1.4. Література Нормативно-правова:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар, 1997. – 64 с.

2. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленка, О. П. Товстенка. – К., 2000. – 789 с.

Основна:

3. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посiбник / М.Д. Бойко. – К.: Атiка, 2007. – 312 с.

4. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 860 с.

5. Болотiна Н.Б. Трудове право України + [Електрон. ресурс]: Пiдручник / Н.Б. Болотiна. – К.: Вiкар, 2003. – 725 с.

6. Трудове право України: Академiчний курс: Пiдручник / за ред. Н.М. Хуторян. – К.: А.С.К., 2004. – 608 с.

7. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. Л.П. Грузінової, В.Г. Короткіна. – К.: МАУП, 2003. – 254 с.

Додаткова:

8. Андріїв В.М. Особливості закріплення трудових прав у законодавстві України // Трудове право України. – 2007. - № 1. – С. 30-32.

9. Баштанник В. регламентація захисту прав людини у системі права ЄС: організаційно-правовий аспект // Право України. – 2006. - № 9. – С. 56-59.

10. Єрьоменко В. Правові форми реалізації громадянами права на працю // право України. – 1999. - № 1. – С. 16.

11. Пащенко О. Європейські стандарти у галузі прав людини: реалії та перспективи українського законодавства // Право України. – 2006. - № 4. – С. 32-35.

12. Пересушко В. Класифікація юридичних гарантій трудових прав громадян // Право України. – 2000. – № 2.- С. 49- 53

13. Пилипенко П. Про концепцію трудового права в Україні // Право України. – 1993 – № 4. – C. 33- 42.

14. Процевський О. Новий зміст права на працю – основа реформування трудового законодавства України // Право України. – 1999. - № 6. – С. 101-106.

15. Чижмар К. Принцип рівності прав жінок і чоловіків у міжнародному праві // Право України. – 2001. – № 3. – C. 31- 37.

16. Чубар Л. Права жінок в Україні як об’єкт правового захисту // Право України. – 2000. – № 5. – C. 65 – 72

17. Ярошенко О. Щодо основних прав та обов’язків роботодавців // Право України. – 2000. – № 4. – C. 41- 47

18. Ярошенко О. Щодо дискримінації в реалізації права на працю// Право України. – 2000. – № 7. – C. 65 – 70

19. Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових відносинах // Право України. – 2000. – № 7. – C. 31.

* * *

Тема 2: трудове право як одна з галузей у системі права україни

2.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Трудове право як самостійна галузь – складова системи права України, що тісно пов’язана з іншими галузями права - цивільним, адміністративним тощо. Основним критерієм для розмежування галузей права є предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюється тією чи іншою галуззю права. Тому студентам передусім варто охарактеризувати саме предмет трудового права України. Визначення предмета трудового права має особливе значення, адже тільки окресливши коло суспільних відносин, які на цей час становлять предмет, можна встановити сферу застосування трудового законодавства.

Питання щодо предмета трудового права слід розглядати як суспільно-трудові відносини, які виникають в результаті укладення трудового договору між працівником і роботодавцем.

Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, становлять основу трудового права, однак лише ними предмет цієї галузі не вичерпується. Існує ще ціла низка суспільних відносин, які забезпечують функціонування трудових відносин, що теж регулюються нормами трудового права.

Згідно з однією з концепцій предметом трудового права є трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, і відносини, що тісно пов’язані з трудовими, - передують їм, супроводжують їх або витікають з них. Це – організаційно-управлінські відносини у сфері праці; відносини щодо працевлаштування; соціально-партнерські відносини; відносини з професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві; відносини з нагляду і контролю за охороною праці і дотриманням трудового законодавства; відносини з вирішення трудових спорів.

