2.1. Характеристика незавершеного виробництва та сутність умовних (еквівалентних) одиниць продукції. Сервісні та виробничі фірми

Будь-який продукт чи послуга, які є в основному однорідними і виготовляються чи надаються з певною періодичністю, можуть потребувати калькулювання за процесами. Розглянемо три фірми: сервісну фірму, JIТ-орієнтовану виробничу фірму і традиційну виробничу фірму.

Обробка чеків у банку, очищення зубів у кабінеті стоматолога, авіаційні перевезення між Калгарі і Вінніпегом, сортування листів відповідно до поштового коду, прання і прасування білизни — все це приклади однорідних послуг, які надаються з певною періодичністю. Хоч не можна здійснювати "складування" послуг, проте сервісні компанії можуть мати рахунки незавершеного виробництва. Наприклад, група податкових декларацій на кінець звітного періоду може бути оброблена не до кінця. Однак багато послуг надається так швидко, що незавершеного виробництва не існує. Очищення зубів, похорон, хірургічні операції, чищення килимів — це лише кілька прикладів, де незавершеного виробництва, по суті, не існує. Отже, попроцесне калькулювання тут досить просте. Щоб обчислити собівартість одиниці продукції, загальний обсяг витрат за період ділиться на обсяг наданих послуг.

Виробничі фірми також можуть працювати без суттєвого незавершеного виробництва. Зокрема, JIТ-орієнтовані виробничі фірми вважають утримання великих обсягів незавершеного виробництва марнотратством. Подібні компанії намагаються підтримувати обсяг незавершеного виробництва на досить низькому рівні. До того ж JIT-орієнтовані фірми будують свій виробничий процес таким чином, щоб витрати на продукцію було визначено шляхом калькулювання за процесами.

У багатьох JIТ-орієнтованих фірмах створюються виробничі осередки, які виробляють продукт чи складальний вузол від початку до кінця. Витрати накопичуються в межах осередку протягом періоду. За той самий період вимірюється і випуск осередку. Собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення витрат за період на обсяг випуску за період. У цьому випадку не існує двозначності при вирішенні питання, які витрати відповідають даному періоду і як вимірюється випуск. Одна з цілей застосування методів ЛТ-виробництва — спрощення.

Нарешті, традиційні виробничі компанії можуть мати значні залишки незавершеного виробництва на початку і в кінці періоду. Саме наявність незавершеного виробництва і є причиною ускладнень при попроцесному калькулюванні собівартості. Подібні ускладнення є наслідком кількох факторів: наявності незавершеного виробництва на початок і на кінець періоду, різних підходів при визначенні залишку незавершеного виробництва на початок періоду, а також нерівномірного здійснення виробничих витрат. Хоч систему попроцесного калькулювання використовують і виробничі, і сервісні компанії, проблему обліку незавершеного виробництва і готової продукції вирішують лише виробничі компанії.

Розрахунок величини собівартості одиниці продукції, випущеної протягом звітного періоду — це ключова частина звіту про виробництво. Величина собівартості одиниці продукції необхідна як для визначення величини собівартості продукції, випущеної підрозділом, так і для оцінки залишку на рахунку "Незавершене виробництво" на кінець періоду. Ми можем подумати, що це досить легко — варто лише розділити загальні витрати на кількість одиниць виробленої продукції. Тим часом саме наявність запасів незавершеного виробництва призводить до виникнення проблем. По-перше, визначити саме поняття одиниці продукції за умов, коли частина продукції протягом періоду завершується повністю, а частина, що залишається в незавершеному виробництві, частково, — вже проблема. Це питання вирішується за допомогою поняття умовних (еквівалентних) одиниць випуску. По-друге, як необхідно розглядати собівартість незавершеного виробництва на початок періоду? її необхідно додавати до витрат поточного періоду, чи спершу відповідні вироби слід передати до наступного підрозділу? Для вирішення цієї проблеми було розроблено два методи: метод середньозваженої і метод ФІФО.