10. Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Неповнолітніми є особи, які не досягли 18 років, але кримінальне право визнає дієздатними осіб, що досягли 16 років, а у випадках, прямо передбачених законом, - і з 14 років.

Отже, за загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

У кримінальному праві особа вважається такою, що досягла певного віку не у день свого народження, а з наступної після дня народження доби. У тих випадках, коли точно вік особи встановити неможливо, днем досягнення певного віку вважається останній день місяця або року, якщо вони відомі. А коли ні місяць, ні рік точно не відомі, а називається лише приблизний час народження у вигляді інтервалу (у межах від і до), то день настання певного віку визначається виходячи з мінімальної межі.

Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за злочини, визначені ч. 2 с. 22 ККУ, наприклад: умисне убивство, умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників та ін.

ККУ виключає можливість кримінальної відповідальності осіб у віці до 16 років за злочини, скоєні з необережності.

Крім цього, кримінальна відповідальність неповнолітніх має такі особливості:

• сам факт скоєння злочину неповнолітнім є пом’якшуючою обставиною (п. 3 ст. 66 ККУ);

• до неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань, як штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі певний строк;

• до них можуть бути застосовані такі додаткові покарання, як штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

• як правило, позбавлення волі неповнолітнім призначається на строк не більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, та при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків – на строк до 15 років;

• вони відбувають покарання у виховно-трудових колоніях для неповнолітніх;

• неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, зокрема:

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, а також окремих громадян на їх прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

д) направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк до трьох років;

е) суд може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя;

ж) для них передбачені пом’якшені умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання – за амністією, у результаті помилування, за відбуття частини покарання тощо.

Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспільно небезпечне діяння, яке законом віднесене до тяжких злочинів, необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, санкціонованою прокурором, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб (ст. 7-3 Кримінально-процесуального кодексу України (КПКУ).