Тема: Система ведення господарства

1. Поняття і класифікація систем господарства

2. Порядок обґрунтування системи господарства в сільськогосподарських підприємствах

3. Система рослинництва

4. Система тваринництва

1. Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку. Поняття науково обґрунтованої системи господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; підвищення матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей. Основні її ланки — спеціалізація та раціональне поєднання галузей, систем рослинництва, тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо. Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим має бути її розроблення. Класифікація систем господарства здійснюється: 1) за регіональними рівнями (для країни, зони, області, району, підприємства); 2) за галузевим принципом (системи рослинництва, системи тваринництва, системи допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства); 3) за технологічною ознакою (системи землеробства, системи удобрення, системи годівлі худоби, системи машин, системи оплати праці та ін.); 4) за структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).

2. Обґрунтування системи господарства в конкретному підприємстві пов'язане з проведенням певної аналітичної роботи, а також розробленням різних організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів на перспективу. Порядок роботи при цьому може бути таким: аналіз галузей підприємства за останні роки та виявлення резервів їх подальшого розвитку; уточнення загальногосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва; система рослинництва; система кормовиробництва; система тваринництва; система заходів щодо механізації, електрифікації та автоматизації виробництва; система обслуговуючих і підсобних виробництв; система організації та оплати праці і баланс праці; організаційна, виробнича структура і структура управління підприємством; соціальний розвиток колективу підприємства; розвиток особистих підсобних господарств населення; капітальні вкладення; економічна ефективність системи ведення господарства.

3. Система рослинництва визначає склад і співвідношення в підприємстві таких галузей, як рільництво, кормовиробництво, овочівництво, садівництво, а також комплекс заходів щодо їх ведення, який охоплює техніку, технологію та організацію виробництва. Технологічною основою рослинництва є система землеробства, тобто комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів щодо раціонального використання землі, підвищення врожайності сільськогосподарських культур, збереження та підвищення родючості грунту. Система землеробства розробляється з урахуванням умов конкретної природно-економічної зони і включає: організацію земельної території і систему сівозмін; систему удобрення в сівозмінах; систему насінництва; систему захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів; систему обробітку грунту та догляду за посівами; систему меліоративних заходів. Всі ці елементи тісно пов'язані між собою і застосовуються в комплексі. Організація земельної території і система сівозмін передбачають певний порядок використання землі для створення оптимальних умов росту й розвитку сільськогосподарських культур: використання кращих попередників, найефективніше застосування добрив і засобів захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янів. Разом з тим система сівозмін тісно пов'язана із структурою посівних площ господарства, сприяючи вдосконаленню останньої. Система удобрення у сівозмінах передбачає кількість і строки внесення органічних добрив під кожну культуру і тісно пов'язана з іншими елементами системи землеробства. Вона має забезпечити максимальну ефективність добрив. Система насінництва пов'язана із застосуванням високоврожайних районованих сортів сільськогосподарських культур відповідно до умов кожної природно-економічної зони. Система обробітку ґрунту і догляду за рослинами також тісно пов'язана з іншими елементами системи землеробства і застосовується з урахуванням ґрунтових та кліматичних особливостей зони розміщення господарства. Система захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янів повинна включати різні біологічні, агротехнічні та хімічні заходи. Система меліорації включає різні заходи регулювання водного режиму ґрунту: осушення, зрошення, полезахисне лісонасадження тощо. Раціональна система землеробства має забезпечити якнайповніше використання всіх її елементів, віддаючи перевагу тим із них, які найбільшою мірою сприяють ефективному використанню землі в умовах конкретного аграрного підприємства.

