Фасціольоз
.docxПараскароз.Parascarosis.Загальна інформація.Захворювання тварин родини конячих (осли, мули та ін.), яке викликається нематодою Parascaris eguorum родини Ascaridae. Паразит тонкого відділу кишечнику. Патогенез.Геогельмінт. Цикл розвитку прямий — за аскаридним типом. За оптимальних умов навколишнього середовища в яйцях за 1—2 тижні розвивається інвазійна личинка. Коні заражаються параскарозом при заковтуванні інвазійних яєць із кормом і водою. В травному каналі личинки, виходять із яйцевих оболонок, проникають у кровоносні судини й через печінку та серце мігрують до легень. За час міграції двічі линяють, потрапляють у трахею, відкашлюються і зі слизом заковтуються. В товстому відділі кишечнику через 1,5—2,5 міс виростають до статевозрілої стадії й паразитують до одного року і більше. Симптоми.Важливу роль у патогенезі параскарозу відіграє антигенна, токсична і механічна дія мігруючих личинок, що ускладнюється інокуляцією патогенної мікрофлори. Клінічні ознаки залежать від інтенсивності інвазії та віку тварин. У молодняку ця хвороба проявляється катаральною бронхопневмонією (прискорення дихання, підвищена температура тіла, серозно-слизове виділення з носа). Для імагінального параскарозу характерні розлади травного каналу (проноси, запори, коліки), іноді виникають нервові розлади (судороги, парез тазових кінцівок). Відмічають зміни крові (еозинофілія, зменшення кількості еритроцитів та зниження рівня гемоглобіну, лейкоцитоз, прискорення ШОЕ). У дорослих тварин перебіг хвороби безсимптомний і характеризується погіршенням апетиту, виснаженням, затримкою линяння, зниженням роботоздатності. Патологічні зміни.Трупи виснажені, у просвіті кишечнику спостерігається велика кількість параскарид, відзначають катаральний або катарально-геморагічний ентерит. При значному скупченні гельмінтів можливі закупорка й розрив кишечнику. В легенях виявляють ділянки запалення, крововиливи і личинки параскарид, у печінці та лімфатичних вузлах —паразитарні вузлики. Діагноз.Прижиттєва діагностика хронічного перебігу параскарозу грунтується на дослідженні фекалій за методом Фюллеборна. Доцільна діагностична дегельмінтизація. Посмертно виявляють статевозрілих параскарид у кишечнику, а їхніх личинок —у легенях та печінці за методом Бермана — Орлова. Лікування.Застосовують солі піперазину, фебантел, фенбендазол, мебенвет гранулят, альбендазол, тетрамізол гранулят, мебендазол, морантел тартрат, тіабендазол, івомек, івермектин. Солі піперазину призначають індивідуально або груповим методом (10—15 коней) два дні підряд у кормовій суміші після 7—10-годинної голодної дієти без наступного призначення проносних (на одну тварину): лошатам до 8-місячного віку — 8—10 г, від 10- до 12-місячного, молодняку до двох років — 8—20 г, дорослим коням — 21—25 г. Разова доза на курс дегельмінтизації не повинна перевищувати 0,1 г/кг маси тіла. При груповій дегельмінтизації корм із препаратом розкладають купками по 1 кг