4. Осудність

Згідно з чинним законодавством кримінальній відповідальності підлягає лише осудна особа.

Осудність – це стан людини, коли вона розуміє характер і значення своїх дій та може керувати ними. Отже, осудною визначається особа, яка на момент скоєння злочину усвідомлювала характер і значення свого діяння та могла ним керувати.

Не підлягає відповідальності особа, яка під час вчинення злочину перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або не могла керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Отже, неосудність – це стан людини, коли вона внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не усвідомлює своїх вчинків або не може керувати ними, що виключає можливість її відповідальності за ці вчинки.

Виходячи з цього неосудною може бути визнана особа за наявності двох критеріїв – медичного і юридичного.

Медичний критерій визначається наявністю у особи хоча б одного із перерахованих хворобливих станів, як-то: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство або інший хворобливий стан психіки.

Юридичний критерій відзначається нездатністю особи усвідомлювати характер і значення своїх дій або керувати ними. Він складається із двох елементів – інтелектуального і вольового, які відтворюють відповідні аспекти психічного стану людини.

Інтелектуальний елемент означає, що особа не може усвідомлювати характер і значення своїх дій, а вольовий, що особа не може керувати своїми діями.

Для визначення наявним юридичного критерію достатньо встановити наявність або інтелектуального, або вольового елементів.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Не визнається неосудною особа, яка скоїла злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин.

5. Стадії скоєння злочину

Діяльність особи, пов’язану з реалізацією її злочинних намірів, поділяють на кілька стадій. Стадією злочину визначається певний ступінь здійснення злочинного наміру.

Стадії скоєння злочину – це етапи підготовки і здійснення злочинів, скованих із прямим умислом (необережний злочин або злочин з непрямим умислом з непрямим умислом етапів не має).

Закон розрізняє три стадії розвитку злочинної діяльності: підготовка до злочину, замах на злочин та закінчений злочин, що і дає підстави розрізняти закінчений та незакінчений злочини.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не має наслідків кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинене особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

У формальних складах, які не вимагають настання певних наслідків як обов’язкової ознаки, злочин вважається закінченим, коли виконані всі дії, що утворюють його об’єктивну сторону. Наприклад, розбій – з моменту нападу, незалежно заволоділа особа майном чи ні.

А у матеріальних складах моментом закінчення злочину є настання передбачених законом наслідків.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає відповідно за ст.. 14 або ст.. 15 та статтею Особливої частини ККУ, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою зі своєї волі готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.