Основні його заходи такі:

1. складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель;

2. встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень;

3. складання проектів нових і впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань;

4. обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими режимами (заповідники, природоохоронні території тощо);

5. складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежування в натурі вилучених (викуплених) і відведених ділянок;

6. підготовка документів на право власності або користування землею;

7. складання проектів внутрішньогосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств, обгрунтування сівозмін, впорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

8. складання проектів внутрішньогосподарського землеустрою землеволодінь громадян;

9. авторський нагляд за здійсненням проектів;

10. проведення топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних обстежень земельного фонду.

Землеустрій здійснюється землевпорядними організаціями на чолі з Державним комітетом по земельних ресурсах за рахунок державного і місцевих бюджетів.

Для правильного використання землі велике значення має проведення в сільськогосподарських підприємствах обстеження грунтів, складання ґрунтових карт і науково обгрунтованих рекомендацій щодо використання землі, а також освоєння з урахуванням економічних та ґрунтово-кліматичних умов, сівозмін, організації їх територій, центральних садиб, бригадних ділянок, мережі доріг, лісосмуг та ін.

Для раціонального використання земель необхідне відновлення (рекультивація) агробіологічної цінності порушених їх ділянок. Це землі, на яких при видобутку корисних копалин, виконанні будівельних, геологорозвідувальних та інших робіт сталися зміни в розмірі, рослинному та грунтовому покриві. Рекультивація дає змогу збільшити площі продуктивних земель, підвищити їх господарську цінність, вони стають придатними для використання під ріллю, кормові вгіддя, водоймища.

Існує кілька видів рекультивації земель: зняття і зберігання родючого шару грунту з метою поліпшення малопродуктивних угідь, відновлення земель для сільськогосподарського або лісогосподарського використання, спорудження ставків, водоймищ та інших об'єктів.

Розрізняють технічну та біологічну рекультивацію. Технічна рекультивація передбачає зняття родючого шару грунту, розпланування поверхні, засипання канав, шахтних провалів, влаштування в'їздів і доріг, нанесення родючого шару.

Біологічна рекультивація — це відновлення родючості порушених земель для наступного сільськогосподарського або лісогосподарського використання за рахунок вирощування трав'янистих та деревно-чагарникових культур і введення потім більш цінних сільськогосподарських культур.

Важливим заходом раціонального використання землі у сільськогосподарських підприємствах є внутрішньогосподарський землеустрій. Він вирішує такі завдання: розміщення земельних масивів, виробничих підрозділів та господарських центрів, організація території сівозмін, садів, сіножатей і пасовищ, водогосподарське і дорожнє будівництво, лісомеліоративні, гідротехнічні та інші заходи боротьби з ерозією грунтів.

У проекті внутрішньогосподарського землеустрою важливим є розміщення підрозділів і господарських центрів. Необхідно вибрати види, кількість і розміри підрозділів, місце розміщення господарських центрів, форми земельних масивів, які закріплюються за підрозділами, та ін. Треба зважити також на розташування основних сільськогосподарських угідь, їх зв'язок з населеними пунктами, рекомендовані оптимальні розміри виробничих підрозділів за площею ріллі та ін.

Землі виробничого призначення повинні бути в одному масиві, по можливості з правильною конфігурацією, близько до населеного пункту. Бажані межі між окремими масивами — прямолінійні й сумісні з природними рубежами (річками, магістральними дорогами). У різних підрозділах навантаження ріллі на одного працівника має бути однаковим.

Центральну садибу розміщують у найбільшому населеному пункті, по можливості в центрі господарства. Ділянки під села і виробничі об'єкти вибирають поблизу джерел водопостачання, в стороні від доріг. Слід передбачити будівництво об'єктів соціально-побутового призначення (дошкільні заклади, клуби, магазини, їдальні). Житлову зону розміщують з навітряного боку відносно напрямку панівних вітрів і вище по рельєфу до виробничих центрів. Тваринницькі ферми розміщують з підвітряного боку і нижче за рельєфом відносно житла, щоб стоки води не забруднювали їх.

Одночасно з розміщенням виробничих підрозділів, населених пунктів і виробничих центрів проектують магістральну дорожну мережу та інші інженерні об'єкти. Дороги повинні зручно зв'язувати населені пункти, а також господарські центри із сівозмінами. Їх треби суміщати з межами землекористувань, сівозмін, полів, інженерних споруд. Ширина польових доріг — 6-8 м, рідко 10 м.

Оорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, а також відтворення і підвищення родючості грунтів, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення.

Власники землі і землекористувачі повинні забезпечувати: раціональну організацію території; збереження та підвищення родючості грунтів; захист земель від водної та вітрової ерозії, підтоплень, заболочення, вторинного засолення, висушування, забруднення та від інших процесів руйнування; захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками та інших процесів культур-технічного стану земель; рекультивацію порушених земель; тимчасову консервацію деградованих (погіршених) сільськогосподарських угідь.

Державні органи проводять необхідні заходи щодо охорони земель. Порядок охорони земель встановлюється законодавством України. При проектуванні, розміщенні та будівництві, а також реконструюванні будівель і споруд, впровадженні нових технологій необхідно передбачати екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо охорони земель. Введення в дію об'єктів і технологій, що не забезпечують вимог захисту земель, забороняється. Розміщення об'єктів, що впливають на стан земель, погоджується із землевпорядними, природоохоронними та іншими органами.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель землевласниками і землекористувачами здійснюється шляхом: виділення коштів державного та місцевих бюджетів на відновлення земель; звільнення від земельного податку за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану; часткової компенсації з бюджету; зниження доходу внаслідок консервації порушених ділянок; заохочення до поліпшення якості земель.

