, зазнають змін.

♦ Див. вставку 1.

Можливість відрізняти ці два типи ознак теоретично залишається відкритою для будьякого присудку. Водночас, повсякденний слововжиток є значно більш обмеженим. Як правило, якщо присудок виражено іменником, то означення буде використовувати дієслово ser. І навпаки, якщо присудок є прикметником, іспаномовна людина зазвичай використовуватиме обидва дієслова. Дуже часто вона свідомо намагатиметься розрізнити те, що вона розглядає як незмінну чи постійну рису підмета, і те, що в її очах видається змінним. І все ж правила використання цих дієслів інколи виявляються менш суворими. Можна, наприклад, сказати, і eso es perrmitido, і eso está permitido «це дозволено», але зазвичай користуються лише дієсловом ser, аби сказати «це обов’язково».

ІІ. «SER»/«ESTAR» ТА СЛОВНИК ГАЙДЕґґЕРА

Природно, що існування цього дублета мало свої наслідки у засвоєнні традиційного філософського словника. Проблема може спершу постати у дуже простих термінах: яким чином потрібно перекладати таке багате з точки зору філософії слово, як бути, та похідні від нього (або його «еквіваленти» в інших західних мовах) на мову, котра, як іспанська, зазвичай розділяє його значення та функції між принаймні двома різними термінами? Перший спосіб підступити до цього питання полягає в тому, щоб ігнорувати дублет та його можливості, обмежившись лише одним з його членів. З етимологічних міркувань, у разі такого обмеження традиційно обирається дієслово ser. Насправді, іспанська мова (як і інші мови романської групи) має у своєму розпорядженні цілий арсенал слів (ente, entidad, esencia тощо), міцно

Один з традиційних способів визначити вживання цього дублета в ролі зв’язки полягає в тому, щоб співвіднести його з опозицією суттєве/випадкове (див., серед іншого, R. J. Cuervo [ред.], Diccionario de construccion y regimen de la lengua castellana, Bogota, Instituto Caro y Cuervo, t. 3, 1994, p. 1076, а також A. VañóCerdá, Ser y estar + adjetivos, 1982, p. 16). Через ser формулюються суттєві визначення підмета; через estar, навпаки, лише випадкові. Однак, якщо брати його у строгому сенсі, виявиться, що таке протиставлення належить до зовсім іншого порядку.

Насамперед використання ser/estar як зв’язки стосується будь-якого типу означення, вираженого прикметником. Так, наприклад, цілком можливо предикувати людину, котра є блідою (а отже, приписувати їй випадкову якість), послуговуючись то дієсловом ser, то дієсловом estar. Крім того, опозиція суттєве/ випадкове у своєму звичайному використанні закладає строгу дихотомію. Одне й те саме означення, що належить одному й тому самому підмету, не може бути випадковою ознакою і при цьому бути частиною його сутності. Натомість ця точна антитеза не годиться для використання дублета в повсякденній мові. І  дійсно, ніщо не заважає Марії водночас estar bella i ser bella.

Насправді,першніжпобудуватиякуськласифікаціюозначеньабоособливостей,поточневикористання дублета зобов’язує відрізняти дві перспективи щодо різних мовних зворотів. Вживаючи дієслово ser, мовець зазвичай намагається передати факт, з яким він зустрівся або міг би зустрітись; вживаючи estar, навпаки, він наголошує на поодинокому або перехідному характері цього самого факту.

пов’язаних – завжди етимологічно – з формами латинського esse, що дозволяє їй виражати велику частину онтологічного словника.

У тому, що стосується Гайдеґґерового словника, саме такий шлях був обраний Хосе Гаосом, першим перекладачем «Буття і часу» на іспанську. Аби передати широке коло виразів, що містять форму Sein, вербальну або субстантивовану (наприклад, Sein, Seinfrage, Dasein, Zusein, Seinsart), він створив цілу мережу еквівалентів, де практично завжди було присутнім лише слово ser (відповідно, ser, pregunta que interroga por el ser, ser-ahí, ser relativamente a, forma del ser). У своєму «Вступі» (Introduccion a El Ser y el Tiempo de Martin Heidegger, 1971) Гаос обґрунтовує деякі слова, обрані ним для перекладу, зокрема ser ahí.

