tobv

ТЕМА 5: Кам'яні роботи

План

1.Галузь застосування кам'яних робіт у сучасному будівництві.

2.Технологічний нормокомплект при кам’яних роботах.

3.Подача цегли і розчину на робочі місця. Організація робочого місця муляра.

4.Системи перев'язки швів. Способи укладання цегли.

5.Технологія і організація робіт при укладанні фундаментів та стін підвалу.

6.Оформлення актів на закладку фундаментів.

7.Технологія і організація робіт при кладці стін і ув'язка цих робіт з монтажем збірних елементів.

8.Виконання кам'яних робіт у зимових умовах.

9.Особливості кам'яної кладки при будівництві будівель у сейсмічних районах.

10.Контроль якості кладки.

11.Оформлення технічної документації при виконанні кам'яних робіт.

12.Розрахунок комплексної бригади. Організація робіт.

Література:

1.Атаев С.С., Данилов Н.Н. и др. Технология сгроительного производства. -М.: Стройиздат, 1984.

2.Данилов Н.Н., Булгаков С.И., Зимин М.Н. Технология и организация сгроительного производства. - М: Стройиздат, 1988.

3.Ярмоленко М.Г., Терновой В.І. та інші. Технологія будівельного виробництва. - К.: Вища школа, 2003.

4.Крикунов Г.М., Резніченко П.Т. Охорона праці в будівництві.-К.: ІСДО.-1994.- 272с.

5. Расход материалов на общестроительные работы.-Справ.С.И. Днипровский, В.И. Лубянов, В.А. Прохоровский и др.-2-е изд., перераб.-К.: Будивэльнык, 1988.- 559с.

6.СНиП III-4-80. Правила производства и приемки работ. Техника безопасности в строительстве.: М.,Стройиздат, 1981.-255с.

7.ДБН Д.2.4-3-2000. Сборник 3. Стены 8.ДБН Д.2.2-38-99. Сборник 38. Каменные конструкции гидротехнических сооружений.

Кам'яні роботи – це складний будівельний процес, в якому основою є

кладка з природних чи штучних каменів несучих і огороджувальних конструкцій

громадських, промислових будинків та інженерних споруд. Кладку виконують на

будівельному розчині вручну або за допомогою підйомних кранів з дотриманням

правил розрізування.

При цьому використовують природні і штучні каменеподібні матеріали у вигляді цегли, каменів, блоків (Мал. 7.55), а також облицювальні та теплоізоляційні матеріали як правильної, так і неправильної форми. До матеріалів правильної форми належать штучні вироби, отримані технологічним переробленням вихідної мінеральної сировини (керамічні, силікатні та бетонні стінові вироби – цегла, штучні камені, дрібні й великі блоки, профільні та облицювальні елементи), камені з гіпсових порід, вироблені з блоків природного каменю або безпосередньо з моноліту випилюванням чи виколюванням з наступним чистовим або напівчистовим обробленням (великі та дрібні блоки,

тесовий камінь, профільні та облицювальні вироби з мармуру, вапняку, туфу,

доломіту, гіпсу, граніту тощо).

Мал. 7.55 Кам’яні штучні вироби для кам’яної кладки:

а – цегла повнотіла і порожниста потовщена; б- керамічний камінь звичайних і модульних розмірів; в – дрібні бетонні блоки (пів блок і блок з гофрованою і

хвилеподібною фактурою); г – великі блоки зовнішніх стін; 1 – простінковий блок; 2 –

блок-перемичка; 3 – підвіконний блок

До каменів неправильної форми належить бутовий камінь (бут) – куски каменю грубого оброблення розміром не більше ніж 50 см за найбільшим виміром. Бутовий камінь може бути рваний і постелистий.

Залежно від виду застосовуваного каменю розрізняють кладку з природних і штучних каменів.

Цегляну кладку зі звичайної глиняної чи силікатної цегли застосовують для зведення стін, простінків, стовпів, перемичок, арок і склепінь, перегородок; з

вогнетривкої цегли – для конструкцій, які працюють в умовах високих температур (промислові печі, димарі).

Дрібноблокову кладку виконують із штучного та природного каменю правильної форми (керамічних, бетонних і шлакобетонних, гіпсових, силікатних і каменів із вапняків, черепашнику і туфів), маса яких (до 16 кг) дає змогу укладати їх вручну під час зведення стін, простінків, стовпів і перегородок.

Тесову кладку виконують із природних каменів, яким надано правильної форми. Вона призначена для зведення й облицювання монументальних будівель та інженерних споруд.

Бутобетонну кладку з каменю і бетону застосовують для зведення фундаментів і стін підвалів з урахуванням ґрунтових умов у розпір зі стиками траншей або опалубки.

Великоблокову кладку виконують з блоків, виготовлених із бетону,

керамзито- і шлакобетону, цегли і керамічних каменів або з природного каменю

(вапняків, туфів та ін.). Фундаменти і стіни зводять, як правило, стріловими кранами.

Кладку виконують тільки горизонтальними рядами (див. Мал. 7.56, а).