Останніми роками в літературі (Лівшиць Р.З., Іванов С.А., Орловський Ю.П., Мацюк А.Р., Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І.) набула поширення інша концепція предмета трудового права, відповідно до якої систему суспільних відносин, що становлять предмет галузі, складають індивідуальні та колективні трудові відносини. Студенти мають засвоїти, що індивідуальні трудові відносини (їх ще називають «суто трудовими») виникають між найманим працівником і роботодавцем з приводу реалізації індивідуальних трудових прав, зокрема, щодо укладення, зміни та припинення трудового договору; нормування і оплати праці; робочого часу та часу відпочинку; вирішення індивідуальних трудових спорів тощо.

Колективні трудові відносини виникають з участі працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; з участі трудових колективів у встановленні й зміні умов праці; з укладення, зміни та виконання колективних угод і договорів тощо.

Таким чином, предмет трудового права як галузі складають як індивідуальні, так і колективні суспільні відносини, які виникають з приводу участі працівників у суспільній праці. Іншими словами, об’єктом регулювання цієї галузі права є відносини із застосування праці, її організації й управління. Тобто необхідно засвоїти, що змістом цих відносин є процес праці, а не кінцевий результат (як у цивільному праві).

Студенту доцільно з’ясувати сферу дії трудового права. Сферою застосування його норм виступають підприємства усіх форм власності, тобто правовий статус найманого працівника на підприємстві будь-якої власності, як і у фізичної особи (підприємця, приватної особи) є однаковим. Це положення відображено у ч. 1 ст. 3 КЗпП України.

Згідно з ч 2. ст. 3 КЗпП України особливості праці членів кооперативів, селянських (фермерських господарств), колективних сільськогосподарських підприємств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Тобто, студентам слід звернути увагу на те, що правовий режим працюючих власників може мати суттєві відмінності від умов, передбачених трудовим законодавством. Але гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів для таких працівників мають надаватися в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Студенти повинні засвоїти, що праця осіб, подібних до найманих працівників – суддів, прокурорів, державних службовців тощо – регулюється трудовим законодавством з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством щодо конкретної категорії осіб.

Другим критерієм (після предмета правового регулювання) для розмежування галузей права є метод правового регулювання, тобто специфічний спосіб, за допомогою якого держава забезпечує необхідну їй поведінку людей і організацій як учасників суспільних відносин.

Розглядаючи питання про поняття методу трудового права і його особливості, студент повинен розкрити наступні способи правового регулювання праці: поєднання державно-правового і договірно-правового способів регулювання, централізованого і локального регулювання; участь працівників у правовому регулюванні праці через трудові колективи, виборні органи первинних профспілкових організацій; єдність і диференціація правового регулювання праці; наявність специфічних засобів захисту трудових прав; поєднання рівноправності сторін із підляганням їх у процесі праці внутрішньому трудовому розпорядку.

Невід’ємною складовою, що притаманна кожній галузі права, є її система, а точніше, - правильне розташування тісно взаємопов’язаних частин, їх структурний ряд. У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права традиційно складається із Загальної і Особливої частини. Усі правові норми, які визначають загальні положення в регулюванні праці, належать до Загальної частини. Це норми, які визначають предмет, методи, принципи, джерела трудового права, трудові правовідносини, правову організацію працевлаштування громадян.

До Особливої частини традиційно відносили правові інститути, які регулюють окремі елементи трудових відносин, а також відносини, тісно пов’язані з трудовими: трудовий договір; робочий час та час відпочинку; нормування праці; оплата праці; дисципліна праці; матеріальна відповідальність сторін трудового договору; охорона праці; трудові спори.

Разом із тим, варто звернути увагу і на той факт, що між вченими-юристами немає чіткої єдності з приводу приналежності окремих правових інститутів до Загальної та Особливої частини. Так, окремі автори (Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І.) з урахуванням тенденцій розвитку трудових відносин в Україні та зарубіжного досвіду вважають, що структура трудового права України, яка формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему трудового законодавства та систему науки трудового права.

Вивчення функцій трудового права повинно бути спрямовано на засвоєння того, що це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей у процесі праці для досягнення мети і завдань трудового законодавства. Необхідно розкрити зміст соціальної, захисної, виробничої і виховної функцій трудового права.

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.