Puesto que hay que distinguir entre el Dasein y su Existenz, y esta tiene todos los derechos a la traducción existencia, hay que dar a aquel otra. ¿Cual?… Solo la «literal», el «calco» «ser ahí» resulta capaz de reproducir las capitales ideas de que el ser-ahí es su ahí y de que éste es como tal lugar como tiene la «constitución existenciaria» integrada por el «encontrarse» y el «comprender», éste constituido a su vez como «proyección», etc.

Оскільки необхідно відрізняти Dasein та його Existenz для того, щоб останній термін міг по праву перекладатися як existencia, потрібно передати іншим словом Dasein. Яким же? Лише «буквальний» переклад, «калька» ser ahí здатна передати основні ідеї, за якими «буття тут» є своїм «тут», і, як таке, передає поняття «місця», оскільки останнє має «екзистенційну конституцію», інтегровану через слова «перебувати» й «розуміти», що, у свою чергу, встановлюється як «проектування» тощо .

J. Gaos, p. 12.

Тим часом всі ці внутрішні міркування стосовно Гайдеґґерового тексту не можуть приховати  цілком реальної проблеми. В іспанській мові, як ми щойно говорили, для того, щоб показати положення даного предмета, факт існування когось «в тому чи іншому місці» (М. Мoliner, Diccionario del uso del español, 1990, p. 1220), використовується не ser, а estar. Тоді відкривається інша можливість: замість ігнорувати й обмежувати дублет, можна використовуватикожнийзйогочленівтам,децьоговимагаєіспанськийсинтаксис.Наприклад, у «Vocabulario filosofico» (Madrid, 1955) Хуана Сарагуети знаходимо для передачі Dasein синтез різних висловів, де вживається estar, і обґрунтування їхнього вибору:

Хоча Хосе Гаос (…) використав дієслово ser для перекладу Dasein (винайшовши вираз ser ahí), інші філософи запропонували для його перекладу звороти, що походять від дієслова estar. Ось приклади подібної передачі: estar en algo «estar у чомусь» (Хавьєр Субірі), el humano estar «людський estar» (Педро Лаїн-Ентральго), estar en el ahí «estar там» (Хосе Ортеґа-і-Ґассет), або просто el estar (Мануель Сакристан). Аргументація Гаоса щодо використання ser для перекладу Dasein є обґрунтованою, оскільки залучає систему кальок та еквівалентів, побудовану заради перекладу Sein und Zeit (…). Але зрозуміло, чому інші автори обрали estar для перекладу Dasein: присутність дейктичного da означає, що estar є відповідним до нього словом в іспанській мові, бо воно одразу і без насильства вказує на просторовочасовий характер, котрий da надає Sein.

J. Zaragüeta, p. 206.

ХочадляDaseinрішення,прийнятеХорхеЕдуардоРиверою,покищоостаннімперекладачем «Sein und Zeit» на іспанську (Сантьяго, 1997 рік), полягало в тому, щоб зберегти німецький термін, ця версія все ж таки стала добрим прикладом подібної лінії перекладу. Наведемо лише декілька прикладів. Mitsein передано через coestar, In-sein через estar-en, а In-der-Welt-sein

через estar-en-el-mundo. З метою збереження технічного характеру Гайдеґґерового словника, перекладач відтак вирішив дотримуватися звичного використання дублета в іспанській мові. Інколи, однак, його вибір надихається також міркуваннями, що виходять за межі граматики. Так, наприклад, трапилося у випадку перекладу, запропонованого для Vorhandenheit або Vorhandensein: estar-ahí. Подібний вираз уже був використаний перекладачами «Істини та методу» (1965) Х.-Г. ґадамера (Verdad y metodo, іспанський переклад A. Agud Aparicio і R.  de Agapito, університет Саламанки, 1988, p. 319, n. 29), які скористалися ним для передачі Dasein в описі Гайдеґґерового проекту ґадамером. Однак, за Риверою, якщо estar-ahí справді може передавати Dasein, це відбувається не у сенсі, введеному і тематизованому Гайдеґґером, а навпаки, у сенсі, який притаманний цьому слову в класичній німецькій мові й відтворює сенс

латинського existentia (Sein und Zeit, іспанський переклад J. E. Rivera, 1997, p. 462). Відтак, оскільки Vorhandenheit роз’яснює у Гайдеґґера цей традиційний сенс терміна Dasein (Sein und Zeit, § 9, p. 42), він має перекладатися формулою estar-ahí.