Камені, які викладені довшим боком – ложком – уздовж стін, утворюють ложковий ряд, коротшим боком – поперечником - поперечниковий ряду а відносно фасаду будівлі – зовнішню і внутрішню версти.

Заповнення між верстами називають забуткою. Нижня грань каменю, що передає зусилля, і верхня, що їх сприймає, називаються постелями; зазор між каменями, який заповнюють розчином, – швом. Розрізняють горизонтальні та вертикальні шви. Форма шва залежить від подальшого опорядження поверхні кам'яних конструкцій. Під штукатурку та облицювання кладку ведуть упустушовку (глибина пустого шва становить 10 – 15 мм).

У випадку коли кладку ведуть під розшивання з наданням швам відповідної форми, зазор між каменями повністю заповнюють розчином (Мал. 7.56, б).

Правила розрізування кам'яної кладки. Як зазначено вище, заповнення між верстами називають забуткою. Забутка може складатися з ложкових і поперечникових забутівних рядів.

Товщина швів при кладці каменів правильної форми і великих блоків регламентується і має становити: для горизонтальних швів 10– 15 мм за середньої товщини 12 мм; для вертикальних швів – 8– 12 мм за середньої товщини 10 мм.

У процесі виконання кладки зовнішній поверхні горизонтальних і вертикальних швів може надаватись певна форма – опукла, угнута, неповна,

впідрізку. Під опоряджувальні покриття кладку ведуть упідріз, а у випадку значного навантаження від ваги опоряджувальних покриттів – впустошовку.

Глибина незаповнення розчином швів не повинна перевищувати 15 мм для стін і

10 мм – для стовпів, в останніх впустошовку виконують тільки вертикальні шви.

Під дією навантажень один відносно одного окремі камені повинні мати певну форму і в процесі укладання їх слід розміщувати у визначеному порядку, тобто мають бути дотримані певні правила розрізування кладки на окремі камені. Під розрізуванням розуміють членування кладки на шари - ряди і на окремі камені.

Існують три основних правила розрізування кам'яної кладки.

Перше правило розрізування: постелі каменів, викладених у ряди (версти,

забутки), мають укладатися перпендикулярно до сил, що на них діють, або сприймати зусилля під кутом, який запобігав би зсуву каменів. Кут з урахуванням двократного запасу міцності не повинен перевищувати 15 – 17°.

Друге правило розрізування: кожний ряд кладки має ділитися на окремі камені системою вертикальних площин, одні з яких перпендикулярні до верстових рядів кладки, а інші – паралельні їм (Мал. 7.56, г). У разі невиконання цього правила можливе розклинення рядів або сколювання частин каменів (рис, 7.56, д).

Третє правило розрізування передбачає перев'язування вертикальних швів за умови недопущення збігу в суміжних рядах кладки поперечних і поздовжніх швів (Мал. 7.56, є). У разі порушення цього правила можливе розрізання масиву кладки на окремі стовпчики, нездатні до самостійної роботи (Мал. 7.56, є).

Мал. 7.56. Елементи кладки та особливості її розрізування:

а – елементи кам'яної кладки; б – розшиті шви; в – дія на кладку похилої сили; г – правильне розташування площин розрізування; д – неправильне розташування; є – кладка без перев'язування швів; є – кладка з перев'язуванням швів; / – поперечник; 2 –

ложок; З – постіль; 4 – горизонтальний шов; 5,6 – вертикальні поздовжній і поперечний шви; 7, 9, 10 – зовнішня і внутрішня ложкові й поперечникові версти; 8 – забутка; 11, 12, 13 – розшиті шви (неповний, угнутий, опуклий)

Розчини для кам'яної кладки. За видом в'яжучого розчини поділяють на прості (цементні, вапняні, гіпсові) та складні, або змішані (цементно-вапняні,

цементно-глиняні).

Цементні розчини використовують у процесі зведення підземної та надземної конструкцій, які несуть великі навантаження (стіни, простінки, стовпи,

армована кладка), а також конструктивних елементів, що працюють у насичених водою ґрунтах.

Вапняні розчини застосовують для кладки конструкцій, що працюють у сухих умовах і сприймають незначні навантаження.

Цементно-вапняні і цементно-глиняні розчини використовують у конструкціях, які працюють у сухих та вологих умовах.

Як заповнювач використовують кварцовий, шлаковий або пемзовий пісок і отримують важкі (холодні) розчини зі щільністю 1500 кг/м та легкі (теплі) зі значно меншою щільністю.

Марка розчину визначається границею міцності на стискання кубика з ребром завдовжки 70,7 мм на 28-й день твердіння. За нормальних умов використовують розчини марок М4, М10, М25, М50, М75, М100, М150, М200; в

осінньо-зимовий період – розчини більших марок – від М10 до М300.

Розчини мають бути пластичними та водоутримувальними.

Пластичність розчину залежить від водов'яжучого відношення (В/В) і

визначається величиною занурення в нього стандартного конуса. Так, для бутової кладки застосовують розчини з рухливістю 4–6 см, для кладки із цегли, бетонних силікатних і природних каменів правильної форми – 9–13 см.

