Іv. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни модуль і. Загальна частина

Тема 1: право людини на працю

Та його правове забезпечення

1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Починаючи вивчення навчальної дисципліни «Трудове право України», студентам варто пригадати, що право на працю – одне з фундаментальних прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами і визнане усіма державами. Це право належить до групи соціально-економічних прав і відображає потребу людини не лише створювати й здобувати засоби для існування для себе і своєї сім’ї, а й реалізовувати свій творчий потенціал, виражати свою особистість.

Право на працю посідає особливо важливе місце у системі прав людини. Забезпеченню цього права присвячено значну кількість міжнародних правових актів, зокрема, право на працю й захист від безробіття проголошено Загальною декларацією прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), Конвенціями і рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП); на європейському рівні право на працю встановлено Європейською соціальною хартією (Рада Європи, 1961 р., переглянута у 1996 р.) тощо.

Водночас заслуговує на увагу таке розуміння змісту права на працю, яке випливає зі згаданих міжнародних актів, і яке закріплено в статті 43 Конституції України. Визначальним для розуміння змісту права на працю є свобода праці. Згадані міжнародні акти визначають право людини на працю саме як можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).

На особливу увагу заслуговує комплекс трудових прав людини і громадянина, закріплений Конституцією України. Передусім у статті 43 проголошено: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Як бачимо, Конституція України визначила зміст права на працю відповідно до міжнародних стандартів, свобода праці тепер є одним з основних принципів трудового права України.

Конституція України вперше в історії держави встановила заборону примусової праці, що стало суттєвою юридичною гарантією свободи праці. Це конституційне положення визначило нове ставлення до права на працю. Воно встановлено саме як право людини, а не як її обов’язок. Таким чином, небажання працездатної особи працювати тепер не є підставою для притягнення її до юридичної відповідальності, як це було у радянські часи. Студентам слід звернути увагу, що у п. 3 ст. 43 Конституції визначені види трудової діяльності, які не вважаються примусовою працею. Це – військова альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стани.

Згідно з Конституцією України для громадян, які бажають працювати, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Правове регулювання такої діяльності здійснюється на підставі Закону України «Про зайнятість населення» (1991 р., зі змін. і доповн.) та положень, інструкцій, котрі були прийняті для його реалізації.

Конституція також проголосила право кожної людини на належні, безпечні й здорові умови праці; на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; встановила заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах; захист від незаконного звільнення (с. 43); право на страйк (ст. 44); право працюючого на відпочинок, на обмеження максимальної тривалості робочого часу, встановлення скороченого робочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідних і святкових днів (ст. 45).

Для правильного розуміння конституційних основ права на працю в Україні необхідно підкреслити, що окрім наведених положень, які безпосередньо стосуються права людини і громадянина на працю, велике значення має низка загальних конституційних положень, без врахування яких не може належним чином здійснюватися юридичне забезпечення права на працю. До таких положень належать: проголошення України соціальною державою (стаття 1 Конституції України), а людину – її найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3), принцип верховенства права; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8), чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9); конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод (ст. 22); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124); Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст. 157).

Студентам слід звернути увагу, що у наведених положеннях Конституції України, котрі містяться у статтях 43, 44, 45, і згаданих міжнародних актах йдеться саме про найману працю, оскільки трудова діяльність, яка відбувається через підприємництво, має інший зміст, а відповідно й здійснюється іншими методами і засобами правового забезпечення. Право на підприємницьку діяльність – самостійне економічне право людини.

Суспільні відносини, які виникають з приводу застосування найманої праці, регулюються системою правових норм, які об’єднуються у самостійну галузь права – трудове право.

Варто наголосити, що права людини забезпечуються системою гарантій у державі. В теорії права під гарантіями розуміється система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів та способів, що створюють рівні умови особі для здійснення нею своїх прав, свобод та інтересів.