на відстані ЗО—50 см одна від одної. Фебантел (ринтал, орантел) згодовують із кормами одноразово у дозі 0,006 г/кг маси тіла за ДР. Фенбендазол (панакур, сипкур, фенсан, бровадазол) застосовують одноразово з кормом груповим методом чи індивідуально в дозах: коням від 6-місячного віку до чотирьох років — 0,015 г/кг, старше чотирьох років—0,01 г/кг маси тіла за ДР. Мебенвет гранулят 10%-й дають одноразово після 12-годинної голодної дієти із зволоженим кормом у дозі 6—8 г/100 кг маси тіла. Альбендазол (авібазен, алдифал, вальбазен, вермітан, атазол, бровальзен) застосовують із зволоженим кормом у дозі 0,0075 г/кг маси тіла за ДР. Тетрамізол гранулят 20%-й згодовують одноразово в суміші з кормом у дозі 0,05 г/кг. Морантел тартрат — у дозі 0,08 г/кг з кормом. Тіабендазол — у вигляді пасти "Еквізол" із вмістом 33% діючої речовини дають внутрішньо, одноразово в дозі 0,1 г/кг маси тіла. Івомек застосовують у вигляді пасти "Евкалан" защеку та- івомеку дрібногранульованого 0,1% внутрішньо, одноразово в дозі 0,0002 г/кг маси тіла за ДР. Аверсектин (авертін-0,2%-й, еквісепт-паста 1%-на чи бровадазол-гель дають перорально, одноразово в дозі 0,0002 г/кг маси тіла за ДР. Профілактика.Один раз на квартал проводять гельмінтокопрологічне обстеження. Лошат поточного року народження дегельмінтизують у серпні, а потім після відлучення: молодняк 1-3 років та дорослих — перший раз у березні—квітні, другий — у жовтні—листопаді. Рекомендується хіміопрофілактика під час випасання коней. Для випасання кобил із лошатами виділяють культурні пасовища або ділянки, на яких протягом сезону не випасали молодняку до дворічного віку. Звертається увага на дотримання зоогігієнічних умов утримання, годівлі коней, знезараження гною і приміщень після дегельмінтизації. Збудник хвороби.Веретеноподібна нематода білого кольору. Рот оточений трьома губами. Самці завдовжки 15—28 см, із загнутим хвостом, невеликими боковими крилами і двома спікулами. Самки—до 40 см, із вульвою, розміщеною на рівні передньої третини тіла. Яйця великі (діаметром 0,09—0,1 мм), круглі, вкриті товстою гладенькою оболонкою коричневого кольору, незрілі. Незапліднені яйця світлі. Епізоотологія.Параскароз коней частіше реєструють у районах із вологим кліматом та болотистим грунтом (північно-західний регіон України). Хворіє переважно молодняк 1—2-річного віку при стаєнному і змішаному утриманні. Джерело інвазії — хворі на параскароз коні та паразитоносії. До перезараження призводять незадовільні умови утримання, згодовування кормів з підлоги, ссання забрудненого яйцями гельмінтів вим'я конематки. Перебіг хвороби ускладнюється при неповноцінній годівлі тварин. Інвазія досягає піку в осінньо-зимовий період, після чого поступово знижується. Яйця параскарид на всіх стадіях розвитку переносять низькі температури. Проте вологість фекалій нижче 25% і відносна вологість повітря нижче 75% викликають загибель яєць, а за температури вище 40 °С вони масово гинуть.
