* * *

Тема 10: робочий час

10.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи.

Розгляд теми розпочніть із загальної характеристики правового регулювання робочого часу, яке здійснюється на рівні законів, підзаконних актів, колективно-договірного регулювання умов праці та угодою сторін трудового договору. Зверніть увагу на правильне визначення правового поняття робочого часу, яке до речі, на законодавчому рівні не визначено. У теорії трудового права під робочим розуміють час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи й умов трудового договору повинен знаходитися на своєму робочому місці і виконувати обов’язки згідно з укладеним трудовим договором.

Робочий час складається з часу виконання працівником трудових обов’язків, підготовчо-завершального часу (це час отримання трудового завдання, отримання матеріалів та інструментів, ознайомлення з технічною документацією, час підготовки та прибирання робочого місця тощо). Зверніть увагу, що в деяких випадках, встановлених законодавством, до складу робочого часу зараховується час, коли робота фактично не виконувалась: простій не з вини працівника, оплачувальні перерви протягом робочої зміни.

У сфері правового регулювання робочого часу для працівників встановлено певні гарантії, ознайомтеся з ними. Зокрема, запам’ятайте статтю 45 Конституції України, яка гарантує працівникові встановлену законом тривалість робочого часу. Тобто законодавством про працю встановлена певна межа тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, в установах, організаціях.

Відтак, в основі визначення робочого часу є встановлення його законом або на основі закону. Від цього залежить і тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види:

1) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП України);

2) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість і має такі особливості: а) встановлюється лише законом; б) поширюється тільки на окремі категорії працівників (з урахуванням їх віку, умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо). Студенти повинні знати категорії працівників, для яких встановлюється скорочений робочий час;

3) неповний робочий час, характерними ознаками якого є такі: а) як правило, встановлюється за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з нормами виробітку чи залежно від відпрацьованого часу; в) обсяг трудових прав працівників не обмежується; г) може встановлюватись як неповний робочий день, так і неповний робочий тиждень, а також поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, робота протягом п’яти годин чотири дні у тиждень); д) для окремих працівників власник зобов’язаний встановити неповний робочий час (це вагітні жінки а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, або жінки, що здійснюють догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. Вважається, що обов’язок встановити неповний робочий час стосується і випадків, коли на цьому наполягає і чоловік – працівник із сімейними обов’язками, а не тільки жінка).

У правовому регулюванні робочого часу важливе місце займає режим робочого часу та його облік. Під режимом робочого часу в трудовому праві розуміється розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду. До елементів режиму роботи належать:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв у роботі;

3) тривалість та порядок чергування змін.

Слід розрізняти режим робочого часу працівників і режим роботи підприємства. Зокрема підприємство може працювати у цілодобовому режимі, а працівники – за змінами.

Розрізняють загальні й спеціальні режими. До загальних режимів належать п’ятиденний і шестиденний тиждень. До спеціальних режимів робочого часу належать такі:

1) змінна робота;

2) гнучкий графік роботи;

3) роздроблений робочий день;

4) ненормований робочий день;

5) вахтовий метод організації роботи.

На підставі вивчення чинного законодавства, навчальної літератури необхідно дати правильну характеристику існуючим режимам робочого часу, звернувши увагу на коло осіб, специфіку виробничих умов, що викликають необхідність застосування того чи іншого режиму.

Належної уваги заслуговує питання щодо надурочної роботи. Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, які Ви повинні знати. Засвоєння питання, що пропонується до вивчення, передбачає визначення категорій працівників, яких згідно зі ст. 62 КЗпП забороняється залучати до надурочних робіт. Дозвіл на виконання надурочних робіт необхідно одержати до початку виконання робіт, за винятком виключних ситуацій. Розглядаючи питання про надурочні роботи, використовуйте статті 62, 64, 65 КЗпП України. Оплата роботи в надурочний час врегульована ст. 106 КЗпП. Так, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Граничні норми застосування надурочних робіт встановлені ст. 65 КЗпП. Так, надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти режим ненормованого робочого часу. Згідно з п. 1 Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7, ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників у таких випадках: коли праця не піддається точному обліку в часі; коли робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство); коли робочий час розподіляється на розсуд працівника.

Зверніть увагу, що на працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. У зв’язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Облік робочого часу вважається за доцільне розглядати як фіксацію відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу. Необхідно знати, що облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

Слід звернути увагу на те, що облік робочого часу поділяють на поденний і підсумований.

Розгляд поденного обліку робочого часу розглядайте виходячи з того, що це є облік, коли встановлена законом норма робочого дня є обов’язковою для кожного дня роботи. При цьому робочий час підраховується протягом кожного робочого дня відповідно до табеля прибуття на роботу і залишення роботи працівником. Облік приходу на роботу працівника і часу, коли він іде з роботи, ведеться в організації загалом або в структурних підрозділах.

Підсумований облік робочого часу розглядайте відповідно до вимог ст. 61 КЗпП, згідно якої на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена для певної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним профспілковим органом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу впродовж облікового періоду не перевищувала нормальної кількості робочих годин. Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу затверджені наказом Міністерства праці і соціальної політики № 138 від 19 квітня 2006 року.

Студенти повинні розібратися в порядку підрахунку відпрацьованого часу при кожному з цих видів обліку.