3. Вибір методу отримання заготовки

1. За маркою матеріалу і за типом виробництва призначається два методи отримання заготовки.

Доцільність того чи іншого методу оцінюється за техніко-економічними показниками. Цю оцінку здійснюють за мінімумом наведених витрат на виготовлення заготовки.

2. Якщо заготовка виготовляється із прокату, то собівартість визначається за формулою:

S_заг.= М +С_о.з.,

де М – затрати на матеріал, грн.;

С_о.з. – технічна собівартість операції правки, калібрування прутків, рубки заготовки.

,

де С_п.з. – наведені затрати на робочому місці коп./год.;

Т_ш.к. – трудомісткість правки, калібрування, різки і т.п.

Затрати на матеріал визначаються за формулою:

,

де Q_з – маса заготовки, кг.;

S – ціна 1 кг. заготовки, грн.;

Q_г – маса готової деталі, кг.;

S_відх – ціна 1т. відходів, грн.

Для визначення маси деталі і маси заготовки деталь розбиваємо на елементарні фігури і підраховуємо об’єм деталі.

,

де V_і – елементарний об’єм, см³;

р – питома вага, г/см³.

Для визначення маси заготовки необхідно орієнтовано назначити припуск 1,5-2мм і підрахувати масу заготовки. При цьому враховують, що при різних способах отримання заготовки припуски будуть різні.

Вартість заготовки, отримана литтям, визначається за формулою:

,

де С_і – базова вартість 1т. заготовки, грн..

– коефіцієнти, які залежать від класу точності, групи складності, марки матеріалу і обсягу виробництва заготовок [1] [2];

Q і q – вага заготовки і вага деталі відповідно.

Економічний ефект для співставлення способів отримання заготовки визначають за формулою:

Е_з = (S_заг1-S_заг2)^.N,

де N – програма випуску.