Аскаридіоз птиці.Патологічні зміни.Трупи молодняку виснажені. У місцях локалізації паразитів слизова оболонка кишок набрякла й почервоніла. Діагноз.Прижиттєвий діагноз ставлять на основі досліджень посліду й виявлення в ньому аскаридій (методом послідовного промивання) або яєць цих гельмінтів (методами флотації та комбінованим у нашій модифікації). Посмертно діагноз ставлять при розтині трупів птиці та виявленні гельмінтів. Для діагностики аскаридіозу, збудником якого є личинки гельмінтів, слід досліджувати зскрібки із слизової оболонки дванадцятипалої кишки та передньої частини тонкого відділу кишечнику. Зскрібки розміщують між двома предметними скельцями й досліджують під лупою. Лікування.Застосовують піперазин у формі гексагідрату або солі (сульфату, адипінату, цитрату, фосфату). Призначають груповим методом у суміші з концентрованими кормами вранці, до годівлі, в одноразових дозах: курчатам 1—3-місячного віку — 0,1 г, молодняку з 4-місячного віку та курям — 0,25 г два дні підряд; індикам і гусям — 0,5—0,7 г/кг маси птиці одноразово. Піперазин дитіокарбамат застосовують в одноразовій дозі 0,2 г/кг маси птиці два дні підряд з концкормами. При змішаній інвазії (аскаридіоз, гетеракідоз) використовують суміш піперазину з фенотіазином в одноразових дозах: курчатам 45 денного віку піперазину — 0,1 г, фенотіазину — 0,2 г; молодняку старшого віку та курям піперазину — 0,25 г, фенотіазину — 0,5 г на одну голову два дні підряд з концентрованими кормами. Тетрамізол (нілверм) призначають у разовій дозі (за ДР) 0,04 г на одну голову одноразово. При аскаридіозно-гетеракідозній інвазії у курей та індиків астосовують одноразово тетрамізол і фенотіазин у суміші з концентрованими кормами в дозах: тетрамізолу — 0,04 г, фенотіазину — 0,25 г на одну голову молодняку та 0,5 гна одну дорослу курку. Фенбендазол (панакур), альбендазол та ринтал (фебантел) призначають у разовій дозі 5 мг (за ДР) на одну голову 2 дні підряд; при змішаній інвазії (аска-іидіоз і гетеракідоз) —10 мг 2 дні підряд. Морантел тартрат (12,5%-й) Застосовують у разовій дозі (за ДР) 15 мг на одну голову 2 дні підряд. Значне зниження аскаридіозної інвазії у птиці відзначають при використанні з кормом борошна з хвої та гарбузів. Профілактика.Одним із важливих запобіжних заходів проти аскаридіозу є ізольоване вирощування молодняку від дорослої птиці; утримання його під брудерами, в акліматизаторах, колоніях, на вигулах та літніх таборах, де раніше (за рік до цього) не утримували заражену гельмінтами птицю. Перед переведенням молодняку в пташники та на вигули ретельно очищають їх від посліду і дезінвазують наведеними раніше препаратами. При утриманні птиці на глибокій підстилці необхідно дотримувати правил її укладання. Так, після демонтажу обладнання, видалення старої підстилки, ретельного очищення та вологої дезінвазії приміщень через 24 год підлогу посипають гашеним вапном з розрахунку 0,5 кг на 1 м2, після чого встановлюють обладнання, завозять підстилковий матеріал та інвентар. Збудник хвороби.Збудники захворювання—нематоди Ascaridia galli (довжина самця 26—70 мм, самки 65—ПО mm), Asca ridia dissimilis (довжина самця 45—64 мм, самки 76—9О мм) та Ascaridia anseris (довжина самця 32—42 мм, самки 34—56 мм), які паразитують у тонкому кишечнику домашньої птиці. Епізоотологія.Перші ознаки захворювання проявляються уже на 7—10-й день після зараження птиці. У разі інтенсивної інвазії молодняк втрачає апетит, в'ялий, відстає у рості, з'являється блідість шкірного покриву та слизових оболонок, розвивається недокрів'я, прогресує виснаження. Смертність, особливо молодняку, може бути високою (до 30—40%). У дорослої птиці спостерігаються слабке пригнічення й зниження несучості. Аскаридіоз, як правило, реєструється при утриманні птиці на підлозі. Зараження відбувається протягом року, але найінтенсивніше в теплий період; узимку та навесні інвазія послаблюється.
