Тема 7: колективні угоди і колективні договори

7.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Колективно-договірне регулювання праці має давню історію, а сам колективний договір – це двостороння угода, локальний правовий акт, акт соціального партнерства на рівні організації між працівниками та роботодавцем.

Легального визначення поняття колективного договору не дається ні в Законі України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., ні в КЗпП України. Тому студентам варто звернути увагу на різні визначення цього поняття у юридичній літературі. Поняття колективного договору можна розглядати у трьох значеннях: як інститут трудового права; як правовий акт; як акт соціального партнерства. Колективний договір поєднує в собі риси договору і нормативно-правового акта. Сьогодні це найважливіший нормативно-правовий акт, що визначає умови праці, соціальні гарантії для працівників на підприємстві, в установі, організації.

Колективний договір укладається для узгодження інтересів працівників, з одного боку, та роботодавця з іншого. Під час переговорів сторони на основі чинного законодавства беруть на себе певні зобов’язання з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників і роботодавця.

Доцільно акцентувати свою увагу на засвоєнні того, що сфера укладання колективних договорів розповсюджується на підприємства, в установи, організації незалежно від форм власності й господарювання, які характеризуються тим, що:

– використовують найману працю;

– мають право юридичної особи.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак унеможливлює укладання колективного договору.

Слід звернути увагу на те, що колективний договір може укладатися в структурних підрозділах організацій (філіях, представництвах), однак у межах компетенції цих підрозділів.

Сторонами колективного договору є власник або уповноважений ним орган (особа), з однієї сторони, і один або декілька профспілкових або інших, уповноважених на представництво трудовим колективом, органів, а у разі відсутності таких органів – представники трудящих, обрані й уповноважені трудовим колективом, з другого боку.

Необхідно засвоїти, що розуміється під змістом колективного договору, а що під його структурою, який взаємозв’язок структури і змісту колективного договору. Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати соціально-трудові відносини в даній організації. Умови (положення) можна розділити на три види: нормативні, зобов’язальні й організаційні.

Нормативні умови – це локальні норми права, встановлені сторонами в межах їхньої компетенції, які поширюються на працівників даної організації.

Зобов’язальні умови являють собою конкретні зобов’язання сторін із зазначенням термінів їх виконання і суб’єктів-виконавців, відповідальних за їх виконання. У ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» міститься зразок переліку питань, за яким в договір можуть включатися взаємні зобов’язання сторін. Цей перелік має рекомендаційний характер.

Організаційні умови пов’язані з регламентацією порядку укладення, зміни і припинення дії колективного договору (умови про терміни дії колдоговору, контроль за його виконанням, порядок внесення змін і доповнень, відповідальність за порушення і невиконання колдоговору).

Студентам слід звернути особливу увагу на основну вимогу колективного договору, яка полягає в тому, що його умови можуть лише покращувати становище працівників порівняно з чинним законодавством, а умови, що погіршують умови праці працівників, визнаються Законом недійсними (ст. 5 Закону).

Рішення про необхідність укладання колективного договору в організації (філії, представництві) приймається сторонами колективно-договірного регулювання праці. Ініціатором переговорів з укладення колективного договору може виступити будь-яка зі сторін, - трудовий колектив в особі уповноважених представників чи роботодавець. Кожна із сторін не раніше як за три місяці до закінчення терміну дії колективного договору або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє іншу сторону про початок переговорів.

Доцільно запам’ятати, що згідно зі ст. 17 КЗпП на новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається з ініціативи однієї зі сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації – в разі, якщо не передбачено їх реєстрацію.

Зверніть увагу на те, що точно визначеною стороною колективного договору є роботодавець, а друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори. Друга сторона теж має право повідомити роботодавця про початок колективних переговорів з укладання колективного договору.

Підписання колективного договору врегульовано ст. 13 Закону. Так, проект колективного договору обговорюється у трудовому колективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо збори (конференція) трудового колективу відхиляють проект колективного договору або окремі його положення, сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект в цілому виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу.

Момент підписання колективного договору означає закінчення колективних переговорів. Зміни і доповнення до колективного договору протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором.

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

Строк чинності колективного договору законодавство не встановлює; він визначається угодою сторін. Як правило, колективні договори укладаються на термін від одного до трьох років.

Студент повинен розкрити співвідношення колективних угод – Генеральної, галузевої і регіональної, і колективних договорів, з’ясувати, що це різні правові акти, відмінні за сферою укладання, змістом, сферою дії, порядком реєстрації.

Колективна угода – це правовий акт, який укладається між соціальними партнерами, що містить зобов’язання про встановлення умов праці, зайнятість і соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні. Угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі. Відповідно в генеральній угоді містяться основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин; галузева угода встановлює напрями соціально-економічного розвитку галузі (зокрема передбачає нормування і оплату праці, рівень зайнятості, соціальні гарантії для працівників даної галузі); угода на регіональному рівні визначає умови праці, соціальні гарантії та пільги для працівників у межах певної території). Угода містить в собі рекомендації, умови, які повинні враховуватись при укладанні колективних договорів.

Сторони угод визначені в ст. 3 Закону України “Про колективні договори і угоди”. Сторонами генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угод на галузевому рівні є власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об’єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять в сферу їх дії. На практиці сторонами угод на галузевому рівні виступають міністерства, державні комітети, а за їх відсутності – інші об’єднання власників за галузевим принципом (асоціації, корпорації, концерни, консорціуми), і галузеві об’єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження.

Угоди на регіональному рівні укладаються між місцевими органами державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспілок чи іншими, уповноваженими трудовими колективами, органами.

Студенти мають з’ясувати, як відбувається процес укладення колективних угод, який регламентується статтями 10, 11 Закону України “Про колективні договори і угоди”. Укладенню колективної угоди передують колективні переговори, які можуть розпочатися за пропозицією будь-якої з двох сторін. Право на ведення колективних переговорів вперше закріплене Законом від 1 липня 1993 р. відповідно до норм Міжнародної організації праці. Це право є однією з найважливіших гарантій забезпечення соціального партнерства.

Студенти повинні звернути увагу на процедуру підписання угоди. Остання підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше як через 10 днів після завершення колективних переговорів. Угода набирає чинності з дня її підписання, або з дня, зазначеного в угоді. Галузеві і регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації в Міністерстві праці і соціальної політики України у відповідності з Положенням про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 225.

Необхідно розглянути питання відповідальності за ухилення від участі в переговорах, за порушення і невиконання колективних угод та договорів, за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів і здійснення контролю. Для цього студентам необхідно вивчити статті 17-19 Закону України “Про колективні договори і угоди” та ст. 20 Закону, в якій визначено порядок притягнення до відповідальності.