3. Поняття й ознаки злочину та класифікація злочинів

Злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Офіційне поняття злочину дається у ст. 11 ККУ, згідно з якою «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину».

Отже, загальними ознаками злочину є: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність та винність.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що ним спричиняється або створюється загроза спричинення істотної шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Ступінь суспільної небезпечності злочину залежить від розміру заподіяних збитків, об’єкта посягання, способу посягання, умов місця, часу та обстановки його скоєння, а також від суб’єктивних ознак скоєного – форми вини, мотиву і мети.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності кримінальний закон розрізняє такі види злочинів, як: особливо тяжкі, тяжкі, середньої тяжкості та невеликої тяжкості.

Особливо тяжкими визначаються злочини, за скоєння яких закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.

Тяжкі – це злочини, які передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Злочинами середньої тяжкості визначаються такі, за скоєння яких закон передбачає позбавлення волі не більше п’яти років.

Злочинами невеликої тяжкості є злочини, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, м’якше покарання.

Винність передбачає відповідне психічне ставлення особи до свого діяння та його наслідків, яке може проявлятись у формі умислу або необережності. При цьому умисел поділяється на прямий і непрямий, а необережність – на злочинну самовпевненість і злочину недбалість.

Злочин визнається скоєним умисно, коли особа, яка його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. Якщо особа бажала настання цих наслідків – умисел прямий, а якщо свідомо припускала їх настання – умисел непрямий (евентуальний).

Злочин визначається скоєним з необережності, коли особа, яка його скоїла, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або коли вона не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість).

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим кодексом, але через мало значущість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Згідно з ККУ обставинами, які виключають злочинність діяння є також: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус, виконання наказу чи розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком, виконання спеціального завдання із запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Слід зауважити, що перераховані ознаки злочину є загальними ознаками злочину як явища, що ж стосується характерних ознак певного (конкретного) виду злочинного діяння, то вони охоплюються таким поняттям, як «склад злочину».

Поняття «злочин» не слід ототожнювати з поняттям «злочинність», яке є збірним і включає такі її аспекти, як стан, рівень, динаміку тощо.

Склад злочину – це система визначених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Склад злочину включає чотири групи ознак, які характеризують: об’єкт злочину; об’єктивну сторону злочину; суб’єкта злочину; суб’єктивну сторону злочину.

Об’єкт злочину – це цінності, що взяті під охорону кримінальним законом і на які посягнув злочинець.

Розрізняють загальний, родовий і безпосередній об’єкти злочину, а також предмет злочинного посягання.

Загальний об’єкт – це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом і які злочинним діянням порушуються.

Родовий об’єкт – це окремі види однорідних за своїм соціально-економічним змістом суспільних відносин, на які посягає певна група злочинів. Наприклад, родовими об’єктами є власність, особа, порядок, управління, громадський порядок тощо. Саме за родовим об’єктом злочини, передбачені Особливою частиною ККУ, поділені на розділи.

Безпосередній об’єкт – це соціальні цінності, на які безпосередньо посягає конкретне злочинне діяння. Наприклад, життя, здоров`я, честь, гідність, майно тощо. Саме за безпосереднім об’єктом кожен розділ Особливої частини ККУ розрізняє окремі злочини.

Предмет злочинного посягання – це предмети, на які спрямоване злочинне діяння, наприклад, гаманець, шапка при посяганні на майно, око, зуб при посяганні на здоров`я тощо.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішній прояв злочинного діяння, яке може набувати форми як дії, так і бездіяльності.

До об’єктивної сторони злочину також належать: умови місця, часу, способу і обстановки скоєння злочину, знаряддя і засоби, які при цьому застосовувались, суспільно небезпечні наслідки, що настали, а також причинний зв'язок між діянням та його наслідками.

Суб’єктами злочину – це фізична осудна особа, що досягла на момент скоєння злочину визначеного законом віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

За загальним правилом кримінальна відповідальність настає по досягненні 16 років, а за умисні злочини підвищеної суспільної небезпечності, які передбачені ч. 2 ст. 22 ККУ, - з 14 років.

Суб’єктивна сторона злочину характеризує психічне становлення особи, що скоїла злочин, до свого діяння та його суспільно небажаних наслідків. Це означає, що визнається злочинцем і підлягає кримінальній відповідальності лише особа, яка є винною у скоєнні злочину, тобто така, що скоїла його умисно або з необережності.

Іноді суб’єктивна сторона злочину поряд з виною включає також мотив і мету злочину. Наприклад, убивство з корисливих мотивів або з метою приховати інший злочин.