Телязіоз.Thelaziosis.Загальна інформація.Хворіють жуйні, рідше— свині, однокопиті та м'ясоїдні тварини. Статевозрілі паразити локалізуються в кон'юнктивальному мішку та під третьою повікою, а також у слізних каналах. Хвороба проявляється ураженням органів зору. Патогенез
Телязії—біогельмінти. Проміжними живителями є мухи-корівниці (Musca autumnalis, M.amica та інші види). Самки збудників хвороби народжують личинок, які проникають у ділянку внутрішнього кута ока тварини, де згодом і заковтуються мухами. В їхньому організмі вони двічі линяють і через 2—4 тижні стають інвазійними.Зараження відбувається під час нападу на тварин мух-корівниць, коли інвазійні личинки через хоботок комахи проникають в очі. Симптоми.У молодняку великої рогатої худоби до 4-місячного віку телязіоз досить часто перебігає в гострій формі. Спочатку з'являються сльозотеча, світлобоязнь, гіперемія кон'юнктиви. Пізніше з очей хворих тварин витікає серозно-слизова або гнійна рідина, яка їсихає у вигляді кірок у внутрішньому куті ока чи на віях, повіки набрякають. Спостерігається помутніння рогівки, а згодом на ній викають виразки. Іноді хвороба закінчується втратою зору. Частіше уражується одне око. При високій інтенсивності інвазії хворі тварини пригнічені, втрачають апетит, знижують продуктивність. .Патологічні зміни.Патолого-анатомічні зміни характеризуються наявністю кон'юнктивіту, кератиту, помутнінням рогівки та виникненням на ній виразок, пошкодженням кришталика. Діагноз.За життя тварин очі промивають за допомогою спринцівки 3%-м розчином борної кислоти. Рідину, що витікає з очей, збирають у кювету і досліджують для виявлення телязій. При дослідженні під мікроскопом можна виявити личинок паразитів. Для постановки діагнозу необхідно виключити рикетсійний кератокон'юнктивіт. Диференціацію здійснюють лабораторними методами діагностики. Лікування.Лікування спрямоване на видалення нематод з очей промиванням спринцівкою одним із розчинів: 0,5%-м лізолом, 2-3%-ю борною кислотою тощо. Розчини вводять по 50—60 мл у кон'юнктивальну порожнину ока під незначним тиском. Добрі результати одержують при застосуванні іхтіолйодоформової емульсії. Можна також застосовувати івомек, ветамектин або івомек-плюс ветамектин-Ф підшкірно в ділянці шиї в дозі 1 мл/50 кг маси тіла, ринтал—одноразово перорально у дозі 10 мг/кг. Непогані результати одержують при введенні внутрішньом'язово або підшкірно дектомаксу в дозі 1 мл/50 кг, бровермектину — підшкірно у дозі 0,2 мл/10 кг, а також фенбендазолу, фебантелу, альбендазолу, ветлевамізолу. Останні препарати використовують, так як при трихостронгілідозах. При ускладненнях застосовують також симптоматичне лікування пеніциліном, сульфоніламідними препаратами. Профілактика.У неблагополучних населених пунктах рекомендується здійснювати дегельмінтизацію всього поголів'я, за винятком телят поточного року народження, перед виганянням на пасовище і після переведення на стійлове утримання. Молодняк великої рогатої худоби, а при можливості й інші групи тварин, у жарку пору року бажано витримувати в закритих приміщеннях, куди складно потрапити проміжним живителям — мухам. У боротьбі з останніми можна застосовувати вушні сережки з піретроїдами (наприклад, з циперметрином). Ефективні періодичні обприскування тварин розчинами або емульсіями інсектицидів. Збудник хвороби.У великої рогатої худоби інвазію спричиняють круглі гельмінти таких видів: Thelazia rhodesi, T.gulosa, T.skrjabini. Телязії— невеликих розмірів роздільностатеві паразитичні черви, завдовжки від 5 до 21 мм, завширшки 0,2—0,6 мм. Різні види збудників диференціюють за будовою кутикули (у T.rhodesi вона поперечно покреслена, в інших видів — майже гладенька), величиною ротової капсули (найбільша вона у T.gulosa) і розмірами спікул у самців (у T.skrjabini вони майже однакової довжини, в інших видів — неоднакові). Це яйцеживородні гельмінти, їхні личинки завдовжки від 0,2 до 0,27 мм, завширшки — 0,01—0,05 мм. Епізоотологія.Хвороба зустрічається повсюди. Особливо часто на телязіоз хворіє молодняк великої рогатої худоби у південних областях країни. Перші молоді гельмінти з'являються в червні, а статевозрілі — в кінці липня. Заражаються тварини влітку й на початку осені на пасовищах при безпосередньому контакті з проміжними живителями, в організмі яких є інвазійні личинки збудників хвороби. В органах зору дефінітивних живителів телязії можуть жити понад 12 міс. Тому у великої рогатої худоби паразитів можна виявити в будь-яку пору року.