4. Система тваринництва — це склад і співвідношення його галузей, а також сукупність технічних, зооветеринарних та організаційно-економічних заходів ведення виробництва, спрямованих на збільшення обсягів продукції тваринництва і підвищення його ефективності. До технічних заходів (елементів) системи належать будівлі, споруди для утримання худоби, система машин і механізмів для виконання виробничих процесів, первинної переробки продукції та ін. Зооветеринарні заходи включають організацію відтворення стада, поліпшення племінних якостей тварин, способи їх утримання, тип годівлі, засоби захисту тварин від хвороб та ін. Ці заходи повинні забезпечувати раціональні темпи відтворення стада, економічно вигідні строки господарського використання тварин, оптимальні норми їх вибракування, високий рівень продуктивності та ін. До організаційно-економічних заходів належать обґрунтування спеціалізації тваринництва, структури стада та щільності поголів'я худоби, розмірів ферм і комплексів, розміщення їх на території господарства, організації і оплати праці, планування розвитку галузей, внутрішньогосподарські та міжгосподарські зв'язки тощо. Залежно від природно-економічних умов та способів використання кормів і утримання тварин виділяють такі системи тваринництва: пасовищну, пасовищно-стійлову (стійлово-пасовищну) і стійлову. При пасовищній системі здійснюється екстенсивне ведення тваринництва з незначним втручанням людини у процес виробництва продукції. Цю систему застосовують у зонах з м'якою зимою, великими площами пасовищ у вівчарстві, м'ясному скотарстві. Пасовищно-стійлову, або стійлово-пасовищну, систему (залежно від тривалості пасовищного чи стійлового періоду) використовують у районах із суворою зимою, проте із значними площами природних кормових угідь, наприклад, на Поліссі України. Стійлова система характеризується найбільшим втручанням людини у виробничі процеси і є високоінтенсивною. За цієї системи тварин майже цілорічно утримують у приміщеннях, а влітку — в літніх таборах. Вона поширена в районах з високою розораністю земель, де майже немає природних кормових угідь. Для стійлово-табірного утримання тварин часто використовують культурні пасовища. Переважає ця система у молочному скотарстві, при вирощуванні молодняку великої рогатої худоби, у свинарстві, вівчарстві. Одним з елементів кожної системи тваринництва є спеціалізація галузі (наприклад, в скотарстві — молочний напрям, м'ясо-молочний, м'ясне скотарство). Кожен напрям спеціалізації в галузях тваринництва характеризується використанням певних технічних засобів, технології та організації виробництва.

Тема: Організація використання земельних ресурсів

1. Склад земель та їх використання

2. Організація кількісного і якісного обліку земель

3. Організація землеустрою

4. Контроль за використанням та охороною земель

5. Організація сільськогосподарських угідь і території сівозмін

1. У сільськогосподарських підприємствах земля виступає як основний засіб виробництва. Її не можна замінити іншим засобом. Вона має свої особливості порівняно з іншими засобами. По-перше, земля створена самою природою, а не людською  працею, як інші засоби виробництва (будівлі, споруди, машини тощо). По-друге, на відміну від інших засобів виробництва, земля не зношується, а при раціональному використанні її родючість зростає. По-третє, земля не розширюється, тому до неї необхідно бережливо ставитись. По-четверте, земля одночасно виступає як предмет праці, оскільки на неї спрямована праця людей, і як засіб праці, бо за її допомогою людина впливає на рослини з метою одержання урожаю.

Громадянам у межах встановлених норм земля надається безоплатно, а понад ці норми — за плату. Іноземним громадянам, а також особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються. Їм може бути надана земля в оренду на термін до 50 років. Крім того, землі можуть передаватись у тимчасове і постійне користування. Упостійне користування земля надається із земель державної власності як сільськогосподарським, так і несільськогосподарським підприємствам та установам радами народних депутатів. Громадяни, які мають приватну землю, можуть її надавати самостійно тільки в тимчасове користування.

Право власності на землю або право користування нею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідниими радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі й на умовах оренди, оформляється договором.

За землі, передані в колективну або приватну власність, а також у користування вноситься земельний податок або орендна плата. Припинення права колективної або приватної власності можливе в таких випадках: за добровільної відмови від ділянки, у разі її продажу, систематичної несплати податку, зниження родючості або забруднення ділянки, використання землі не за цільовим призначенням, невикористання землі протягом року та ін. При відмові власника землі або користувача дати згоду на вилучення земельної ділянки питання вирішується у судовому порядку. Збитки від вилучення (викупу) або тимчасового зайняття земельних ділянок, зниження родючості або приведення їх у непридатність підлягають відшкодуванню відповідними підприємствами, установами і громадянами власникам або користувачам землі. При обчисленні обсягу збитків враховують витрати на поліпшення якості землі за час її використання, а також недоодержані доходи.

У разі вилучення земель, забруднених радіоактивними та хімічними речовинами, збитки відшкодовуються за рахунок підприємств і організацій, які це вчинили. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам або користувачам землі встановлюється Кабінетом Міністрів України. Втрати сільськогосподарського виробництва відшкодовуються підприємствами і установами, яким відводяться сільськогосподарські угіддя для несільськогосподарського використання. Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, використовуються виключно для освоєння нових земель, підвищення родючості грунтів та поліпшення угідь.

Відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", яким дозволяється купівля-продаж землі, виникла можливість організації її ринку. Крім вільного продажу та купівлі землі, це можна здійснити і через відповідні біржі. Земля може бути використана як застава при одержанні кредитів. Проте для цього необхідна організація відповідного іпотечного або земельного банку.