В умовах сухого та жаркого клімату рухливість розчину для цегляної кладки має становити 12–14 см.

Для збільшення рухливості розчину та водоутримувальної властивості до його складу вводять добавки-пластифікатори (глину, вапно, сульфітно-спиртову барду та ін.). Розчини слід готувати механізованим способом у розчинозмішувачах примусової дії.

Інструменти і пристрої для кам'яної кладки. Процес кладки складається із виробничих і контрольно-вимірювальних операцій, що виконуються за допомогою відповідних інструментів та пристроїв (див. Мал. 7.57). Виробничі операції здійснюються з використанням різних інструментів: за допомогою лопатки перемішують розчин в ящику і подають його до місця укладання;

комбінованою кельмою розрівнюють розчин з одночасним заповненням вертикальних швів, підрізують розчин і сколюють цеглу; кувалдами і трамбівками розколюють і занурюють камені у бетонну суміш за бутової і бутобетонної кладках; молотком-кирочкою обрубують і стісують цеглу і керамічні камені;

розшивками надають швам, заповненим розчином, відповідної форми.

Мал. 7.57. Типовий ручний інструмент:

а – комбінована кельма; б – кельма для вогнетривника; в – ківш для

вогнетривкого розчину; г – молоток-кирка; д – кирка з лезом із твердого сплаву; є –

розшивка; є – щуп робочий

Під час контрольно-вимірювальних операцій користуються інструментами і пристроями: рулетками і сталевими метрами – для розмітки прорізів примикань і перетинів стін; шнуром-причалкою – для фіксації горизонтальності та прямолінійності верхніх граней і товщини верстових рядів (шнур-причалку закріплюють до повзунів порядовок або причальних скоб і натягують; причальні скоби застосовують під час кладки внутрішньої версти); гнучким водяним рівнем

– заповненою водою гумовою трубкою завдовжки 4–5 м зі скляними трубками на кінцях – у разі перенесення вертикальних відміток; будівельним рівнем завдовжки

500 чи 700 мм – для контролю горизонтальності і вертикальності площин кладки;

правилом – дерев'яною рейкою в перерізі 30x80 мм, завдовжки 1,5 2 м або дюралюмінієвою завдовжки 1,2 м – для контролю лицевої площини кладки;

виском – для контролю вертикальності кутів і площин конструкцій (висок масою

200–400 г застосовують для кладки в межах ярусу або поверху, а висок масою

600– 1000 г – для зовнішніх кутів, простінків і пілястрів у межах кількох поверхів).

Помости і риштування. Для зміни рівня робочого місця мулярів застосовують спеціальні інвентарні помости та риштування (див. Мал. 7.58).

За допомогою цих пристроїв ведуть кладку стін одноповерхових і сільськогосподарських будівель заввишки 6 м. Риштування встановлюють ззовні будівлі на підкладки з дощок, які кладуть на сплановану поверхню землі або підвішують до верхніх підтримувальних конструкцій (консольних балок, ферм,

кронштейнів), що прикріплені до каркасу будівлі.

Трубчасті безболтові риштування мають вигляд просторової конструкції заввишки до 40 м, яка складається із двох рядів стояків, що встановлені в башмаки і нарощені трубами-секціями завдовжки 2 чи 4 м, діаметром 60 мм, та ригелів завдовжки 2 м такого самого діаметра, дерев'яного щитового настилу завтовшки 50 мм; секцій огорож і легких металевих драбин, гаків і анкерів для кріплення стояків до стіни будівлі (див. Мал. 7.58, є).

Підвісні струнні риштування складаються з верхніх підтримувальних конструкцій і підвісок (струн) зі сталі круглого перерізу з вушками і шарнірними стиками, прогонів, щитів настилу огороджень і драбинок (див. Мал. 7.58, д).

Під час зведення цегляних стін і перегородок багатоповерхових будівель широко застосовують блокові (див. Мал. 7.58, а) і шарнірно-панельні помости

(див. Мал. 7.58, б) з відкидними опорами, які дають можливість змінити їхню висоту від 1 до 2 м, а також переносні площадки для кладки зовнішніх стін сходово-ліфтової клітки (див. Мал. 7.58, г).

Мал. 7.58. Помости і риштування для кам’яної кладки:

а – інвенарні блокові помости; б – шарнірно-панельні помости; в – установлення блокових помостів для кладки стін сходової клітки; д – підвісні; 12 струнні риштування; 1 – каркас блока; 2,11 – відкидні опори; 3 – ланцюг (канат) для закріплення відкидної опори; 5,16,24 – робочі настили; 6 – канатні підвіски; 7 – кільця для установлення риштувань для кладки третього ярусу стін; 8 – прогін робочого настилу; 9, 22 –

інвентарні огорожі;10 – гак для закріплення відкидної опори; 12 – дерев’яні опорні бруси (нижній і верхній); 13, 18троси; 14 – скоби для стояка огорожі; 15 – вушко для