Оксіуроз.Oxyurosis.Загальна інформація.Захворювання коней, ослів, мулів, лошаків, зебр, яке викликає нематода Oxyuris egui родини Oxyuridae підряду Oxyurata. Паразит великої ободової та сліпої кишок, а під час відкладання яєць —у кінці прямої кишки. Патогенез.Самці після парування гинуть. Самки, переповнені яйцями, пасивно мігрують у пряму кишку до ануса й прикріплюються маточним молоком яйця до шкіри (періанальних складок). Постійна температура шкіри тіла (15—30 °С) сприяє формуванню в яйцях за 2—3 доби інвазійних личинок. При чуханні, рухах хвоста інвазійні яйця відриваються й забруднюють годівниці, напувалки, корми, підстилку тощо. Заражаються коні оксіурозом при заковтуванні інвазійних яєць із кормом та водою. Іноді — при розчісуванні зубами Ділянки кореня хвоста. На короткий час личинки після виходу з яйцевих оболонок поселяються в слизовій оболонці кишечнику, линяють, виходять у його просвіт і через 4—6 тижнів досягають статевозрілої стадії. Строк паразитування оксіур обмежується розвитком їх в організмі живителя, оскільки після відкладання яєць самка гине. Симптоми.Патогенність оксіурозу зумовлена їхньою механічною і токсичною дією, що спричиняє катаральне запалення кишечнику. Самки під час виділення яєць викликають подразнення і свербіж. Коні чухаються, травмуються, у них виникають облисіння біля кореня хвоста ("зачіси хвоста"), дерматити та екземи в промежині і на стегнах; порушується функція травного каналу. Діагноз.Діагноз ставлять за життя з урахуванням пори року на основі симптомів хвороби ("зачіси хвоста") та виявлення яєць гельмінтів методом зіскрібків паличкою, змащеною 50%-м розчином гліцерину, з ділянки періанальних складок або за результатами досліджень фекалій за методом Фюллеборна. Лікування.У неблагополучних господарствах дегельмінтизують усіх коней 3—4 рази через 1—1,5 міс, застосовуючи фенбендазол, альбендазол, мебендазол гранулят, тетрамізол гранулят, морантелтартрат, піперазин, авертин, бровадазол-гель, універм, еквалан, як при захворюванні на параскароз. Профілактика.На конефермах, не благополучних щодо оксіурозу, в основному проводять ті ж самі заходи, що й при параскарозі. Так, підтримують належний санітарний стан у приміщеннях, стайнях, запобігають згодовуванню кормів із підлоги, організовують щоденне чищення коней із протиранням ділянки періанальних складок вологими ганчірками (для знезараження останні обробляють окропом), застосовують періодичне дезінвазування гарячим лугом годівниць, предметів догляду за тваринами. Хворих коней ізолюють і лікують. Збудник хвороби.Нематода біло-жовтого кольору, ротовий отвір оточений шістьма губами, стравохід у задній частині містить бульбус із хітиновими пластинами. Самці завдовжки 6—15 мм, хвостовий і головний кінці майже однакового діаметра, з однією спікулою; самки завдовжки 40—180 мм, з товстим та відносно коротким головним кінцем і довгим, тонким хвостом (шилохвіст), вульва відкривається в середній частині тіла. Яйця середнього розміру (0,08—0,09 х 0,04—0,05 мм), злегка асиметричні, напівпрозорі, на одному з полюсів потоншена оболонка утворює несправжню кришечку, містять майже сформовану личинку. Епізоотологія.На оксіуроз хворіють переважно молодняк і старі коні. Тварини заражаються у конюшнях, рідше — на пасовищі. Пік інвазії припадає на листопад—квітень. Джерело інвазії — хворі на оксіуроз коні. Антисанітарні умови утримання, згодовування грубих кормів із підлоги, спільна збруя та предмети догляду за тваринами призводять до швидкого перезараження. Інвазійні яйця можуть зберігатися в навколишньому середовищі 3—4 міс.