Завданням державного контролю за використанням і охороною земель є забезпечення додержання всіма установами, підприємствами і громадянами вимог земельного законодавства. Державний контроль здійснюється радами народних депутатів, а також Державним комітетом по земельних ресурсах та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами. Впроваджується також моніторинг земель, тобто система спостережень за станом земельного фонду з метою їх оцінки, запобігання негативним процесам та ліквідації їх наслідків.

Важливим є питання вирішення земельних спорів. Земельні спори вирішуються місцевими радами народних депутатів, судом, арбітражним або третейським судом у встановленому порядку. Третейський суд — це суд, склад якого обирається обома сторонами, які не дійшли згоди. До компетенції цього суду належать: майнові спори (особливо з відшкодування збитків), спори між громадянами, яким належать будинки і споруди на правах спільної власності і відповідна ділянка землі. Спори про розмежування території вирішуються вищестоящою радою народних депутатів. Спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються узгоджувальною комісією, яка обирається відповідною радою народних депутатів. При неявці сторін на повторний виклик комісії розгляд питання не припиняється. В разі недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. Комісія готує протокол, на основі якого рада народних депутатів приймає рішення, де обов'язково зазначають порядок його виконання. Земельні спори розглядаються радами народних депутатів в 10-денний, а складні — у 20-денний термін. Кожній стороні видається копія рішення ради народних депутатів. У разі незгоди його можна оскаржити в суді.

4. Контроль за використанням та охороною земель являє собою одну з важливих функцій державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України. Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) стосується всіх земель, незалежно від форм власності.    Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Законі України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 р..    Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.    Його конкретні цілі визначаються основними формами діяльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона земель; забезпечення екологічної безпеки людини.    Державний контроль за використанням земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земель- . них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи земельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за додержанням земельного законодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання власниками земельних ділянок і землекористувачами; контролює додержання суб'єктами господарювання встановлених вимог щодо виконання земельно-кадастрових та землевпорядних робіт, експертної грошової оцінки земельних ділянок.    Органи Державного комітету України з питань земельних ресурсів здійснюють державний контроль за: раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; поверненням самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання; виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок нормативними документами та затвердженими проектами із захисту земель від водної та вітрової ерозії, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення та від інших процесів погіршення стану земель.    Важливого значення набуває контроль за рекультивацією порушених земель, зніманням, використанням і збереженням родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, а також своєчасним приведенням цих земель у стан, придатний для використання за призначенням; збереженням та експлуатацією протиерозійних гідротехнічних споруд і систем, захисних лісонасаджень, встановленням і збереженням межових знаків; наданням достовірних даних про наявність, стан використання земельних угідь за Державним земельним кадастром, а також інформації про наявність земель запасу.    Крім того, органи Держкомзему здійснюють контроль за проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням у дію, експлуатацією та ліквідацією об'єктів, що негативно впливають на стан земель; своєчасним і якісним виконанням комплексу необхідних заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель, їх забруднення виробничими та іншими відходами і стічними водами, а також при добування корисних копалин, виконанні будівельних, геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт.    Спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, державні управління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.     Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 29 травня 2000 р., воно здійснює згідно з законодавством державний контроль за додержанням норм і правил у сфері використання та охорони природних ресурсів, у тому числі землі.    Мінекоресурсів України має право обстежувати підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, включаючи військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевірки додержання вимог щодо охорони земель.    Важливою новелою ЗК України є запровадження такого різновиду контролю, як самоврядний контроль за використанням та охороною земель. Його здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні радами відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.    Районні та обласні ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які дають змогу опосередковано контролювати додержання вимог земельного законодавства. Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної рад вирішуються питання земельних відносин, затверджуються правила забудови і благоустрою населених пунктів області.    Вперше ЗК України встановлює норму, що передбачає здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель.    Відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Мінекоресурсів України 27 лютого 2002 р., громадський контроль здійснюють громадські інспектори. Вони призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі Положення, затвердженого Держкомземом України.    Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони земель є: безпосередня участь громадськості у справах поліпшення екологічної ситуації; надання допомоги органам державного контролю у забезпеченні додержання вимог земельного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами, запобігання та виявлення порушень земельного законодавства, ліквідація їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.    З метою координації роботи громадськості, широкого залучення її до розробки та виконання заходів щодо охорони земель, бережливого ставлення до земельних ресурсів і підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України можуть створюватися на громадських засадах штаби громадських інспекторів.

5. Розміщення угідь на території господарства визначається: умовами виробництва в галузях, вимогами різних культур до грунтів (вміст поживних речовин, вологи), особливостями окремих ділянок та іншими факторами. Всі ці питання вирішуються у кожному господарстві стосовно конкретних умов, залежно від спеціалізації, структури посівних площ, розміщення населених пунктів тощо. Проте досвід сільськогосподарських підприємств, розташованих у різних природно-економічних умовах, дає змогу виявити загальні закономірності при розміщенні угідь.