Тема 11: час відпочинку

11.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розгляд питання щодо поняття та видів часу відпочинку почніть з того, що право працівників на відпочинок забезпечується не тільки встановленням норми тривалості робочого часу (ст. 50 КЗпП), а й наданням працівникам відповідно до законодавства часу відпочинку. Конкретні умови встановлення та використання часу відпочинку регулюються також на рівні локальних нормативних актів та індивідуальних трудових договорів.

Слід знати, що час відпочинку – це час, протягом якого працівник відповідно до законодавства та правил внутрішнього трудового розпорядку звільняється від виконання своїх трудових обов’язків і може використовувати його на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та поновлення працездатності.

Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

1) перерви протягом робочого дня (зміни);

2) щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

3) вихідні дні (щотижневий відпочинок);

4) святкові й неробочі дні;

5) відпустки.

Студенти повинні зупинитися на кожному з видів часу відпочинку і підкріплювати свої відповіді посиланнями на відповідні статті КЗпП України. Проаналізуйте особливості кожного із зазначених видів відпочинку, основними з яких є такі:

1) перерва для відпочинку і харчування відповідно до ст. 66 КЗпП встановлюється не пізніше чотирьох годин після початку робочого дня (зміни) і не перевищує двох годин, а конкретна її тривалість визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Запам’ятайте, що перерви не включаються у робочий час і не оплачуються. У той же час зверніть увагу на те, що законодавством передбачені спеціальні перерви, які включаються у робочий час та оплачуються (н-д, додаткові перерви жінці для годування дитини віком до 1,5 року; перерви при роботі на відкритому повітрі в холодну пору року; спеціальні перерви при навантажувально-розвантажувальних роботах тощо);

2) щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) не може бути менше 12 годин. Перехід зі зміни у зміну відбувається за графіками змінності та, як правило, після вихідного дня;

3) щотижневих вихідних днів може бути два в разі п’ятиденного робочого тижня й один – у разі шестиденного. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). Робота у вихідні дні забороняється, вона можлива лише у виняткових випадках, перерахованих у ст. 71 КЗпП, з попереднього дозволу профкому. Пам’ятайте, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця. Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

4) святкові й неробочі дні як вид часу відпочинку чітко визначені ст. 73 КЗпП України. Але й у ці дні робота допускається: а) на безперервно діючих підприємствах; б) для виконання робіт з обслуговування населення; в) для виконання невідкладних ремонтних чи вантажно-розвантажувальних робіт. Оплата за роботу у вихідний, святковий і неробочий день обчислюється та компенсується за правилами, визначеними відповідно до ст. 107 КЗпП. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку;

5) щорічні відпустки – найтриваліший час відпочинку. При з’ясуванні питання про відпустки студентам необхідно детально розглянути та проаналізувати Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року. Вивчення питання щодо відпусток, їх видів та порядку надання почніть з визначення, що відпустка – це вільний від роботи час визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством.

Відносини, пов’язані з різними видами відпусток, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки» (надалі – Закон), КЗпП України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відпустки залежно від їх оплати поділяються на оплачувані – зі збереженням на період відпустки заробітної плати та не оплачувані – без збереження заробітної плати. Законом України «Про відпустки» встановлені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка (ст. 6 Закону);

- додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 Закону);

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 Закону);

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 Закону).

Враховуйте, що законодавством, колективним договором, угодою і трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Зверніть увагу, що святкові і неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються. Також варто розглянути ст. 6 Закону «Про відпустки», яка передбачає надання відпусток більшої тривалості для певних категорій працівників. Крім того, треба мати на увазі, що деяким категоріям працівників (н-д, державним службовцям, суддям, прокурорсько-слідчим працівникам) відпустки надаються згідно зі спеціальними нормативно-правовими актами, проте тривалість їх відпусток не може бути меншою за встановлену Законом «Про відпустки».

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою 24 календарних днів. Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. Надання відпусток оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця.

Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців роботи на даному підприємстві. Черговість надання наступних відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, і доводиться до відома працівників.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються періоди роботи, встановлені ст. 9 Закону та передбачені законодавством. Студентам необхідно знати, як обчислюється стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку (ст. 9 Закону), як провадиться оплата відпусток (розділ V Закону «Про відпустки»).