Гетеракідози.Патологічні зміни.Слизова оболонка сліпих кишок набрякла, почервоніла, вкрита дрібними вузликами, які спричиняють личинки цих гельмінтів. Діагноз.Прижиттєвий діагноз ставлять при виявленні в посліді птиці гельмінтів методом його послідовного промивання або їхніх яєць методом флотації та комбінованим у нашій модифікації. Незрілі яйця гетеракисів за своєю будовою нагадують яйця аскаридій птиці. Для диференційної діагностики цих гельмінтів яйця культивують у термостаті при температурі 26 °С протягом 1—1,5 доби. В яйцях гетеракисів уже через 23 год культивування зародок поділяється на два бластомери кутастої форми, тоді як в яйцях аскаридій бластомери кулястої форми утворюються лише через 36 год. Посмертний діагноз ставлять на основі виявлення гельмінтів у сліпих кишках і відповідних патолого-анатомічних змін. Лікування.Те ж саме, що й при аскаридіозі птиці. Профілактика.Та ж сама, що й при аскаридіозі птиці. Збудник хвороби.Збудниками захворювання є нематоди Heterakis gallinarum (довжина самця 7—11 мм, самки 8—15 мм) і Hanguleterakis dispar (довжина самця 10—15 мм, самки —15—17 мм), які паразитують у сліпих кишках, іноді у товстому відділі кишечнику свійських курей, індиків, цесарок, качок, гусей та диких суходільних і водоплавних птахів. Епізоотологія.В інтенсивно інвазованого молодняку спостерігаються пронос, схуднення, відставання в рості. У курей знижується несучість. Захворювання реєструється протягом усього року, але найчастіше — з червня по жовтень.
Езофагостомоз.Oesophagostomosis.Загальна інформація.Хворіють свині, рідше — жуйні тварини. Статевозрілі паразити локалізуються в просвіті товстого відділу кишечнику, а личинки — у його слизовій оболонці. Хвороба проявляється розладами травлення. Патогенез.Паразити розвиваються без участі проміжних живителів. У зовнішньому середовищі влітку протягом доби з яєць виплоджуються личинки. Вони двічі линяють і через 7—10 днів стають інвазійними заражаються в свинарниках або на вигульних майданчиках при заковтуванні з кормом чи водою інвазійних личинок езофатосгом. У товстому відділі кишечнику вони проникають у товщу слизової оболонки, де на четверту добу інкапсулюються й утворюють вузлики, їхня величина в діаметрі досягає 8 мм. Через 21—25 днів личинкивиходять у просвіт кишечнику, де згодом і перетворюються в статевозрілих круглих гельмінтів. Симптоми.Якщо інвазія викликана личинками езофагостом (так звана вузликова хвороба), то вона перебігає в гострій формі. У хворих тварин спостерігаються болі у череві, відсутність апетиту, з'являються пронос, прогресуюче схуднення, анемічність слизових оболонок. Часто в фекаліях наявні кров і слиз. Іноді незначно підвищується температура тіла. Хронічна форма (при паразитуванні статевозрілих гельмінтів) проводжується проносом. Частіше хвороба перебігає безсимптомно. Патологічні зміни.При ларвальному езофагостомозі в товщі слизової оболонки товстого відділу кишечнику виявляють дрібні вузлики. У деяких випадках вони можуть досягати величини лісового горіха. При високій інтенсивності інвазії налічують тисячі вузликів паразитарного походження, відмічають гіперемію та набряк слизової оболонки товстого відділу кишечнику. Нерідко у місцях паразитування круглих гельмінтів з'являються нагноєння та ділянки некрозу, крапкові крововиливи. Діагноз.