Усі землі поділяють на угіддя, тому що окремі ділянки неоднорідні за природними якостями і господарським використанням, до того ж не всі землі залучаються у сільськогосподарське використання. У кожному сільськогосподарському підприємстві виділяють сільськогосподарські угіддя – ділянки землі, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і систематично використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. До них належать рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, природні сіножаті й пасовища. Інші угіддя є несільськогосподарськими (ліси, чагарники, болота, землі, зайняті водою, дорогами, будівлями, та ін.).

Склад і співвідношення угідь з роками змінюються, тобто угіддя набувають іншого призначення (розорювання пасовищ і сіножатей, осущення боліт тощо). Таке переведення угідь з одного виду в інший називають  трансформацією земельних угідь. Основною метою її мають бути підвищення продуктивності, тобто інтенсивності використання землі, а також створення умов для правильного облаштування території, організації виробництва, підвищення родючості, запобігання ерозії та її припинення.

У поліській зоні часто однойменні угіддя розташовані невеликими ділянками у різних місцях землекористування. Тому велике значення тут має ліквідація дрібноконтурності сільськогосподарських угідь, особливо ріллі. Дрібноконтурність землі усувають одночасно з її трансформацією шляхом упорядкування меліоративної мережі, розорювання та окультурення земель, розчищення від чагарників, купин, правильного розміщення будівель і споруд. Це дає змогу збільшити площу основних угідь.

Показниками ефективності трансформації земельних угідь є: приріст валової продукції і чистого доходу, строки окупності капітальних вкладень, підвищення родючості грунту та ін.

2. Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів ведеться державний земельний кадастр. Його дані використовують для охорони землі, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування земельного податку та ін.

У земельному кадастрі наведено відомості про правовий режим земель, їх розподіл серед власників і користувачів за категоріями, якісну характеристику і народногосподарську їх цінність. Ведення земельного кадастру забезпечується здійсненням топографогеодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі, обліком її кількості та якості, бонітування та економічною оцінкою земель.

Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Державний облік земель здійснюють рай(міськ)адміністрації у державній земельній книзі, яку веде головний землевпорядник.

У розділі 1 книги реєструються всі землеволодіння і землекористування району (міста), зазначено загальну площу землеволодінь і землекористувань та їх види. У розділі 2 обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані й осушувані, якими користуються сільськогосподарські підприємства. У третьому розділі обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані і осушувані, якими користуються промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства й організації, а також міста та інші населені пункти. У четвертому розділі ведеться облік якості земель по агровиробничих групах грунтів і за механічним їх складом. У розділі 5 наводяться дані про економічну оцінку земель.

На основі Державної земельної книги складають щорічні звіти станом на 1 листопада про наявність земель в районі (місті) і про розподіл їх за угіддями, землеволодінням та землекористуванням. Основними документами такого обліку в сільськогосподарських підприємствах є Державний акт на володіння або користування землею і Земельна  шнурова книга.

У Державному акті на право володіння або користування землею зазначають володаря або користувача, площу землі, її призначення, а також план зовнішніх меж.

Земельна шнурова книга має три розділи. У розділі 1 вказують загальну площу і документ, на основі якого виділена земля. У розділі 2 обліковують землю по угіддях, виділяють зрошувані та осушувані землі, дають їх характеристику. У розділі 3 зазначають присадибні ділянки громадян даного підприємства. Веде цю книгу головний агроном господарства або фермер.

Якісне оцінювання здійснюють методом бонітування грунтів, яке означає агровиробничу класифікацію та характеристику їх природних якостей. Бонітування дає змогу встановити той чи інший бал бонітету грунтів, їх порівняльну цінність. Відтак при бонітуванні грунтів визначають фізичні, хімічні та біологічні їх якості, від яких залежить їх родючість.

Родючість — це здатність грунту забезпечувати урожай. Тому підвищення родючості грунтів - головна умова підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Крім якісної оцінки землі як природнього об'єкта, здійснюють її економічне оцінювання, тобто визначають цінність її як засобу виробництва. При цьому встановлюють відносну доходність різних ділянок різної якості, у різних природно-економічних умовах. Така оцінка необхідна для більш раціональної організації сільськогосподарського виробництва, особливо при його плануванні. Економічна оцінка землі допомагає розробити і впровадити у виробництво по зонах відповідні системи землеробства, визначати більш реальну ціну землі і розмір земельного податку.

3. Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень рад народних депутатів щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища. Він має велике значення для раціонального використання землі.