Метод на основі собівартості реалізації в точці розподілу

Коли застосовується метод на основі вартості реалізації в точці розділення, комплексні витрати розподіляються по спільно виробленим продуктам пропорційно оцінкам виручки від їх реалізації, при цьому передбачається, що більш високим цінам реалізації відповідають більш високі витрати. До певної міри цей метод точніше назвати засобом розподілення прибутку або збитків відповідно з виручкою від реалізації, а не методом розподілення витрат.

При застосуванні двох методів результати істотно розрізняються. Таким чином, вибір методу розподілу комплексних витрат по видах продукції в сильній мірі впливає як на вимір величини прибутку, так і на оцінку товарно-матеріальних запасів. [8, с. 186-188]

Метод чистої вартості реалізації

При розгляді вищезазначених методів ми виходили з допущення, що всі продукти реалізуються в точці розділення і що після цієї крапки жодних додаткових витрат немає. Проте на практиці цілком ймовірно, що окремі вироблювані продукти після точки розділення піддадуться індивідуальній обробці, оскільки в самій цій крапці вони доки не мають ринкової вартості. Тому, щоб оцінити вартість реалізації в точці розділення, необхідно використовувати оцінку вартості реалізації у момент продажу, а від нього рухатися назад. Цей метод називається методом чистої вартості реалізації. Чисту вартість реалізації в точці розділення можна оцінити, віднімаючи витрати на подальшу обробку з вартості реалізації. [8, с. 188]

Метод постійної долі валового прибутку

Коли продукти піддаються подальшій обробці після точки розділення, доля валового прибутку в об'ємі реалізації для кожного з них різна. Можна стверджувати, що оскільки всі три продукти получені після одного процесу, то вони повинні принести однаковий в процентному відношенні валовий прибуток. При використанні методу постійної долі валового прибутку комплексні витрати розподіляються так, щоб процентна доля в загальному валовому прибутку була однаковою для кожного окремого продукту. Комплексні витрати розподіляються так, щоб процентна доля валового прибутку для кожного з продуктів дорівнювала показнику загального валового прибутку. Процентна доля валового прибутку розраховується шляхом віднімання загальної собівартості трьох продуктів із загальної виручки від реалізації, а потім величина прибутку виражається у вигляді процентної долі від реалізаційної виручки. Для кожного продукту обчислюється необхідна доля валового прибутку. Потім віднімається величина витрат на подальшу обробку, і різницею являються розподілені комплексні витрати. При використанні методу постійної долі валового прибутку обов'язково передбачається, що залежність між собівартістю і виручкою від реалізації для кожного окремого продукту є постійною. Проте життєва практика про це не свідчить, оскільки не спостерігається однакової долі валового прибутку для окремих продуктів в компаній, випускаючих безліч різних продуктів і не маючи комплексних витрат. [8, с. 189]

Порівняння розглянутих методів

Які чинники слід взяти до уваги при виборі найбільш відповідного методу розподілу комплексних витрат? Критерій причинно-наслідкової залежності тут використовувати не можна, оскільки в цьому випадку не існує причинно-наслідкової залежності між окремими продуктами і понесеними комплексними витратами, оскільки тут ці витрати йдуть не на окремі види продукції, а на все відразу. Якщо не можна скористатися критерієм причинно-наслідкової залежності, розподіл витрат потрібно здійснювати на основі отриманих вигод. Якщо ж отримані вигоді не можуть бути численно виміряні, витрати слід розподіляти по принципу справедливості. Краще всього для визначення отриманих вигод підходить метод чистої вартості реалізації або метод на основі вартості реалізації в точці розділення. В останнього з них є додаткова перевага — простота обчислень, якщо, звичайно, можна отримати дані за реалізаційними цінами в точці розділення. Проте методом чистої вартості реалізації важко скористатися в галузях, в яких є багаточисельні подальші (після точки розділення) процеси обробки або в яких багато таких точок розділення. Подібні труднощі обчислювального характеру зустрічаються і при вживанні методу використання натуральних показників, оскільки в деяких галузях не існує спільного знаменника, що дозволяє звести воєдино всі фізичні параметри для кожного продукту. Наприклад, вихід в якомусь процесі може включати тверді, рідкі і газоподібні складові. Також робить вплив і мета, з якою здійснюється розподіл комплексних витрат. Окрім завдань оцінювання товарно-матеріальних запасів і визначення прибутку розподіл комплексних витрат може використовуватися і як механізм ціноутворення — для встановлення ціни реалізації продукції. Наприклад, деякі підприємства комунальних послуг вимагають плату зі своїх споживачів за роботу систем загального призначення. Якщо ринкових цін не існує, ціна реалізації швидше за все встановлюватиметься шляхом додавання до витрат, розподіленим по видах продукції, достатньої маржі прибутку. У цьому випадку, звісно, метод розподілу комплексних витрат в значній мірі впливатиме на собівартість продукції, а вона у свою чергу — на ціну реалізації. Проте якщо цін зовнішнього ринку не існує, застосовувати методи визначення виручки від реалізації для розподілу комплексних витрат буде нелогічно. В цьому випадку з'явиться свого роду замкнутий круг, оскільки розподіл витрат впливає на ціни реалізації, які у свою чергу визначають знову розподіл витрат, що знову позначається на цінах реалізації і виручці і так далі. Тому, якщо цін зовнішнього ринку не існує, для цілей ціноутворення слід скористатися методом використання натуральних показників. Якими методами користуються компанії на практиці? Обширних статистичних даних з цього питання немає, за винятком роботи Слейтера і Вуттона по Великобританії. Дані їх дослідження представлені у табл. 3.2.1.

Дослідження Слейтера і Вуттона по вибору методу розподілу комплексних витрат

Табл. 3.2.1.

Методи	%
Метод використання натуральніх показників	76
Метод на основі виручки від реалізації	5
Метод на основі домовленостей	19
Інші методи	14

Примітка. Загальна сума вказаних методів перевищує 100%, оскільки деякі компанії застосовують більш ніж один метод. Видно, що найчастіше застосовується метод використання натуральних показників. У реальному житті компанії, як правило, удаються до методу, при якому фізичні параметри продукції, що підучується в ході спільного виробництва, можуть бути виміряні досить просто. Проте для багатьох організацій встановити загальний показник виміру виявляється досить складно. Щоб здолати цю трудність, вони оцінюють вартість товарно-матеріальних запасів за очікуваною чистою вартістю реалізації, з якої віднімають норматівний розмір маржі прибутку. Аналіз по галузях показує наступне:

Аналіз по галузях

Табл. 3.2.2.

Тип компанії	Основний використовуваний метод розподілу комплексних витрат
Хімічні	Метод на основі вартості реалізації в точці розділення або метод оцінки чистої вартості реалізації
Вугільноперероблюючі	Метод натуральних показників
Вуглехімічні	Метод натуральних показників
Нафтопереробні	Комплексні витрати не розподіляються

Автори вказаної роботи відзначають, що більшість нафтопереробних компаній вважають, що складність виробничих процесів і величезна кількість спільно вироблюваних продуктів на виході зробили який-небудь осмислений розподіл витрат між продуктами неможливим. [8, с. 190-191]