Прижиттєво імагінальну форму езофагостомозу у свиней діагностують на основі виявлення яєць при дослідженні фекалій за методом Фюллеборна. Посмертний діагноз грунтується на характерних патолого-анатомічних змінах та знаходженні личинок у вузликах або статевозрілих паразитів у просвіті товстого відділу кишечнику. Вузлики з гельмінтами добре видно при розгляданні напроти світла розрізаних і розтягнутих стінок кишечнику. Лікування.Лікування як при аскарозі свиней. Профілактика.У репродукторних та племінних господарствах обстежують свиноматок і поросят старше 3-місячного віку. При наявності інвазії свиноматок дегельмінтизують за 30 діб до опоросу. Тварин старше 3-місячного віку обробляють антгельмінтиками перед переведенням їх у літні табори і при постановці на стійлове утримання. Ремонтний молодняк дегельмінтизують двічі — у 5- та 6-місячному віці. Загальні ветеринарно-санітарні заходи такі ж самі, якпри аскарозі свиней. Збудник хвороби.Oesophagostomum dentatum, O.longycaudatum та інші види круглих червів. Це дрібні гельмінти завдовжки від 7 до 14 мм, білого кольору. На головному кінці розміщена кутикулярна везикула, яка відокремлена від тіла вентральною борозенкою. У самців розвинута хвостова бурса з двома спікулами. Яйця стронгілідного типу. Епізоотологія.Основним джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії. Хвороба зустрічається повсюди. Зараження відбувається переважно весною та влітку. У молодняку реєструють дещо вищу інтенсивність інвазії порівняно з дорослими тваринами.
Диктіокаульоз.Dictiocaulosis.Загальна інформація.Нематодозне захворювання сільськогосподарських тварин, зумовлене паразитуванням гельмінтів у трахеї та бронхах. Патогенез.Диктіокаули розвиваються без участі проміжного живителя. В бронхах та трахеях, де паразитують гельмінти, самки виділяють яйця, що містять личинки. При кашлі тварини яйця потрапляють у рот, заковтуються і в кишечнику з них виплоджуються личинки. З екскрементами останні потрапляють у навколишнє середовище.У сприятливих умовах за 6—7 днів D.filaria та 3—4 дні D.viviparus стають інвазійними. Тварини заражаються, заковтуючи личинок із травою чи водою. До статевої стадії в організмі тварин диктіокаули розвиваються 25—40 днів. Патологічні зміни.Трупи телят виснажені, слизові оболонки синюшні, м'язи бліді. Легені збільшені в об'ємі, з вогнищами пепатизації, ателектазу, емфіземи й катаральної бронхопневмонії. В бронхах, у середніх і задніх частках легень (рідше в трахеї) виявляють пінисту рідину та сотні диктіокаулів. Дрібні й середні бронхи заповнені паразитами та слизисто-гнійними пробками. Серцевий м'яз рихлий, на ендокарді крапкові крововиливи. Діагноз.Фекалії досліджують за методами Бермана, Щербовича чи Вайда. Виявлені личинки рухаються повільно. Довжина личинок D.filaria — 0,50—0,54 мм, на головному кінці є потовщення; D.viviparus — 0,31— 0,36 мм, усередині видно рудиментовані стравохід і кишечник, заповнені круглими зернами, які надають тілу личинки сірого відтінку. Проміжок від головного кінця до кишечнику вільний від гранул, а біля хвостового кінця вони поодинокі. Тому головний і хвостовий кінці світлі. Хвостовий кінець загострений. Лікування.