Саме в такій незвуженій перспективі можна зрозуміти коментарі, на півдорозі між перекладом та тлумаченням, іспанського філософа та есеїста Хуліана Маріаса. У своїй статті «Estar a la muerte» «Буття у бік смерті» (перше видання 1956, перевидано в Obras completas , vol. 3, 1959, p. 172-173) він досліджує два різних приклади, взяті з Гайдеґґерового словника: це концепти Sein zum Tode та In-der-Welt-sein. Наявні переклади для першого концепту штучним чином калькують німецький синтаксис. Так, наприклад, пропонувалося ser para la muerte «буття у бік [або: для] смерті», що за словами Х. Маріаса «мириться із браком літературності, некоректно спотворює сенс оригіналу, підкреслюючи більш ніж потрібно “морталізм” (…), котрий часто приписували Гайдеґґеру», – але разом з тим пропонувалося ser a muerte «бути на смерть» (як кажуть «боротися на смерть») або ser relativamente a la muerte «бути по відношенню до смерті». Однак жодна з цих пропозицій не враховує існування в іспанській мові поточної формули, яка, за автором, схоплює сенс Гайдеґґерового слова, не чинячи над ним «жодного лінгвістичного та концептуального насильства». Йдеться, як у заголовку статті, про estar a la muerte. Цей вираз зазвичай позначає факт, що хтось перебуває під неминучою загрозою смерті. Але ж у вислові Sein zum Tode йдеться саме про те, щоб «підняти до категорії людського життя, до “екзистенціалу”, як каже сам Гайдеґґер, таке становище людини, яке вона усвідомлює лише тоді, коли ця неминучість робиться особливо помітною» (se trata de elevar a categoria de la vida humana, a “existencial”, como dice el proprio Heidegger, esa condicion del hombre, de la que este no se da cuenta mas que en caso en que la inminencia es especialmente acusada, J. Marias, p. 173).

ЩодовисловуIn-der-Welt-sein,тутпроблемиперекладустаютьщебільшочевидними,просто через те, що в іспанській мові, «з дефісами чи без них», версія буквального перекладу ser en el mundo не має жодного сенсу. Натомість у цьому випадку вживають estar, аби недвозначно показати «включення (…) у все, що є місцем, простором», і це цілком природно передається через estar en el mundо. Більше того, знов-таки за твердженням Х. Маріаса, вживання дієслова estar передбачає своєрідне ангажування до реальності, що цілковито відповідає концепту німецького філософа. І справді, «якщо ser може позначати простий спосіб існування, не обов’язково реального (…), estar неминуче посилається на реальність: безумовно, Офелія “є” блідою, але лише жінка, котра “є” блідою, може бути реальною» (mientras el «ser» puede apuntar a un mero modo de ser, posiblemente irreal [...], el “estar” remite necesariamente a la realidad: quizá Ofelia “es” pálida, pero no puede ser sino real la mujer que “está” pálida, ibid., p. 173).

ІІІ. «ESTAR», «BIENESTAR» ТА «CIRCUN-STANCIA»

Проблеми перекладу, пов’язані з дублетом, виникають також у протилежному напрямі: що робити з estar у тих випадках, коли іспаномовний автор використовує його особливості порівняно з ser? Наприклад, у Х. Ортеґа-і-Ґассета ми знаходимо принаймні два пасажі, де спеціально використовується місцеве значення estar (практично відсутнє у дієслова ser). Обидва ці пасажі розвивають та уточнюють центральне поняття думки філософа: circon-stance «об-ставина».

Перший уривок міститься у четвертому уроці з метафізики цього автора (Unas lecciones de metafisica, 1974, p. 67–83). Аналіз концепту життя приводить автора до того, щоб наголосити, як неодмінну умову будь-якого випадку самосвідомості, ідею, що людина необхідно і сутнісно «знаходиться в оточенні того, що не є нею самою, знаходиться в окресленні, в об-ставині, у пейзажі» (se encuentra rodeado de lo que no es el, se encuentra en un contorno, en una circun-stancia, en un paisaje, p. 69). Наші зв’язки з цим Іншим полягають для нас насамперед у факті перебування (estar) в ньому. Але що в цьому випадку означає estar? Йдеться не про відношення частини до цілого, як це було б при розгляданні об’єкта, оскільки тут немає ніякої однорідності між «я» і тією просторово-часовою та суспільною оболонкою, яка є його обставиною. Навпаки,