Для дегельмінтизації використовують тетрамізол, фенбендазол, фебантел, альбендазол, ветамектин, ветлевамізол, мебендазол, івомек, оксфендазол. Тетрамізол (нілверм) призначають усередину в дозі 10 мг/кг маси тіла дворазово з інтервалом 24 год у формі 1%-го водного розчину індивідуально або в складі лікувальної суміші з кормом. Вівцям і козам цей препарат застосовують у формі 5—10%-х стерильних водних розчинів підшкірно чи порошку в суміші з кормом у дозі 15 мг/кг. Тетрамізол вводять одноразово в ділянці шиї чи під лопатку. Бровадазол призначають одноразово індивідуально чи груповим методом у суміші з сипкими концкормами в дозі 10 мг/кг. Вівцям при клінічній формі—15 мг/кг. Фебантел (ринтал) дають індивідуально чи груповим методом у суміші з концентрованими кормами великій рогатій худобі одноразово в дозі 7,5 мг/кг, вівцям—одноразово 10 мг/кг. Альбендазол призначають молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 3,8 мг/кг у формі суспензії. Препарат не застосовують для лактуючих і репродуктивних тварин. Мебендазол (мебенвет) також дають молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 15 мг/кг. Тіротипоказаний лактуючим та репродуктивним тваринам. Івомек та ветамектин застосовують одноразово підшкірно в дозі 0,2 мг/кг у формі 1%-го розчину. Не вводять лактуючим тваринам. Оксфендазол використовують для молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 4,5 мг/кг у формі суспензії. Протипоказаний лактуючим і репродуктивним тваринам. Альбендазол, мебендазол, оксфендазол призначають ягнятам узазначених вище дозах. Не застосовують цих препаратів для дорослих. овець. Профілактика.Телят поточного року народження і корів м'ясних порід досліджують вибірково (не менше ЗО голів із кожної групи) — перший раз через 45—50 днів після виганяння на пасовище, потім через кожні 15 днів до кінця пасовищного періоду, у неблагополучних господарствах проводять планові профілактичні дегельмінтизації. Телят і ягнят випасають на пасовищах, якими не користувалися дорослі тварини. Пасовищну профілактику здійснюють зміною через кожні п'ять днів пасовищних ділянок із повторним їх використанням через 3—4 міс. Хіміопрофілактику при диктіокаульозі проводять, згодовуючи фенотіазино-сольову суміш (1:9) влітку. Можна додавати фенотіазин у корм вівцям та козам щоденно з розрахунку 1 г антгельмінтика на одну тварину. Збудник хвороби.D.viviparus — у великої рогатої худоби; D.filaria — дрібних жуйних; D.arnfieldi — у коней. Диктіокаули — ниткоподібні гельмінти білувато-жовтого кольору, завдовжки 3—6 см. Спікули у самців D.filaria панчохоподібної форми. Епізоотологія.Хворобу реєструють повсюди, але частіше — у зонах з високою вологістю. Хворіють телята від 3-місячного до 7—8-місячного віку при утриманні з молодняком старшого віку та дорослими тваринами, які є носіями інвазії. У телят поточного року народження перші випадки захворювання реєструють у кінці червня — на початку липня. Кількість хворих поступово збільшується, досягаючи максимуму в серпні—вересні. У овець і кіз максимальну зараженість відмічають навесні: перший спалах інвазії— в липні—серпні, другий—у січні—лютому. Симптоми — сильний болючий кашель, важке дихання, серозно-слизові витоки з носової порожнини, іноді підвищення температури тіла до 42 °С через 1—2 міс після зараження. При інтенсивній інвазії поступово розвивається анемія, тварини худнуть, у підщелепному просторі, на грудях і кінцівках з'являються набряки..